Постанова

від 19.03.2013 по справі 2а-3358/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3358/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу приватного підприємства «Електрокомплект» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Електрокомплект» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року приватне підприємство «Електрокоплект» (далі - Позивач, ПП «Електрокомплект») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Подільському районі) про визнання неправомірними дій щодо виписування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень; скасування податкових повідомлень-рішень №0000962320 від 28.09.2011 року, №0000972320 від 28.09.2011 року, 0001352320 від 15.12.2011 року та №0001362320 від 15.12.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Сфера Інформ» та ТОВ «Трансінвест-груп», внаслідок чого сумнівною є правомірність включення Позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми коштів, сплаченої за результатами господарської діяльності з ТОВ «Сфера Інформ» та ТОВ «Трансінвест-груп». Крім того, суд підкреслив той факт, що контрагенти Позивача мали ознаки фіктивності, що, у свою чергу, ставить під сумнів реальність господарських правовідносин.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2011 року працівниками ДПІ у Подільському районі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Електрокомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Сфера Інформ» та ТОВ «Трансінвестгруп» за період з 01.10.2010 року по 31.03.2011 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств у розмірі 210 830,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість 180 304,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 05.09.2011 року №318/23-205/30783141. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 28.09.2011 року винесені податкові повідомлення-рішення: форми «Р» № 0000962320, яким Позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 185 309,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 180 304,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 5 005,00 грн.); №0000972320, яким Позивачу донараховано податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств на загальну суму 13 076,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 10 461,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 2 615,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПА у м. Києві від 05.12.2011 року №11591/10/25-114 скаргу Позивача було задоволено частково - скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.09.2011 року №0000962320 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 грн., в іншій частині останнє залишено без змін; залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 28.09.2011 року №0000972320; збільшено суму грошового зобов'язання, визначену в податковому повідомленні-рішенні від 28.09.2011 року №0000972320 на суму 14 550,00 грн. податку на прибуток та 3 637,00 грн. штрафної (фінансової) санкції.

З огляду на викладене з урахуванням рішення ДПА у м. Києві Відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.12.2011 року: №0001352320, яким ПП «Електрокомплект» збільшено зобов'язання з ПДВ на загальну суму 185 307,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 180 304,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 5 003,00 грн.); №0001362320, яким Позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 31 263,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 25 011,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 6 252,00 грн.).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо нікчемності укладених між ПП «Електрокомплект» та ТОВ «Сфера Інформ» і ТОВ «Трансінвестгруп» правочинів, а також на підставі того, що у контрагентів Позивача були відсутні матеріально-технічні можливості виконати договірні зобов'язання, що, на думку суду, підтверджується наявними у матеріалах справи актами перевірки зазначених контрагентів, Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань. З огляду на вищевикладене суд першої інстанції з огляду на положення ст. 198 ПК України, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», прийшов до висновку, що формування валових витрат підприємства та податкового кредиту відбувалося за нікчемними правочинами, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про реальність укладених між Позивачем та ТОВ «Сфера Інформ» і ТОВ «Трансінвестгруп» договорів, суд апеляційної інстанції встановив, що ПП «Електрокомплект» з вказаними вище контрагентами перебував у господарських правовідносинах у період з грудня 2010 року по березень 2011 року

Аналізуючи характер господарських відносин з кожним з вище перерахованих контрагентів, суд встановив, що 01.12.2010 року між ТОВ «Трансінвест-Груп» (перевізник) та ПП «Електрокомплект» (замовник) було укладено договір №03 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі - Договір №03), згідно п. 1.1 якого перевізник надає замовнику транспортні послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом на території України, а замовник оплачує надані послуги згідно даного Договору.

Відповідно до п. 5.2 оплата здійснюється замовником в національній валюті України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок перевізника, але не пізніше ніж через 30 днів з моменту підписання акту здачі-приймання робіт, при цьому замовник має право проводити попередню оплату, а перевізник зобов'язується прийняти таку оплату.

Виконання вказаного договору, на думку колегії суддів, підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 91-95), , банківськими виписками (а.с. 206-207, 209, 211), податковими накладними (а.с. 95-101). При цьому, як вбачається з матеріалів перевірки, вказані операції були належним чином відображені в бухгалтерському обліку Позивача.

Крім того, 01.02.2011 року між ТОВ «Трансінвест-груп» (постачальник) та ПП «Електрокомплект» (покупець) було укладено договір поставки №01 (далі - Договір №01), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця електротехнічну продукцію, а покупець зобов'язаних прийняти та оплатити цей товар на умовах вказаного договору. Найменування, загальна кількість товарів та їх вартість визначаються в рахунках-фактурах та/або специфікаціях, видаткових накладних, які являються невід'ємними додатками до даного договору (п. 1.2 Договору №01).

Пунктом 2.1 Договору №01 ціни на товар та його загальна вартість вказані в додатках до договору.

Виконання зазначеного договору, на думку суду апеляційної інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи видатковою накладною від 23.02.2011 року №000111-2, рахунком-фактурою №000111 від 23.02.2011 року, податковою накладною від 23.02.2011 року №78, а також встановленим у ході перевірки фактом оплати поставлених на умовах Договору №01 товару. Крім того, придбаний на підставі Договору №01 товар в подальшому був реалізований Позивачем ТОВ «Регіон», про що свідчить наявна у матеріалах справи накладна на відвантаження №ЕКД-000143 від 23.02.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, одним з підтверджень безтоварності господарських операцій, на помилкову думку суду першої інстанції, є встановлена податковим органом відсутність у ТОВ «Трансінвест-груп» трудових ресурсів та виробничих потужностей для виконання господарських зобов'язань за Договорами №03 та №01.

Щодо взаємовідносин ПП «Електрокомплект» з ТОВ «Сфера Інформ», судом встановлено, що 01.12.2010 року між Позивачем (замовник) та ТОВ «Сфера Інформ» (виконавець) укладено договір №07/12 надання консалтингових послуг (далі - Договір №07/12), за умовами якого замовник замовляє та оплачує, а виконавець зобов'язується надати консалтингові послуги: маркетинг-планування; аналіз ринку; розробка цінової політики; пошук контрагентів; оптимізація логістики (п.1). Замовник за результатами наданих за календарних місяць послуг сплачує виконавцю суму: вартість послуги без ПДВ 58 200,00 грн., ПДВ - 11 640,00 грн. (п.5.2).

Реальність виконання вказаного договору, на думку колегії суддів, підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 115, 117), рахунками-фактурами (а.с. 116, 118), податковими накладними (а.с. 119-120), банківськими виписками (а.с. 207, 250).

Крім того, між ТОВ «Сфера Інформ» (виконавець) та ПП «Електрокомплект» (замовник) 01.02.2011 року укладено договір №03/11 про надання послуг з проведення рекламної компанії (далі - Договір №03/11), за умовами якого виконавець за дорученням замовника зобов'язується провести рекламну компанію на території України, а саме надати послуги з розміщення рекламних матеріалів замовника у засобах масової інформації, а також з використанням інших способів доведення рекламної інформації до споживача (п.1.1 Договору №03/11). Вартість послуг виконавця та розмір максимальних витрат виконавця за даним договором, якщо вони не включені до вартості послуг виконавця, вказані в завданні. Оплата послуг виконавця здійснюється замовником згідно наданих виконавцем актів здачі-прийняття робіт (виконаних послуг) (п.п. 4.1, 4.2 Договору №03/11).

Виконання зазначеного договору, на думку колегії суддів, підтверджується завданнями (а.с. 123-126), актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 127, 129), медіапланами (а.с. 128, 130), податковими накладними (а.с. 131-138), банківськими виписками (а.с. 148).

Судом також встановлено, що між ТОВ «Сфера Інформ» (виконавець) та ПП «Електрокомплект» було укладено договір №08/11 від 01.03.2011 року про організацію рекламної компанії (далі - Договір №08/11), за умовами якого виконавець надає замовнику послуги з виготовлення та друку рекламного буклету, розповсюдження рекламних буклетів (п. 1.1.1, 1.1.2). Згідно п. 4.1 Договору №08/11 вартість послуг виконавця та розмір максимальних витрат виконавця за даним договором вказані в завданні.

На думку судової колегії, реальність виконання зазначеного договору підтверджується наявними у матеріалах справи завданням (а.с. 141), актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 142), рахунком-фактурою (а.с. 143), податковою накладною (а.с. 144), банківською випискою (а.с. 250).

Відповідно до ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому колегією суддів враховується, що для кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, помилковим, на думку колегії суддів, є твердження податкового органу про нікчемність правочинів, засноване виключно на матеріалах розслідування кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Трансінвест-груп» та ТОВ «Сфера Інформ».

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про реальність виконання господарських зобов'язань контрагентами за вказаними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон про ОПП) 5.1. Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Приписи пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про ОПП визначають, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про ОПП не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону про ОПП визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання Договорами №03, №01, №07/12, №03/11, №08/11, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаних договорів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження суду першої інстанції щодо нікчемності укладених між контрагентами договорів та неправомірності формування Позивачем валових витрат, а тому приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 28.09.2011 року №0000972320 та від 15.12.2011 року №0001362320.

Щодо висновків суду першої інстанції про завищення Позивачем від'ємного значенні податку на додану вартість за результатами господарських відносин з ТОВ «Сфера Інформ» та ТОВ «Трансінвест-груп», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ), пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закон про ПДВ, п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону про ПДВ та п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Сфера Інформ» та ТОВ «Трансінвест-груп» були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000962320 від 28.09.2011 року, №0001352320 від 15.12.2011 року у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПП «Електрокомплект», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вважає за необхідне їх скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Електрокомплект» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Електрокомплект» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000962320 від 28.09.2011 року, №0000972320 від 28.09.2011 року, 0001352320 від 15.12.2011 року та №0001362320 від 15.12.2011 року, винесені Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.