Ухвала

від 06.03.2013 по справі 2а/1570/4904/2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2013 р.Справа № 2а/1570/4904/2011

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М. Г

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю представника позивача Танасюка А.О. та представника відповідача Василенко Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року по справі за адміністративним позовом Одеської залізниці до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2011 року Одеська залізниця звернулась до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2011 року № 0000441510.

В обґрунтування позову зазначалось, що 06 квітня 2011 року посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Алімго», ТОВ «Інвест Торгпром», ТОВ «НВП КС - Місат», ПП «НВФ «Ніфар», ТОВ «Олеко Тіс», ТОВ «СБШ», ТОВ «СП «Агромрія», ПП «ОСК Компані», ТОВ ТД «Агрінол», ТОВ «Полігон», ПП «Фіто Сервіс Плюс» за період з 01 грудня 2010 року по 31 січня 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 07 квітня 2011 року за № 121/15-1/01071315/13, в якому зазначено про порушення позивачем абз. «д» п. п. 7.2.1 п. 7.2, п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1 ст. 198, абз. «г» п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 квітня 2011 року № 0000441510, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 297099 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 148549 грн. 50 коп.. На думку позивача, висновки акта перевірки не відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, а тому прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року позовні вимоги Одеської залізниці задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 27 квітня 2011 року № 0000441510.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, начальник СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, а також ст. ст. 203, 215, 228, 626, 629 Цивільного кодексу України. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що 06 квітня 2011 року посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Одеської залізниці з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Алімго», ТОВ «Інвест Торгпром», ТОВ «НВП КС - Місат», ПП «НВФ «Ніфар», ТОВ «Олеко Тіс», ТОВ «СБШ», ТОВ «СП «Агромрія», ПП «ОСК Компані», ТОВ ТД «Агрінол», ТОВ «Полігон», ПП «Фіто Сервіс Плюс» за період з 01 грудня 2010 року по 31 січня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 07 квітня 2011 року за № 121/15-1/01071315/13, в якому зазначено про порушення позивачем абз. «д» п. п. 7.2.1 п. 7.2, п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за грудень 2010 року на 289487 грн. та п. 198.1 ст. 198, абз. «г» п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що також призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2011 року на 7612 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 квітня 2011 року № 0000441510, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 297099 грн. за основним платежем та застосовано штрафні санкції у розмірі 148549 грн. 50 коп..

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що невиконання контрагентами зобов'язань зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб і не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту за господарськими операціями у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо формування такого кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Так, протягом грудня 2010 року позивач формував податковий кредит у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит протягом перевіреного податковим органом періоду позивач, серед іншого, формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентами - ПП «Алімго», ТОВ «Інвест Торгпром», ТОВ «НВП КС - Місат», ПП «НВФ «Ніфар», ТОВ «Олеко Тіс», ТОВ «СБШ», ТОВ «СП «Агромрія», ПП «ОСК Компані».

Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).

Податкові накладні складено особами, які на момент їх оформлення зареєстровані як платник податку в податковому органі і яким присвоєно індивідуальний податковий номер платників податку на додану вартість.

При цьому у податкового органу відсутні претензії безпосередньо до Одеської залізниці. У контролюючого органу існують претензії до постачальників позивача ПП «Алімго», ТОВ «Інвест Торгпром», ТОВ «НВП КС - Місат», ПП «НВФ «Ніфар», ТОВ «Олеко Тіс», ТОВ «СБШ», ТОВ «СП «Агромрія», ПП «ОСК Компані».

Будь-які докази, що підтверджують обізнаність позивача про можливість порушення податкового законодавства ПП «Алімго», ТОВ «Інвест Торгпром», ТОВ «НВП КС - Місат», ПП «НВФ «Ніфар», ТОВ «Олеко Тіс», ТОВ «СБШ», ТОВ «СП «Агромрія», ПП «ОСК Компані» у податкового органу також відсутні.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами, а реальність виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем договорами поставки підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

За таких обставин суми податку на додану вартість у розмірі 289487 грн. за виписаними контрагентами позивача податковими накладними були правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2010 року.

Податковий кредит за січень 2011 року Одеська залізниця формувала згідно вимог Податкового кодексу України.

Відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 названого Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за січень 2011 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентами ТОВ «СП «Агромрія», ТОВ ТД «Агрінол», ТОВ «Полігон», ПП «Фіто Сервіс Плюс».

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 21 грудня 2010 року № 969 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

На підставі п. 5 названого Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Податкові накладні складено особами, які на момент їх оформлення були зареєстровані як платник податку в податковому органі і яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентами.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем договорами підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

За таких обставин суми податку на додану вартість за виписаними ТОВ «СП «Агромрія», ТОВ ТД «Агрінол», ТОВ «Полігон», ПП «Фіто Сервіс Плюс» податковими накладними правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за січень 2011 року.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому невиконання контрагентами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем є необґрунтованим, то і застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: