Постанова

від 21.03.2013 по справі 812/2042/13-а

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2013 року Справа № 812/2042/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Солоніченко О.В.

при секретарі: Майборода С.Г.,

за участю

представників позивача Теплова І.В. (директор)

Корчевного А.В. (довіреність від 18.02.2013)

представника відповідача Петрової І.В. (довіреність від 10.01.2013),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Кріптон» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.02.2013 № 0000042270, та № 0000032220, -

ВСТАНОВИВ:

25 лютого 2013 року Луганським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Кріптон» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби, в якому позивач просив суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 лютого 2013 року № 0000042270 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 6259,75 грн. та № 0000032220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5008,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що оскаржувані повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі висновків акта перевірки, в якому податковим органом викладено твердження про безтоварність операцій позивача з ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна», що ґрунтується на акті про неможливість проведення зустрічної звірки вказаного товариства щодо підтвердження господарських відносин платника, на відсутності письмового договору між позивачем та цим товариством, відсутності сертифікатів якості продукції, відсутності товарно-транспортних накладних.

Позивач вважає безпідставним використання відповідачем акта перевірки ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна», яку було проведено ДПІ у Печерському районі м. Києва, вказуючи про визнання судом неправомірними результатів перевірки.

Посилаючись на норми ст.ст. 203, 206, 207, 215 Цивільного кодексу України, позивач вказує, що усний договір між сторонами не є підставою для визнання правочину недійсним.

Також позивачем з посиланням на норми Закону України «Про підтвердження відповідності», зазначено, що сертифікація в даному випадку є правом, а не обов'язком суб'єкта господарювання, при цьому юридична відповідальність покладається лише в разі невиконання обов'язку, а не в разі невикористання права.

Відсутність товарно-транспортних накладних, на думку позивача, також не є підтвердженням безтоварності господарських операцій, оскільки ці документи не є документами первинного бухгалтерського та податкового обліку. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом, на які посилається відповідач в акті перевірки, встановлюють права, обов'язки та відповідальність перевізників. Враховуючи незначний за фізичним об'ємом партії товару, що поставлялась позивачу, використання окремого автомобіля є економічно недоцільним. Тому для поставки товару використовувався поштовий сервіс, наданий ПП «Нічний експрес» на підставі відповідного договору.

Крім того позивач зазначив про відсутність доказів вини позивача щодо несплати податків третіми особами, а також про те, що позивачем правомірно нараховані податкові зобов'язання та визначено податковий кредит на підставі документів, що передбачені чинним законодавством та були надані до перевірки.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені вимоги, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у задоволенні вимог позивача з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, в яких, серед іншого, зазначила, що під час перевірки було використано податкову інформацію (акт перевірки) ДПІ в Печерському районі м. Києва, якою встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» отримувало товарно-матеріальні цінності від постачальників, які мали взаємовідносини з ПАТ КБ «Інтербанк», проти посадових осіб якого порушено кримінальну справу за фактом умисного ухилення від сплати податків. Тому взаємовідносини між цим товариством та позивачем носять характер нікчемних правочинів. При цьому будь-яких відомостей щодо скасування результатів перевірки ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» на момент проведення перевірки позивача до податкового органу не надходило.

Крім того, також посилаючись на норми ст.ст. 205, 206, 208 Цивільного кодексу України, відповідач вказує, що обов'язковою формою угоди між юридичними особами є письмова форма. Рахунки-фактури, які надано позивачем до перевірки на підтвердження укладення угоди, не є дотриманням письмової форми договору, що позбавило можливості встановити, на виконання якого договору було видано податкові накладні.

Щодо необхідності підтвердження реального характеру господарських операцій відповідними документами на перевезення, представник відповідача послалась на судову практику з зазначеного питання, яка визначає необхідність обов'язкового оформлення дорожніх листів та товарно-транспортних накладних. Посилання позивача на використання послуг ПП «Нічний експрес» представник відповідача вважає безпідставними, оскільки відповідні підтверджуючі документи не було надано до перевірки, тому, виходячи з вимог Податкового кодексу України, вважається, що такі документи у платника були відсутні. Відтак, ці посилання позивача не підлягають врахуванню судом.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Кріптон», ідентифікаційний код 33922483, зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Луганської міської ради 23.11.2005, перебуває на податковому обліку в ДПІ в Жовтневому районі м. Луганська з 05.12.2005, зареєстровано платником податку на додану вартість 21.12.2005 (а.с. 20-22).

Відповідачем - Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» за вересень-жовтень 2010 року та березень 2011 року, про що складено акт від 01.02.2013 № 210/22-6/ 33922483 (а.с. 28-33).

Підстави призначення та порядок проведення перевірки позивачем не оскаржуються.

У висновках акта перевірки зазначено про порушення позивачем:

- пп. 7.2.6 п. 7.2., пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4020,00 грн.. в тому числі за вересень 2010 року на суму 920,00 грн.. за жовтень 2010 року - на суму 3028,00 грн.. за березень 2011 року - 72,00 грн.;

- п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5025,00 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2010 року на суму 4935,00 грн., за І квартал 2011 року - на суму 90,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 лютого 2013 року форми «Р» № 0000042270 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 6259,75 грн., в тому числі за основним платежем - 5025,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1234,75 грн. та № 0000032220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5008,00 грн., в тому числі за основним платежем - 4020,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 988, 00 грн. (а.с.56-57).

Безпосередньо розмір визначених відповідачем грошових зобов'язань позивачем не оскаржується.

Зазначені обставини сторонами не заперечувались.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України).

За приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема,: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

До 01.04.2011 порядок нарахування та сплати податку на прибуток визначав Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, який втратив чинність з набуттям чинності Податковим кодексом України.

П. 5.1. ст. 5 Закону 334 до валових витрат виробництва та обігу (далі - валові витрати) відносить суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону 334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

До 01.01.2011 порядок нарахування та сплати податку на додану вартість визначав Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон № 168), який втратив чинність з набранням чинності Податковим кодексом України.

Положення п.7.1 ст. 7 Закону № 168 передбачали, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп.7.2.1, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

За приписами пп. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З 01.01.2011 підстави формування податкового кредиту визначає ст. 198 ПК України. Відповідно до п. 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу норм п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету визначає ст. 200 ПК України, відповідно до п.200.1, якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню до Державного бюджету України визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підтвердженням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Як вбачається з акта перевірки, про відсутність розрахункових, платіжних та інших первинних документів первинного бухгалтерського та податкового обліку відповідачем не зазначено. Висновки податкового органу про порушення позивачем вищевказаних норм, ґрунтуються на тому, що нормами чинного законодавства. зокрема, декретом КМ України «Про стандартизацію і сертифікацію», Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності встановлено обов'язкову наявність знаку відповідності на виробі та/або етикетці, тарі на товаросупровідній та експлуатаційній документації до продукції незалежно від обов'язковості чи добровільності сертифікації продукції. Відсутність сертифікатів якості, паспорту отриманої продукції, на думку податкового органу свідчить про неналежне виконання умов постачання товару від ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» позивачу.

Проте, такий висновок відповідача, на думку суду, є безпідставним, оскільки норми законів, на які вказує відповідач, регулюють встановлення правил та характеристик якості продукції (робіт, послуг) в цілях їх добровільного багаторазового використання, що направлено на досягнення упорядкованості у сфері виробництва та обігу продукції та підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт чи послуг.

Право використання сертифікованої чи несертифікованої продукції у своїй діяльності належить безпосередньо позивачу, який здійснює діяльність на власний ризик з метою отримання прибутку (господарську діяльність).

При цьому, суд вважає, що недотримання вимог щодо підтвердження якості отриманої продукції (робіт, послуг) не свідчить про фактичну відсутність поставок від ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» на адресу позивача.

Порушення вимог податкового законодавства відповідач в акті перевірки пов'язує також із тим, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» за жовтень 2010 не оформлено письмовим договором, а зафіксовано рахунками-фактурами та податковими накладними, що суперечить ст. 208 Цивільного кодексу України; договір позивача з ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» за березень 2011 до перевірки не надано.

Оцінюючи такі висновки податкового органу, суд виходить з наступного. Так, дійсно, в силу норм п. 1 ч.1 ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Проте, суд вважає, що відповідач, визначаючи, що недодержання письмової форми договору між позивачем та ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» є ознакою відсутності реального характеру господарської операції, не врахував норми § 2 Глави 16 Цивільного кодексу України, яка визначає правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.

Зокрема, стаття 218 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, а саме, нормами вказаної статті передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

За змістом ст.ст. 655-657, 712, Цивільного кодексу України оформлення договору поставки товарно-матеріальних цінностей з обов'язковим дотриманням письмової форми не вимагається. Законом не встановлено наслідком недодержання письмової форми договору поставки його недійсність. Відомостей щодо заперечення сторонами договору факту вчинення цього правочину податковим органом не наведено. Докази визнання у встановленому порядку договорів позивача з ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» у матеріалах перевірки відповідача відсутні.

Положеннями ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України , яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, виходячи з наведених норм ст.ст. 215 та 203 Цивільного кодексу України недотримання форми правочину не має наслідком його недійсність.

Таким чином, твердження відповідача, що недодержання позивачем та ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» форми договору свідчить про відсутність реального характеру поставки, також вбачаються безпідставними.

На думку суду, фактичне виконання угод позивача з ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» підтверджується матеріалами справи, а саме, рахунками-фактурами, податковими та видатковими накладними, актами приймання-передавання продукції, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних (а.с.58-78,154-216).

Основним видом товару, який отримував позивач від ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» у періоді, що перевірявся, є мікросхеми, які використовувались для виготовлення готової продукції, а саме виробництва апаратури для трансляції та ретрансляції передач та для запису та відтворення звуку та зображення, що відповідає статутній діяльності позивача.

Оплата за отримані мікросхеми здійснювалась позивачем у безготівковій формі та підтверджується виписками з банківського рахунку (а.с.79-86). Факт оплати продукції не заперечується також і в акті перевірки.

Фактичне доставляння продукції здійснювалась ПП «Нічний експрес» на підставі договору з позивачем від 18.04.2006 № 3501 та підтверджується актами-реєстрами виконаних робіт та довіреностями на отримання продукції. Отримана продукція використовувалась позивачем у господарській діяльності, що підтверджується видатковим та податковими накладним, виданими позивачем іншим контрагентам (а.с. 107-121).

Суд погоджується з доводами позивача, що відсутність товарно-транспортних накладних, на думку позивача, також не є підтвердженням безтоварності господарських операцій, оскільки ці документи не є документами первинного бухгалтерського та податкового обліку. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом, на які посилається відповідач в акті перевірки, встановлюють права, обов'язки та відповідальність перевізників. Враховуючи незначний за фізичним об'ємом партії товару, що поставлялась позивачу, використання окремого автомобіля є економічно недоцільним.

Відсутність товарно-транспортних накладних, та подорожніх листів, на думку суду, може свідчити лише про наявність чи відсутність порушень правил перевезення товарно-матеріальних цінностей саме перевізником, та, відповідно, не може слугувати беззаперечним доводом щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо правомірності формування складу валових витрат чи податкового кредиту.

Посилання відповідача в акті перевірки на те. що на податковій накладній від 28.08.10. № 2779 та видатковій накладній від 15.10.10. № РН-02668 підпис головного бухгалтера ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» відрізняється від підпису у інших документах, врахуванню не підлягають, оскільки вказані документи не можуть бути підставою для визначення витрат та нарахування податкового кредиту лише при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги. Зазначену правову позицію, висловлено Верховним Судом України у постанові від 21.01.2011 за наслідками розгляду за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої п.1 ч. 1 ст. 237 КАС України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Оскільки в ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження висновки податкового органу про відсутність реального характеру фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна», понесення витрат, сплата податку на додану вартість, є підставами для включення позивачем вказаних сум до складу витрат, сум податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Твердження відповідача щодо того, що ненадання позивачем до перевірки відповідних договорів з ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» та ПП «Нічний експрес», виходячи з вимог Податкового кодексу України, надає підстави вважати, що такі документи у платника були відсутні, а тому, не підлягають врахуванню судом є необґрунтованими, оскільки суд при вирішення спору, не обмежений у повноваженнях щодо повного та всебічного з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В акті перевірки також зазначено, що у ході проведення перевірки додатково було використано податкову інформацію ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо постачальника позивача - ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна», а саме, акт від 05.04.2012 № 643/22-3/36259157 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за вересень, жовтень, грудень 2010 року, січень, лютий, березень, квітень, травень 2011 року», яким встановлено, що ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» отримувало ТМЦ від контрагентів-постачальників, які мали відносини з ПАТ КБ «Інтербанк», проти посадових осіб якого було порушено кримінальну справу за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах шляхом внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки, за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст. 212, ч.2 ст. 366 Кримінального кодексу України. ДПІ в Печерському районі м. Києва зроблено висновок про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право- та дієздатності ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» та контрагентами є нікчемними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ч.1, 2 ст. 215, ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Відповідач в акті перевірки стверджує, що таким чином, враховуючи відсутність достатніх підстав для підтвердження факту здійснення операцій з поставки товарів від ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» на адресу позивача, господарські операції з поставки товарів від ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» за вересень-жовтень 2010, березень 2011 не носять реального характеру.

Проте, суд не погоджує такі висновки відповідача враховуючи, що жодних доказів на підтвердження обставин, викладених ДПІ в Печерському районі м. Києва до матеріалів справи не надано. При цьому обставини, встановлені ДПІ в Печерському районі м. Києва стосовно контрагентів ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» не мають жодного відношення безпосередньо до позивача. Посилання на відсутність достатніх підстав для підтвердження факту здійснення господарських операцій на адресу позивача, лише враховуючи непідтверджені обставини, вказані в акті перевірки іншого податкового органу, без дослідження певних господарських операцій, здійснених саме позивачем, є безпідставними. Чинне законодавство України не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу валових витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів.

Крім того, оцінюючи доводи відповідача щодо встановлених податковими органами порушень з боку контрагентів позивача суд враховує наступне.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2012 у справі № 2а-8047/12/2670, яка набрала чинності відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012., визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва, що виразилися в проведенні зустрічної звірки ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна». Результати якої оформлено актом про неможливість проведення зустрічної звірки № 643/22-3/36259157 від 05.04.12. щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за вересень, жовтень, грудень 2010 року, січень, лютий, березень, квітень, травень 2011 року (а.с. 41-48).

В силу норм ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання на всій території України.

Зазначене свідчить, що висновки податкового органу за результатами перевірки, які отримані в результаті неправомірних дій інших податкових органів врахуванню не підлягають.

Відсутність на момент перевірки позивача у відповідача відомостей щодо визнання судом неправомірними висновків перевірки іншого податкового органу не є підставою для неврахування судових рішень під час вирішення спору, що розглядається. Тому суд такі посилання відповідача оцінює критично.

З урахуванням таких обставин висновки відповідача, викладені в акті перевірки, вбачаються безпідставними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті в результаті безпідставних висновків перевірки, - протиправними. Відтак, оскаржувані податкові повідомлення рішення з урахуванням їх протиправності підлягають скасуванню. Тобто, з урахуванням вимог ст. 2 КАС України, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з вимог ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) відповідно до задоволених вимог.

Як вбачається з платіжного доручення, наявного у матеріалах справи, позивачем сплачено судовий збір за заявлені майнові вимоги, в розмірі 114,70 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 114,70 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Кріптон» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби задовольнити повністю.

Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби від 18 лютого 2013 року форми «Р» № 0000042270 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 6259,75 грн. та № 0000032220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5008,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Кріптон» витрати зі сплати судового збору в сумі 114,70 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 26 березня 2013 року.

Суддя О.В. Солоніченко