Ухвала

від 21.05.2013 по справі 812/2042/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Солоніченко О.В.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року справа №812/2042/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Чумака С.Ю.,

суддів: Ляшенко Д.В. та Ястребової Л.В.,

при секретарі Полторацькій С.С.,

за участі представників позивача Корчевного А.В., Теплова І.В.,

представника відповідача Петрової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у справі №812/2042/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Кріптон» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.02.2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.02.2013 року № 0000042270, яким йому збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 6259,75 грн, та № 0000032220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість 5008 грн. В обґрунтування позову зазначив, що у нього були всі правові підстави для формування витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна», а висновки акту перевірки щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та вказаним контрагентом носять характер припущень та спростовуються наявними первинними документами, які підтверджують реальний характер цих відносин, у зв'язку з чим вказані повідомлення-рішення є неправомірними, прийнятими з порушенням норм діючого законодавства, є такими що порушують законні права та охоронювані інтереси позивача, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року позовні вимоги задоволені повністю.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на відсутність документального підтвердження транспортування товару. Необгрунтованими та суперечними вважає посилання позивача, щодо використання при доставці товару від ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» поштового сервісу «Нічний Експрес» на підставі договору №3501 від 18.04.2006 року. Зазначає, що обов'язковою формою угоди між юридичними особами є письмова форма. Рахунки-фактури, які надано позивачем до перевірки на підтвердження укладення угоди, не є дотриманням письмової форми договору, що позбавило можливості встановити, на виконання якого договору було видано податкові накладні.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач зареєстрований як юридична особа, перебуває на податковому обліку у відповідача та зареєстрований платником податку на додану вартість 21.12.2005 (а.с. 20-22).

Відповідачем проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» за вересень-жовтень 2010 року та березень 2011 року, про що складено акт від 01.02.2013 № 210/22-6/ 33922483 (а.с. 28-33).

Підстави призначення та порядок проведення перевірки позивачем не оскаржуються.

У висновках акта перевірки зазначено про порушення позивачем:

- пп. 7.2.6 п. 7.2., пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4020,00 грн.. в тому числі за вересень 2010 року на суму 920,00 грн.. за жовтень 2010 року - на суму 3028,00 грн.. за березень 2011 року - 72,00 грн.;

- п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5025,00 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2010 року на суму 4935,00 грн., за І квартал 2011 року - на суму 90,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 18 лютого 2013 року форми «Р» № 0000042270 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 6259,75 грн, в тому числі за основним платежем 5025 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1234,75 грн та № 0000032220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 50080 грн, в тому числі за основним платежем - 4020 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 988 грн (а.с.56-57).

При вирішенні справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України).

Відповідно до пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

До 01.04.2011 року порядок нарахування та сплати податку на прибуток визначав Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334), який втратив чинність з набуттям чинності Податковим кодексом України.

П. 5.1. ст. 5 Закону № 334 до валових витрат виробництва та обігу (далі - валові витрати) відносить суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону 334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

-або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

До 01.01.2011 року порядок нарахування та сплати податку на додану вартість визначав Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон № 168), який втратив чинність з набранням чинності Податковим кодексом України.

Положення п.7.1 ст. 7 Закону № 168 передбачали, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп.7.2.1, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

За приписами пп. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З 01.01.2011 року підстави формування податкового кредиту визначає ст. 198 ПК України. Відповідно до п. 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу норм п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету визначає ст. 200 ПК України, відповідно до п.200.1, якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню до Державного бюджету України визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підтвердженням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Як вбачається з акту перевірки, про відсутність розрахункових, платіжних та інших первинних документів первинного бухгалтерського та податкового обліку відповідачем не зазначено. Висновки податкового органу про порушення позивачем вищевказаних норм, ґрунтуються на тому, що нормами чинного законодавства, зокрема, декретом КМ України «Про стандартизацію і сертифікацію», Законом України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» встановлено обов'язкову наявність знаку відповідності на виробі та/або етикетці, тарі на товаросупровідній та експлуатаційній документації до продукції незалежно від обов'язковості чи добровільності сертифікації продукції. Відсутність сертифікатів якості, паспорту отриманої продукції, на думку податкового органу свідчить про неналежне виконання умов постачання товару від ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» позивачу.

Проте, такий висновок відповідача, на думку суду, є безпідставним, оскільки норми законів, на які вказує відповідач, регулюють встановлення правил та характеристик якості продукції (робіт, послуг) в цілях їх добровільного багаторазового використання, що направлено на досягнення упорядкованості у сфері виробництва та обігу продукції та підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт чи послуг і не впливають на формування платником податків своїх податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Жодним нормативним актом діючого законодавства не передбачено, що недотримання вимог, щодо підтвердження якості отриманої продукції (робіт, послуг) є підтвердженням фактичної відсутності поставок між контрагентами.

Доводи податкового органу, що недодержання письмової форми договору між позивачем та ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» є ознакою відсутності реального характеру господарської операції спростовуються положеннями, зокрема, статті 218 Цивільного кодексу України, якою визначені правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, а саме, нормами вказаної статті передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

За змістом ст.ст. 655-657, 712, Цивільного кодексу України оформлення договору поставки товарно-матеріальних цінностей з обов'язковим дотриманням письмової форми не вимагається. Законом не встановлено наслідком недодержання письмової форми договору поставки його недійсність. Доказів щодо заперечення сторонами договору факту вчинення цього правочину податковим органом не наведено.

За змістом статей 203 та 215 Цивільного кодексу України недотримання форми правочину не має наслідком його недійсність чи нікчемність, у зв'язку з чи м вказані вище доводи відповідача є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що фактичне виконання угод між позивачем та ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» підтверджується наданими суду дказами, а саме, рахунками-фактурами, податковими та видатковими накладними, актами приймання-передавання продукції, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних (а.с.58-78,154-216).

Основним видом товару, який отримував позивач від ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» у періоді, що перевірявся, є мікросхеми, які використовувались для виготовлення готової продукції, а саме виробництва апаратури для трансляції та ретрансляції передач та для запису та відтворення звуку та зображення, що відповідає статутній діяльності позивача.

Оплата за отримані мікросхеми здійснювалась позивачем у безготівковій формі та підтверджується виписками з банківського рахунку (а.с. 79-86). Факт оплати продукції не заперечується також і в акті перевірки.

Фактичне доставляння продукції здійснювалась ПП «Нічний експрес» на підставі договору з позивачем від 18.04.2006 № 3501 та підтверджується актами-реєстрами виконаних робіт та довіреностями на отримання продукції. Отримана продукція використовувалась позивачем у господарській діяльності, що підтверджується видатковим та податковими накладним, виданими позивачем іншим контрагентам (а.с. 107-121). При цьому логічними є пояснення позивача про відсутність у нього квитанцій на відправлення товару, оскільки останній відправлявся постачальником, у якого ці квитанції і повинні знаходитись. Такі пояснення позивача податковим органом жодними доказами не спростовані.

У зв'язку з постачанням товару ПП «Нічний експрес» без підставними є й посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та дорожніх листів, які підтверджували б перевезення товару від ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» до позивача. Корім того, перевезення товару окремим транспортним засобом був недоцільним з огляду на невеликі обсяги цього товару, яким були мікросхеми.

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що на податковій накладній від 28.08.10. № 2779 та видатковій накладній від 15.10.10. № РН-02668 підпис головного бухгалтера ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» відрізняється від підпису у інших документах судлом першої інстанції правильно не взяті до уваги, оскільки такі розбіжності можуть бути враховані судом лише при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги, про що зазначено Верховним Судом України у постанові від 21.01.2011 року. Крім того, доводи податкового органу не підтверджені висновками почеркознавської експертизи, а тому є лише його припущеннями і не можуть прийматись судом також і з цієї причини.

В акті перевірки також зазначено, що у ході проведення перевірки додатково було використано податкову інформацію ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо постачальника позивача - ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна», а саме, акт від 05.04.2012 № 643/22-3/36259157 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за вересень, жовтень, грудень 2010 року, січень, лютий, березень, квітень, травень 2011 року», яким встановлено, що ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» отримувало ТМЦ від контрагентів-постачальників, які мали відносини з ПАТ КБ «Інтербанк», проти посадових осіб якого було порушено кримінальну справу за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах шляхом внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки, за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України. ДПІ в Печерському районі м. Києва зроблено висновок про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право- та дієздатності ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» та контрагентами є нікчемними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ч.1, 2 ст. 215, ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Відповідач в акті перевірки стверджує, що таким чином, враховуючи відсутність достатніх підстав для підтвердження факту здійснення операцій з поставки товарів від ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» на адресу позивача, господарські операції з поставки товарів від ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» за вересень-жовтень 2010, березень 2011 не носять реального характеру.

Такі ж доводи зазначені податковим органом і в апеляційній скарзі.

Проте, колегія суддів з такими доводами не погоджується, оскільки жодних доказів на підтвердження обставин, викладених ДПІ в Печерському районі м. Києва до матеріалів справи не надано. При цьому обставини, встановлені ДПІ в Печерському районі м. Києва стосовно контрагентів ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна» не мають жодного відношення безпосередньо до позивача. Посилання на відсутність достатніх підстав для підтвердження факту здійснення господарських операцій на адресу позивача, лише враховуючи непідтверджені обставини, вказані в акті перевірки іншого податкового органу, без дослідження певних господарських операцій, здійснених саме позивачем, є безпідставними. Чинне законодавство України не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу валових витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів.

Крім того, оцінюючи доводи відповідача щодо встановлених податковими органами порушень з боку контрагентів позивача суд враховує, що постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2012 у справі № 2а-8047/12/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012 року, визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва, що виразилися в проведенні зустрічної звірки ТОВ «Рейнбоу Технолоджіс Україна». Результати якої оформлено актом про неможливість проведення зустрічної звірки № 643/22-3/36259157 від 05.04.12. щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за вересень, жовтень, грудень 2010 року, січень, лютий, березень, квітень, травень 2011 року (а.с. 41-48).

Зазначене свідчить, що висновки податкового органу за результатами перевірки, які отримані в результаті неправомірних дій інших податкових органів врахуванню не підлягають, про що вірно в постанові зазначив суд першої інстанції.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтованою, апеляційна скарга позивача, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

Повний текст складений 24 травня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у справі №812/2042/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В.Ястребова