Ухвала

від 14.03.2013 по справі 826/89/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/89/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого Шурка О.І.,

суддів Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2013 р. у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Гроцький Транс Експедиція" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012 року № 0012892208, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2013 р. позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 листопада 2012 року № 0012892208; зобов'язано Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 1311 грн. 68 коп. на користь Приватного підприємства "Гроцький Транс Експедиція" за рахунок Державного бюджету України шляхом їх списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначені апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції, як і колегією суддів апеляційного суду, встановлено, що відповідачем було здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Гроцький Транс Експедиція» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Компанія Авертус» за період з 01.04.11 по 31.05.11, за результатами якої складено Акт від 01.11.2012 №956/22-8/19244992.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 131 167 грн., в тому числі: за квітень 2011 року на загальну суму - 111 167 грн., за травень 2011 року на загальну суму - 20 000 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2012р. №0012892208, яким, згідно з п.54.3.2 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість - 131 168, 00 грн., з яких в сумі 131 167,00 грн. - за основним платежем та в сумі 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Також, в акті перевірки було встановлено, що ПП «Гроцький Транс Експедиція» у квітні - травні 2011 року мало фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ «Компанія Авертус», а саме ТОВ «Компанія Авертус» зобов'язується поставити ПП «Гроцький Транс Експедиція» товари.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач дійшов висновку, що операції по купівлі-продажу між ПП «Гроцький Транс Експедиція» та ТОВ «Компанія Авертус» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними з огляду на наступне.

Відповідно до акту від 27.07.2011р. №1723/23-04/37270359 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Компанія Авертус» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість січень - травень 2011року, ТОВ «Компанія Авертус» на дату складання акту перевірки має стан «місцезнаходження не встановлено». Згідно баз даних ДПС, на 01.11.12 стан товариства «припинено, але не знято з обліку». Свідоцтво платника ПДВ анульовано 19.08.11 у зв'язку з внесенням запису до ЄДР «про відсутність за місцезнаходженням».

Крім цього, за результатами проведених заходів встановлено, що однією із засновників ТОВ «Компанія Авертус» є гр. ОСОБА_2, яка надала пояснення, що реєстрацію підприємства не здійснювала, наміру на ведення фінансово-господарської діяльності товариства не мала та не уповноважувала інших осіб.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а, отже, згідно з частиною 2 зазначеної статті, є нікчемним.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином та в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вказує на те, що даний контрагент ТОВ «Компанія Авертус» має ознаки фіктивності, оскільки анульовано свідоцтво платника ПДВ та в акті перевірки вчинено запис про відсутність ТОВ «Компанія Авертус» за місцезнаходження товариства станом на дату складання акту перевірки. Проте, як вбачається з матеріалів справи, фінансово - господарські взаємовідносини позивача з вказаним контрагентом відбувались до дати анулювання свідоцтва платника ПДВ та до дати складання акта перевірки ТОВ «Компанія Авертус», в якому вчинено запис про стан платника.

Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Також, позивачем з ТОВ «Компанія Авертус» були укладені договори поставки товарів, на виконання яких позивачу були оформлені первинні документі, а саме податкові накладні, видаткові накладні та платіжні доручення.

Враховуючи вищенаведене, за даними договорами позивачем були отримані товари, що не є обмеженими в цивільному обороті, отриманими внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з отримання даних послуг (товару) також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Матеріалами справи підтверджується фактичне отримання товару позивачем та використання позивачем його у власній господарській діяльності, зокрема, для ремонту автомобільного транспорту.

Ктім того, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем доведено факт здійснення господарської операції з його контрагентом та настання правових наслідків для сторін цієї операції.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України , податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріали справи містять податкові накладні, які зазначені в акті перевірки, виписані позивачу його контрагентом, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо її змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.

А отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності факту заниження позивачем податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2013 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 19.03.2013.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Кузьменко В. В.