Постанова

від 20.03.2013 по справі 2а-16460/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 березня 2013 року 13:55 № 2а-16460/12/2670

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» доОкружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суддя: Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Шевченко Я.В.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби та просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 0003733910 та № 0003713910.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

Окружною державною податковою службою - центральним офісом з обслуговування великих платників податків державної податкової служби було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Дієса» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дікомп Україна» за період з 01.07.2011 по 30.09.2011 року. За наслідком вказано було складено акт перевірки № 726/39-10/36483471 від 24 липня 2012 року та № 804/39-10/36483471 від 17 серпня 2012 року (далі разом - Акти).

На підставі Акту перевірки було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 0003733910 та № 0003713910.

Вказані рішення обумовлені висновком податкової служби про фактичну неможливість постачання товару позивачу товариством «Дікомп Україна», оскільки по ланцюгу поставки товар не відповідає товарній номенклатурі. Адже товар, який ТОВ «Дікомп Україна» поставляла позивачеві, придбавався у ТОВ «Опт-Бест», який, в свою чергу, придбавав у фермерського господарства «Рубас», яке згідно результатів документальної позапланової виїзної перевірки ДПІ у Вишгородському районі міста Києва постачало сільськогосподарську продукцію - гречку та картоплю власного виробництва. Окрім того висновки податкової служби базуються на поясненнях від 19 липня 2012 року ОСОБА_2 - перевізника товару від ТОВ «Дікомп Україна» на адресу позивача про те, що з приводу власної співпраці з ТОВ «Дікомп Україна» йому нічого не відомо, жодних документів не підписував, товар товариству «Дієса» не доставляв, з директорами ТОВ «Дікомп Україна» та ТОВ «Дієса» особисто не знайомий та ніколи з ними не спілкувався, водії експедитори ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 невідомі та у трудових відносинах з ними не перебував.

Позивач не погоджується з вказаними обставинами і рішеннями, оскільки стверджує про реальний (товарний) характер операцій з ТОВ «Дікомп Україна».

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб , які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до частини 5,6, ст.71 КАС України суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

З огляду на покликання податкової служби згідно змісту Акту перевірки на неможливість ТОВ «Дікомп Україна» поставити товар позивачу, судом на виконання зазначених вище положень КАС України з метою встановлення всіх обставин у справі запропоновано позивачу і відповідачу надати докази на підтвердження його товарного/безтоварного характеру, витребувано документи/інформацію у третіх осіб, заслухано свідків.

За таких умов суд вчинив всі дії, які залежать від нього для збирання всіх доказів, а тому вирішує справу на підстави наявних матеріалів останньої.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

ТОВ «Дієса» укладено договір з ТОВ «Дікомп Україна» № 1916 від 7 липня 2011 (далі - Договір). За вказаним договором ТОВ «Дікомп України» зобов'язується поставити товар згідно заявок покупця ТОВ «Дієса», а останній зобов'язується прийняти цей товар.

В підтвердження реальності виконання договірних відносин ТОВ «Дієса» надало суду видаткові накладні ТОВ «Дікомп Україна», товарно-транспортні накладні, податкові накладні», чеки на реалізацію товару та документи щодо розповсюдження товару по торговій мережі позивача.

Судом було заслухано свідка ОСОБА_2, який повідомив, що про ТОВ «Дієса» він дізнався тільки нещодавно. Проте йому відомо таке товариство, як Ельдорадо (попереднє найменування позивача). Про останнє свідку відомо, оскільки літом 2011 року він перевозив сумки на адресу складу такої особи. Щодо обставин такого перевезення свідок повідомив, що ТОВ «Дікомп Україна» йому відомо, оскільки він брав там сумки по кілька штук і в подальшому продавав їх на ринку. В той же час посадових осіб, з якими він вів справи з боку ТОВ «Дікомп Україна», місця та обставин отримання сумок для продажу та для перевезення на адресу ТОВ «Дієса» назвати суду не міг. Свідок повідомив, що сумки для перевезення він отримував у місті Києві на Березняках, в районі б-ра Л.Українки на вулиці Щорса. На вказаних місцях були великі вантажні автомобілі, з яких товар перевантажувався на його автомобіль та разом з товаром йому надавались супровідні документи точний перелік яких назвати не міг. Свідок повідомив, що свого штампу перевізника на товарно-транспортних накладних не ставив (звукозапис 10:01:27 та 10:03:10). Свідок повідомив, що водії ОСОБА_3, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 йому не відомі. ОСОБА_2 повідомив, що товар (сумки) перевозив ОСОБА_7 оскільки він знайомий з ним близько 10 років, а той періодично брав у нього автомобіль для власних потреб, зокрема перевезення картоплі. Точних адрес місць навантаження товаром власного автомобіля повідомити не міг, пояснюючи, що може показати тільки місця, як туди проїхати.

Щодо відомостей, зазначених у своїх поясненнях від 19 липня 2012 року, то ОСОБА_2 пояснив, що він мав на увазі, що товар з «Ельдорадо», а не з «Дікомпу», не розвозив. Щодо здійснення власної підприємницької діяльності, то малось на увазі, що дійсно не займався, але періодично перевозив товар «Дікомпа», оскільки його про це просили, адже він брав у них сумки для продажу на ринку.

Обставини, зазначені у пояснені від 19 липня 2012 року щодо незнання особи ОСОБА_7, ОСОБА_2 пояснив тим, що був без окулярів і підписував не читаючи та перед цим вживав спиртне у кафе, був зляканий роздумам про наявність негараздів у зв'язку з керуванням третіми особами його автомобілем.

Судом допитано ОСОБА_7, який пояснив що перевозив сумки у с.Калинівку, де розташована база Ельдорадо. ОСОБА_2 телефонував йому, просив перевезти товар і називав адресу, куди потрібно приїхати. За наслідком цього ОСОБА_7 приїжджав на вулицю Березняківську у місті Києві де знаходилася вже завантажена машина і ОСОБА_2, який передавав йому ключі і документи на автомобіль, на вантаж, який перевозився в с. Калинівку. В с. Калинівці свідок отримував перепустку на заїзд на територію бази де автомобіль розвантажувався. Такі перевезення здійснювались свідком ОСОБА_7 не більше 5 разів. ОСОБА_7 пояснив також, що він перевозив вантаж, оскільки ОСОБА_2 за станом здоров'я не міг цього належним чином зробити та надавав йому автомобіль для задоволення власних потреб. Такі особи як ОСОБА_3 та ОСОБА_6 йому не відомі, щодо інших перевозок йому не відомо. ОСОБА_7 повідомив суду, що знайомий з ОСОБА_2 близько 5 років.

Суд оцінивши свідчення, матеріали справи прийшов до висновку, що такі не можуть бути прийняті судом як достовірні, оскільки вони протирічать один одному і матеріалам справи.

Свідок ОСОБА_2 зазначив суду, що не знав ТОВ «Дієса» в 2011 році. Проте вказане не відповідає дійсності, оскільки в товарно-транспортних накладних чітко вказано вантажоодержувача - ТОВ «Дієса». Тобто, здійснюючи перевезення та отримуючи документи і вантаж, перевізник повинен був знати правильне найменування позивача.

Свідок ОСОБА_2 повідомив, що мав штамп із своїм найменуванням, який проставляв на документах. Проте зазначив, що цей штамп на товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу на адресу позивача не ставив. Не дивлячись на це, такі штампи мають місце на товарно-транспортних накладних, які долучені до позовної заяви позивачем.

Свідок ОСОБА_7 зазначав, що перевозив товар, отримавши ключі та документи на автомобіль і товар від ОСОБА_2 Проте в товарно-транспортних накладних від 20.09.11, 22.09.11 значиться два водії-експедитори: ОСОБА_7 і ОСОБА_2 Жоден з них не повідомив суду обставин щодо сумісного перевезення ватажу свідками.

Не співпадають свідчення ОСОБА_7 з відомостями товарно-транспортних накладних щодо кількості здійснених ним поїздок, з яких випливає, що вказане повинно було б відбутися не менше ніж 13 разів за перевіряємий податковою службою період.

Свідок ОСОБА_2 не зміг пояснити обставин які дійсно свідчили б про його обізнаність з ТОВ «Дікомп Україна» та отримання від цього товариства як доручень, так і сумок, як для перевезення, так і для продажу у власних інтересах.

Окрім того ОСОБА_2 повідомив, що особи ОСОБА_3, ОСОБА_5., ОСОБА_6 йому не відомі. Проте вказані особи зазначені водіями перевізника ОСОБА_2 у долучених до справи товарно-транспортних накладних (том 24 позовної заяви).

Отже, вказане свідчить що відомості зазначені в товарно-транспортних накладних на перевезення товару від ТОВ «Дікомп Україна» та ТОВ «Дієса» не відповідають свідченням свідків, а останні є з одного боку суперечливими, з іншого спростовують відомості таких товарно-транспортних документів. Адже, зокрема, водії ОСОБА_3, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перевізнику ОСОБА_2 не відомі.

Окрім того, доводи податкової служби про неможливість поставки ТОВ «Дікомп Україна» сумок знайшли своє підтвердження у виписці з рахунку обігу грошових коштів ТОВ «Дікомп Україна» з часу своє реєстрації і до кінця 2011 року, оскільки жодних витрат на адресу СПД ОСОБА_2 за перевезення товару ТОВ «Дікомп Україна» не мала. А перевезення СПД ОСОБА_2 товару лише на прохання ТОВ «Дікомп України», здійснюючи при цьому оформлення товарно-транспортних документів, тобто первинної документації в рамках підприємницької діяльності, не може прийматися судом, оскільки це не відповідає цілям підприємницької діяльності, а саме отримання доходу за наслідком підприємницької діяльності. Поряд з цим, згідно виписок з банківських рахунків контрагента позивача судом встановлено, що жодних витрат ТОВ «Дікомп Україна» не несло на перевезення товару від свого постачальника ПП «Опт-Бест». Вказане також було встановлено податковою службою згідно акту перевірки від 08.11.2011 № 2469/23-1/37649084 ТОВ «Дікомп Україна». Оскільки згідно договору поставки товару ТОВ «Дікомп Україна» повинен був отримувати товар зі складу продавця на умовах «EXW» Інкотермс 2000 року.

Окрім того, у відповідності до положень Договору № 1916 від 7 липня 2011 його сторонами було затверджено форму акту приймання товарів (додаток № 1 до Договору), який визначає детальний опис товарів і обставин його передачі. Жодних таких актів передачі товару ТОВ «Дікомп Україна» позивачу, наявність яких обумовлена вказаним вище Договором, останнім суду не надано.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755- VI витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Підтвердженням даних податкового обліку можуть бути лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. (зазначена позиція висловлювалася неодноразово Верховним Судом України, зокрема в Постанові ВСУ від 17 лютого 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 7046232 та додатково відображена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11).

Таким чином, вказане в сукупності свідчить, що ТОВ «Дікомп Україна» не могло продати товар ТОВ «Дієса», оскільки спроможності на його придбання і перевезення у контрагента позивача не було, а відомості первинних документів, долучених до матеріалів справи, не відповідають за своїм змістом свідченням свідків. Не дивлячись на це, суд, як і податкова служба не заперечує проти того, що певний товар як такий має своє матеріальне існування, проте реальна його приналежність до ТОВ «Дікомп Україна» матеріалами справи не підтверджена належним чином. А відтак операція позивача та ТОВ «Дікомп Україна» має лише часткове документальне оформлення без свого реального товарного «наповнення», що не може спричиняти належних податкових наслідків для ТОВ «Дієса».

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач в силу положень частини 2 статті 71 КАС України спростував покликання позивача і довів відповідність оскаржуваних рішень вимогам ч.3. ст.2 КАС України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то судові витрати позивача не відшкодовуються.

Керуючись ст. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.

Суддя О.В. Кротюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26.03.2013 р.