Постанова

від 27.03.2013 по справі 820/1831/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 березня 2013 р. № 820/1831/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.

за участю представників сторін: позивач - Машир В.О., відповідач - Сосонний В.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крановий Електропривід" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Крановий Електропривід", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0009652305 від 06.12.2012 року. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Металург-2010» не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Так, відповідно до інформації, отриманої від Індустріальної МДПІ м. Харкова (Акт від 13.08.2012 року №3242/10/22.2 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Металург-2010» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період жовтень 2011 року, листопад 2011 року, березень 2012 року, квітень 2012 року»), було встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Металург-2010» в зв'язку з проведенням операцій пов'язаних із наданням податкової вигоди третім особам. В зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Металург-2010» із контрагентами, у т.ч. ТОВ "Крановий Електропривід".

У судових засіданнях представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ТОВ "Крановий Електропривід" зареєстроване 21.06.2002 року виконавчим комітетом Харківської міської ради та перебуває на податковому обліку як платник податків та зборів в Індустріальній МДПІ м. Харкова.

19.11.2012 року співробітниками ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "Крановий Електропривід" з питань перевірки відносин з платником податків ТОВ «Металург-2010» за період листопад 2011 року, за результатами якої складено Акт №5315/2204/32031071 від 20.11.2012 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п.200.2, п.200.3 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 27504,00 грн., у т.ч. за період листопад 2011 року на суму 27504,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту, 06.12.2012 року. ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення №0009652305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 41256,00 грн., у т.ч. за основним платежем 27504,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13752 грн.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено, що правочини, укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ «Металург-2010» є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як насідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Крановий Електропривід" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ «Металург-2010».

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам із вищезазначеним контрагентом, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як було встановлено під час розгляду справи та не заперечується сторонами, основним видом діяльності КВЕД-2010, який здійснював позивач у перевіряємий період, була: 27.12 Виробництво електророзподільної та контрольної апаратури; 28.22 Виробництво підіймального та вантажно-розвантажувального устаткований; 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 33.20 Установлення та монтаж машин і устаткування; 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2011 року між ТОВ «Металург-2010» (Продавець) та ТОВ "Крановий Електропривід" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №3011 П, відповідно до умов якого , Продавець зобов'язувався передати у власність товарно-матеріальні цінності (електротехнічну продукцію), а Покупець зобов'язувався прийняти та своєчасно сплатити дані товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору. Кількість, найменування, вартість та інші індивідуальні особливості товару відображаються у рахунках-фактурах (п. 1.2. Договору).

На виконання умов вищезазначеного Договору, Продавцем у перевіряємий період було передано у власність ТОВ "Крановий Електропривід" товар (транзисторні модулі в асортименті).

Факт отримання придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунку № 3011-2 від 30.11.2011 р. та видаткової накладної № 3011-2 від 30.11.2011 р. на загальну суму 165024,00 грн., у т.ч. ПДВ - 27504,00 грн.

Вартість отриманого товару була повністю сплачена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Металург-2010», про що свідчать наявні в матеріалах справи копії виписок по особовому рахунку у банку.

Суд зазначає, що згідно із умовами вищезазначеного Договору (п. 3.1) умовою поставки є - самовивіз.

Частиною 2 ст.48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

На підтвердження факту перевезення придбаного товару ТОВ "Крановий Електропривід" було надано копію товарно-транспортної накладної від 30.11.2011 року.

Суд зазначає, що згідно із зазначеною вище товарно-транспортною накладною, транспортування придбаного у ТОВ «Металург-2010» товару здійснювалось транспортом та силами ПП «Укр-СВ», на підставі укладеного між останнім та ТОВ "Крановий Електропривід" Договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом №002У від 01.01.2011 року.

Додатковим підтвердженням виконання ПП «Укр-СВ» послуг з приводу транспортування придбаного позивачем у ТОВ «Металург-2010», є складені між позивачем та перевізником акт про надання послуг №2069 від 30.11.2011 року, платіжні доручення виписка по особовому рахунку у банку, які підтверджують факт сплати даних послуг.

Також суд зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом -Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Отже, при передачі товару від постачальника до покупця довіреності на отримання матеріальних цінностей передаються постачальникові та зберігаються ним у строк встановлений законодавством України.

В підтвердження факту отримання придбаного товару позивачем було надано та долучено до матеріалів справи копію виписки із книги реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ.

Наявність у позивача необхідного кваліфікованого персоналу та складських приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей підтверджується наданими позивачем копіями відповідного штатного розпису та Договорів оренди № 20-Арк від 18.11.2010 р., відповідно до якого позивач орендував офіс за адресою: м. Харків, пр. Леніна, 40, оф. 427 (орендодавець ТОВ «Акціонери»), та № 38А від 01.01.2011 р. та № 39А від 01.01.2011 р., згідно із якими позивач орендував приміщення площею 636 кв.м та 345 кв.м відповідно у виробничому корпусі за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 317 (орендодавець ПАТ «Система»).

Як було встановлено під час розгляду справи, в послідуючому приданий у ТОВ «Металург-2010» товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме під час виробництва електрообладнання, про свідчать наявні в матеріалах справи копії актів списання ТМЦ у виробництво.

Доказів того, що отриманий від контрагента - ТОВ «Металург-2010» товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ "Крановий Електропривід" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Суд зазначає, що на виконання умов договору, ТОВ «Металург-2010» було виписано на адресу позивача податкову накладну №99 від 30.11.2011 року на загальну суму 165024 грн., у т.ч. ПДВ 27504 грн., зауважень щодо правильності оформлення та форми яких у податкового органу не виникло.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем розрахована сума бюджетного відшкодування відповідно до вимог ПК України.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом - ТОВ «Металург-2010» і правомірність віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ «Металург-2010», в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Крановий Електропривід" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 009652305 від 06.12.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крановий Електропривід" (61058, м. Харків, вул. Данилевського 27, кв. 11, код 32031071) судовий збір в сумі 412 (чотритиста дванадцять) грн. 56 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 29.03.2013 року.

Суддя Горшкова О.О.