Постанова

від 06.03.2013 по справі 2а-12580/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2013 р. м. Київ К/800/1429/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:Святенької І.Ю., відповідача:Оксененко К.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесслагруп-Елеватори»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012

у справі № 2а-12580/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесслагруп-Елеватори»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тесслагруп-Елеватори»(надалі -позивач, ТОВ «Тесслагруп-Елеватори») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі -відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 22.08.2012 № 0000882220, від 22.08.2012 № 0000892220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012, у задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Тесслагруп-Елеватори»до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати їх рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Тесслагруп-Елеватори»з питань повноти нарахування та достовірності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток до бюджету по взаємовідносинам з ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Севелітстрой» за період з 01.07.2010 по 31.12.2010, за результатами якої 13.08.2012 складено акт №2476/22-222-37119066 (надалі -акт).

Перевіркою встановлено порушення приписи пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») у результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 1 049 668,00 грн.; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), у результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 839 734,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 22.08.2012 № 0000892220, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 049 668,00 грн., у т.ч. 839 734,00 грн. за основним платежем та 209 934,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями; від 22.08.2012 № 0000882220, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 320 085,00 за основним платежем 1 049 668,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 262 417,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що допустимих доказів, які б спростовували викладенні в акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу, позивачем до суду надано не було.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки характер господарських операцій, здійснених між позивачем та ПП «Кримспецтехнолоджи»і ПП «Севелітстрой»за період, що перевірявся відповідачем, є сумнівним, а тому дійшов висновку, що податкові накладні виписані позивачу контрагентами ПП «Кримспецтехнолоджи»та ПП «Севелітстрой»не є підставою для виникнення у нього права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а витрати позивача, понесені при здійсненні відповідних господарських операцій, не підлягають включенню до його валових витрат за цей період.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпунктів 54.3.2, 54.3.4 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України , контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених Податковим кодексом України або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях , уточнюючих розрахунках; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків

Як підтверджується матеріалами справи, згідно листа позивача від 07.07.2012, останній повідомив податковий орган про втрату первинної бухгалтерської документації. У зв'язку з тим, що у встановлений законом строк первинні документи відновлено не було, проведена в період з 07.08.2012 по 13.08.2012 перевірка позивача, проводилась на підставі бази даних ДПС України стосовно розбіжностей в показниках з податку на додану вартість, виявлених при опрацюванні розшифровок в Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів.

Згідно акта перевірки, з висновками якого погодились суди попередніх інстанцій, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень були висновки податкового органу про безтоварність та фіктивність господарських операцій позивача з контрагентами, відносно яких у податкового органу була наявна інформація про те, що: по обвинуваченню директора ТОВ «Союз КДС»ОСОБА_7 за частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 205, частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, та яка порушена відносно ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 205, частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України; порушена кримінальна справа відносно ПП «Севелістрой», ПП «Кримспецтехнолоджи»за фактом фіктивного підприємництва.

Водночас, судами попередніх інстанцій не враховано, що право позивача на формування податкового кредиту не може бути поставлене у залежність від виконання контрагентами свого обов'язку зі сплати податків та обов'язкових платежів, оскільки виходячи з принципу персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

У даному випадку під час встановлення факту реальності господарських операцій суди попередніх інстанцій повинні були врахувати, що документи та інші дані, які спростовують реальність здійснення господарської операції (наявність факту втрати документів), яка відображена в податковому обліку платника податків, повинна оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції, а відсутність окремих документів не може свідчити про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів платника податків пов'язаний з виконанням такої господарської операції.

При цьому колегія суддів Вищого адміністративного суду України бере до уваги, що на момент здійснення господарських операцій інформація щодо контрагентів позивача містилась в ЄДРПОУ, останні були зареєстрованими платниками податку на додану вартість та знаходились за своєю юридичною чи фактичною адресою; в матеріалах справи містяться платіжні доручення з відмітками банку про зарахування коштів, видаткові накладні, договори оренди, акти про надання послуг з оренди майна, що мають всі обов'язкові реквізити та дають змогу ідентифікувати особу контрагента, яка брала участь у здійсненні господарської операції та її посадових осіб; в бухгалтерському та податковому обліку позивача, сформованому на підставі первинних документів відображено усі операції по придбанню товарів (послуг) на виконання договірних зобов'язань.

Крім того, враховуючи специфіку господарської діяльності позивача (надання послуг зі зберігання господарських культур), витрати на купівлю та оренду товару (обладнання), понесені у зв'язку із оснащенням відповідних об'єктів обладнанням та приладами, пов'язані із здійсненням ним господарської діяльності.

При цьому висновки судів про сумнівність (фіктивність, безтоварність) господарських операцій засновані на припущеннях, що суперечить статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки мотивовані лише наявністю означеної вище інформації щодо контрагентів позивача, яка не є беззаперечним доказом нікчемності правочинів чи безтоварності господарських операцій.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 58.4 статті 58 цього Кодексу у разі, коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Вирішуючи даний спір суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідно до пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що на момент ухвалення рішень в даній справі, у кримінальних справах, порушених відносно директора ТОВ «Союз КДС»ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, а також відносно ПП «Севелістрой», ПП «Кримспецтехнолоджи», винесено вироків не було.

Оскільки, діючим законодавством не передбачено право відповідача на прийняття повідомлення-рішення до винесення вироку по кримінальній справі, у межах якої проводилась перевірка, то оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які були прийняті за результатами проведення перевірки позивача до дня набрання вироком законної сили відносно його контрагентів, - суперечать вимогам пункту 86.9 статті 89 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм чинного податкового законодавства, а відтак є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, але порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ч. 1 ст. 94, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесслагруп-Елеватори»задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 у справі № 2а-12580/12/2670 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.08.2012 № 0000882220, від 22.08.2012 № 0000892220.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесслагруп-Елеватори»4 721,20 грн.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.