Ухвала

від 21.03.2013 по справі 2а-4863/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2013 року м. Київ К-29816/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14.07.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010

у справі № 2а-4863/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Форм"

до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Форм" звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000262301/0 від 21.05.2010.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14.07.2010, позовні вимоги задоволено повністю.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14.07.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачу були подані позивачем податкові декларації по податку на додану вартість за лютий та березень 2010 року.

У рядку 17 податкових декларацій за лютий та березень 2010 року позивачем зазначений податковий кредит в сумах відповідно 123030 грн., та 59696 грн.

Згідно із розшифровками податкових зобов'язань операції з урахуванням сплати податку на додану вартість, на підставі яких позивачем формувався податковий кредит та проведені у звітні періоди з ТОВ „Метвторпром", визначені у рядку 8-му розшифровки за лютий 2010 року в сумі 114847, 2 грн., та рядку 10-му розшифровки за березень 2010 року в сумі 33652,8 грн.

Відповідачем 20.05.2010 була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ „Метвторпром" за період з 01.02.2010 по 31.02.2010 та складено акт № 453/23-32540326 від 20.05.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.3, п. 7.2., 7.4.1 п. 7.4, ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість в лютому - березні 2010 року на загальну суму 148500 грн., оскільки у контрагента позивача частково відсутня податкова звітність.

ТОВ „Метвторпром" з яким позивач мав договірні відносини на протязі лютого 2010 року, не відобразив у своїй податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року суму зобов'язань в розмірі податку на додану вартість 148500 грн. по взаємовідносинам із позивачем.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000262301/0 від 21.05.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у загальній сумі 189685 грн.: основний платіж 148500 грн., штрафні санкції 41185 грн.

Відповідачем встановлено, що з первинних документів: податкових накладних та реєстрів отриманих податкових накладних, видаткових накладних, встановлено, що ТОВ „Форм" у лютому, березні 2010 року, мало взаємовідносини з придбання вугілля, згідно податкових накладних, виписаних від імені "продавця" ТОВ „Метвторпром".

01.09.2009 між Позивачем та ТОВ „Метвторпром" був укладений договір постачання, за яким згідно з актами прийому - передачі позивач отримав вугільну продукцію, що підтверджується платіжними дорученнями № 221, 222, 228, 232, відповідно від 03.02.2010. 12.02.2010, 17.02.2010, 22.02.2010, Позивач сплатив продавцю - ТОВ „Метвторпром" визначену угодою суму та податок на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, не може бути взято до уваги, оскільки в даному разі виконання контрагентом позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Також, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Фактичне здійснення господарських операцій, за наслідками яких заявлений податковий кредит, підтверджується також квитанціями про прийняття вантажу та листами про належність відправленого на адресу ВАТ „Алчевський коксохімічний завод" вугілля позивачу.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14.07.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 у справі № 2а-4863/10/1270 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14.07.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 у справі № 2а-4863/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко