Постанова

від 21.03.2013 по справі 2а-6162/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6162/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

за участю представників позивача - Яременко О.В., Грищенко С.М. і представника відповідача - Прокоф’євої Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Галактика» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Галактика» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправним, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Галактика» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій із проведення перевірки та складання акту перевірки, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.2011 №0011372310 та №0011362310.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про задоволення позову. При цьому апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 02.12.2011 року по 05.12.2012 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Корпорація «Галактика» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна фірма «Промінвестгруп» за період з 01.09.2008 по 31.12.2008.

За результатами перевірки державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва складено акт перевірки від 05.12.2011 №1549/23-10/31662246.

Згідно акту, перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Галактика»підпункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого встановлено заниження товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Галактика»податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 87 448,00 грн., а також порушення позивачем підпункту 7.4.1, підпункту 7.2.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено заниження товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Галактика»податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 58 390,00 грн.

На підставі акту перевірки від 05.12.2011 №1549/23-10/31662246 державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва винесено податкові повідомлення-рішення від 19.12.2011 №0011372310 та від 19.12.2011 №0011362310, якими позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 58 390,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 14 598,00 грн., та з податку на прибуток у сумі 87 488,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 21 872,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що органом державної податкової служби дотримано необхідну процедуру призначення та проведення перевірки, а під час прийняття податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, …, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За змістом п.75.1 ст. 75, п. 79.1 ст. 79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.ст.77,78 ПК України.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення такої перевірки.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків та внесення змін до наказу ДПА України від 27 травня 2008 року №355, підрозділи органу ДПС, які очолюють здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки, забезпечують надсилання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Крім того, відповідно до п.81.1,81.3 ст. 81 ПК України, посадові особи органу ДПС мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення для проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу ДПС, реквізити наказу про проведення перевірки, найменування та реквізити суб'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид, підстава, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової особи, яка проводитиме перевірку.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що обов'язковою умовою проведення документальної позапланової перевірки платника податків є отримання платником податків наказу про проведення перевірки до початку її проведення.

Як вбачається з матеріалів справи, такий наказ про проведення перевірки позивач отримав 06.12.2011 року, тобто після закінчення перевірки, яка згідно з тексту акту проводилась з 02.12.2011 по 05.11.2011 року.

Крім того, в конверті поштового відправлення позивачу крім Наказу про проведення перевірки № 2392 від 02.12.2011 року та Направлення на проведення перевірки № 1299/23-10 від 02.12.2011 року було надіслано Повідомлення про запрошення № 506/23-10 від 02.12.2011 року, яким одразу було запрошено посадових осіб ТОВ «Корпорація «Галактика» з'явитися до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС України для підписання акту документальної позапланової невиїзної перевірки.

За таких обставин платник податків був позбавлений можливості реалізації своїх прав під час здійснення перевірки та під час оформлення її результатів.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів зазначає, що документальну невиїзну перевірку податковим органом було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, то і їх дії по складанню акта перевірки, є протиправними.

Що стосується позовних вимог стосовно визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Статтею 7 п. 7.4 пп. 7.4.1 вказаного Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст. 6 та ст.. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ( іншими подібними документами згідно з пп.. 7.2.6 цього пункту). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом податкової служби суму податку, попередньо включені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму додаткового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Крім того, норми п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначають окремі випадки, за яких неможливе формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з товариством з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна фірма «Промінвестгруп».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Багатопрофільна фірма «Промінвестгруп» було укладено договори про надання послуг від 18.01.2008 №08/03-10, від 06.03.2008 №08/03-19, від 17.03.2008 №08/03-21, від 15.05.2008 №08/03-43, від 07.08.2008 №08/03-75, від 18.09.2008 №08/03-94, від 09.10.2008 №08/03-107, від 07.11.2008 №08/03-127.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження виконання умов договорів позивачем надані суду копії цих договорів, акти здачі-прийому робіт згідно умов названих договорів, податкові накладні від 17.10.2008 №4396, від 10.09.2008 №3895 та від 10.09.2008 №3896, від 07.11.2008 №4767, від 19.12.2008 №5508, від 26.12.2008 №5627, від 26.12.2008 №5628, від 24.12.2008 №5584, результати виконаної роботи на CD-дисках.

Всі зазначені документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім, того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем вказаних господарських операцій.

Отже, укладаючи угоди із своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

З усього цього слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Багатопрофільна фірма «Промінвестгруп» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, колегія суддів зазначає, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Так, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів.

Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та «Багатопрофільна фірма «Промінвестгруп» є нікчемними, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яке викладене у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного зі спільною господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

Податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»), а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва на спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Галактика» та товариством з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна фірма «Промінвестгруп», вказано на постанову Печерського районного суду міста Києва від 24.11.2010 по справі №1-843/10 за розглядом кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_5 у скоєнні злочину передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України та частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України. Відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності у вчинені злочину, передбаченого за частиною першою статті 205, частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України у зв'язку з передачею підсудного на поруку трудового колективу, провадження у справі закрито.

При цьому, в постанові Печерського районного суду міста Києва зазначається, що ОСОБА_5 визнав свою вину повністю у вчиненні злочину з відкриття фіктивного підприємства та складання, видачі завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення.

На вказані обставини в своєму рішенні посилався і суд першої інстанції, в якості аргументу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Проте колегія суддів не може погодитися із такою позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, з вказаної постанови Печерського районного суду міста Києва не вбачається, що саме товариство з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна фірма «Промінвестгруп» є тим фіктивним підприємством, що відкрито та здійснювало свою діяльність під керівництвом зазначеного в постанові ОСОБА_5

З цієї постанови не вбачається, що під час розгляду справи аналізувались операції з позивачем, а також те, що підписи на первинних документах за операціями з позивачем були підроблені та замість керівників контрагентів проставлені іншими особами. За змістом цієї постанови відсутні посилання на будь-які покази керівника контрагента щодо протиправної діяльності підприємства-контрагента.

В ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч зазначеним приписам процесуального законодавства відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача про протиправність проведення перевірки та складання акту за її результатами, а відтак, не довів правомірності своїх дій в цій частині. Крім того, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин суд першої інстанції повинен був прийти до висновку про необхідність задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідача в частині проведення перевірки та складання акту за її результатами.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС податкових повідомлень-рішень від 19.12.2011 №0011372310 та від 19.12.2011 №0011362310 не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Галактика» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Галактика» задовольнити.

Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва щодо проведення документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Корпорація «Галактика» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна фірма «Промінвестгруп» за період з 01.09.2008 по 31.12.2008.

Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва по складанню акту від 05.12.2011 №1549/23-10/31662246 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Корпорація «Галактика» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна фірма «Промінвестгруп» за період з 01.09.2008 по 31.12.2008».

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 19.12.2011 №0011372310 та №0011362310.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Постанову в повному тексті виготовлено 26.03.2013 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.