Ухвала

від 21.03.2013 по справі 2а-2012/11/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" березня 2013 р. м. Київ К/9991/23876/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 21.03.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво -Святошинському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012

у справі № 2а-2012/11/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Опт-Гарант"

до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі

Київської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Опт-Гарант" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Київської області про скасування податкового повідомлення -рішення №0000043500/0 від 28.02.2011.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення -рішення №0000043500/0 від 28.02.2011.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при правових відносинах з ТОВ „Оптдевайс" за період з 01.01.2010 по 30.1 1.2010 та складено акт № 7/35-022/35676158 від 07.02.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000043500/0 від 28.02.2011, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6624773, 43 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 1656193, 36 грн.

Перевіркою встановлено заниження суми податкових зобов'язань позивача з податку на додану вартість, заявлених у податкових деклараціях за період з 01.01.2010 по 30.11.2010 при правових відносинах позивача з ТОВ „Оптдевайс", сума податку на додану вартість в розмірі 6624773, 43 грн. включені позивачем до складу податкового кредиту, не підтверджені податковими зобов'язаннями постачальника - ТОВ „Оптдевайс".

В ході досудового слідства в рамках кримінальної справи № 08-3846 ОСОБА_3, який був директором ТОВ „Оптдевайс" до 17.09.2010, показав, що первинної бухгалтерської документації у відносинах з ТОВ „Опт-Гарант" не підписував і доручення на складання та підписання таких документів не давав. ОСОБА_3 вступивши в повноваження директора ТОВ „Оптдевайс" 17.09.2010 року, показав, що до фінансово-господарської діяльності ТОВ „Оптдевайс" ніякого відношення не мав.

За таких обставин, службовими особами Відповідача зроблено висновок про те, що відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України правочин, укладений між ТОВ „Опт-Гарант" та ТОВ „Оптдевайс", є недійсним в силу закону, та згідно ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є таким, що спрямований на порушення публічного порядку, що суперечить інтересам держави та суспільства і, відповідно, є нікчемним.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржника про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, не може бути взято до уваги, оскільки в даному разі виконання контрагентом позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Також, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

На момент здійснення господарських правовідносин у Позивача не було підстав вважати, що ТОВ „Оптдевайс" не зареєстровано як платник податку на додану вартість і його свідоцтво було анульоване.

Посилаючись на вимоги ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ „Оптдевайс" спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

При цьому встановлено, що за спірними угодами контрагент ТОВ „Оптдевайс" виконав повністю взяті на себе зобов'язання, а позивач, в свою чергу, провів повний розрахунок за товар.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вищезазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво -Святошинському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 у справі № 2а-2012/11/1070 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво -Святошинському районі Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 у справі № 2а-2012/11/1070 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко