Постанова

від 27.03.2013 по справі 5004/1616/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2013 р. Справа № 5004/1616/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Волинський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах Держави - Міністерства оборони України в особі військової частини А 3186. на рішення господарського суду Волинської області від 13.02.13 р.

у справі № 5004/1616/12 (суддя Вороняк Андрій Сергійович )

позивач Волинський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах Держави - Міністерства оборони України в особі військової частини А 3186.

відповідач Приватне підприємство "Грандшина"

про стягнення 4667 грн. 27 коп.

за участю представників сторін:

позивача 1- Філімонова І.О., представник, довіреність в справі

позивача 2- Філімонова І.О., представник , довіреність в справі

відповідача - не з'явився

прокурора Рудика Д.В.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 13 лютого 2013 року у справі № 5004/1616/12 ( суддя Вороняк А.С.) відмовлено у позові Волинського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах Держави - Міністерства оборони України в особі військової частини А 3186 до приватного підприємства "Грандшина" про стягнення 4573,72 гривень; в частині стягнення 93,55 гривень - припинено провадження у даній справі.

Також, стягнуто на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір :- з Міністерства оборони України в особі військової частини А 3186 - 1577,24 гривень; приватного підприємства "Грандшина" - 32,26 гривень.

Застосовуючи ст. ст. 509, 526,530,631,901,903,946 Цивільного кодексу України та положення п. 4.5 договору № 8 про надання послуг військовою частиною А 3186 з приймання, зберігання та відвантаження матеріальних цінностей від 22.01.2008 року, місцевий господарський суд вважав обґрунтованими позовні вимоги прокурора в частині стягнення із відповідача на користь Міністерства оборони України в особі військової частини А 3186 інфляційних платежів у розмірі 93,55 гривень, однак припинив провадження у справі в цій частині згідно п.1-1 ст.80 ГПК України через відсутність предмету спору, оскільки означена заборгованість погашена відповідачем платіжним дорученням № 783 від 08.02.2013 року.

Відмовляючи у стягненні із відповідача 4573,72 гривень, суд першої інстанції звернув увагу на помилковість проведеного розрахунку позовних вимог та вважав ці вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не кореспондуються із приписами п. 4.5 договору № 8 від 22.01.2008 року.

Також, суд не вбачав правових підстав для звільнення позивача та відповідача від сплати судового збору, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій сторін та вважав за необхідне стягнути на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1577,24 гривень із Міністерства оборони України в особі військової частини А 3186 та 32,26 гривень з приватного підприємства "Грандшина".

Волинським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подано апеляційну скаргу, якою вважає оскаржуване рішення постановленим з неповним з»ясуванням обставин, що мають значення для повного та об»єктивного вирішення справи .

Вказує, що актом ревізії фінансово-господарської діяльності у військовій частині А3186 № 080-33/09 від 30.03.2012 року встановлено порушення ст.629 ЦК України та п.4.5 договору №8 про надання послуг військовою частиною А 3186 з приймання, зберігання та відвантаження матеріальних цінностей від 22.01.2008 року щодо коригування впродовж 2008 -2011 років суми вартості послуг із зберігання автошин за кожен місяць з урахуванням індексу інфляції.

Вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про неправильність розрахунку позивача щодо плати за надані послуги за зберігання майна з урахуванням індексів інфляції та стверджує, що ці розрахунки здійснено у відповідно до листа Верховного суду України № 62-97р. від 03.04.1997 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».

На думку апелянта, місцевий господарський суд не врахував ст.5 Закону України «Про судовий збір» та помилково стягнув із позивача судовий збір .

Просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь військової частини А3186 з ПП "Грандшина" 4573,72 гривень скасувати та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Відзивом на апеляційну скаргу приватне підприємство "Грандшина" вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та наводить свої міркування на спростування доводів скаржника.

Додатково звертає увагу, що відповідно до п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 даного договору приватне підприємство "Грандшина" розрахувалось з військовою частиною А 3185 коштами за надані послуги, про що позивач не заперечує.

Наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості здійснені позивачем без дотримання методики таких розрахунків, викладених Верховним судом України у листі №62-97р. від 03.04.1997 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», що не спростовано апелянтом.

Просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні прокурор, представники Міністерства оборони України та військової частини А 3186 апеляційну скаргу підтримали з мотивів, які у ній викладені та просили рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з ПП "Грандшина" 4573,72 гривень скасувати та у цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Представник військової частини додатково пояснила, що кошти за зберігання матеріальних цінностей ПП « Грандшина « сплачувало своєчасно, але без врахування індексу інфляції .

В судове засідання від приватного підприємства "Грандшина" надійшла заява,відповідно до якої просить справу розглядати без участі їх представника ,вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке просить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що представник ПП « Грандшина « належним чином повідомлений про час та місце апеляційного перегляду справи, явка сторін обов»язковою не визнавалась, обмеженість строків розгляду справи, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення прокурора, представників Міністерства оброни України та військової частини, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22.01.2008 року між військовою частиною А 3186 в особі командира військової частини (Виконавець) та приватним підприємством "Грандшина" (Замовник) було укладено договір №8 про надання послуг військовою частиною А 3186 з приймання, зберігання та відвантаження матеріальних цінностей , за умовами п.1.1, 9.2 якого відповідач доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання щодо надання послуг з приймання, зберігання та відвантаження матеріальних цінностей (автошин) строком до 01.05.2008 року ( а.с.7-10).

Пунктами 4.2 даного Договору сторони погодили, що оплата послуг за кожний наступний місяць здійснюється протягом перших 5-ти діб зберігання, станом на перше число наступного місяця за розрахунковим на підставі документів, які підтверджують приймання матеріальних цінностей та їх кількість на склад Виконавця. За місяць зберігання матеріальних цінностей прийнято 30 діб.

Відповідно до п.4.4 даного Договору Замовник за фактично надані послуги розраховується з виконавцем коштами, виходячи з нижченаведених ставок: за 1 одиницю матеріальних цінностей, що прийняті і знаходяться на зберіганні протягом місяця - 1(одна) гривня 10 копійок.

Пунктом 4.5 даного Договору військова частина А 3186 та відповідач встановили, що розмір грошових сум, що підлягають виплаті Замовником, щомісячно коригується з урахуванням індексу інфляції, який встановлюється Державним комітетом статистики України.

В подальшому, погодженнями № 1-12 сторони вносили зміни до пункту 9.2 договору №8, подовжуючи строк його дії ( а.с.84-95).

Відповідно до погодження № 12 від 30.03.2011 року сторони встановили строк дії договору до 30 червня 2011 року без подальшої пролонгації.

У період із січня по серпень 2010 року та із жовтня 2010 року по червень 2011 року військовою частиною А 3186 надавалися відповідачу послуги по прийманню ,зберіганню та відвантаженню шин, про що представниками сторін щомісячно складалися акти надання послуг за відповідний місяць із зазначенням вартості послуг.

Означені акти скріплені підписами відповідальних осіб сторін ( командиром в/ч А3186 та директором ПП «Градшина») та засвідчені їх печатками.

Щомісячно, військовою частиною виставлялися відповідачу рахунки на оплату наданих послуг із зазначенням реквізитів для оплати, місяця та вартості послуг ( а.с. 99-116).

Суми, визначені для оплати у щомісячних рахунках є, переважно, тотожними сумам, визначеним у акти надання послуг за відповідний місяць.

Також, між представниками військової частини та відповідача складалися акти взаємозвірки розрахунків за відповідний місяць. У кожному із актів взаємозвірки міститься покликання на кількість переданих на зберігання автошин, вартість зберігання за одну шину на рівні 1,1 грн., сумарна вартість до оплати.

У кожному із актів взаємозвірки міститься застереження про відсутність боргу у ПП «Градшина» перед військовою частиною А 3186.

Означені акти скріплені підписами відповідальних осіб сторін ( командиром в/ч А3186 і помічником командира частини - начальника фінансово-економічної служби та директором ПП «Градшина») та засвідчені їх печатками.

У акті ревізії фінансово-господарської діяльності у військовій частині А 3186 №080-22/09 від 30.03.2012 року за період з 01.01.2010 по 01.03.2012 р. ,складеного Державною фінансовою інспекцією у Волинській області ( витяг із акту а.с. 96-98) зазначено про недотримання п.4.5 договору про надання послуг із зберігання матеріальних цінностей, укладених з ПП "Грандшина" протягом 2010-2011 р.р., вартість послуг за зберігання автошин за кожен місяць у виставлених військовою частиною рахунках не коригувалася на індекс інфляції. Внаслідок допущеного порушення колишнім командиром військової частини Коротинським А.Й. та начальником фінансово-економічної служби Якимюком С.Є. військовій частині завдано матеріальної шкоди(збитків) на суму 4667,69 грн. через виставлення рахунків ПП "Грандшина" у занижених розмірах.

Рахунком № 2 від 15.05.2012 року стверджується нарахування індексу інфляції вартості наданих послуг по зберіганню матеріальних цінностей згідно п.4.5 Договору за період з 01.01.2010 року по 30.06.2011 року на суму 4667,69 гривень ( а.с.12).

22. 08.2012 року командир в/ч А 3186 склав вимогу до ПП «Градшина» про погашення 4667,69 гривень ( а.с.15).

Однак, матеріали справи не містять доказів про вручення означеного рахунку та вимоги з додатками відповідачеві.

Платіжним дорученням № 783 від 08 лютого 2013 року ( під час судового розгляду даного спору у суді першої інстанції) відповідач перерахував військовій частині А3186 - 93,55 гривень, зазначивши у призначенні платежу : «нарахування індексу інфляції вартості наданих послуг зг.4.5 договору за період з 01.01.2010 року по 30.06.2011 року згідно рахунку № 2 від 15.05.2012 року» ( а.с.82).

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 903 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За змістом частини четвертої статті 631 ЦК України після закінчення строку договору сторони відповідають за порушення договору, яке мало місце під час дії договору.

Так, пунктами 4.2-4.5 договору № 8 про надання послуг з приймання, зберігання та відвантаження матеріальних цінностей військова частина А 3186 та відповідач встановили розміри плати за зберігання матеріальних цінностей та строки її внесення.

Як вбачається із пояснень представника позивача, актів надання послуг та актів взаємозвірки за відповідний місяць , відповідачем здійснювалася оплата послуг , виходячи із ставки за 1 одиницю матеріальних цінностей, що прийняті і знаходяться на зберіганні протягом місяця - 1,10 гривень.

Матеріали справи не містять доказів прострочення відповідачем оплати отриманих послуг відповідно до умов п.4.2-4.4 договору № 8.

Однак, матеріали справи не містять і доказів дотримання сторонами у період дії договору умов його пункту 4.5 щодо щомісячного коригування платежів з урахуванням індексу інфляції, який встановлюється Державним комітетом статистики України.

Відповідні індекси інфляції розраховуються , починаючи з 1991 року щомісячно і публікуються у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі ст.ст. 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум.

Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ надано в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, згідно з яким розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості; для визначення сукупного індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, складаючі відповідний період, перемножити між собою.

Разом з тим, не можна погодися з розрахунком інфляційних втрат, зроблених позивачем, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Нараховуючи інфляційні втрати, позивач (апелянт) не звернув увагу, що у відповідача не існувало прострочки (порушення умов договору щодо щомісячної оплати за отримані послуги) по оплаті за зберігання майна та помилково здійснював нарахування від неіснуючого боргу, що суперечить Рекомендаціям відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

За таких обставин колегія суддів вважає безпідставними позовні вимоги про стягнення із відповідача 4573,72 гривень інфляційних втрат та погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у позові в цій частині.

Посилання апелянта на акт ревізії фінансово-господарської діяльності у військовій частині А 3186 №080-22/09 від 30.03.2012 року ,складений Державною фінансовою інспекцією у Волинській області ,як на підставу стягнення коштів в розмірі 4667,27грн.,колегія суддів оцінює критично, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.

Згідно ст. 15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єкту, що ревізується. Довідка контрольно-ревізійного управління чи акт перевірки може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду), однак не позбавляє відповідну особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.

Поряд з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги лише щодо стягнення заборгованості, яка виникли при корегуванні щомісячного платежу на індекс інфляції, що був встановлений на місяць, у якому здійснювалася оплата у розмірі 93,55 гривень .

Перевіривши проведені відповідачем розрахунки щомісячного коригування платежів з урахуванням індексу інфляції ( а.с.81), колегія суддів вважає ці розрахунки вірними та такими, що відповідають умовам договору № 8 від 22.01.2008 року .

Оскільки відповідач перерахував військовій частині А 3186 означену заборгованість до ухвалення рішення у даній справі, колегія суддів знаходить обґрунтованим припинення провадження у справі у цій частині на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України через відсутність предмету спору.

Колегія суддів вважає необґрунтованим доводи апелянта про помилкове покладення на Міністерство оборони України в особі військової частини А 3186 судового збору у розмірі 1577,24 гривень.

Так, Пленум Вищого господарського суду України у пункті 4.6 Постанови № 7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» звертає увагу, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

У позовній заяві прокурором визначено позивача - Міністерство оборони України в особі військової частини А 3186.

Даний позивач не відноситься до переліку осіб, які ст.5 Закону України «Про судовий збір» наділені пільгами та звільнені від сплати судового збору. Про відсутність пільг по сплаті судового збору підтвердив у судовому засіданні і представник військової частини .

Порядок розподілу судового збору передбачений у ст.49 ГПК України.

Колегія суддів вважає, що стягнення місцевим господарським судом судового збору з Міністерства оборони України в особі військової частини А 3186 у розмірі 1577,24 гривень та з приватного підприємства "Грандшина" - 32,26 гривень здійснено з дотриманням ст. 3, 6 Закону України "Про судовий збір" та ст. 49 ГПК України.

Інші доводи апеляційної скарги, пояснення прокурора та представника позивача не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

В силу ст.ст. 33, 38, 43, 47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення господарського суду Волинської області від 13 лютого 2013 року у справі № 5004/1616/12.

У зв»язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 49, 105 ГПК України , керуючись п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» підлягає стягненню із військової частини А 3186 судовий збір у розмірі 860,25грн. за подачу апеляційної скарги .

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 13 лютого 2013 року у справі № 5004/1616/12 залишити без змін,а апеляційну скаргу Волинського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України залишити без задоволення.

Стягнути з Міністерства оборони України в особі військової частини А 3186 (юридична адреса Волинська область, м. Луцьк, вул. Ківерцівська, 85, код ЄДРПОУ 24980724) 860,25 грн. (вісімсот шістдесят гривень 25 коп. ) судового збору за подачу апеляційної скарги.

Господарському суду Волинської області на виконання даної постанови видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.