Ухвала

від 25.03.2013 по справі 2а-13285/12/0170/5

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-13285/12/0170/5

25.03.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В.) від 20.12.2012 у справі № 2а-13285/12/0170/5

за позовом Сільського комунального підприємства "Побєдне" (вул. Леніна, 46, селище Побєдне, Джанкойський район, Автономна Республіка Крим,96167)

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Дзержинського, 30, місто Джанкой, Автономна Республіка Крим,96100)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2012 адміністративний позов Сільського комунального підприємства "Побєдне" задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 07.11.2012: №0024812200 та 0024802200, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Джанкойська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2012 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

25.03.2013 від відповідача надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Сільське комунальне підприємство "Побєдне" (далі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.11.2012: №0024812200, яким позивачу збільшено податок на прибуток приватних підприємств на суму 11815,00 грн., з яких: 9452,00 грн. за основним платежем та 2363,00 грн. за штрафними санкціями та № 0024802200, яким позивачу збільшено податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 9563,00 грн., з яких: 7850,00 грн. за основним платежем та 1913,00 грн. за штрафними санкціями.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків податкового органу щодо фіктивності правочинів, укладених СКП «Побєдне» з контрагентами ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ПП «Комманд», КП «Альянс», оскільки проведення названих господарських операцій підтверджується належними первинними документами. В той час, як відповідачем під час проведення перевірки не були вивчені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача. Висновки перевірки ґрунтуються тільки на даних досудового слідства у кримінальній справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та, відповідно, про відсутність правових підстав у відповідача приймати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 07.11.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0024812200, яким позивачу збільшено податок на прибуток приватних підприємств на суму 11815,00 грн., з яких: 9452,00 грн. за основним платежем та 2363,00 грн. за штрафними санкціями та № 0024802200, яким позивачу збільшено податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 9563,00 грн., з яких: 7850,00 грн. за основним платежем та 1913,00 грн. за штрафними санкціями. .

Передумовою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став акт №3007/22-00/32608038 від 24.10.2012 документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з: КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-Плюс», та ПП «Комманд» за період з 01.09.2009 по 30.09.2011.

Перевіркою встановлено, що позивачем були допущені порушення: підпункту пункту 5.1., підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.6, 138.8.1, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся в сумі 9542,00 грн.; порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті .7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 7650,00 грн.

У період, що перевірявся, були чинними Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закон України "Про податок на додану вартість".

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

Згідно пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 4.1. статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпунктом 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно до підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений у статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" .

Статтею 185 Податкового кодексу України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини: з ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ПП «Комманд», КП «Альянс».

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Між ТОВ БВП «Строитель-Плюс» та позивачем був укладений договір №1526 від 27.12.2010, відповідно до умов якого ТОВ БВП «Строитель-Плюс» надає, а позивач приймає та оплачує роботи з ремонту агрегату ЕЦВ-10-120-60 у кількості 4 шт. за ціною 6405,00 грн. за одиницю.

Судом першої інстанції безперечно встановлено виконання ТОВ БВП «Строитель-Плюс» робіт з агрегатів ЕЦВ-10-120-60 підтверджується актами здачі-приймання, згідно з якими загальна вартість робіт становить 38605,20 грн., у тому числі податок на додану вартість 6434,20 грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що оплата за отримані ремонті роботи від БВП «Строитель-Плюс» проведена позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: № 26 від 28.12.2010, № 403 від 23.11.2010 та № 318 від 20.10.2009. Окрім цього, наявними в матеріалах справи актами інженера позивача підтверджується здійснення ремонту агрегатів ЕЦВ-10-120-60 та їх встановлення на свердловинах.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем (замовник) та КП «Альянс» (виконавець) був укладений договір №1030 від 15.08.2011, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виконати ремонт насосу ЕЦВ-10-120-60, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботу.

Судом першої інстанції безперечно виконання КП «Альянс» робіт з ремонту насосу, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт, згідно з яким загальна вартість робіт становить 6600,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1100,00 грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що оплата за отримані ремонті роботи від КП «Альянс» проведена позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 424 від 17.08.2011.

Також між позивачем (покупець) та ПП «Комманд» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу відводу ст.90*159х5 у кількості 5 штук.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що отримання позивачем товару за договором, укладеним з ПП «Комманд», підтверджується накладною № 1514 від 30.11.2010 на суму 575,00 грн.(податок на додану вартість - 115,00 грн.), а також накладною на внутрішнє переміщення від 30.11.2010, отриманий товар оприбуткований позивачем по рахунку 201 Сировина й матеріали. Наявність у позивача товару, отриманого від ПП «Комманд», підтверджується також протоколом інвентаризаційної комісії та актом контрольної перевірки інвентаризації цінностей, оплата за проведений товар проведена позивачем у повному обсязі згідно з платіжним дорученням № 408 від 30.11.2010.

Як безперечно встановлено судом першої інстанції, згідно довідці з ЄДРПОУ № 43-25-56/94 від 16.02.2006 основними видами діяльності позивача є: збір, очищення та розподілення води (КВЕД 41.00.0), виробництво та розподілення тепла (КВЕД 40.30.0); діяльність з оброблення твердих відходів (КВЕД 90.00.1); загальне будівництво будівель (нові роботи, роботи з заміни, реконструкції та відновлення) (КВЕД 45.21.1); діяльність у сфері архітектури, інженерна та технічна діяльність, пов'язана з будівництвом (КВЕД 74.20.1), монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціювання повітря (КВЕД 45.33.1).

Відповідно до пояснювальної записки інженера позивача стальні відводи були придбані для поліпшення водопостачання та ремонту водопровідних мереж. Тобто, з урахуванням викладеного вбачається пов'язаність здійснених правочинів з господарською діяльністю позивача.

Заявником апеляційної скарги не враховано той факт, що використання позивачем товару (відводів), отриманого від ПП «Комманд», у своїй господарській діяльності підтверджується також актами списання. Списання товарно-матеріальних цінностей відображено позивачем по рахунку 201.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що первинними документами підтверджується реальність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Комманд». У зв'язку з чим, висновки податкового органу в зазначеній частині є необґрунтованими. З огляду на це, правомірним є включення позивачем до складу валових витрат IV кварталу 2010 року суми у розмірі 575,00 грн. по господарській операції з ПП «Комманд».

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми. Документи мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту та необґрунтованого формування валових витрат, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальній справі порушеній відносно посадових осіб постачальників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагентів позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентами по вказаних вище договорах.

Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Висновки акту відповідача, його мотивувальна частина щодо необґрунтованого включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від вартості товарів, робіт і послуг з вказаних контрагентів та необґрунтованого формування валових витрат, заснована на факті порушення кримінальної справи стосовно посадових осіб юридичних осіб, які є постачальниками контрагентів позивача, а також на підставі інформації, отриманої ревізорами з актів про неможливість проведення зустрічної перевірки вищезгаданих контрагентів з питань правомірності господарських відносин з контрагентами-покупцями і постачальниками з метою встановлення факту реальності здійснених взаємин. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентами з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів, робіт (послуг).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаній кримінальній справі, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентами позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки позивачем правомірно у податковому обліку було відображено господарські операціями з названими контрагентами та сформовано на їх підставі валові витрати та податковий кредит відповідного звітного періоду. Відтак, необґрунтованим є донарахування позивачу податку на прибуток підприємств в сумі 9452,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 7650,00 грн. внаслідок чого неправомірним є також застосування до позивача штрафних фінансових санкцій з податку на прибуток підприємств в сумі 2363,00 грн. та з податку на додану вартість в сумі 1913,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2012 у справі № 2а-13285/12/0170/5 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко