Ухвала

від 25.03.2013 по справі 2а-12688/12/0170/9

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-12688/12/0170/9

25.03.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Зуйського комбінату комунальних підприємств- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- Коверко Ілона Сергіївна, довіреність № 16/9/10-0 від 20.08.12

розглянувши апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаманко Є.О.) від 31.01.13 у справі № 2а-12688/12/0170/9

за позовом Зуйського комбінату комунальних підприємств (вул. Леніна, 9 Б, селище Зуя, Білогірський район, Автономна Республіка Крим,97630)

до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Бєлова, 2 а, селище Мирне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.01.2013 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 29.10.2012 №0001192301 про збільшення Зуйському комбінату комунальних підприємств суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 745,00грн., у тому числі, за основним платежем на 596,00грн. та штрафними санкціями 149,00грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 29.10.2012 №0001202301 про збільшення Зуйському комбінату комунальних підприємств суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 33372,50грн., у тому числі, за основним платежем на 26698,00 грн. та штрафними санкціями 6674,50грн.; вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.01.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Зуйський комбінат комунальних підприємств (далі-позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2012: №0001192301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 745,00грн., з яких за основним платежем 596,00грн., за штрафними санкціями 149,00грн. та №0001202301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33372,50грн., з яких за основним платежем 26698,00грн., за штрафними санкціями 6674,50грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту перевірки, внаслідок встановлення відповідачем нікчемності правочинів укладених між позивачем та контрагентами та, як наслідок неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток. Таки висновки були включені відповідачем до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагентів товарів (робіт, послуг) та використання їх в господарській діяльності, таки висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні суми, віднесені позивачем до валових витрат з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість у відповідності з приписами чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення від 29.10.2012: №0001192301 та №0001202301 є протиправними та підлягають скасуванню.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 29.10.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0001192301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 745,00грн., з яких за основним платежем 596,00грн., за штрафними санкціями 149,00грн. та №0001202301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33372,50грн., з яких за основним платежем 26698,00грн., за штрафними санкціями 6674,50грн.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт №1808/22-0/13785020 від 18.10.2012 позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку і прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТО БВП «Строитель- плюс», ПП «Ротонда Торг», П «Габарит- плюс», ПП «Гранд-М», ПП «Райс-М, ПП «Гранд продукт», ТОВ «ВТК «Окнополь, ТОВ «Бренд Строй», ПП «Сіті Буд», ПП «Скипер», ПП «Добре Місто», П «Команд», ПП «Мобкримторг», ПП «Визит Торі, ПП «Нантехімидж» , ПП «Кримторг», ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», ПП «Базис Торі, ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджв, ТОВ «Тонар- Крим», ТОВ «Кримстройиндустрш, ТОВ «Аквамарин», ПП «Євроградстрой», ПП «Прима Торг», ТОВ «ТМ- Компані», Фірма «Капітель Плюс», КП «Альянс», ПП «Пан Бул, ПП «Беллатрикс», ПП «Севелітстрой», ПП «Мастер Торг», ПВП «Промтехпостач»: за період з 01.01.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлено: відсутність у позивача об'єктів, які підпадають під визначення підпункту 3.1.1 пункту 3.1. статті 3, пункту 4, статті 4, підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.2.6 пункту7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Заков України "Про податок на додану вартість" та статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2 статті 198, статті 200 Податкового кодексу України та дані, наведені в деклараціях з податку - додану вартість за відповідні періоди: грудень 2009 року; жовтень 2010 року; лютий 2012 року, внаслідок не підтвердження реальність здійснення фінансово - господарських операцій суб'єктами господарювання, а саме: КП «Альянс» та ПП «Укрторгпартнер», ПВП «Промтехпостач»; порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно акту перевірки встановлено заниження податку на додану вартість за рахунок завишення податкового кредиту на загальну суму 26698,00грн, у тому числі за грудень 2009 року на суму 500,00грн, за жовтень 2010 року з суму 1797,00грн., за лютий 2012 року на суму 24401,00грн.; заниження податку на прибуток за рахунок завищення валових витрат на загальну сум 596,00грн., у тому числі: за 4 квартал 2009 року на суму 325,00грн., за 4 квартал 2010 року на сум 271,00грн.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту на підставі отриманих від КП «Альянс», ПП «Укрторгпартнер», ПВП «Промтехпостач» податкових накладних, у зв'язку з тим, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення фінансово - господарських операцій позивача з зазначеними контрагентами, через наступне.

Платником податку, з положень пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку на вимогу підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.

Податковий кредит, за приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Дата виникнення у платника податку права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначається датою події, що відбулася раніше: датою списання коштів з банківського рахунку платника податку в рахунок оплати товарів (робіт, послуг), датою виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ). При цьому податкова накладна має бути оформлена, видана та зареєстрована платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг) відповідно до вимог пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) є податкові накладні чи митні декларації (інші подібні документи відповідно до підпункту 7.2.6 цього пункту). Згідно з приписами абзацу другого зазначеного підпункту у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підставою для відображення в податкових деклараціях з податку на додану вартість результатів обліку є проведені платником податку господарські операції, підтверджені податковими накладними чи іншими документами відповідно до вимог закону. Закон України "Про податок на додану вартість" не містить будь-яких обмежень щодо формування платником податків податкового кредиту на підставі однієї податкової накладної в кількох звітних періодах.

Обов'язкові реквізити, що повинна містити податкова накладна, визначені у підпункті 7.2.1.пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які сплачені в складі вартості товарів, є належним чином оформлена податкова накладна.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем та КП «Альянс» укладено договір підряду №1359, згідно з яким КП «Альянс» зобов'язалося виконати послуги по поточному ремонту майданчика для сміттєзбиральника, а позивач зобов'язався сплатити вартість робіт, що складає 9478,80грн.

На виконання вищенаведеного договору КП «Альянс» виконано відповідні роботи, про що складено акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2010 року, а позивачем сплачено вартість цих робіт, що підтверджується платіжним дорученням №147 від 20.10.2010. Крім вищенаведених документів, виконання цього договору підтверджується банківською випискою, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, податковою накладною.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що 01.12.2011 між позивачем та КП «Альянс» укладено договір підряду №1502, згідно з яким КП «Альянс» зобов'язалося виконати послуги по вуличному освітленню вулиць, а позивач зобов'язався сплатити вартість робіт, що складає 290094,40грн..

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на виконання вищенаведеного договору КП «Альянс» виконано відповідні роботи, про що складено акт приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2012 року на суму 146407,00грн. в тому числі податок на додану вартість 24401,35грн., а позивачем сплачено вартість цих робіт, що підтверджується платіжними дорученнями №7 від 27.01.2010. Крім вищенаведених документів, виконання цього договору на суму 146407,00грн. підтверджується податковими накладними.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що у жовтні 2010 року позивачем було придбано у ПП «Укрторгпартнер» гидроцилиндри лопати, про що ПП «Укрторгпартнер» виписано податкову накладну на суму 1300,00грн., у тому числі податок на додану вартість 216,57грн. Оплата вартості придбаних товарів підтверджується звітом про використання коштів.

Окрім цього, видатковою накладною, квитанцією до прибуткового касового ордеру, податковою накладною підтверджено факт придбання позивачем у ПВП «Промтехпостач» комп'ютерної техніки на загальну суму 3000,00грн., у тому числі податок на додану вартість 500,00грн. Суми вартості виконаних КП «Альянс» робіт, придбаних у ПП «Укрторгпартнер» та ПВП «Промтехпостач» товарів, податку на додану вартість, що містилися в ціні таких робіт та товарів, включені позивачем до складу валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту податку на додану вартість за відповідні податкові періоди.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальних справах порушених відносно посадових осіб постачальників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагентів позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентами по вказаних вище договорах.

Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Висновки акту відповідача, його мотивувальна частина щодо необґрунтованого включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від вартості товарів, робіт і послуг з вказаних контрагентів, заснована на факті порушення кримінальної справи стосовно посадових осіб юридичних осіб, які є постачальниками контрагентів позивача, а також на підставі інформації, отриманої ревізорами з актів про неможливість проведення зустрічної перевірки вищезгаданих контрагентів з питань правомірності господарських відносин з контрагентами-покупцями і постачальниками з метою встановлення факту реальності здійснених взаємин. В акті перевірки відсутність фактичного постачання ТМЦ контрагентами позивача, а також не виконання робіт підрядними організаціями по конкретних об'єктах документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентами з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів, робіт (послуг).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентами позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Оскільки матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, доводи апеляційної скарги про порушення позивачем правил оподаткування не заслуговують на увагу, тому вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2012: №0001192301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 745,00грн., з яких за основним платежем 596,00грн., за штрафними санкціями 149,00грн. та №0001202301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33372,50грн., з яких за основним платежем 26698,00грн., за штрафними санкціями 6674,50грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.01.13 у справі № 2а-12688/12/0170/9 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко