Постанова

від 27.03.2013 по справі 805/2834/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2013 р. Справа №805/2834/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 год. 25 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зінченка О.В.,

при секретарі судового засідання Ковиліній А.А.,

з участю представників:

позивача - Тіщенко А.І.

відповідача - Мартиненко Н.Л.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання протиправним та скасування рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року, -

в с т а н о в и в :

У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» (далі - позивач або ТОВ «МНВО «Біокон») звернулось до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька 13 листопада 2012 року прийнято рішення № 192/02 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку у строки, визначені законодавством у розмірі 30 491,13 грн. Позивач вважає, що вказане рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». З набранням чинності означеним Законом втратили чинність норми статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-ІУ, на підставі якої виносилось спірне рішення про застосування фінансових санкцій.

Позивач також зауважував, що втрата чинності частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключає її застосування, що є підставою для скасування спірного рішення.

З огляду на повідомлені обставини, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року.

На підтвердження своєї правової позиції позивач надав додаткові пояснення (арк. справи 40-41), в яких, серед іншого, на приведення практики Верховного Суду України наполягав на протиправності прийнятого відповідачем рішення.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, наголошувала на протиправності прийнятого відповідачем рішення. Просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала з приводу задоволення позовних вимог позивача, вказала, що спірне рішення управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька прийнято на підставі частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак дане рішення приймалось із врахуванням підпункту 6 пункту 7 Прикінцевих положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно якого на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом. Отже, зауважила на тому, що рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку у строки, визначені законодавством у розмірі 30 491,13 грн. відповідачем прийнято обґрунтовано. Зважаючи на повідомлені обставини, представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 18 лютого 2002 року за адресою: 83009, Донецька область, м. Донецьк, Київський район, просп. Партизанський, 43, включено до ЄДРПОУ за номером 13490613 (арк. справи 24-25).

Відповідач - управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень.

17 жовтня 2012 року відповідачем проведена позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, а також достовірності відомостей по громадянці ОСОБА_3 (НОМЕР_1) та громадянину ОСОБА_4 (НОМЕР_2), за період з 1997 року по 2005 рік, за результатами якої складений акт № 476 (арк. справи 20-23).

Як вбачається зі змісту висновків акту перевірки, відповідачем встановлені порушення вимог частини 2 статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058 (надалі - Закон № 1058) в частині не надання позивачем ІНДАНИХ по застрахованим особам ОСОБА_6 за період з 2000-2005 роки та ОСОБА_5 за 2002-2005 роки, а також підтверджена правомірність подачі індивідуальних відомостей по застрахованим особам ОСОБА_4, за період 2000-2005 роки, та ОСОБА_3, за період з 2001-2005 роки, з позначкою «скасовуюча», на підставі первинних документів підприємства.

На підставі наведеного акту перевірки, 13 листопада 2012 року управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька у відношенні позивача прийнято рішення № 192/02 про застосування фінансових санкцій за неподання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку у строки, визначені законодавством у розмірі 30 491,13 грн. (арк. справи 8).

Позивач в адміністративному порядку оскаржував наведене рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та до Пенсійного фонду України, однак згідно прийнятих рішень вказаними органами (від 04 грудня 2012 року та від 06 лютого 2013 року відповідно) - скарги позивача залишені без задоволення, а спірне рішення без змін (арк. справи 10-15).

За наслідками адміністративного оскарження рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року, позивач 04 березня 2013 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вимогою про визнання наведеного рішення протиправним та його скасування.

Відповідачем прийняте оскаржуване рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії, правомірність винесення якого здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене рішення, як спосіб реалізації владних управлінських функцій, прийняте управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька на підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-4.

Наведену частину дев'яту статті 106 виключено на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-17 від 8 липня 2010 року, з 1 січня 2011 року (розділ 8 «Прикінцеві та Перехідні положення»).

Відповідно до частини четвертої статті 150 Конституції України передбачено, що з питань, передбачених цією статтею, зокрема офіційне тлумачення Конституції України, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України.

Даючи оцінку спірним відносинам, необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально-правового принципу норми права у часі. Позиція Конституційного Суду України за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як зазначено абзацом першим даного Рішення в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Як зазначено абзацом четвертим вказаного Рішення, відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Відповідно до пункту 22 статті 99 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них. Зазначені норми знайшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001, у справі №1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб). Абзацом сьомим мотивувальної частини даного Рішення передбачено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. Пунктом п'ятим мотивувальної частини зазначеного Рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність.

На момент прийняття спірного рішення норм, які встановлюють відповідальність за неподання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку у строки, визначені законодавством, не існувало.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зокрема органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обов'язок суду вирішувати спори на підставі Конституції України закріплений положеннями принципу законності викладеного у пункті 1 частини першої статті 9 КАС України.

З огляду на зазначене, відповідач помилково застосував норми матеріального закону, що були чинними на момент вчинення позивачем, як страхувальником правопорушення, без врахування того, що ця сама норма передбачає не тільки засади юридичної відповідальності, але й саму відповідальність за правопорушення.

Таким чином, відповідачем на момент застосування фінансових санкцій застосована неіснуюча норма Закону, що доводить безпідставність прийняття спірних рішень відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України.

При цьому, судом доводи представника відповідача про правомірність винесення оскаржуваного рішення з посиланням на абзац 6 пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Абзацом 6 пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Згідно зазначеної норми, законодавцем за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування залишені повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності вказаним Законом, однак застосування фінансових санкцій за законодавством, яке втратило чинність, ним не передбачено.

Зважаючи на встановлені обставини у справі, виходячи із вказаних норм Конституції України та загальновизнаних принципів права, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення, в якому як підставою для його прийняття керувався пунктом 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який на момент прийняття цього рішення втратив чинність, діяв не на підставі, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищезазначене, оскільки відповідачем при застосуванні фінансових санкцій позивачу всупереч Конституції України застосовано норми, які втратили чинність, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання протиправним та скасування рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року, підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі статті 94 КАС України, суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору, що документально підтверджені, тобто у розмірі 304, 92 грн. (арк. справи 2).

Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 122-143, 151-154, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання протиправним та скасування рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька № 192/02 від 13 листопада 2012 року

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» (ЄДРПОУ 13490613, адреса: 83009, Донецька область, м. Донецьк, проспект Партизанський, буд. 43) витрати по сплаті судового збору у розмірі 304 грн. (триста чотири гривні) 92 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 27 березня 2013 року в присутності представників сторін.

Постанова у повному обсязі складена 02 квітня 2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зінченко О.В.