Постанова

від 30.04.2013 по справі 805/2834/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Зінченко О.В.

Суддя-доповідач - Шишов О.О.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2013 року справа №805/2834/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого: Шишова О.О.

суддів Сіваченко І.В.

Жаботинської С.В.

секретарі судового засідання: Сульженко А.В.

За участю:

представника позивача Тіщенко А.І.

представника відповідача Мартиненко Н.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року по справі № №2а-805/2834/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання протиправним та скасування рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» (далі - позивач або ТОВ «МНВО «Біокон») звернулось до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Донецька (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька 13 листопада 2012 року прийнято рішення № 192/02 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку у строки, визначені законодавством у розмірі 30 491,13 грн. Позивач вважає, що вказане рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з оскільки з 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». З набранням чинності означеним Законом втратили чинність норми статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-ІУ, на підставі якої виносилось спірне рішення про застосування фінансових санкцій.

Втрата чинності частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключає її застосування, що є підставою для скасування спірного рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

З постановою суду першої інстанції не погодилося управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Донецька та звернулося з апеляційною скаргою у якій вказали, що спірне рішення управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м.Донецька прийнято на підставі частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак дане рішення приймалось із врахуванням підпункту 6 пункту 7 Прикінцевих положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно якого на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом. Тому рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку у строки, визначені законодавством у розмірі 30 491,13 грн. відповідачем прийнято обґрунтовано. Просили скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні представник УПФУ в Київському районі м.Донецька підтримала вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» у судовому засіданні просила залишити постанову суду першої інстанції без змін. Також зазначила, що ними була подана звітність відповідно вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 18 лютого 2002 року за адресою: 83009, Донецька область, м. Донецьк, Київський район, просп. Партизанський, 43, включено до ЄДРПОУ за номером 13490613 (арк. справи 24-25).

Відповідач - управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Донецька у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень.

17 жовтня 2012 року відповідачем проведена позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, а також достовірності відомостей по громадянці ОСОБА_5 (НОМЕР_1) та громадянину ОСОБА_6 (НОМЕР_2), за період з 1997 року по 2005 рік, за результатами якої складений акт № 476 (арк. справи 20-23).

Як вбачається зі змісту висновків акту перевірки, відповідачем встановлені порушення вимог частини 2 статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058 (надалі - Закон № 1058) в частині не надання позивачем даних по застрахованим особам ОСОБА_8 за період з 2000-2005 роки та ОСОБА_7 за 2002-2005 роки, а також підтверджена правомірність подачі індивідуальних відомостей по застрахованим особам ОСОБА_6, за період 2000-2005 роки, та ОСОБА_5, за період з 2001-2005 роки, з позначкою «скасовуюча», на підставі первинних документів підприємства.

На підставі наведеного акту перевірки, 13 листопада 2012 року управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька у відношенні позивача прийнято рішення № 192/02 про застосування фінансових санкцій за неподання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку у строки, визначені законодавством у розмірі 30 491,13 грн. (арк. справи 8).

Позивач в адміністративному порядку оскаржував наведене рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та до Пенсійного фонду України, однак згідно прийнятих рішень вказаними органами (від 04 грудня 2012 року та від 06 лютого 2013 року відповідно) - скарги позивача залишені без задоволення, а спірне рішення без змін (арк. справи 10-15).

За наслідками адміністративного оскарження рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року, позивач 04 березня 2013 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вимогою про визнання наведеного рішення протиправним та його скасування.

Відповідачем прийняте оскаржуване рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії, правомірність винесення якого здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене рішення, як спосіб реалізації владних управлінських функцій, прийняте управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька на підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-4.

Суд першої інстанції виходив з того, що наведену частину дев'яту статті 106 виключено на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-17 від 8 липня 2010 року, з 1 січня 2011 року (розділ 8 «Прикінцеві та Перехідні положення») та посилався на позицію Конституційного Суду України наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально-правового принципу норми права у часі за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Однак в третьому абзаці пункту третього вказаного рішення зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Абзацем 5 пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Відповідальність за неподання звітності щодо єдиного внеску існувала як під час дії Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» так й застосована в Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Так пунктом 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» станом до 01 січня 2011 року передбачалась відповідальність за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду.

Пунктом 6 частини 1 статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» також встановлено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Відповідно абзацу другому частини 1 статті 26 вказаного Закону посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску.

При таких обставинах в даному випадку посилання суду першої інстанції на пункт 22 статті 92 Конституції України у якій вказано, що виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них є безпідставним.

Є помилковим і посилання суду першої інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001, у справі №1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб), в якому в абзаці сьомому мотивувальної частини вказано, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них.

Навпаки перелічені норми Конституції України та висновки Конституційного суду України підтверджують правомірність застосування штрафних санкцій, оскільки в даному випадку має місце наявність складу правопорушення як в чинному Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» так і в Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», під час дії якого було здійснено правопорушення та який на момент прийняття рішення втратив чинність.

При таких обставинах висновок суду першої інстанції, що на момент прийняття спірного рішення норм, які встановлюють відповідальність за неподання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку у строки, визначені законодавством, не існувало є неправомірним.

Висновок, щодо необхідності застосування штрафних санкцій за порушення які виникли до 01 січня 2011 року на підставі абзацу 5 пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» зроблений в рішенні Верховного суду України від 26 березня 2013 року.

Крім того, колегія судів зазначає, що відповідно пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» станом до 01 січня 2011 року та на підставі якого був розрахований штраф санкції у розмірі 30491,13 грн., за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Станом на 13 листопада 2012 року, коли було прийнято рішення УПФУ в Київському районі м.Донецька був та є чинним підпункт 4 пункту 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску» яким передбачено, що територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, територіальним органом Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто колегія суддів зазначає, що склад правопорушення залишився в законі України «Про єдиний соціальний внесок» а відповідальність за вказане правопорушення залишилося але було пом'якшено.

Саме в цієї частині повинен застосовуватися принцип зворотної дії Закону у часі в сторону пом'якшення покарання. При таких обставинах до ТОВ «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» необхідно було застосувати штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 170грн.

При таких обставинах колегія суддів зазначає, що необхідно визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька № 192/02 від 13 листопада 2012 року в частині застосування штрафу у розмірі 30491,13-170 = 30312,70грн., в частині застосування штрафу у розмірі 170 грн., рішення необхідно залишити без змін.

Пунктом 4 частини 1 статті 202 КАС України встановлено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Повний текст постанови складений 30 квітня 2013 року.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року по справі № №2а-805/2834/13-а - задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року по справі № №2а-805/2834/13-а - скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «БІОКОН» до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання протиправним та скасування рішення № 192/02 від 13 листопада 2012 року - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька № 192/02 від 13 листопада 2012 року в частині застосування штрафу у розмірі 30312,70грн.

В задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування рішення управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька № 192/02 від 13 листопада 2012 року в частині застосування штрафу у розмірі 170грн. - відмовити.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складення постанови у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів після складення постанови в повному обсязі.

Головуючий О.О.Шишов

Судді І.В.Сіваченко

С.В.Жаботинська