Постанова

від 25.03.2013 по справі 801/1896/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2013 р. (16:35) Справа №801/1896/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Веретенніковій Ю.В., за участю

представника позивача - Волкова М.І., довіреність б/н від 01.02.13 року;

представника відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Елкор» до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Науково-виробнича фірма «Елкор» звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000031504, № 0000041504 від 12.02.2013 року.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем без належних повноважень і способом, не передбаченим чинним законодавством України, у акті позапланової невиїзної перевірки № 466/15-4/19003656 від 29.01.13 року з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість особи, яка мала правові відносини з платником податків СФГ «Адоніс» за грудень 2010 року і січень 2011 року та бюджетного відшкодування за січень, лютий, березень, квітень та травень 2011 року зроблено висновки про завищення сум бюджетного відшкодування ПДВ та від'ємного значення.

У висновках акту перевірки вказано, що позивачем порушено п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України і завищено бюджетне відшкодування ПДВ за січень 2011 року на 10 000,00 грн., за лютий 2011 року на 18 333,00 грн., за березень 2011 року на 5000,00 грн., за квітень 2011 року на 6 240,00 грн., за травень 2011 року на 6 167,00 грн.; порушено п. 198.6 ст. 198, п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України і завищено від'ємне значення у сумі ПДВ 45 740,00 грн. (у грудні 2010 року - 10 000,00 грн., у січні 2011 року - 35 740,00 грн.).

Висновки Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби у акті перевірки зроблено, на думку позивача, на підставі допущень про нікчемність договорів позивача з СФГ «Адоніс».

Відповідачем на підставі вказаного акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення № 0000031504, № 0000041504 від 12.02.2013 року, які позивач просить визнати протиправними та скасувати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 21.02.13 року було відкрите провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 21.02.13 року закінчено підготовче провадження та розгляд справи призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні 18.03.13 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Будь-яких клопотань до суду не надсилав.

У судовому засіданні 25.03.13 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та заявив клопотання про залучення витребуваних судом документів до матеріалів справи.

У судове засідання 25.03.13 року представник відповідача не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Будь-яких клопотань до суду не надсилав.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб'єктами владних повноважень.

Тобто, Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям таких повідомлень - рішень, чи дотримані порядок, строки та підстави проведення перевірки.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом.

Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що ПП «НВФ «Елкор» є юридичною особою, яка 11.08.1992 року зареєстрована Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, що підтверджується випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія ААБ № 449159 та статутом ПП «НВФ «Елкор», державну реєстрацію якого проведено 08.08.11 року, номер запису 18821050008907665.

Таким чином, судом встановлено, що ПП «НВФ «Елкор» є суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС з 25.01.2013 р. по 29.01.2013 р. була проведена позапланова невиїзна перевірка ПП «НВФ «Елкор» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість особи, яка мала правові відносини з платником податків СФГ «Адоніс» за грудень 2010 року та січень 2011 року та бюджетного відшкодування за січень, лютий, березень, квітень та травень 2011 року, про що 29.01.2013 року було складено відповідний Акт перевірки №466/15-4/19003656.

В п. 1 акту перевірки зазначено, що перевірка проводилась на підставі наказу № 261 від 24.01.13 року органу ДПС, в приміщенні ДПІ у м. Сімферополі ДПС та з відома директора ПП «НВФ «Елкор» Ейдельмана Льва Петровича.

Судом встановлено, що при проведенні перевірки використана інформація комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем АС «Аудит», АРМ «Бест Звіт», АІС «Реєстр платників податків», АІС «Облік податків та платежів», пошуково-довідкова система ЦБД ДПА України, «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та отриманого акту № 425/22/2/31711235 від 24.09.12 року «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки СФГ «Адоніс» (ЄДРПОУ 31711234) з дотримання вимогта іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.07.2012 року». Відповідно до п. 2.3 використана інформація наступних комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем:

- АРМ "Облік платників";

- АРМ "Звіт";

- АРМ "ТАХ";

- АРМ "Аудит";

- АРМ "Митниця";

- АІС "Облік платників і платежів";

-АІС"Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співпіставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України".

Також, відповідно до вказаного акту перевірки, ПП «НВФ «Елкор» надало до перевірки копії наступних документів:

-договір купівлі - продажу від 27.12.2010 року з СФГ «Адоніс» на придбання олії ефірної полину таврійського кількості до 1200 кг за ціною 240 грн./кг, у т.ч. ПДВ за кг; на загальну суму 288 000,00 грн, поставка до 30.01.11 року;

-видаткові накладні від СФГ «Адоніс»: № 11 від 30.12.10, товар - олія ефірна полину таврійського кількості 250,0 кг., загальна вартість 60 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10 000,00 грн.; № 1 від 04.01.2011 року, товар - олія ефірна полину таврійського кількості 600,00 кг., загальна вартість 144 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 24 000,00 грн.; № 3 від 25.01.2011 року, товар - олія ефірна полину таврійського кількості 293,50 кг., загальна вартість 70 440,00 грн., в т. ч. ПДВ 11 740,00 грн.

-податкові накладні від СФГ «Адоніс»: № 11 від 30.12.2010 на загальну суму 60 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10 000,00 грн.; № 1 від 04.01.2011 року на загальну суму 144 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 24 000,00 грн., № 3/2 від 25.01.2011 року на загальну суму 70 440,00 грн., в т.ч. ПДВ 11 740,00 грн.

-платіжні доручення: № 4688 від 30.12.2010 на суму 60 000,00 грн., № 8 від 12.01.2011 на суму 60 000,00 грн., № 31 від 21.02.2011 на суму 30 000,00 грн., № 168 від 25.03.2011 року на суму 37 440,00 грн., № 113 від 06.04.2011 року на суму 37 000,00 грн.

За висновками акту перевірки №466/15-4/19003656 від 29.01.2013 року встановлено:

- на порушення п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України ПП «НВФ «Елкор» завищено бюджетне відшкодування ПДВ за січень 2011 року на 10 000,00 грн., за лютий 2011 року на 18 333,00 грн., за березень 2011 року на 5000,00 грн., за квітень 2011 року на 6 240,00 грн., за травень 2011 року на 6 167,00 грн.;

- на порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України зменшено від'ємне значення ПП «НВФ «Елкор» у сумі ПДВ 45 740,00 грн. (у грудні 2010 року у сумі ПДВ 10 000,00 грн., у січні 2011 року у сумі ПДВ 35 740,00 грн.).

Згідно з п.п. 54.3.2 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п. 123.1. ст.123 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. зі змінами та доповненнями у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Судом встановлено, що на підставі акту №466/15-4/19003656 Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АРК ДПС прийняті податкові повідомлення - рішення:

- № 0000031504 від 12.02.13 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45 740,00 грн;

- № 0000041504 від 12.02.13 року про зменьшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 45 740,00 грн.

Позивач, не погодившись з податковими повідомленнями - рішеннями ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0000031504 від 12.02.13 року, № 0000041504 від 12.02.13 року, звернувся до суду.

Перевіряючи обґрунтованість зазначених висновків акту перевірки, та перевіряючи правомірність прийняття податкових повідомлень - рішень судом встановлено наступне.

В основу висновків податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування покладено наступні обставини, встановлені під час проведення перевірки.

За результатами автоматизованого співставлення показників податкових декларацій ПП «НВФ «Елкор» за грудень 2010 року та січень 2011 року станом на 25.01.13 року встановлені розбіжності в сумі податкового кредиту з контрагентом СФГ «Адоніс».

Також, у акті перевірки зазначено, що до ДПІ у м. Сімферополі ДПС по вказаному контрагенту надійшов акт № 425/22-2/31711235 від 24.09.12 року «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки СФГ «Адоніс» код за ЄДРПОУ 31711234 з дотримання вимог іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.07.2012 року». Перевіркою встановлено, що фактично суб'єкт господарювання не знаходиться за адресою, встановлено відсутність трудових ресурсів, торгівельних площ, складських приміщень, транспортних засобів та іншого рухомого та нерухомого майна.

Відповідачем у акті перевірки зазначено, що у СФГ «Адоніс» відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт послуг) та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту.

Відповідач приходить до висновку, що усі операції купівлі - продажу СФГ «Адоніс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності.

Таким чином, як зазначено у акті перевірки, СФГ «Адоніс» створене з метою мінімізації сплати податків, за результатами перевірки якого встановлено порушення ст. 203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Тобто, усі операції з продажу з СФГ «Адоніс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодо набувача».

Враховуючи вищенаведене, відповідач приходить до висновку, що у результаті порушення СФГ «Адоніс» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з контрагентами на реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) на адресу останніх, мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкових зобов'язань по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного Кодексу України є нікчемним.

Суд не може погодиться з такими висновками відповідача на підставі наступного.

У відповідності до положень ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Також, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 529 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що на підставі господарських операцій позивача з СФГ «Адоніс» у ПП «НВФ «Елкор» не виникло права на податковий кредит в розмірі 45 740,00 грн., тобто в сумі, яка зазначена в декларації і додатку № 5 до неї.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" № 996-XIV від 16.07.1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом МФ України № 88 від 24.05.1995, встановлено такі вимоги до первинних документів:

"Первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують і підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції і її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватися з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм ".

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Перевіряючи дотримання позивачем вимог Податкового кодексу України, судом встановлено наступне.

Між позивачем та СФГ «Адоніс» 27.12.2010 року було укладено договір купівлі - продажу.

Відповідно до п. 1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця масло ефірне полині таврійської, кількості до 1200 кг за ціною 240 грн./кг, у т.ч. ПДВ за кг. на загальну суму 288 000,00 грн., а покупець прийняти та сплатити вартість на вимогах та порядку встановлених цим договором.

Згідно з п. 2 сплата товару здійснюється у безготівковому порядку відповідно рахунку. Товар вважається наданим продавцем та прийнятим покупцем по кількості і якості, відповідно до товарних накладних.

Передача товару здійснюється до 30.01.2011 року. Договір діє з моменту підписаня до повного виконання.

Договір від 27.12.2010 року підписаний обома сторонами та скріплений печатками.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем відповідно до платіжних доручень № 4688 від 30.12.2010 на суму 60 000,00 грн., № 8 від 12.01.2011 на суму 60 000,00 грн., № 31 від 21.02.2011 на суму 30 000,00 грн., № 168 від 25.03.2011 року на суму 37 440,00 грн., № 113 від 06.04.2011 року на суму 37 000,00 грн. сплачено вартість придбаного товару на загальну суму 288 000,00 грн. у т.ч. ПДВ.

Отримання сплаченого товару підтверджено видатковими накладними отриманими позивачем від СФГ «Адоніс», які досліджені судом:

-№ 11 від 30.12.10, товар - олія ефірна полину таврійського кількості 250,0 кг., загальна вартість 60 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10 000,00 грн.;

-№ 1 від 04.01.2011 року, товар - олія ефірна полину таврійського кількості 600,00 кг., загальна вартість 144 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 24 000,00 грн.;

-№ 3 від 25.01.2011 року, товар - олія ефірна полину таврійського кількості 293,50 кг., загальна вартість 70 440,00 грн., в т. ч. ПДВ 11 740,00 грн.

Також, судом досліджено податкові накладні від СФГ «Адоніс»:

-№ 11 від 30.12.2010 на загальну суму 60 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10 000,00 грн.;

-№1 від 04.01.2011 року на загальну суму 144 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 24 000,00 грн.,

-№ 3/2 від 25.01.2011 року на загальну суму 70 440,00 грн., в т.ч. ПДВ 11 740,00 грн., які зареєстровані в реєстрах отриманих податкових накладних за грудень 2010 року №93 та січень 2011 року №1, №51.

Відповідно до наданой для дослідження судом картки рахунку 28.1 від 30.1210-22.02.11 року олія ефірна полині таврійської була оприбуткована ПП «НВФ «Елкор».

Після чого, олія була відправлена на сушку, про що свідчить акт на сушку ефірного масла-сирця полині від 22.02.11 року, копія якого міститься у матеріалах справи.

Згідно картки рахунку 28.1 за І квартал 2011 року ПП «НВФ «Елкор» олія була знов оприбуткована на складі позивача.

Відповідно до транспортної вантажно-митної декларації (форма МД-2) № UA/190036501299 олія ефірна полині таврійської у кількості 1080,00 кг., виробником якої є ПП «НВФ «Елкор» та СФГ «Адоніс», експортована для використання у парфюмерно-косметичній промисловості фірмі "Trafictir Provence" во Францію.

Судом встановлено, що усі операції, здійснені позивачем за вказаним товаром, відображені у податкових деклараціях за грудень 2010 року у сумі 50 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 10 000,00 грн.) та січень 2011 року у сумі 178 700,00 грн. (в т.ч. ПДВ 35 740,00 грн.), які надані до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС 19.01.11 року та 21.02.11 року.

Відтак, первинними документами позивача підтверджується здійснення господарських операції з СФГ «Адоніс» та їх використання у господарській діяльності позивача.

Порушень щодо їх форми та порядку заповнення судом не встановлено, відповідач про такі порушення також не вказує.

Стосовно висновків відповідача щодо заниження податку на додану вартість у сумі 45 740,00 грн. слід зазначити наступне.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно, первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача оформлені з дотриманням законодавчих вимог до їх заповнення, і є належним підтвердженням права на податковий кредит в загальній сумі 45 740,00 грн.

Щодо висновків відповідача про порушення Податкового кодексу України з підстав проведення позивачем та СФГ «Адоніс» операцій без мети реального настання правових наслідків, а також висновків про нікчемність правочинів суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

У зв'язку з цим варто зазначити, що контрагенти (постачальник товарів) позивача - СФГ «Адоніс» - є юридичною особою, відомості про якого внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 07.02.02 року, що підтверджено наявними у матеріалах справи копіями свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 245854, яке видано Каховською районною державною адміністрацією Херсонської області 07.02.02 року та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Судом також встановлено, що СФГ «Адоніс» зареєстроване Державною податковою адміністрацією України як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, що підтверджено свідоцтвом № 100169679 НБ №055053. Відповідно до вказаного свідоцтва СФГ «Адоніс» має індивідуальний податковий номер підприємства 317112321153, зареєстроване платником податку на додану вартість 20.07.2004 року, суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість 01.01.2009 року, свідоцтво діє з 05.02.2009 року.

Окрім цього, у свідоцтві зазначено, що основним видом діяльності сільськогосподарського підприємства СФГ «Адоніс» є вирощування зернових та техничних культур, овочівництво, декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників, що відповідає інтересам позивача у його виробничий діяльності та також є підтвердженням правомірності укладення договору купівлі-продажу олії ефірної полину таврійського, яку ТОВ «Елкор» використало у своїй господарської діяльності.

У відповідності з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, СФГ «Адоніс» не перебував в процесі припинення, на момент здійснення господарських операцій з позивачем, отже відомості про цю юридичну особу є підтвердженими.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України позивачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагентів позивач на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим вони не булі не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Таким чином, СФГ «Адоніс» є правоздатною і дієздатною юридичною особою, оскільки набуло цивільної правоздатності і дієздатності з часу державної реєстрації.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 626 ЦКУ встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 11 ЦКУ підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним передбачені частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України, відповідно до якої, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Для прийняття відповідного рішення необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, яка вчиняється і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано документів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано жодних заперечень або доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та СФГ «Адоніс».

З огляду на викладене вище, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно платіжного доручення № 1309 від 18.02.2013 року позивач сплатив судовий збір в сумі 914,80 гривень.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, витрати на проведення судової експертизи підлягають стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

Отже відповідно до ст. 92 КАС України витрати, пов'язані зі сплатою позивачем судового збору в розмірі 914,80 гривень, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Під час судового засідання, яке відбулось 25.03.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 27.03.2013 року.

Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь Державної податкової служби в АР Крим № 0000031504 від 12 лютого 2013 року про зменьшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45 740,00 гривень.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь Державної податкової служби в АР Крим № 0000041504 від 12 лютого 2013 року про зменьшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 45 740,00 гривень.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Елкор» (ЄДРПОУ 19003656) судовий збір в розмірі 914,80 гривень шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Трещова О.Р.