Ухвала

від 11.06.2013 по справі 801/1896/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/1896/13-а

11.06.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мунтян О.І.,

суддів Дугаренко О.В. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Трещова О.Р.) від 25.03.13 у справі № 801/1896/13-а

за позовом Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Елкор" (вул. Маяковського, буд.5 кв.8, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95011)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.03.2013 року позовні вимоги Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Елкор" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь Державної податкової служби в АР Крим № 0000031504 від 12 лютого 2013 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45740,00 гривень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь Державної податкової служби в АР Крим № 0000041504 від 12 лютого 2013 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 45740,00 гривень.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Елкор судовий збір в розмірі 914,80 гривень шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

На зазначене судове рішення від відповідача надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 11.06.2013 року сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи сповіщені належно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС з 25.01.2013 р. по 29.01.2013 р. була проведена позапланова невиїзна перевірка ПП «НВФ «Елкор» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість особи, яка мала правові відносини з платником податків СФГ «Адоніс» за грудень 2010 року та січень 2011 року та бюджетного відшкодування за січень, лютий, березень, квітень та травень 2011 року, про що 29.01.2013 року було складено відповідний Акт перевірки №466/15-4/19003656.

В п. 1 акту перевірки зазначено, що перевірка проводилась на підставі наказу № 261 від 24.01.13 року органу ДПС, в приміщенні ДПІ у м. Сімферополі ДПС та з відома директора ПП «НВФ «Елкор» Ейдельмана Льва Петровича.

ПП «НВФ «Елкор» надало до перевірки копії наступних документів:

-договір купівлі - продажу від 27.12.2010 року з СФГ «Адоніс» на придбання олії ефірної полину таврійського кількості до 1200 кг за ціною 240 грн./кг, у т.ч. ПДВ за кг; на загальну суму 288 000,00 грн., поставка до 30.01.11 року;

-видаткові накладні від СФГ «Адоніс»: № 11 від 30.12.10, товар - олія ефірна полину таврійського кількості 250,0 кг., загальна вартість 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.; № 1 від 04.01.2011 року, товар - олія ефірна полину таврійського кількості 600,00 кг., загальна вартість 144000,00 грн., в т.ч. ПДВ 24000,00 грн.; № 3 від 25.01.2011 року, товар - олія ефірна полину таврійського кількості 293,50 кг., загальна вартість 70440,00 грн., в т. ч. ПДВ 11740,00 грн.

-податкові накладні від СФГ «Адоніс»: № 11 від 30.12.2010 на загальну суму 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.; № 1 від 04.01.2011 року на загальну суму 144000,00 грн., в т.ч. ПДВ 24000,00 грн., № 3/2 від 25.01.2011 року на загальну суму 70440,00 грн., в т.ч. ПДВ 11740,00 грн.

-платіжні доручення: № 4688 від 30.12.2010 на суму 60000,00 грн., № 8 від 12.01.2011 на суму 60 000,00 грн., № 31 від 21.02.2011 на суму 30000,00 грн., № 168 від 25.03.2011 року на суму 37 440,00 грн., № 113 від 06.04.2011 року на суму 37000,00 грн.

За висновками акту перевірки №466/15-4/19003656 від 29.01.2013 року встановлено:

- на порушення п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України ПП «НВФ «Елкор» завищено бюджетне відшкодування ПДВ за січень 2011 року на 10000,00 грн., за лютий 2011 року на 18333,00 грн., за березень 2011 року на 5000,00 грн., за квітень 2011 року на 6240,00 грн., за травень 2011 року на 6167,00 грн.;

- на порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України зменшено від'ємне значення ПП «НВФ «Елкор» у сумі ПДВ 45740,00 грн. (у грудні 2010 року у сумі ПДВ 10000,00 грн., у січні 2011 року у сумі ПДВ 35740,00 грн.).

На підставі акту №466/15-4/19003656 Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АРК ДПС прийняті податкові повідомлення - рішення:

- № 0000031504 від 12.02.13 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45 740,00 грн.;

- № 0000041504 від 12.02.13 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 45 740,00 грн.

Позивач, не погодившись з податковими повідомленнями - рішеннями ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0000031504 від 12.02.13 року, № 0000041504 від 12.02.13 року, звернувся до суду.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, відповідність висновків суду першої інстанції матеріалам справи, судовою колегією встановлено наступне.

За результатами автоматизованого співставлення показників податкових декларацій ПП «НВФ «Елкор» за грудень 2010 року та січень 2011 року станом на 25.01.13 року встановлені розбіжності в сумі податкового кредиту з контрагентом СФГ «Адоніс».

Також, у акті перевірки зазначено, що до ДПІ у м. Сімферополі ДПС по вказаному контрагенту надійшов акт № 425/22-2/31711235 від 24.09.12 року «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки СФГ «Адоніс» код за ЄДРПОУ 31711234 з дотримання вимог іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.07.2012 року».

Перевіркою встановлено, що фактично суб'єкт господарювання не знаходиться за адресою, встановлено відсутність трудових ресурсів, торгівельних площ, складських приміщень, транспортних засобів та іншого рухомого та нерухомого майна.

Відповідачем у акті перевірки зазначено, що у СФГ «Адоніс» відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт послуг) та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту.

Відповідач прийшов до висновку, що усі операції купівлі - продажу СФГ «Адоніс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності.

Таким чином, як зазначено у акті перевірки, СФГ «Адоніс» створене з метою мінімізації сплати податків, за результатами перевірки якого встановлено порушення ст. 203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Тобто, усі операції з продажу з СФГ «Адоніс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодо набувача».

Враховуючи вищенаведене, відповідач приходить до висновку, що у результаті порушення СФГ «Адоніс» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з контрагентами на реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) на адресу останніх, мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкових зобов'язань по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного Кодексу України є нікчемним.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Між позивачем та СФГ «Адоніс» 27.12.2010 року було укладено договір купівлі - продажу.

Відповідно до п. 1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця масло ефірне полині таврійської, кількості до 1200 кг за ціною 240 грн./кг, у т.ч. ПДВ за кг. на загальну суму 288000,00 грн., а покупець прийняти та сплатити вартість на вимогах та порядку встановлених цим договором.

На виконання умов договору позивачем відповідно до платіжних доручень № 4688 від 30.12.2010 на суму 60000,00 грн., № 8 від 12.01.2011 на суму 60000,00 грн., № 31 від 21.02.2011 на суму 30000,00 грн., № 168 від 25.03.2011 року на суму 37440,00 грн., № 113 від 06.04.2011 року на суму 37000,00 грн. сплачено вартість придбаного товару на загальну суму 288000,00 грн. у т.ч. ПДВ.

Отримання сплаченого товару підтверджено видатковими накладними отриманими позивачем від СФГ «Адоніс»:

-№ 11 від 30.12.2010 на загальну суму 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.;

-№1 від 04.01.2011 року на загальну суму 144000,00 грн., в т.ч. ПДВ 24000,00 грн.,

-№ 3/2 від 25.01.2011 року на загальну суму 70440,00 грн., в т.ч. ПДВ 11740,00 грн., які зареєстровані в реєстрах отриманих податкових накладних за грудень 2010 року №93 та січень 2011 року №1, №51.

Відповідно до транспортної вантажно-митної декларації (форма МД-2) № UA/190036501299 олія ефірна полині таврійської у кількості 1080,00 кг., виробником якої є ПП «НВФ «Елкор» та СФГ «Адоніс», експортована для використання у парфюмерно-косметичній промисловості фірмі "Trafictir Provence" у Францію.

Усі операції, здійснені позивачем за вказаним товаром, відображені у податкових деклараціях за грудень 2010 року у сумі 50000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 10 000,00 грн.) та січень 2011 року у сумі 178700,00 грн. (в т.ч. ПДВ 35740,00 грн.), які надані до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС 19.01.11 року та 21.02.11 року.

Первинними документами позивача підтверджується здійснення господарських операції з СФГ «Адоніс» та їх використання у господарській діяльності позивача.

Стосовно висновків відповідача щодо заниження податку на додану вартість у сумі 45740,00 грн. встановлено наступне.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно, первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача оформлені з дотриманням законодавчих вимог до їх заповнення, і є належним підтвердженням права на податковий кредит в загальній сумі 45740,00 грн.

Щодо висновків відповідача про порушення Податкового кодексу України з підстав проведення позивачем та СФГ «Адоніс» операцій без мети реального настання правових наслідків, а також висновків про нікчемність правочинів зазначено наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

У зв'язку з цим варто зазначити, що контрагенти (постачальник товарів) позивача - СФГ «Адоніс» - є юридичною особою, відомості про якого внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 07.02.02 року, що підтверджено наявними у матеріалах справи копіями свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 245854, яке видано Каховською районною державною адміністрацією Херсонської області 07.02.02 року та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

СФГ «Адоніс» зареєстроване Державною податковою адміністрацією України як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, що підтверджено свідоцтвом № 100169679 НБ №055053. Відповідно до вказаного свідоцтва СФГ «Адоніс» має індивідуальний податковий номер підприємства 317112321153, зареєстроване платником податку на додану вартість 20.07.2004 року, суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість 01.01.2009 року, свідоцтво діє з 05.02.2009 року.

У відповідності з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, СФГ «Адоніс» не перебував в процесі припинення, на момент здійснення господарських операцій з позивачем, отже відомості про цю юридичну особу є підтвердженими.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України позивачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагентів позивач на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим вони не були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Таким чином, СФГ «Адоніс» є юридичною особою, оскільки набуло цивільної правоздатності і дієздатності з часу державної реєстрації.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, без правової оцінки суду першої інстанції не залишилось те, що зміст статті 228 Цивільного кодексу України свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а фіктивне підприємництво з метою ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається як на підставу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було. Проте, у разі наявності відповідного вироку суду, постановленого у кримінальній справі, податковий орган має право звернутись до суду про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст. 9 Конституції України.

Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна, є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (далі - Шоста Директива).

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 р. № 1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес" АД проти Болгарії, а саме: "Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1).4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати.

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які знаходяться у матеріалах справи, та не може ґрунтуватися припущеннями, крім цього, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 86 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не було надано жодних заперечень або доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та СФГ «Адоніс».

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, частиною першою статті 195, статтями 196,197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Трещова О.Р.) від 25.03.13 у справі № 801/1896/13-а- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Трещова О.Р.) від 25.03.13 у справі № 801/1896/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян

Судді підпис О.В.Дугаренко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.І. Мунтян