Ухвала

від 03.04.2013 по справі 1016/1192/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1016/1192/12 Головуючий у І інстанції Оберемко В.О. Провадження № 22-ц/780/1908/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М. Категорія 44 03.04.2013

УХВАЛА

Іменем України

21 березня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Панасюка С.П.

при секретарі Клименко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 30 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "АЕС Київобленерго", треті особи Копилівська сільська рада Макарівського району Київської області, Відділ містобудування, архітектури і розвитку інфраструктури Макарівської РДА Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

встановила:

У травні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «АЕС Київобленерго», в якому посилався на те, що згідно державного акта на право власності на земельну ділянку від 15.11.2006 року він є власником земельної ділянки площею 0,25 га, що знаходиться по АДРЕСА_1. Фактично вздовж усієї цієї земельної ділянки прокладена повітряна лінія електропередач з опорами ПЛ-10кВ та розміщена трансформаторна підстанція КТП-287, які є власністю відповідача. Дані електроустановки не лише обмежують користування земельною ділянкою та псують естетичний вигляд садиби, а й створюють істотні перешкоди в користуванні нею, що порушує його право власності.

Просив зобов'язати відповідача демонтувати та перенести на безпечну відстань за межі зазначеної земельної ділянки розташовані на ній електроустановки: повітряну лінію електропередач ПЛ-10кВ та трансформаторну підстанцію КТП-287. Позов заявив з підстав, передбачених ст. ст. 41, 55 Конституції України, ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України, ст. ст. 98-101, 110, 152 ЗК України, Правилами улаштування електроустановок, затвердженими наказом Мінпаливенергетики України від 05.01.2006 року № 3, Правилами пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом МНС України від 19.01.2004 року № 126.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 30 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення його позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд обгрунтовував свої висновки тим, що розташування на земельній ділянці позивача електроустановки є обмеженням, яке встановлено чинним законодавством, і вздовж розташування електроустановки проходить охоронна зона електромереж, а тому знаходження електроустановок на земельній ділянці, яка належить на праві власності позивачу, є правомірним.

Крім того, право власності відповідача на спірні електроустановки виникло набагато раніше ніж право власності позивача на земельну ділянку, на якій розташовані електричні установки, при цьому на момент набуття позивачем у спадщину житлового будинку у 2002 році та земельної ділянки на праві власності у 2006 році він знав про наявність цих електроустановок на земельній ділянці і не заперечував проти цього, а відповідно дана земельна ділянка перейшла у його власність вже із зазначеними обмеженнями.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Встановлено, що згідно державного акта на право власності на земельну ділянку від 15.11.2006 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,250 га, розташованої в АДРЕСА_1. Також в межах вказаної земельної ділянки знаходиться житловий будинок з надвірними спорудами, спадкоємцем якого є позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.12.2002 року.

Судом першої інстанції встановлено, що на території зазначеної земельної ділянки прокладена повітряна лінія електропередач з опорами ПЛ-10кВ та розміщена трансформаторна підстанція КТП-287. Зазначені електричні установки є власністю відповідача, що повністю використовуються та експлуатуються ним для суспільних потреб. Дані обставини підтверджуються довідкою Копилівської сільської ради від 13.10.2008 року, актом від 09.06.2011 року та листом від 07.07.2011 року.

Судом встановлено, що електричні установки, які знаходяться на земельній ділянці позивача, побудовані в 70-х роках, введені в експлуатацію в 1973 році та є власністю відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електроенергетику" у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: електроустановка - комплекс взаємопов'язаних устаткування і споруд, що призначаються для виробництва або перетворення, передачі, розподілу чи споживання електричної енергії.

За змістом ч. 6 ст. 19 Закону України «Про електроенергетику» в охоронних зонах електричних мереж, а також інших особливо важливих об'єктів електроенергетики діють обмеження, передбачені законодавством України щодо використання земель.

Згідно п. е) ч. 1 ст. 91 ЗК України власник земельної ділянки зобов'язаний дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Частиною першою ст. 110 ЗК України передбачено, що на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Згідно п. б) ч. 1 ст. 112 ЗК України охоронні зони створюються уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Згідно п. п. 1, 2 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 209 від 4 березня 1997 року, правила охорони електричних мереж (далі - Правила) запроваджуються з метою забезпечення збереження електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації та запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму і використовуються у разі проектування, будівництва та експлуатації електричних мереж, а також під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж.

Електричними мережами, які підлягають охороні згідно з Правилами, вважаються трансформаторні підстанції, розподільні пункти і пристрої, струмопроводи, повітряні лінії електропередачі, підземні і підводні кабельні лінії електропередачі та споруди, які до них належать.

Для створення нормальних умов експлуатації електричних мереж, забезпечення їх збереження та дотримання вимог техніки безпеки здійснюються такі заходи: відводяться земельні ділянки; встановлюються охоронні зони; визначаються мінімально допустимі відстані; прокладаються просіки у лісових, садових, паркових та інших багаторічних насадженнях.

Згідно п. 4 зазначених Правил на період будівництва та експлуатації електричних мереж земельні ділянки надаються забудовникам відповідно до Земельного кодексу України.

У межах охоронних зон землі у їх власників та користувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, передбаченими цими Правилами.

Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надано у власність, постійне або тимчасове користування земельні ділянки, де знаходяться об'єкти електричних мереж, зобов'язані вживати належних заходів до збереження зазначених об'єктів.

За змістом п. 5 Правил охоронні зони електричних мереж встановлюються уздовж повітряних ліній електропередачі - у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на певну відстань.

Судом встановлено, що на момент введення в експлуатацію в 1974 році електроустановок їх розміщення на земельній ділянці, що належить на праві власності позивачу, було правомірним. При цьому на цій земельній ділянці проходить охоронна зона, що є обмеженням земельної ділянки позивача і час встановлення такого обмеження слід пов»язувати з часом встановлення і введення в експлуатацію спірних електроустановок, оскільки одночасно з їх встановленням вздовж земельної ділянки та повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів при невідхиленому їх положенні на певну відстань, було встановлено охоронну зону в розумінні вищезазначених нормативно-правових актів.

Крім того, судом вірно встановлено, що право власності відповідача на спірні електроустановки виникло набагато раніше ніж право власності позивача на земельну ділянку, на якій вони розташовані, при цьому на момент набуття позивачем земельної ділянки у власність у 2006 році він знав про наявність електроустановок на ній і не заперечував проти цього, а відповідно дана земельна ділянка перейшла у його власність вже із зазначеними обмеженнями.

З урахуванням наведеного, суд дійшов вірного висновку про те, що розташування на земельній ділянці позивача електроустановок є обмеженням, яке встановлено чинним законодавством, і вздовж їх розташування проходить охоронна зона, тому розташування електроустановок на земельній ділянці, яка належить на праві власності позивачу, є правомірним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовної заяви.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про відмову в позові, які відповідають обставинам справи, рішення Макарівського районного суду Київської області від 30 січня 2013 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, ЦПК України, колегія судів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 30 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді