Ухвала

від 29.03.2013 по справі 2а/1270/10042/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Гончарова І.А.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2013 року справа №2а/1270/10042/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

при секретарі: Іллінові О.Є.,

за участю: представника позивача Ковальової Г.А. (за довіреністю від 14.02.2012 р.),

представника відповідача Адамович І.О. (за довіреністю від 01.02.2013 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Стахановської об'їднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Стахановмаш» до Стахановської об'їднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Стахановмаш», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Стахановської об'їднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби від 10 серпня 2012 року № 0009302201, згідно якого зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 42 639,00 грн., та № 000920200, згідно якого зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 69 495,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17 374,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи, просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги наголошує на правомірності своїх дій і зазначає, що під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Завод Стахановмаш», останнім не підтверджено факт здійснення господарських операцій з постачання товарів по взаємовідносинам з ПП «У.Б.Г.Е.», що свідчить про нікчемність укладених позивачем угод.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Стахановмаш» зареєстроване в якості юридичної особи виконавчим комітетом Стаханівської міської ради 04.03.2008, перебуває на податковому обліку в Стаханівській ОДПІ в Луганській області, є платником податку на додану вартість.

На підставі направлень від 16.07.2012 року, виданих Стаханівською ОДПІ, посадовими особами відповідача було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання правомірності нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2012 року по 30.04.2012 року по взаємовідносинам з ПП «У.Б.Г.Е», за результатами якої складено акт №99/22-35664048 від 27 липня 2012 року, у висновках якого зазначено, що позивачем порушено вимоги:

- п.п.138.1.1, п.138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2012 року на суму 72100 грн.;

- п.198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в травні 2012 року на 42 639 грн.;

- п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.200.1, 200.2, 200.4 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся, на загальну суму 69 495 грн., у тому числі за квітень 2012 року на 22217 грн., травень 2012 року на 47278 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що угоди, укладені між позивачем і ПП «У.Б.Г.Е» є нікчемними, оскільки відсутня можливість здійснити перевірку ПП «У.Б.Г.Е» через його відсутність за податковою адресою, крім того, підприємство було перереєстровано на особу, яка не мала наміру проводити фінансово-господарську діяльність, тощо.

На підставі акта перевірки Стаханівською ОДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення, які є предметом даного спору.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступного.

Так, між позивачем (замовник) та ПП «У.Б.Г.Е.» (виконавець) було укладено договір виготовлення продукції №36612 від 03.01.2012, згідно умов якого виконавець зобов'язується виготовити, а замовник прийняти та оплатити на умовах цього договору готову продукцію, перелік, вартість, кількість, термін виготовлення якої наведений у специфікаціях до цього договору.

На виконання умов зазначеного договору позивачем було придбано продукцію протягом перевіряємого періоду, що підтверджується первинними документами, а саме: специфікаціями, додатковими угодами до договору №36612, податковими накладними, видатковою накладною, рахунком на сплату, накладною вимогою, довідкою - розрахунком, звітом виробництва за зміну.

27.12.2011 між позивачем (продавець) та ТОВ «Трансексім» (покупець) укладено договір №328111 на придбання сировинних, паливо - енергетичних чи матеріально - технічних ресурсів, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених цим договором.

На виконання умов зазначеного договору позивачем була здійснена поставка продукції на адресу ТОВ «Трансексім», що підтверджується накладною вимогою, довідкою - розрахунком, звітом виробництва за зміну, видатковою накладною, довіреністю, податковими накладними, рахунком на сплату.

14.10.2011 року між позивачем (комітент) та ТОВ «Торговий дім «Стахановмаш» (комісіонер) укладено договір комісії №28211, за умовами якого комісіонер зобов'язується по дорученню комітента за оплату здійснити угоду від свого імені та за рахунок комітента по продажу товару на експорт, вказаного у додатках (специфікаціях), які є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов цього договору позивачем здійснена реалізація продукції ТОВ «Торговий дім «Стахановмаш», що підтверджується специфікацією, актом здачі-приймання робіт, видатковою накладною, довіреністю, митними деклараціями, накладною вимогою, довідками - розрахунками, звітом за виробництва за зміну, товаро - транспортною накладною.

На погляд судової колегії, суд першої інстанції правомірно прийняв у якості належних та допустимих доказів наведені документи, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Апелянт наполягає, що угода, укладена між позивачем та ПП «У.Б.Г.У», є нікчемною та не спрямована на настання реальних наслідків, у зв'язку з відсутністю останнього за податковою адресою, перереєстрацією на особу, яка не мала наміру на здійснення фінансово-господарської діяльності.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України, в Україні діє презумпція правомірності правочину, а відтак господарські відносини, які відбулися між позивачем та зазначеними контрагентами, не є неправомірними доки в судовому порядку не буде встановлено іншого.

Посилаючись на ст.215 Цивільного кодексу України, якою визначені підстави недійсності правочинів, апелянт не врахував того, що, відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи апелянта про нікчемність правочину.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Судом установлено, що на момент укладення договору між позивачем та ПП «У.Б.Г.Е.» дані підприємства значилися зареєстрованими в єдиному Реєстрі підприємств та організацій України і знаходилися на обліку платників податків в органах Державної податкової служби, що свідчить про здатність цих суб'єктів господарювання здійснювати свої цивільні права і обов'язки через свої органи, що діяли на підставі засновницьких документів.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи відповідачем також не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Відповідачем не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і постанову прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Ухвала в повному обсязі складена 02 квітня 2013 року.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Стахановської об'їднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року в адміністративній справі № 2а/1270/10042/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Л.В.Губська

Судді: Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко