Рішення

від 18.02.2009 по справі 28/139

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

28/139

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

18.02.09 р.                                                                                                       Справа № 28/139                               

Господарський суд Донецької області у складі судді: Курило Г.Є.

при секретарі судового засідання Кондратьєвій К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовом              Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс – Техно”,

ЄДРПОУ 35810242, м. Київ

до відповідача     Колективного підприємства  „Донецьке підприємство  охороно – пожежної сигналізації та протипожежної автоматики „Защіта”, ЄДРПОУ 06725632, м.Донецьк

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерний комерційний банк „Національний кредит”, м.Київ, в особі Калінінської філії АКБ „Національний кредит”, м.Донецьк

Про  стягнення  835 274 грн. 72 коп.

Представники:

Від позивача: Омельчук С.В. на підставі довіреності б/н від 16.12.2008р.

Від відповідача: Мороз Ю.А. на підставі довіреності б/н від 16.10.2008р.

Від третьої особи: Самойленко Т.В. на підставі довіреності № 99 від 25.12.2008р.

СУТЬ СПРАВИ:

         Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Фенікс – Техно”, м. Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача,  Колективного підприємства „Донецьке підприємство  охороно – пожежної сигналізації та протипожежної автоматики „Защіта”, м. Донецьк, про стягнення 835 274 грн. 72 коп., у тому числі: заборгованість за поставлений товар в сумі 712 080 грн. 00 коп., неустойка  в розмірі 119 273 грн. 40 коп. та 3 % річних  в сумі 3 921 грн. 32 коп.  

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на договір поставки                       № 1508/8 - П від 15.08.2008р., додаткову угоду №1 до договору поставки   № 1508/8-П від 15.08.2008р., специфікацію №1 від 21.08.2008р. до договору поставки № 1508/8 - П від 15.08.2008р., видаткову накладну № 08/10-01 від 08.10.2008р., рахунок-фактуру №07/10-02 від 07.10.08р., довіреність №192 від 06.10.2008р.

       Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.12.2008р. було порушено провадження по справі №28/139 та призначено її розгляд на 21.01.2009р.

       Ухвали господарського суду Донецької області по цій справі направлялися сторонам рекомендованою кореспонденцією з повідомленнями на всі адреси, що вказані у позовній заяві.

       08.01.2009р. до господарського суду Донецької області надійшов відзив на позовну заяву без номеру та дати від відповідача, відповідно до якої останній просить припинити провадження по справі №28/139 на підставі того, що відповідачем до подачі позовної заяви  було своєчасно оплачено переданий товар  шляхом  безготівкового перерахування грошових коштів  в гривнях на поточний рахунок позивача  протягом 3 (трьох)  банківських днів  з моменту  отримання рахунку-фактури. Рахунок–фактура № 07/10-02 від 07.10.2008р. було отримано від  позивача 07.10.2008р. та оплачено  відповідачем 09.10.2008р. в сумі  712 080 грн. 00 коп., факт оплати  підтверджується  реєстром  оплачених документів  списання  за 09.10.08р. станом на 17:42 Калінінської філії  АКБ  „Національний  кредит” м. Донецьк.

20.01.2009р. позивачем надана заява про збільшення розміру позовних вимог №б/н від 12.01.2009р., відповідно з якою останній просить суд стягнути з відповідача  1161892грн.74коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 712080грн.00коп., неустойки  в розмірі 119273грн.40коп. та 3 % річних  в сумі 3921грн.32коп. та збитків в розмірі 326618грн.02коп.

         Згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач заявив  додаткові позовні вимоги, зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення та поданими доказами. Суд приймає  до уваги цю заяву та розглядає справу по суті.

       02.02.2009 р. від відповідача надійшло клопотання, відповідно до якого він надав пояснення по суті спору, які суд приймає до уваги.        

Крім того, 21.01.2009р. через канцелярію господарського суду позивачем надана заява б/н та дати про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – АКБ „Національний кредит” (Калінінська філія).

Ухвалою від 21.01.2009р. господарський суд на підставі ст.27 Господарського процесуального кодексу  України задовольнив заяву позивача та залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерний комерційний банк „Національний кредит”, м.Київ, в особі Калінінської філії АКБ „Національний кредит”, м.Донецьк (83001, м.Донецьк, пр.Комсомольський, 21).

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надала письмові пояснення №138/03 від 03.02.2009р., відповідно з якими зазначає, що дійсно, платіжне доручення №2023 від 09.10.2008р. на суму 712080грн.00коп. було прийнято до виконання філією банку і здійснено списання, але розпорядженням АКБ „Національний кредит” від 28.10.2008р. було здійснено сторно документа, тобто вказані грошові кошти не надійшли на рахунок позивача.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін  було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлено наступне:

Між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю „Фенікс – Техно”,               м. Київ,  та  Колективним підприємством  „Донецьке підприємство  охороно – пожежної сигналізації та протипожежної автоматики „Защіта”, м. Донецьк, відповідачем, 15.08.2008р. було укладено договір поставки № 1508/8-П (договір).

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п.1 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у  власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п.1.1 вказаного договору постачальник (позивач) зобов'язався в порядку та на умовах, передбачених цим договором передати у власність покупцеві (відповідачу) товар, а покупець  зобов'язався в порядку та на умовах, передбачених цим договором,   прийняти та оплачувати цей товар.

Пунктом 2.1 договору поставки предметом поставки є  вогнезахистні матеріали, виробництва ТОВ „А+В”, Російська Федерація, номенклатура та  кількість яких наведені  у додатковій угоді №1, яка є невід'ємною  частиною цього договору.  

Згідно до  п.п. 2.2.1. та п. 3.2 договору товар, вказаний в Додатковій угоді №1  цього договору, поставляється покупцю партіями, поставка здійснюється на умовах, визначених в Специфікаціях до договору.

Відповідно  до специфікації № 1 від 21.08.2008р. позивач зобов'язався відповідачу поставити товар на суму 712 080 грн. 00 коп.

Відповідно до видаткової накладної № 08/10-01 від 08.10.2008р. позивач поставив товар на  загальну суму 712 080 грн. 00 коп. Факт отримання товару  підтверджено матеріалами справи.

Пунктом  4.5 договору поставки № 1508/8-П  від 15.08.2008р.встановлено, що розрахунки за кожну партію товару виконуються покупцем попередньою оплатою шляхом безготівкового перерахування грошових  коштів в гривнях на поточний рахунок  постачальника протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури. Термін оплати товару може бути змінений за письмовим погодженням сторін.

Суду наданий рахунок-фактура № 07/10-02 від 07.10.2008р. на суму 712 080грн.00коп.,  рахунок дійсний до сплати  до 12.10.2008р. Відповідач у відзиві підтвердив, що отримав від позивача 07.10.2008р.    рахунок-фактуру № 07/10-02 від 07.10.2008р.  

Пунктом  5.2 договору поставки № 1508/8-П від 15.08.2008 р. відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно з умовами цього договору.

Як вбачається з наданого відповідачем відзиву, останній заперечує проти позовних вимог, та зазначає, що ним своєчасно виконані свої зобов'язання відповідно до умов договору поставки № 1508/8-П від 15.08.2008р. щодо оплати отриманої продукції.

В підтвердження оплати відповідачем суми в розмірі 712 080грн.00коп. на рахунок позивача, відповідачем до матеріалів справи було додано реєстр оплачених документів списання за 09.10.2008р. станом на 17:42.

Втім суд не приймає заперечення відповідача з огляду на наступне:

В процесі розгляду справи судом встановлено, що дійсно, платіжне доручення №2023 від 09.10.2008р. на суму 712080грн.00коп. з призначенням платежу: „Феникс СТС, Неоспрей с-но сф № 07/10-02 від 07.10.2008 р.”   було прийнято до виконання філією банку і здійснено списання, але розпорядженням АКБ „Національний кредит” від 28.10.2008р. було здійснено сторно документа, тобто вказані грошові кошти не надійшли на рахунок позивача (про що зазначено в своїх поясненнях АКБ „Національний кредит” та відповідачем у клопотанні б/н від 02.02.2009р.).

Крім того, інформаційним листом ВАТ ВТБ Банк відділення регіональна дирекція (обслуговуючий банк позивача) №202/100-08-2 від 19.01.2009р. повідомило про відсутність надходження за період з 09.10.2008р. по 15.01.2009р. на поточний рахунок ТОВ „Фенікс-Техно” коштів в сумі 712080грн.00коп. від підприємства ДП ПО ОПС И ДПА „Защіта”, м.Донецьк (оригінал вказаного листа залучений до матеріалів справи).

       Відповідач повторно  виставив платіжне доручення  № 2076 від 04.11.2008 р. про сплату позивачу 712080 грн. 00 коп., але у відповідь Акціонерний комерційний банк „Національний кредит”  в особі Калінінської філії АКБ „Національний кредит”, м.Донецьк, надав відповідачу  повідомлення № 291 від 04.11.2008 р.  про невиконання розрахункового документа в зв'язку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку банку та облікування платіжного доручення №  2076 від 04.11.2008 р. на позабалансовому рахунку № 9804 (копія повідомлення наявна в матеріалах справи).  Відповідач звернувся до  господарського суду Донецької області з позовною заявою до банку про зобов'язання в найкоротші строки виконати умови та обов'язки за договором банківського рахунку, а саме виконати шляхом закінчення переказу грошових коштів всі раніше пред'явлені платіжні доручення на рахунки контрагентів відповідача. 03.02.2009 р. рішенням господарського суду Донецької області по справі № 19/207 суд зобов'язав банк виконати умови та обов'язки за договором  банківського рахунку, а саме завершити переказ грошових коштів, в тому числі згідно з платіжним дорученням № 2076 від 04.11.2008 р.  Акціонерний комерційний банк „Національний кредит”, м.Київ, в особі Калінінської філії АКБ „Національний кредит”, м.Донецьк  подав апеляційну скаргу від 12.02.2009 р. на рішення господарського суду Донецької області по справі № 19/207.  

Але суд вважає, що  враховуючи те, що грошові кошти на розрахунковий рахунок позивача до теперішнього часу не надійшли,  відповідачем не виконані свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару, оскільки неврегульовані правовідносини відповідача з іншими контрагентами не повинні впливати на майнові інтереси позивача.

За таких обставин, дослідивши у сукупності матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс – Техно”, м. Київ в частині стягнення з Колективного підприємства „Донецьке підприємство  охороно – пожежної сигналізації та протипожежної автоматики „Защіта”, м.Донецьк заборгованості за поставлений товар в сумі 712 080 грн. 00 коп. є обґрунтованими, наведеними належним чином, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Крім вказаного, позивачем також були заявлені вимоги про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 119273грн.40коп. та 3% річних   в розмірі  3 921грн.32 коп.

Наразі, суд не приймає вказані позовні вимоги з наступних підстав:

         Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа,  яка   порушила  зобов'язання,  несе  відповідальність  за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа   є невинуватою,  якщо  вона  доведе,  що  вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.  Відсутність  своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

         Згідно з приписами ст.  218 Господарського кодексу України підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання. Учасник  господарських  відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання  чи  порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито  усіх   залежних   від   нього   заходів   для   недопущення господарського  правопорушення.

На ряду з зазначеним, п.6.1.1, 6.1.2 договору поставки № 1508/8-П  від 15.08.2008р. сторони погодили, що сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності). Сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо неналежного виконання цього договору.

Пунктом 6.2 договору поставки передбачено, що за порушення строків  розрахунків відповідач сплачує  позивачу пеню у розмірі 0,25% суми коштів, сплату  яких прострочено, за кожен день такого прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).    

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Стаття 625 Цивільного кодексу України також передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме якщо боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки  положення ст. 625 Цивільного кодексу України про індексацію заборгованості по грошовому зобов'язанню і нарахування відсотків є правовим наслідком порушення зобов'язань,  до цих відносин розповсюджується ст. 614 Цивільний кодекс України, яка передбачає, що відповідальність за порушення зобов'язання настає у разі наявності вини (умислу або необережності) з боку особи, яка його порушила.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає,  однією з головних умов застосування відповідальності за порушення зобов`язань, є вина особи, що порушила зобов`язання.

Втім, з матеріалів справи вбачається, що неотримання позивачем грошових коштів за поставлений товар трапилось не з вини відповідача, а з вини третьої особи - АКБ „Національний кредит”. Навпаки, відповідач здійснив все можливе для того, щоб його договірні зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманої продукції були виконані належним чином.

        Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального  кодексу України господарський   суд   оцінює   докази   за  своїм  внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення неустойки в розмірі 119273грн.40коп. та 3% в розмірі 3 921грн.32 коп. є безпідставними та такими, що підлягають залишенню без задоволення.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки в розмірі 326618грн.02коп.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивач посилається на п.4.3 договору, відповідно з якими означені в договорі ціни на товар не є статичними і перераховуються з розрахунку їх еквівалентної вартості та співвідношення гривні до євро по курсу НБУ на дату виставлення постачальником рахунку-фактури та оплати покупцем товару в строки та на умовах договору.

На підставі зазначеного пункту договору позивач здійснює розрахунок ціни за поставлену продукцію у  співвідношенні гривні до євро по курсу НБУ станом на 12.01.2009р., що становить 1038698грн.02коп. та визначає, що в результаті невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань  позивачу заподіяні  збитки в розмірі 326618 грн. 02 коп. (1038698грн. 02 коп.-712080 грн. 00 коп.).

Суд не приймає посилання позивача з огляду на наступне:

За приписом ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема, відшкодування збитків.

        Згідно з приписами ст.  623 Цивільного кодексу України боржник,   який  порушив  зобов'язання,  має  відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір  збитків,   завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні  неодержаних  доходів  (упущеної  вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Частиною 2 ст.22 Цивільного кодексу України до збитків віднесені: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічно, стаття 224 Господарського кодексу України визначає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Крім того, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню, включається, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З огляду на зазначене, суд вважає, що в даному випадку зазначена позивачем сума перерахованої вартості продукції не є збитками в розумінні ст.22 Цивільного кодексу України та ст.225 Господарського кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що необхідними умовами цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків за загальними правилами є:

1) протиправність поведінки;

2) збитки, як результат протиправної дії;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою і завданими збитками;

4) вина особи, що заподіяла збитки.

Втім, цивільно-правова відповідальність по відшкодуванню збитків настає при наявності зазначених умов у сукупності. Відсутність хоча б однієї з умов є підставою для відмови щодо відшкодування збитків.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення збитків в розмірі 326618грн.02коп. є необґрунтованими, недоведеними, безпідставними, а тому підлягають залишенню без задоволення.

Враховуючи вищенаведене, в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 20, 22, 27, 33, 49, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд  –

                                                                     ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс-Техно”, м. Київ до  Колективного підприємства  „Донецьке підприємство  охороно – пожежної сигналізації та протипожежної автоматики „Защіта”, м. Донецьк задовольнити частково.

Стягнути з Колективного підприємства  „Донецьке підприємство  охороно – пожежної сигналізації та протипожежної автоматики „Защіта” (за адресою: вул.Піонерська, 173 „А”, м.Донецьк, 83016, р/р 26006301610175 в Калінінській філії АКБ „Національний кредит”, МФО 335720, код ЄДРПОУ 06725632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс-Техно” (за адресою: бул.Дружби Народів, 8-а, к.44, м.Київ, 01103, р/р 26006013000603 в філії „Київська Регіональна Дирекція” ВАТ ВТБ Банк, МФО 380195, код ЄДРПОУ 35810242) суму основного боргу в розмірі 712080грн.00коп., витрати по сплаті державного мита в розмірі 7120грн.80коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 72грн.32коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 18.02.2009р. оголошено повний текст рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

               Суддя