Рішення

від 13.02.2009 по справі 1/20-д

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1/20-Д

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

————————————————————————————————————————

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "13" лютого 2009 р. Справа № 1/20-Д

Господарський суд Житомирської області у складі:

Судді Костриці О.О.

за участю представників сторін

від позивача Заруба Т.В. - дов. від 14.01.2009р.

Забавська С.М. - дов. від 14.01.2009р.

                        Зубрицька Н.В. - дов. від 14.01.2009р.  

від відповідача 1 Сорока О.І. - голова правління(була присутня в судовому засіданні 09.02.2009р.) 

від відповідача 2  не з'явився

від прокуратури Новосад Л.П. - посв №27      

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора Олевського району Житомирської області в інтересах держави в особі Олевської міської ради Житомирської області (м. Олевськ)   

до 1) Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області(м.Олевськ)

2) Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства (м.Олевськ)  

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.08.2001р.

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 09.02.2009р. оголошувалась перерва до 13.02.2009р.  

 Прокурором в інтересах держави в особі Олевської міської ради Житомирської області пред'явлено позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.08.2001р., укладеного між Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області та Олевським виробничим підприємством житлово-комунального господарства.

Прокурор та представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, поясненнях від 07.07.2008р. (а.с.23 т.1), клопотанні від 08.01.2009р.(а.с.141 т.1), клопотанні від 19.01.2009р.(а.с.18-19 т.2), клопотанні від 12.02.2009р.(а.с. 142 т.2).

Представник першого відповідача (Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області) в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від02.04.2008р.(а.с.27 т.1), пояснень від 20.01.2009р. (а.с.20-21 т.2).

Другий відповідач (Олевське виробниче підприємство житлово-комунального господарства) уповноваженого представника в судове засідання не направив, письмового відзиву на позов не надав., хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор зазначив, що вбудованийпродуктовий магазин загальною площею 64.9 м.кв., розташований в місті Олевськ, Житомирської області по вул. Володимирівській, 1,  в п'ятиповерховому жилому будинку належить Олевській селищній (міській) раді на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 123 від 16.11.2001р. (а.с.25 т.1).

Розпорядженням Олевської міської ради Житомирської області від 23 червня 2006 року за № 34 було створено комісію по інвентаризації об'єктів комунальної власності та об'єктів незавершеного будівництва територіальної громади міста.

В ході інвентаризації було виявлено, що приміщення магазину, вбудованого в п'ятиповерховий будинок по вул. Володимирівська, 1, займає Олевська районна спілка споживчих товариств.

В підтвердження свого права на спірну будівлю, Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області було надано договір купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України від 09.08.2001р., укладений між Олевським виробничим підприємством житлово-комунальним господарством та Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області (а.с.44-47 т.1).

Прокурор вважає, що зазначений договір було укладено з порушенням норм чинного законодавства, а саме Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств(малу приватизацію)" від 06.03.1992р. № 2171 XXII, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. № 280/97-ВР, та просить визнати його недійсним.

Перший відповідач (Олевська районна спілка споживчих товариств Житомирської області) проти доводів прокурора заперечив, вважає, що договір купівлі-продажу спірного об'єкту було укладено законно, оскільки, рішенням сімнадцятої сесії 23 скликання Олевської селищної ради від 31.07.2001р. було вирішено провести відчуження магазину по вул. Володимирівській,1, а проведення всіх операцій по відчуженню магазину доручити ВПЖКГ.  Відповідно до Статуту Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства, майно, закріплене за підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, а отже воно вправі відчужувати майно на власний розсуд у відповідності до ст. 37 Закону України "Про власність".

Вважає, що прокурором було подано позов в інтересах держави в особі неналежного позивача, оскільки, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, майно не належало на праві комунальної власності територіальній громаді Олевської селищної ради, так як свідоцтво про право власності було видано лише 16.11.2001р.,  а у відповідності до рішення 11 сесії 21 скликання Олевської районної ради від 25.12.1992р. "Про формування комунальної власності та передачу в управління районної державної адміністрації майна районної ради народних депутатів" належало Олевській районній державній адміністрації.

Окрім того, перший відповідач (Олевська районна спілка споживчих товариств Житомирської області), просить суд застосувати до даних правовідносин строки позовної давності.

Дослідивши обставини по справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги прокурора обґрунтовані та підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

31.07.2001р. рішенням сімнадцятої сесії 23 скликання Олевської селищної ради   було вирішено провести відчуження магазину по вул. Володимирівській,1, а проведення всіх операцій по відчуженню магазину доручити ВПЖКГ.

09.08.2001р. між Олевським виробничим підприємством житлово-комунальним господарством та Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області було укладено договір купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України.

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України від 09.08.2001р., продавець (Олевське виробниче підприємство житлово-комунального господарства) зобов'язується передати у власність покупцю (Олевській районній спілці споживчих товариств Житомирської області ) основні фонди (далі майно) вбудованого магазину, розташованого в п'ятиповерховому будинку, робоча площа 66,3 м.кв., яка знаходиться за адресою смт. Олевськ, вул. Володимирівська 1.

Відповідно до п. 1.3. Договору, згідно з актом оцінки майна від 08.08.2001р., ціна аукціонних фондів становить 17446 грн. з ПДВ.

Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області платіжним дорученням №77 від 09.08.2001р. в сумі 10000,00грн. та платіжним дорученням №995 від 26.09.2001р. в сумі 7446,00грн. було перераховано кошти за придбаний об'єкт на розрахунковий рахунок Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства.

Відповідно до довідки від 11.09.2001р. виданої Олевським ВПЖКГ, спірний магазин, що знаходиться по вул. Володимирівській,1, рахується на балансі Олевського ВПЖКГ (а.с.64 т.1).

Відповідно до п.1 розділу 1 Статуту Олевського виробничого житлово-комунального господарства, в редакції від 05.11.1997р. (а.с.85-88 т.1), Олевське виробниче підприємство житлово-комунального господарства являється державним виробничим підприємством, що стоїть на госпрозрахунку, має самостійний баланс, користується всіма правами юридичної особи і здійснює свою діяльність на основі даного статуту, Конституції України. Декларації про державний суверенітет України, Законом України "Про підприємства в Україні" та іншими законодавчими актами.

Відповідно до п.2 розділу 2 Статуту, майно, закріплене за підприємством являється державною власністю, яка належить йому на праві повного господарського підпорядкування.

Водночас, відповідно до статей 31 та 32 Закону України "Про власність" (в редакції чинній на час укладення спірного договору) загальнодержавна (республіканська) власність та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність) складали державну власність в Укураїні; суб'єктами права комунальної власності виступали адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про власність" об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад та утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд; об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

За статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"(в редакції чинній на час укладення спірного договору) право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і  нерухоме  майно, доходи  місцевих бюджетів,  інші кошти,  землю,  природні ресурси, підприємства,  установи  та  організації,  в  тому  числі   банки, страхові  товариства,  а  також  пенсійні  фонди,  частку  в майні підприємств,  житловий   фонд,   нежитлові   приміщення,   заклади культури,  освіти,  спорту,  охорони здоров'я,  науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права,  рухомі та  нерухомі об'єкти, визначені   відповідно   до   закону   як  об'єкти  права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Підставою  для  набуття  права  комунальної  власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності,  а  також  майнових  прав,  створення, придбання  майна  органами  місцевого  самоврядування  в  порядку, встановленому законом.

20 липня 1992 року відповідно до постанови КМ України від 5 листопада 1991 року №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю (комунальною власністю)" та на основі рішення облвиконкому від 22 лютого 1992 року №30 і рішення сесії обласної Ради народних депутатів від 18 березня 1992 року. Олевська районна Рада народних депутатів прийняла рішення "Про розмежування майна комунальної власності між власністю районної Ради і власністю селищних та сільських Рад народних депутатів" (а.с.22 т.2), яким затвердила перелік майна комунальної власності районної Ради народних депутатів (додаток №1(а.с.23 т.2)) та перелік майна комунальної власності селищних і сільських Рад народних депутатів (додаток №2(а.с.24-25 т.2)), яке передається у відповідності з цим рішенням.(п.1 Рішення).

Пунктом 2 зазначеного рішення передбачено, що відділам державної адміністрації, підприємствам, організаціям та установам, радгоспам, які здійснюють управління майном, переданим до комунальної власності селищним і сільським Радам народних депутатів, здійснити до 3 серпня 1992 року передачу майна, що перебуває у їх віданні згідно із затвердженим переліком пооб'єктно (додаток2), які представити до 17 серпня управлінню соціально-економічного розвитку, фінвідділу та податковій інспекції.

25 грудня 1992 року згідно розпорядження Представника Президента України в області "Про формування комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць в області" від 22.06.1992р. № 155 та рішення районної Ради народних депутатів дев'ятої сесії 21 скликання від 20.07.1992р. Олевська районна Рада народних депутатів прийняла рішення "Про формування комунальної власності та передачу в управління районної державної адміністрації майна районної Ради народних депутатів" (а.с.26 т.2), яким вирішила передати в управління районної державної адміністрації майно комунальної власності районної Ради народних депутатів, визначене додатком №1 до рішення сесії районної ради народних депутатів від 20.07.1992р. (п.1 Рішення).

Пунктом 2 вищезазначеного рішення визначено районній державній адміністрації прийняти пооб'єктно майно у комунальну власність, згідно додатку №1. Приймання майна оформити актами передачі, які представити до 30 грудня 1992 року обласній державній адміністрації, органам статистики, фінвідділу і податковій інспекції.

Олевська районна Рада народних депутатів у відповідності до рішення дев'ятої сесії 21 скликання від 20.07.1992р. відмежувала  майно комунальної власності селищних і сільських Рад та майно комунальної власності районної Ради народних депутатів, та у відповідності до п. 2 зазначеного рішення зобов'язала відділи державної адміністрації, підприємства, організації та установи, радгоспи, які здійснюють управління майном, здійснити передачу майна  до комунальної власності селищним і сільським Радам народних депутатів пооб'єктно у відповідності до затвердженого переліку - додатком №2 (а.с.24-25 т.2).

Відповідно до Додатку № 2 до рішення районної Ради народних депутатів від 20.07.1992р., Олевській селищній Раді, крім іншого, передано Багатогалузеве виробниче управління житлово-комунального господарства, яке в подальшому було реорганізовано в Олевське виробниче підприємство житлово-комунальне господарство.

Щодо наявності переданого об'єкта, а саме Багатогалузевого виробничого управління житлово-комунального господарства, в додатку №1 (а.с.23 т.2) до рішення дев'ятої сесії 21 скликання від 20.07.1992р., яке передано Олевською районною радою народних депутатів рішенням від 25.12.1992р. Олевській районній державній адміністрації, то суд вважає, що оскільки, зазначений об'єкт на момент прийняття  рішення вже був переданий Олевській селищній раді, а доказів щодо передачі зазначеного об'єкта від Олевської селищної ради до Олевської районної державної адміністрації сторонами надано не було, то Олевське виробниче підприємство житлово-комунальне господарство на момент укладення спірного договору купівлі-продажу відносилось до майна комунальної власності Олевської селищної ради.

Доказом перебування Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства у комунальній власності Олевської селищної ради на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, є також безпосереднє фінансування Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства з бюджету Олевської селищної ради, що підтверджується довідкою Олевської міської ради від 20.01.2009р. (а.с.17 т.2).

Окрім того, вищезазначеним та свідоцтвом  про право власності № 123 від 16.11.2001р., також спростовуються заперечення першого відповідача (Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області) щодо звернення прокурора з  позовом в інтересах держави в особі неналежного позивача.

Заперечення першого відповідача (Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області) щодо наявності у Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства права на відчуження майна, яке належить йому на праві повного господарського відання не приймається судом, враховуючи наступне.

Відповідно до п.1 ст. 37 Закону України "Про власність" (в редакції чинній на час укладення спірного договору), майно, що є державною власністю і закріплене за  державним підприємством,  належить  йому  на  праві  повного  господарського відання, крім випадків,  передбачених  законодавством  України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє,   користується   та  розпоряджається  зазначеним  майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії,  які  не  суперечать  закону  та цілям  діяльності  підприємства.  До  права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо  інше  не встановлено законодавчими актами України.

Стаття 10 Закону України "Про підприємства в Україні" (чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу), яка є загальною для всіх державних підприємств, визначає, що  відчуження від держави засобів виробництва,  що  є  державною власністю і закріплені за  державним  підприємством,  здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі,  за  конкурсом,  на аукціонах) у порядку,  що  визначається  Фондом  державного  майна України.

Таким чином,  відчуження державного майна здійснюється виключно в порядку встановленому законом.

Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлює   правовий   механізм   приватизації цілісних  майнових  комплексів  невеликих  державних   підприємств шляхом  їх  відчуження  на  користь  одного  покупця  одним  актом купівлі-продажу.

Відповідно до п.1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на час укладення спірного договору),  сферою  застосування  Закону  є  галузі,  які   підлягають першочерговій  приватизації:  переробна  і  місцева промисловість, промисловість   будівельних   матеріалів,    легка    і    харчова промисловість,  будівництво,  окремі  види транспорту,  торгівля і громадське   харчування,   побутове   обслуговування    населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство.

Пункт 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначає, що об'єктами малої приватизації є: цілісні майнові комплекси  невеликих  державних  підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А; окреме індивідуально визначене майно; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що до правовідносин щодо реалізації спірного магазину, необхідно застосовувати положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"

Відповідно до ст. 3 Закону України" Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об'єктів  малої  приватизації,  що  перебувають  у  загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами.

Зазначений закон встановлює порядок проведення відчуження державного майна шляхом викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом.

При укладенні договору купівлі-продажу вимог передбачених законом  відповідачами дотримано не було, а права щодо самостійного відчуження майна Олевське виробниче підприємство житлово-комунального господарства не мало взагалі.

Крім того, за пунктом 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень міських рад віднесено, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Відповідно до п.6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", доцільність,  порядок та умови відчуження  об'єктів  права комунальної  власності визначаються відповідною радою.  Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності  зараховуються  до відповідних  місцевих  бюджетів  і  спрямовуються  на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Разом з тим, у відповідності до платіжного доручення №77 від 09.08.2001р.  та платіжного доручення №995 від 26.09.2001р. Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області було перераховано кошти за придбаний об'єкт на розрахунковий рахунок Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства.

Щодо загальних підстав визнання спірного договору недійсним, то у відповідності до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки, спірний договір було укладено до набрання чинності Цивільним кодексом України, то суд при розгляді справи застосовує положення Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР,  угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані  на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або  багатосторонніми(договори).

Стаття 48 ЦК УРСР визначає, що недійсною є та угода, що  не  відповідає  вимогам   закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній  угоді  кожна  з  сторін  зобов'язана  повернути другій  стороні  все  одержане  за  угодою,  а  при   неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені  законом.

Таким чином, оскільки, при укладенні спірного договору не були дотримані вимоги Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", то зазначений договір є недійсним.

Також, відповідно до ч.1  ст. 47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод  обов'язкове  лише  у  випадках, зазначених у законі.  Недодержання  в  цих  випадках  нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", право власності на державне майно   підтверджується договором   купівлі-продажу,  який  укладається  між  покупцем  та уповноваженим представником відповідного органу приватизації.

Договір купівлі-продажу державного  майна  підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі придбання об'єкта  приватизації  на  аукціоні,  за конкурсом  договір  купівлі-продажу  між  покупцем і продавцем укладається  не  пізніш як у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу.

Всупереч вимогам Закону, спірний договір сторонами нотаріально посвідчено не було, що також тягне за собою його недійсність.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсними і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 01.01.2004р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Так, відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Стаття 76 ЦК УРСР визначає, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд, арбітражний або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Доводи прокурора щодо поновлення строків позовної давності викладені в  листі від 07.07.2008р.(а.с.23 т.1) та клопотанні від 19.01.2009р.(а.с.18-19 т.2).

Прокурор, зокрем звертає увагу на той факт, що позивачу стало відомо про порушення його права лише в 2006 році під час інвентаризації об'єктів комунальної власності та об'єктів незавершеного будівництва територіальної громади міста.

Підтвердженням зазначеного також вважає листи голови Олевської міської ради до Олевської райспоживспілки щодо надання документів в підтвердження правомірного користування приміщенням та відповіді на них (а.с.8,9 т.2).

Інших доказів суду надано не було. Доводи прокурора не спростовано.

Враховуючи викладене, суд вважає доводи прокурора обґрунтованими, а причини пропуску строків позовної давності визнає поважними.

Відповідно до абзаца 4 п.18 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 № 02-5/111, у вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності угоди господарському суду слід виходити із змісту позовних вимог. Якщо спір з цього приводу між сторонами відсутній, у господарського суду не має правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною другою статті 48 Цивільного кодексу УРСР.

Таким чином, суд не застосовує наслідки недійсності угоди передбачені частиною другою ст. 48 ЦК УРСР, оскільки зазначена вимога у позові прокурором не ставиться.

Судові витрати по справі покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85   ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу вбудованого магазину площею 66,3кв.м. за адресою: м.Олевськ, вул.Володимирівська, 1, укладений 9 серпня 2001 року між Олевською районною спілкою споживчих товариств та Олевським виробничим підприємством житлово-комунального господарства.

3. Стягнути з Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області, м. Олевськ, вул. Володимирська, 3, ідентифікаційний код 01750306:

-  в дохід державного бюджету України - 42,50 грн. державного мита;

- в дохід державного бюджету України - 59,00 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (р/р 31218259703002 на ім'я УДК в м. Житомирі код  ЗКПО 22062319 банк отримувача ГУДКУ у Житомирській області МФО 811039 код 22050000).

4. Стягнути з Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства, м.Олевськ, бульвар Воїнів Афганців, 2, ідентифікаційний код 03343930:

-  в дохід державного бюджету України - 42,50 грн. державного мита;

- в дохід державного бюджету України - 59,00 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (р/р 31218259703002 на ім'я УДК в м. Житомирі код  ЗКПО 22062319 банк отримувача ГУДКУ у Житомирській області МФО 811039 код 22050000).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.  

Суддя Костриця О.О.

               Дата підписання: 19.02.2009р.