Постанова

від 16.09.2009 по справі 1/20-д

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/20-Д

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 вересня 2009 р.                                                                                    № 1/20-Д  

Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кравчука Г.А.,

суддів:Мачульського Г.М.,

Олійника В.Ф. (доповідач),

розглянувши

касаційну скаргуОлевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області

на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 28.05.2009

у справі№1/20-Д господарського суду Житомирської області

за позовомПрокурора Олевського району Житомирської області в інтересах держави в особі Олевської міської ради

до1) Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області,2) Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства

провизнання недійсним договору купівлі-продажу

                                                          за участю представників  сторін:

прокурора -Сахно Н.В.;

позивача - Заруба Т.В.; Зубрицька Н.В.;

відповідача 1 -відповідача 2-Сорока О.І.; Баланчук С.О.;не з'явилися;

                                                       В С Т А Н О В И В  :

У лютому 2008 року Прокурор Олевського району Житомирської області в інтересах держави в особі Олевської міської ради звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області та Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства про визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину площею 66,3 кв.м., що розташований в м. Олевську по вул. Володимерській від 9 серпня 2001 року укладеного, згідно рішення 17 сесії 23 скликання Олевської селищної ради Олевського району Житомирської області від 31 липня 2001 року та за дорученням останньої, між Олевським виробничим підприємством житлово-комунального господарства та Олевською районною спілкою споживчих товариств, мотивуючи тим, що даний договір не відповідає Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", при цьому просив продовжити строк позовної давності на звернення до суду. (т.1 а.с.2-3)

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13 лютого 2009 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 28 травня 2009 року у справі №1/20-Д, позов був задоволений та постановлено визнати недійсним договір купівлі-продажу вбудованого магазину площею 66,3 кв.м. за адресою: м. Олевськ, вул. Володимирівська, 1, укладений 9 серпня 2001 року між Олевською районною спілкою споживчих товариств та Олевським виробничим підприємством житлово-комунального господарства. Цим рішенням вирішено питання про судові витрати. (т.2 а.с.149-152, т.3 а.с.37-41)

В касаційній скарзі Олевської районної спілки споживчих товариств ставиться питання про скасування постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 28 травня 2009 року у справі №1/20-Д та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції проігноровані доводи апеляційної скарги.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в касаційній скарзі  доводи,  Вищий господарський суд України (далі ВГСУ) вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Розглянувши справу по суті суд першої інстанції визнав встановленим, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому прийшов до висновку про задоволення позову.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій не може погодитись колегія суддів ВГСУ виходячи із наступного.

Конституція України  встановлює  право  кожного  володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша статті 41), а також рівність суб'єктів права власності перед законом (частина четверта статті 13).

Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та  розпорядження майном визначаються законами.

Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Порядок відчуження такого майна визначається законами, зокрема, Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Стаття 3 зазначеного Закону передбачає три способи малої приватизації -  викуп, продаж на аукціоні, за конкурсом. Норми, які регламентують ці відносини, містяться в нормативно-правових актах з  питань приватизації - законах, указах Президента України, наказах Фонду державного майна України тощо. Аналіз цих актів свідчить про наявність конкурентних та неконкурентних способів приватизації, а також особливого режиму приватизації, що здійснюється членами трудового колективу підприємства - об'єкта приватизації.

Частиною першою статті 7 Закону передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом, а також викупу. Зі змісту цієї норми випливає, що саме Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради є органами, які здійснюють функції, відповідно, щодо розпорядження державною власністю, майном Автономної Республіки Крим і комунальною власністю. Способи приватизації визначаються шляхом прийняття цими органами рішень про затвердження конкретних переліків об'єктів приватизації.

Продавцями об'єктів приватизації згідно зі статтею 4 Закону є Фонд державного майна України, його органи на місцях, органи приватизації, що створюються місцевими радами, та органи по управлінню майном, створювані Верховною Радою Автономної Республіки Крим, які в Законі мають узагальнену назву - "органи приватизації".

Вказана правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні N 163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації) від 13 грудня 2000 року, справа N 1-16/2000.

Крім того в частині 5 ст.7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від  15 травня 1996 року N 189/96-ВР, діючої на час прийняття рішення Олевською селишною радою та укладення спірного договору, визначено, що орган   приватизації  розглядає  подану  заяву  і  в  разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.      Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли: особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства; не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.

Інший спосіб зміни форми власності визначений Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР.

Так частинами 5 та 6 статті 60  зазначеного Закону, діючими на час прийняття рішення Олевською селишною радою та укладення спірного договору, визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина 5). Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку (частина 6).

Частиною 1 ст. 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",  діючою на час прийняття рішення Олевською селишною радою та укладення спірного договору, визначено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Як видно із матеріалів справи згідно рішення Олевської районної Ради народних депутатів від 20 липня 1992 року майно Багатогалузевого виробничого управління житлово-комунального господарства відносилось до Олевської селишної ради. (т.1 а.с.94, т.2 а.с.24)

Рішенням Олевської районної Ради народних депутатів від 25.12.1992 року майно Багатогалузевого виробничого управління житлово-комунального господарства передано в управління районної державної адміністрації. (т.2 а.с.27)

Згідно Статуту (державний реєстр №268 від 05.11.1997 року) Олевське виробниче підприємство житлово-комунального господарства являється державним виробничим підприємством, що стоїть на госпрозрахунку та має самостійний баланс. (т.1 а.с.85)

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 26.01.2009 року визнано встановленим, що  майно Багатогалузевого виробничого управління житлово-комунального господарства відносилось до Олевської селишної ради (міська рада). (т.2 а.с.143-145)

Згідно частини 4 ст.35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

31 липня 2001 року Олевська селищна рада Олевського району Житомирської області на 17 сесії 23 скликання визнала, що магазин по вул. Володимирівській, 1 потребує ремонту, так як з 1988 року використовується Олевською райспоживспілкою, а коштів на ремонт не передбачено та керуючись п.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" вирішила:

1. Провести відчуження магазину по вул. Володимирівській, 1 загальною площею 100,1 кв.м.

2. Продаж магазину здійснити згідно чинного законодавства.

3.Доручити ВП ЖКГ проведення всіх операцій по відчуженню магазину. (т.1 а.с.5)

Частиною 4 цієї ст. 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",  діючою на час прийняття рішення Олевською селишною радою та укладення спірного договору, визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, проте в частині 2 цієї статті вказано, що органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування не скористались своїм правом згідно частини 4 ст.71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" на звернення до суду.  

Зазначене рішення Олевської селищної ради про продаж спірного магазину набрало чинності.

За приписами частини 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",  діючою на час прийняття рішення Олевською селишною радою та укладення спірного договору, акти ради (…) є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

9 серпня 2001 року був укладений договір купівлі-продажу магазину, що знаходиться за адресою: м. Олевськ, вул. Володимирівська,1, площею 66,3 кв.м., вартістю, згідно акту оцінки від 8 серпня 2001 року, в розмірі 17446,00 гривень, між Олевським виробничим підприємством житлово-комунального господарства (в особі директора Федорович М.М.) та Олевською районною спілкою споживчих товариств (в особі голови правління Сороки О.І.). (т.1 а.с.44-47, т.2 а.с.1-7)

Відповідно до повідомлення першого заступника голови Олевської районної державної адміністрації №59/1 від 27.01.2009 року в період з 19.03.2001 року по 10.05.2002 року на посаді начальника Олевського ВП ЖКГ працював Федорович М.М. відповідно до контрактів №19 від 19.03.2001 року та №27 від 29.12.2001 року. (т. 2 а.с.122)

В матеріалах справи відсутні будь-які заперечення від сторін щодо правомірності прийнятого Олевською селищною радою зазначеного рішення від 31 липня 2001 року.

Укладаючи спірний договір Олевське виробниче підприємство житлово-комунального господарства (в особі директора Федорович М.М.) діяло згідно рішення Олевської селищної ради від 31 липня 2001 року, яким було доручено ВП ЖКГ проведення всіх операцій по відчуженню магазину, що знаходиться за адресою: м. Олевськ, вул. Володимирівська,1.

Згідно вимог ст.47 ГПК України судове рішення приймається судом за результатами обговорення усіх обставин справи, тобто розглядаючи справу по суті суд першої інстанції зобов'язаний був встановити обставини справи в повному обсязі та постановити обґрунтоване та законне рішення.

Повнота встановлення обставин справи полягає в тому, що господарський суд поставив на свій розгляд усі питання і дослідив усі передбачені нормою матеріального права юридичні факти чи доказові факти, наявність або відсутність яких впливає на вирішення справи.

Зміст зазначеної статті процесуального закону визначає, що фактичні обставинам справи, які входять до предмета доказування в цій справі, повинні бути з'ясовані судом першої інстанції з достатньою повнотою, проте Вищий господарський суд України приходить до переконливого висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та не виконав вимоги ст. 47 ГПК України.

Як видно із матеріалів справи Прокурор Олевського району Житомирської області звернувся в суд в інтересах держави в особі Олевської міської ради і остання по суті є позивачем, спірний же магазин було продано згідно рішення Олевської селищної ради, проте суд першої інстанції не обговорив питання чи є Олевська міська рада правонаступником Олевської селищної ради.

Крім того судом першої інстанції не було встановлено чи приймала Олевська селищна рада рішення про утворення органу приватизації на момент прийняття рішення та укладення спірного договору купівлі-продажу спірного магазину, чи приймала рішення про затвердження конкретних переліків об'єктів приватизації та чи спірний магазин був занесений в перелік об'єктів приватизації.

Судом першої інстанції також не було обґрунтовано чому при прийнятті рішення суд застосував положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", який визначає один із способів зміни форми власності майна шляхом  приватизації та не обговорив чому, для вирішення цього спору, неможливо застосувати Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" згідно якого органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правомочності щодо майна останніх.

При постановленні рішення суд послався на положення ЦК УРСР, проте не обговорив питання чи має право власник  витребувати майно, тобто спірний магазин, згідно вимог ст.145 ЦК УРСР, діючої на час укладення спірного договору.

Статтею 225 ЦК УРСР, діючої на час укладення спірного договору, було визначено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Крім того суд першої інстанції не обговорив питання чи перевищила Олевська селищна рада  свої повноваження при прийнятті рішення від 31 липня 2001 року на 17 сесії 23 скликання про продаж спірного магазину з дорученням Олевському ВП ЖКГ продати його, чи перевищила свої повноваження посадова особа Олевського ВП ЖКГ при укладенні спірного договору та на яких підставах після укладення спірного договору Олевська селищна рада  отримала свідоцтво про право власності на спірний магазин та чи впливає зазначене свідоцтво про право власності на спірний магазин на вирішення спору про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу.

Оскільки законодавець, на час укладення спірного договору, не визначив термін нотаріального його посвідчення, судом першої інстанції не обговорено питання яким чином це вплинуло на перехід права власності на спірний магазин та чи є це підставою для власника витребувати майно, тобто спірний магазин, згідно вимог ст.145 ЦК УРСР, діючої на час укладення спірного договору.

На зазначене не звернув увагу і суд апеляційної інстанції.

Перевіривши, згідно приписів   ст. 1115 ГПК України, юридичну оцінку обставин  справи  та   повноту  їх   встановлення   у   рішеннях  судів  попередніх

інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до переконливого висновку, що при розгляді справи по суті суди попередніх інстанцій не повно з'ясували обставин справи, а давши встановленим юридичну оцінку, порушили при постановленні рішень, як норми  матеріального так і норми процесуального права.

При таких обставинах рішення господарського суду Житомирської області від 13 лютого 2009 року та постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 28 травня 2009 року у справі №1/20-Д не можуть бути залишеними в силі, підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Оскільки стаття 11112  ГПК України визначає, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, тому при новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати наведене в даній постанові, прийняти міри щодо об'єктивного, всебічного та повного з'ясування всіх обставин справи, дослідженню доказів на їх підтвердження і, в залежності від встановленого та чинного законодавства, постановити обґрунтоване та законне рішення.

З цих підстав касаційна скарга підлягає часткового задоволенню, оскільки колегія суддів ВГСУ скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій і направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладене та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 – 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 28 травня 2009 року та рішення господарського суду Житомирської області від 13 лютого 2009 року у справі №1/20-Д скасувати.

Справу №1/20-Д направити до господарського суду Житомирської області на новий розгляд.

Головуючий:                                                                           Г.Кравчук

Судді:                                                                                        Г.Мачульський

                                                                                                  В.Олійник