Ухвала

від 26.03.2013 по справі

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження № 22-ц/785/3165/13

Головуючий у першій інстанції Рева С.В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі :

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Виноградової Л.Є.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Жус І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за участю третьої особи Київської районної адміністрації Одеської міської ради,

встановила:

25 вересня 2012 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив суд зобов'язати ОСОБА_4 за його рахунок знести самочинно зведену будівлю під літ „П", розташовану по АДРЕСА_1 (далі - спірна будівля), зобов'язати відповідача за його рахунок привести у попередній стан земельну ділянку шляхом знесення самочинно зведеного гаражу.

Свої вимоги мотивував тим, що він є спадкоємцем ОСОБА_5, якій на підставі договору дарування від 19 грудня 2003 року та договору купівлі-продажу від 12 квітня 2005 року належали 21/100 частина та 1/5 частина домоволодіння, розташованого за вказаною адресою.

Відповідач ОСОБА_4 є співвласником вищевказаного домоволодіння та є спадкоємцем померлого ОСОБА_6, якому на праві приватної власності належала земельна ділянка, розташована за тією ж адресою, кадастровий № 5110136900:34:010:0078.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_4 самочинно, без погодженої та затвердженої проектно-правової документації здійснив роботи з облаштування огорожі по АДРЕСА_1, а саме, прибудував будівлю під літ „П" на межі земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_3 з порушенням відстані від будівлі до межі, у зв'язку з чим вказана будівля істотно та постійно затінює земельну ділянку, яка належить ОСОБА_3

Крім того позивач ОСОБА_3 посилався на те, що у 2007 році ОСОБА_4 незаконно здійснив роботи з реконструкції господарських споруд, без повідомлення про початок виконання будівельних робот, без одержання будівельного паспорту забудови земельної ділянки, без узгодження проектної документації, виходячи за межі власної ділянки на ділянку загального призначення та на ділянку ОСОБА_3, побудував капітальний гараж, покрівля якого проходить через межі ділянки ОСОБА_3, затінюючи її.

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, надав суду заперечення проти позову, в яких посилався на те, що побудовані господарські будівлі, а саме гараж літ. „Т" та альтанка літ. „М", введені в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, яку зареєстровано в інспекції ДАБК в Одеській області від 07 вересня 2011 року, про що вчинено запис за № ОД19211038872, тобто діючим законодавством передбачена можливість прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів і оформлення права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (а. с. 31-32).

Крім того, ОСОБА_4 посилався на те, що у ОСОБА_3 відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1, та на 1/5 і 21/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 43).

Посилаючись на те, що позов ОСОБА_3 є необґрунтованим та безпідставним, просив суд відмовити у його задоволенні.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду, із ухваленням нового про задоволення його позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.

До суду апеляційної інстанції заявник апеляційної скарги ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_7 не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 76 ЦПК України, шляхом вручення судової повістки представнику ОСОБА_7 безпосередньо в суді апеляційної інстанції (а.с.144).

Представник Київської районної адміністрації Одеської міської ради до суду не з'явився, також будучи належним чином повідомленим про час і місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомив (а.с.146).

У зв'язку з цими обставинами колегія суддів на місці постановила ухвалу про слухання справи у відсутність заявника апеляційної скарги, його представника, представника Київської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю відповідача ОСОБА_4, який з'явився в судове засідання.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачу ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії BMP № 946238, зареєстрованого в реєстрі за № 2-382 та посвідченого Третьою одеською державною нотаріальною конторою (а.с.166).

Побудовані на цій земельній ділянці попереднім його власником ОСОБА_6 (батьком та спадкодавцем відповідача ОСОБА_4) господарські будівлі, а саме гараж літ. «Т» та альтанка літ. «М», на час розгляду справи введені в експлуатацію відповідачем, що підтверджується Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, яку зареєстровано в інспекції ДАБК в Одеській області від 07 вересня 2011 року, про що вчинено запис за № ОД19211038872 (а.с.72-73).

З цих підстав, та враховуючи, що позивач ОСОБА_3 не надав суду доказів належності йому суміжної земельної ділянки на праві користування або праві власності, а також доказів порушення його прав здійсненим будівництвом гаражу та альтанки, суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність відмови йому в задоволенні позовних вимог.

З таким висновком суду повністю погоджується судова колегія, з огляду на наступне.

Суд правильно встановив, що будівництво гаражу літ. «Т» та альтанки літ. «М» здійснив на належному на праві приватної власності попередній власник земельної ділянки - батько відповідача ОСОБА_4 і даним будівництвом не порушуються будь-чиї права.

Зазначені обставини підтверджуються вищезазначеною Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, яку зареєстровано в інспекції ДАБК в Одеській області 07 вересня 2011 року.

Крім того, вказані обставини також підтверджені технічним звітом КП «Одеський міський землевпорядний центр» та Звітом про технічний стан дослідження самовільно збудованих будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 від 20.10.2010 року, виконаного ПІК «Градпромпроект» (а.с.155-164).

Судова колегія зазначає, що у відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Разом з тим, відповідно до п. 2.2 постанови КМУ від 13 квітня 2011 року за № 461 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», у разі прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та II категорії складності, побудованих без наявності дозволу на виконання будівельних робіт до 31 грудня 2009 року, особливості реєстрації декларації та її форма визначаються Мінрегіоном. Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката (п. 11 вказаної постанови КМУ).

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року за № 91, затверджено порядок прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 року за № 830/19568.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Вищевказана Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована в інспекції ДАБК в Одеській області від 07 вересня 2011 року за № ОДІ9211038872, свідчить про те, що вказаним будівництвом не порушуються будівельні, санітарно-технічні, протипожежні норми і стандарти, не порушуються права третіх осіб, у зв'язку з чим спірні об'єкти були введені до експлуатації.

Саме з цих підстав посилання ОСОБА_3 на те, що ОСОБА_4 прибудував будівлю під літ «П» (згідно технічної документації - літ. «Т») з порушенням відстані від будівлі до межі та вказана будівля істотно та постійно затінює земельну ділянку ОСОБА_3, є безпідставними і спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Крім викладеного, судова колегія зазначає, що у ОСОБА_3 взагалі відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1.

Такого висновку судова колегія дійшла, з огляду на наступне.

Так, із договору дарування від 19 грудня 2003 року та договору купівлі-продажу від 12 квітня 2005 року у власність ОСОБА_5 перейшли відповідно 1/5 та 21/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, які розташовані на земельній ділянці, загальною площею 1348 кв. м.

На цій же земельній ділянці розташований весь житловий будинок № 82, інші частини якого належать на праві власності відповідачу ОСОБА_4 та громадянці ОСОБА_8

Як було зазначено вище, право власності відповідача ОСОБА_4 на частину вказаної земельної ділянки у розмірі 479 кв. м. (0,0479 га) підтверджується Свідоцтвом про право власності на спадщину по закону (а.с.166).

Вказана земельна ділянка була виділена батьку відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_6 рішенням виконкому Одеської міської ради № 403 від 16.09.1995 року для обслуговування житлового будинку та господарських споруд (а.с.53).

Розпорядженням Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 24 вересня 1997 року за № 1626 ОСОБА_6 було дозволено будівництво кам'яного гаражу на вказаній земельній ділянці площею 0,0479га (а.с.52).

Згідно рішення Одеської міської ради від 04.02.2004 року № 2308-ХХ1У ОСОБА_6 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку площею 0,0479 га (а.с.24).

Таким чином, матеріали справи містять достатньо доказів правомірного виділення спадкодавцю відповідача ОСОБА_4 у користування та передачу у власність земельної ділянки площею 0.0479 га, а також надання дозволу на будівництво кам'яного гаража на ній.

В свою чергу, позивач ОСОБА_3 не надав суду доказів існування документів, які б свідчили про його право користування, або право власності на будь-яку частину земельної ділянки із її загальної площі 1348 кв. м.

Більш того, матеріали справи взагалі не містять правовстановлюючих документів позивача ОСОБА_3 на частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Що стосується прав спадкодавця позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на право користування частиною загальної земельної ділянки, то це право було встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2005 року, згідно якого був затверджений проект розділу земельної ділянки і в користування ОСОБА_5 була виділена земельна ділянка площею 0,0654 га, маюча позначки А-Б-В-Г-Д-Е-Ж-А (а.с.21-22).

Згідно плану земельної ділянки, вказана її частина дійсно межувала із земельною ділянкою батька відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 (а.с.23).

Однак, зазначене рішення суду, яке було єдиною підставою для визначення меж земельної ділянки АДРЕСА_1 між суміжними землекористувачами, було скасовано саме в частині розподілу земельної ділянки рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 березня 2013 року із ухваленням нового - про відмову ОСОБА_5 в задоволені її позовних вимог (а.с.172-174).

Таким чином, на даний час документів, які б свідчили про право користування або володіння позивачем ОСОБА_3 частиною земельної ділянки АДРЕСА_1, та яка б межувала із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_4, матеріали справи не містять і їх не існує взагалі.

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що зведені спірні будівлі гаражу літ. «Т» та альтанки літ. «М», які належать на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_4 та розташовані по АДРЕСА_1, жодним чином не порушують прав позивача ОСОБА_3, у зв'язку з чим підстави для задоволення його позовних вимог та знесення вказаних будівель, відсутні.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судова колегія зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог цивільно-процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Л.Є. Виноградова

Н.А. Кононенко