Постанова

від 20.03.2013 по справі 0870/11237/12

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 року (о 15 год. 25 хв.)Справа № 0870/11237/12 м.Запоріжжя Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будінвест Плюс

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Будінвест Плюс (далі - ТОВ Будінвест Плюс , позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя, відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.07.2012 № 0000082200 та від 23.07.2012 № 0000092200.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що висновки перевірки, які оформлені Актом від 06.07.2012 № 402/22/32934409 Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ Будінвест Плюс з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП Комманд за період з 01.09.2010 по 31.10.2010, про порушення позивачем вимог Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та Закону України Про податок на додану вартість , а саме пп. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.1997 № 283/97-ВР та пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 № 168/97, на підставі якого було прийняте відповідачем податкове повідомлення - рішення від 23.07.2012 № 0000082200 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12861,32 грн., в тому числі за основним платежем - 10 289,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2572,32 грн. та податкове повідомлення - рішення від 23.07.2012 № 0000092200 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 16077,50 грн., в тому числі за основним платежем - 12 862,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3215,50 грн. є необґрунтованими, оскільки позивачем були дотримані всі вимоги Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та Закону України Про податок на додану вартість . На підставі вищевикладеного, просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.07.2012 № 0000082200 та від 23.07.2012 № 0000092200.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, проте 20.03.2013 надав суду клопотання (вх. № 11941) про розгляд справи за його відсутності. В судовому засіданні, яке відбулось 05.02.2013, представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином. Представником відповідача факсимільним зв'язком надіслано клопотання про зупинення провадження у справі, проте дане клопотання отримано після проведення судового засідання. В судовому засіданні, яке відбулось 05.02.2013, представник відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених у наданих запереченнях від 04.02.2013. Зокрема, зазначає, що ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ Будінвест Плюс з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП Команд за період з 01.09.2010 по 31.10.2010. Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.2.1 п.5.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.1997 № 283/97-ВР та пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість № 168/97 від 03.04.1997. Такі порушення встановлені у зв'язку з наявними матеріалами досудового слідства контрагентів ПП Комманд . Також посилається на Акт ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя ДПС від 06.04.2012 №32/22/37081766 та вказує, що ПП Комманд здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, тому усі операції купівлі-продажу з ПП Комманд не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача . Оскільки у ПП Комманд відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності та грунтовні висновки щодо пояснень винних осіб, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди підприємствам-вигодонабувачам при операціях через ланцюг підприємств транзитерів , в.ч. ПП Комманд з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру. На підставі викладеного, просить суд у задоволенні адміністративного позову ТОВ Будінвест Плюс відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу по суті у письмовому провадженні, за наявними у справі матеріалами.

У зв'язку із неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, на підставі приписів ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ Будінвест Плюс (ідентифікаційний код 32934409) є юридичною особою, яка зареєстрована 22.04.2004 виконавчим комітетом Запорізької міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 199178 та довідкою № 2821 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу від 02.07.2012 № 223 посадовою особою ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України) проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ Будінвест Плюс (код ЄДРПОУ 32934409) з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП Комманд (код за ЄДРПОУ 37081766) за період з 01.09.2010 по 31.10.2010, за результатами якої складено Акт від 06.07.2012 № 402/22/32934409 (далі - Акт).

Відповідно до Акту перевіркою встановлено порушення ТОВ Будінвест Плюс :

1. пп. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.1997 № 283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 12 862,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 року на 1320,00 грн. та за 2010 рік на 12 862,00 грн.

2. пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 № 168/97, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету у розмірі 10 289,00 грн., в тому числі за вересень 2010 року на суму 1056,00 грн., жовтень 2010 року на суму 9233,28 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту позивачем надані до ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя заперечення від 10.07.2012 за вих. № 07/02, в яких ТОВ Будінвест Плюс просить скасувати Акт від 06.07.2012 № 402/22/32934409.

Листом від 18.07.2012 № 2489/10/22 ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя надало відповідь на заперечення, відповідно до якої висновки Акту від 06.07.2012 №402/22/32934409 зроблені згідно з діючим законодавством України, є правомірними, а заперечення ТОВ Будінвест Плюс не є обґрунтованими.

На підставі Акту та виявленого порушення ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя прийнято податкове повідомлення - рішення від 23.07.2012 № 0000082200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12 861,32 грн., в тому числі за основним платежем - 10 289,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2572,32 грн. та податкове повідомлення - рішення від 23.07.2012 № 0000092200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 16 077,50 грн., в тому числі за основним платежем - 12 862,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3215,50 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що податкові повідомлення-рішення від 23.07.2012 №0000082200 та № 0000092200 були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, а саме на адресу ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя надано первинну скаргу від 09.08.2012 за вих. № 08/09, в якій ТОВ Будінвест Плюс просить скасувати Акт від 06.07.2012 № 402/22/32934409 та податкові повідомлення-рішення від 23.07.2012 №0000082200 та № 0000092200.

За результатами розгляду первинної скарги ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя прийнято рішення від 04.10.2012 № 4820/10/10-420, яким податкові повідомлення-рішення від 23.07.2012 № 0000082200 та № 0000092200 залишені без змін, а скарга ТОВ Будінвест Плюс без задоволення.

Судом встановлено, що ТОВ Будінвест Плюс було надіслано на адресу Державної податкової служби України вторинну скаргу від 10.10.2012 № 11/11, в якій позивач також просить скасувати Акт від 06.07.2012 № 402/22/32934409 та податкові повідомлення-рішення від 23.07.2012 № 0000082200 та № 0000092200.

За результатами розгляду вторинної скарги Державною податковою службою України прийнято рішення від 02.11.2012 № 4618/0/61-12/10-2115, яким залишені без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя від 23.07.2012 № 0000082200, № 0000092200 та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, а скарга ТОВ Будінвест Плюс без задоволення.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ Будінвест Плюс у вересні-жовтні 2010 року придбано у ПП Комманд товар на загальну суму 61 735,70 грн., в т.ч. ПДВ 10 289,28 грн., сума без ПДВ 51 446,42 грн., а саме у вересні 2010 року позивачем придбано пиловочник лист 18-50 на загальну суму 6336,00 грн., в т.ч. ПДВ 1056,00 грн. та у жовтні 2010 року паливно-мастильні матеріали на загальну суму 55 399,70 грн., в т.ч. ПДВ 9233,28 грн.

ПП Комманд було виписано на адресу ТОВ Будінвест Плюс податкові та видаткові накладні, а саме:

- податкова та видаткова накладна від 06.09.2010 № 636 на суму 6336,00 грн., в т.ч. ПДВ 1056,00 грн., сума без ПДВ 5280,00 грн.;

- податкова та видаткова накладна від 06.10.2010 № 819 на суму 55 399,70 грн., в т.ч. ПДВ 9233,28 грн., сума без ПДВ 46 166,42 грн.

Судом встановлено, що ТОВ Будінвест Плюс має власні складські та виробничі приміщення, які дають можливість здійснювати позивачу реальну господарську діяльність.

Придбані позивачем паливно-мастильні матеріали в подальшому були реалізовані ПАТ Автокраз , а з листа пиловочника була виготовлена та поставлена ТОВ Запорізький завод кольорових металів дошка не обрізна, про що свідчать рахунки, видаткові та податкові накладні, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки ТОВ Будінвест Плюс вважає, що податкові повідомлення-рішення від 23.07.2012 № 0000082200 та від 23.07.2012 № 0000092200 прийняті ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя всупереч обставинам справи та діючому законодавству, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3.1. ст. 3 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування. (п. 10.1. ст. 10 Закону № 334/94-ВР).

Пунктом 5.1. статті 5 Закону України № 334/94-ВР передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, під якою відповідно до п. 1.32. вищезазначеного Закону розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

За приписами пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Стаття 11 Правила ведення податкового обліку Закону № 334/94-ВР не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були би обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Тому такі документи мають відповідати вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, де чітко визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних та зведених облікових документів, які необхідні для надання цим документам юридичної сили, та які дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Частина 2 статті 9 Закону № 996-ХІV визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитам є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, Законом України Про оподаткування прибутку підприємств підставою для віднесення до складу валових витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), визначено сукупність умов щодо реального придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Згідно з п. 1.7. ст. 1 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 України Про податок на додану вартість ).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як встановлено пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 вищезазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. В даному підпункті перелічені обов'язкові реквізити, що мають міститися в податковій накладній.

Податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом (абз. 3 пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість ).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97).

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм, податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом, засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. Придбання товарів (робіт, послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують наявність витрат на придбання товарів у ПП Комманд , а відповідно і правомірність віднесення цих витрат на валові витрати підприємства та декларування суми податкового кредиту. Придбаний товар в подальшому був використаний в оподатковуваних господарських операціях позивача.

Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, що не заперечується матеріалами перевірки. Крім того, відповідачем не було спростовано факт наявності контрагента позивача на час здійснення господарських операцій в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та наявності в нього свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Щодо твердження відповідача про те, що правочини вчинені між позивачем та ПП Комманд не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є недійсними, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України. Такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

До того ж, як зазначив Пленум Верховного Суду України у п. 5 Постанови від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку.

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідач не надав суду належних доказів, які б підтверджували висновки щодо нікчемності правочину та визнання його таким, що укладений без наміру настання правових наслідків. Твердження відповідача ґрунтуються виключно на фактах, що викладені в Акті перевірки, проте належних доказів, що підтверджують викладені у ньому обставини, суду надано не було, а тому твердження відповідача щодо нікчемності правочину є лише його припущенням.

Стосовно господарської діяльності контрагента позивача та посилання представника відповідача на Акт ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя ДПС від 06.04.2012 №32/22/37081766 суд зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Як встановлено ч. 1 ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.

Частиною 2 ст. 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Позиція вищих судових інстанцій (Верховного та Вищого адміністративного судів) по питанню відповідальності субєктів господарювання вже давно є сталою та полягає у тому, що платник податків не мусить нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами. Це може бути відповідальністю самого контрагента, якщо він допускає такі порушення. Аналогічні висновки надавав і Європейський суд по правам людини, зокрема у справах Інтерсплав проти України та БУЛВЕС АД проти Болгарії .

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Таким чином, ТОВ Будінвест Плюс не може і не повинно нести відповідальність за діяння інших юридичних осіб. Жодним діючим законодавчим або нормативним актом України не передбачається обов'язок покупця, а також не надано йому права перевіряти правомірність діяльності підприємств - контрагентів за господарськими договорами, мету діяльності їх посадових осіб, достовірність даних, вказаних постачальником в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності іншого платника податку.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що висновки, зроблені відповідачем в Акті, є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем на підставі встановлених Актом порушень, є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку

Як встановлено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведена правомірність прийнятих рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.07.2012 № 0000082200 та від 23.07.2012 № 0000092200, прийняті Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будінвест Плюс з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 289,39 (двісті вісімдесят дев'ять гривень 39 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак