Ухвала

від 03.03.2015 по справі 0870/11237/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

03 березня 2015 рокусправа № 0870/11237/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Нагорної Л.М. Поплавського В.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест Плюс» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Будінвест Плюс» звернувся з вищевказаним позовом до в якому, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.07.2012 № 0000082200 та від 23.07.2012 № 0000092200.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним повністю відображено у своєму бухгалтерському та податковому обліку операції щодо постачання ПП «Комманд» товару, факт придбання якого підтверджується відповідними податковими накладними. Крім того, посилався на те, що жодний правочин, укладений ним з ПП «Комманд» недійсним у встановленому законом порядку визнано не було, в зв'язку з чим у податкового органу були відсутні правові підстави для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, а також застосування до нього штрафних санкцій.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує на те, що податковий кредит позивача за господарськими операціями з ПП «Комманд» сформовано на підставі неіснуючих операцій, які не можуть використовувати в оподаткованих операціях.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Будінвест Плюс» (код ЄДРПОУ 32934409) з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Комманд» (код за ЄДРПОУ 37081766) за період з 01.09.2010 по 31.10.2010.

За результатами перевірки складено Акт від 06.07.2012 № 402/22/32934409, яким встановлено порушення ТОВ «Будінвест Плюс»:

1. пп. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 12 862,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 року на 1320,00 грн. та за 2010 рік на 12 862,00 грн.

2. пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету у розмірі 10 289,00 грн., в тому числі за вересень 2010 року на суму 1056,00 грн., жовтень 2010 року на суму 9233,28 грн.

Зазначених висновків про допущенні порушення позивачем норм податкового законодавства податковий орган виходив з Акту ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя ДПС від 06.04.2012 №32/22/37081766 яким не встановлено знаходження ПП «Комманд» за юридичною адресою, встановлено, що останнє здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, тому всі операції купівлі-продажу з ПП «Комманд» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу «вигодонабувача».

На підставі акту перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення - рішення від 23.07.2012 № 0000082200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12 861,32 грн., в тому числі за основним платежем - 10 289,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2572,32 грн. та податкове повідомлення - рішення від 23.07.2012 № 0000092200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 16 077,50 грн., в тому числі за основним платежем - 12 862,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3215,50 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення рішення залишені без змін.

За перевіряє мий період ТОВ «Будінвест Плюс» у вересні-жовтні 2010 року придбано у ПП «Комманд»товар на загальну суму 61 735,70 грн., в т.ч. ПДВ 10 289,28 грн., сума без ПДВ 51 446,42 грн., а саме у вересні 2010 року позивачем придбано пиловочник лист 18-50 на загальну суму 6336,00 грн., в т.ч. ПДВ 1056,00 грн. та у жовтні 2010 року паливно-мастильні матеріали на загальну суму 55 399,70 грн., в т.ч. ПДВ 9233,28 грн..

Факти придбання позивачем у ПП «Комманд» вищезазначеного товару підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме видатковими накладними,а також податковими накладними.

Придбані позивачем паливно-мастильні матеріали в подальшому були реалізовані ПАТ «Автокраз», а з листа пиловочника була виготовлена та поставлена ТОВ «Запорізький завод кольорових металів» дошка не обрізна, про що свідчать рахунки, видаткові та податкові накладні, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

До валових витрат виробництва та обігу, відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносяться сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Таким чином згідно вказаної норми не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст.10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності. Зазначені факти спростовують відсутність реальності господарських операцій, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит.

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого податковий орган посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України. В зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за обставин, які склалися визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

На момент здійснення господарських операцій, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Чинним на момент розгляду справи Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» було встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.1, ч.2 ст.18 Закону).

Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі первинні документи складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: В.Ю. Поплавський