Постанова

від 06.03.2013 по справі 820/354/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

06 березня 2013 р. № 820/354/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання - Пузовікової К.І.

за участю представника позивача - Дорошенка Г.О.,

представника відповідача - Логвінова О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Альтаріс" до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Приватне підприємство "Альтаріс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби України №0000031501 від 10.01.2013 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Вовчанською МДПІ у Харківській області проведено документальну перевірку ПП «Альтаріс» з питань здійснення ним господарської операцій з ТОВ «Інформ-прогрес сервіс» та правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за період з 01.05.2012 по 31.10.2012 рр., про що складено акт перевірки від 25.12.12 р. №499/15-35787685. За результатами проведеної перевірки та згідно складеного акту перевірки податковим органом винесено спірне податкове повідомлення - рішення №0000031501 від 10.01.13 на загальну суму 81.458, 24 грн. Позивач не згоден з висновками, викладеними в акті перевірки, вважає їх такими, що зроблені з перевищенням повноважень, а винесене податкове повідомлення-рішення просить скасувати. Позивач стверджує, що укладені ним правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнаними не дійсними. Виконання умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи специфікаціями, рахунками, рахунками - фактурами, податковими та видатковими накладними. Про фактичне виконання робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку». Посилання відповідача на акт перевірки, складений ДПІ у Київському районі м. Харкова стосовно контрагента позивача, ПП "Альтарис" вважає такими, що не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання. Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. За судженням позивача, формування податкового кредиту не ставить в залежність право позивача від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

З урахуванням наведеного, позивач просить суд скасувати спірне податкове повідомлення - рішення як незаконне та необ'єктивне.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на викладені в позові обставини, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач - Вовчанська міжрайонна державна податкова інспекція у Харківській області Державної податкової служби України, позовні вимоги ПП "Альтаріс" не визнав.

У письмових запереченнях на позов відповідач вказав, що на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 1755-VІ (із змінами та доповненнями) відділом оподаткування юридичних осіб була проведена невиїзна документальна перевірка приватного підприємства «Альтаріс» з питання здійснених господарських операцій з ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс» та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2012 року по 31.10.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки №499/15-35787685 від 25.12.12 року. При проведенні аналізу, щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту, згідно наданих податкових декларацій з ПДВ з додатками (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) об'єктивно встановлено, що ПП «Альтаріс» протягом перевіреного періоду до податкового кредиту включено суми ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Інформ-Прогрес Сервіс" за травень 2012 року в сумі 16.638,68 грн., за червень 2012 року в сумі 11.673,41 грн., за липень 2012р. в сумі 11.896,23 грн., за серпень 2012р. в сумі 8.593,24 грн., за жовтень 2012р. в сумі 5.503,93 грн. В ході перевірки було встановлено, що податковий кредит позивачем в періоді з 01.05.2012 р. по 31.10.2012 р. було сформовано за рахунок придбання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Інформ - Прогрес Сервіс», що перебуває на податковому обліку у Харківській ОДПІ та яким не задекларовано податкові зобов'язання за вищевказаний період. На думку податкового органу, за результатами документальної перевірки податковою інспекцією зроблено цілком правомірний висновок про те, що ПП «Альтаріс» допущено заниження податкових зобов'язань з ПДВ та не перерахування його до бюджету на загальну суму 54.305,49 грн., у т.ч. за травень 2012 року - 16.638,68 грн., за червень 2012 року - 11.673,41 грн., за липень 2012 року - 11.896,23 грн., за серпень 2012 року - 8.593,24 грн. та за жовтень 2012 року - 5.503,93 грн., а відтак винесення оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення є правомірним.

За таких підстав, Вовчанська МДПІ у Харківській області просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ПП «Альтаріс» у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач - Приватне підприємство "Альтаріс", пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 35787685, (місцезнаходження: вул. Прасола, буд.11, село Вовчанські Хутори, Вовчанський район, Харківська область, 62508).

З 24.01.2009 року підприємство узято на податковий облік у Вовчанській міжрайонній державній податковій інспекції за №7032.

Вовчанська державна податкова інспекція у Харківській області Державної податкової служби України за наведеними у ст. 3 КАС України ознаками є суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно наказу, виданого Вовчанською міжрайонною державною податковою інспекцією № 618 від 30.11.2012 року та на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового Кодексу України від 02.12.10 №2755-VI, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу оподаткування юридичних осіб, радником податкової служби ІІІ рангу ОСОБА_3 проведена невиїзна документальна перевірка приватного підприємства «Альтаріс», код 35787685, з питання здійснених господарських операцій з ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс» та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2012 року по 31.10.2012 року.

Результати вказаної невиїзної документальної перевірки оформлені актом №499/15-35787685 від 25.12.2012 року (т.1.а.с.9-13).

За висновками податкової інспекції, викладеними у згаданому акті перевірки, встановлено наступні порушення, допущені позивачем - ПП «Альтаріс» при здійсненні господарської діяльності:

- п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями) ПП «Альтаріс», а саме: включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманим від ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс» на загальну суму 54.305,49 грн., в т.ч. за травень 2012 року - 16.638,68 грн., за червень 2012 року - 11.673,41 грн. за липень 2012 року - 11.896,23 грн., за серпень 2012 року - 8.593,24 грн. та за жовтень 2012 року - 5.503,93 грн., тоді, як ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс» не відображені податкові зобов'язання в порядку передбаченому п.201.6 ст.201 ПКУ;

- відповідно вищевикладеному, платником податків порушено п.200.1 ст.200 ПКУ щодо порядку визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету України та строки проведення розрахунків, оскільки перевіркою встановлено заниження ПП «Альтаріс» податкових зобов'язань з ПДВ та не перерахування його до бюджету на загальну суму 54.305,49 грн., у т.ч. за травень 2012 року - 16.638,68 грн., за червень 2012 року - 11.673,41 грн., за липень 2012 року - 11.896,23 грн., за серпень 2012 року - 8.593,24 грн., та за жовтень 2012 року - 5.503,93 грн.

З посиланням на вказаний акт перевірки, 10.01.2013 року податковим органом винесено спірне податкове повідомлення - рішення №0000031501, яким ПП «Альтаріс» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 81.458,24 грн. з яких 54.305,49 грн. - основний платіж, 27.152,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи) (т.1.а.с.8).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті №499/15-35787685 від 25.12.2012 року на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне:

З наявних у справі документів вбачається, що у перевіреному періоді позивач - ПП «Альтаріс», мав господарські взаємовідносини з підприємством ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс».

Так, на підставі договору купівлі - продажу №0501/01 від 03.05.2012 року, укладеного між ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс»-(продавець) та ПП «Альтаріс»-(покупець), продавець зобов'язується передати у власність товарно-матеріальні цінності: запасні частини до сільськогосподарської техніки визначені в специфікаціях (т.1.а.с.37-45) та рахунках фактурах, а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно оплачувати товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору (т.1.а.с.26-27).

Виконання договору купівлі-продажу підтверджується податковими накладними від 07.05.2012 року №8 на суму з ПДВ 52.196,24 грн., від 25.05.2012 року №37 на суму з ПДВ 30.093,17 грн., від 28.05.2012 року №39 на суму з ПДВ 17.543,65 грн., від 11.06.2012 року №59 на суму з ПДВ 29.824,31 грн., від 14.06.2012 року №75 на суму з ПДВ 40.216,15 грн., від 02.07.2012 року №21 на суму з ПДВ 46.453,04 грн., від 23.07.2012 року №174 на суму з ПДВ 24.924,34 грн., від 03.08.2012 року №21 на суму з ПДВ 51.559,43 грн., від 08.10.2012 року №42 на суму з ПДВ 33.023,58 грн. (т.1.а.с.46-54), видатковими накладними №0803/01 від 03.08.2012 року на суму з ПДВ 51.559,43 грн., №0723/01 від 23.07.2012 року на суму з ПДВ 24.924,34 грн., №0702/01 від 02.07.2012 року на суму з ПДВ 46.453,04 грн., №0614/01 від 14.06.2012 року на суму з ПДВ 40.216,15 грн., №0611/01 від 11.06.2012 року на суму з ПДВ 29.824,31 грн., №0528/01 від 28.05.2012 року на суму з ПДВ 17.543,65 грн., №0525/01 від 25.05.2012 року на суму з ПДВ 30.093,17 грн., №0507/01 від 07.05.2012 року на суму з ПДВ 52.195,24 грн., №1008/01 від 08.10.2012 року на суму з ПДВ 33.023,58 грн., №0803/01 від 03.08.2012 року на суму з ПДВ 51.559,43 грн., №0803/01 від 03.08.2012 року на суму з ПДВ 51.559,43 грн., №0803/01 від 03.08.2012 року на суму з ПДВ 51.559,43 грн. (т.1.а.с.28-36).

Транспортування товару, придбаного за договором купівлі - продажу №0501/01 від 03.05.2012 року, здійснювалася позивачем на підставі договору оренди автомобіля від 01.04.2012 року №АМ0212, укладеного між ФОП ОСОБА_4-(орендодавець) та ПП «Альтаріс»-(орендар), відповідно до якого орендодавець зобов'язується передати за плату орендареві у строкове платне користування вантажний автомобіль марки Газ 33021 ЗНГ, номерний знак: НОМЕР_1, а орендар прийняти та сплачувати орендну плату.

Фактичне перевезення запасних частин підтверджується товарно-транспортними накладними від 07.05.2012 року №05/07-1, від 25.05.2011 року №05/25-1, від 28.05.2012 року №05/28-1, від від 11.06.2012 року №06/11-1, від 14.07.2012 року №06/14-1, від 02.07.2012 року №07/02-1, від 23.07.2012 року №07/23-1, від 03.08.2012 року №08/03-1 (т.1.а.с.56-62), актами приймання - передачі автомобіля (т.1.а.с.80-54), від 08.10.2012 року №10/08-1 (т.2.а.с.156).

Товар, придбаний позивачем у ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс», зберігався на складі на підставі договору оренди приміщення від 06.02.2009 року №5/09 (т.1.а.с.63-64) та додаткових угод (т.1.а.с.66-72), що підтверджується актами приймання-передачі приміщення (т.1.а.с.65, 73-78).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися в безготівковій формі, про що в матеріалах справи свідчать виписки із банку по рахунку (т.1.а.с.107-121) та платіжні доручення (т.2.а.с. 180-189).

Запасні частини до сільськогосподарської техніки, придбані у ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс» за період з 01.05.2012 року по 31.10.2012 року з метою отримання економічного ефекту в подальшому були реалізовані позивачем, що підтверджується копіями податкових, видаткових накладних видаткових документів (т.1.а.с.127-250, т.2.а.с.1-71).

Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за вказаними вище правочинами.

Копії витребуваних, оглянутих судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Обставини понесення позивачем витрат за вказаними договорами підтверджені матеріалами справи.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару за вищевказаними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач - Вовчанська міжрайонна ДПІ у Харківській області Державної податкової служби, в ході розгляду справи до суду не надав.

На момент складання податкових накладних на адресу позивача, ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс» був зареєстрований в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та зареєстрований платником податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Суд вважає за необхідне вказати, що в силу приписів статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Отже, платник податків не несе відповідальності за своїх контрагентів.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до положень ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом -Порядок №985), специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень -рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Проте, в ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних документів, наданих позивачем.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище різня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків. нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з мстою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи) у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Необхідно зазначити, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податку на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Відповідно до пл. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податковою) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно з п. 201.1. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність -це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Відповідно до п.п. 201.6, 201.7 та 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі, якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

Під час судовому розгляду справи підтвердився той факт, що позивач виконав вимоги норм Податковою кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який в свою чергу, виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 ПК України, видавши позивачу належним чином оформлену податкову накладну на визначені та сплачені позивачем суми податку.

Оскільки, ПП «Альтаріс» належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, суд доходить висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість у перевіреному періоді.

Із наданих позивачем та досліджених судом первинних документів (договорів, видаткових та податкових накладних) вбачається, що господарські операції між ПП «Альтаріс» та його контрагентом мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні валових витрат та податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Враховуючи, що відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого ним рішення, не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу валових витрат та податкового кредиту, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки щодо невідповідності правочинів, укладених між позивачем - ПП «Альтаріс» та його контрагентом положенням норм чинного законодавства України.

Встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та заниження позивачем податку на прибуток не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки в ході судового розгляду відповідачем не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення платнику податків додаткових податкових зобов'язань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ ПП «Альтаріс», позов слід задовольнити.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 11, 12, 51, 71, 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161, ст. 162, ст. 163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Альтаріс" до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби України №0000031501 від 10.01.2013 року.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2013 року.

Суддя Панченко О.В.