Ухвала

від 11.06.2013 по справі 820/354/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 р.Справа № 820/354/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2013р. по справі № 820/354/13-а

за позовом Приватного підприємства "Альтаріс"

до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Альтаріс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача №0000031501 від 10.01.2013 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2013 р. адміністративний позов Приватного підприємства "Альтаріс" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби України №0000031501 від 10.01.2013 року.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, судом проігноровано дійсні обставини справи та не надано належної оцінки позиції відповідача, що є безумовною підставою для скасування ухваленого судового рішення.

Справа розглядається відповідно до ст.197 КАС України у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 35787685, (місцезнаходження: вул. Прасола, буд. 11, село Вовчанські Хутори, Вовчанський район, Харківська область, 62508).

З 24.01.2009 року підприємство взято на податковий облік у Вовчанській міжрайонній державній податковій інспекції за №7032.

Згідно з наказом, виданим Вовчанською міжрайонною державною податковою інспекцією № 618 від 30.11.2012 року, та на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового Кодексу України від 02.12.10р. №2755-VI, проведена невиїзна документальна перевірка ПП «Альтаріс», код 35787685, з питання здійснених господарських операцій з ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс» та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2012 року по 31.10.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №499/15-35787685 від 25.12.2012 року (т.1.а.с.9-13), яким встановлені порушення позивачем:

- п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), а саме: включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс» на загальну суму 54.305,49 грн., в т.ч. за травень 2012 року - 16.638,68 грн., за червень 2012 року - 11.673,41 грн. за липень 2012 року - 11.896,23 грн., за серпень 2012 року - 8.593,24 грн. та за жовтень 2012 року - 5.503,93 грн., тоді, як ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс» не відображені податкові зобов'язання в порядку, передбаченому п.201.6 ст.201 ПКУ;

- відповідно вищевикладеному, платником податків порушено п.200.1 ст.200 ПКУ щодо порядку визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету України та строки проведення розрахунків, оскільки перевіркою встановлено заниження ПП «Альтаріс» податкових зобов'язань з ПДВ та не перерахування його до бюджету на загальну суму 54.305,49 грн., у т.ч. за травень 2012 року - 16.638,68 грн., за червень 2012 року - 11.673,41 грн., за липень 2012 року - 11.896,23 грн., за серпень 2012 року - 8.593,24 грн., та за жовтень 2012 року - 5.503,93 грн.

На підставі висновків акта перевірки 10.01.2013 року податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення №0000031501, яким ПП «Альтаріс» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 81.458,24 грн. з яких 54.305,49 грн. - основний платіж, 27.152,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи) (т.1.а.с.8).

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятим на їх підставі рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, судження податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та заниження позивачем податку на прибуток не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.п. 201.6, 201.7 та 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі, якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що у перевіреному періоді позивач - ПП «Альтаріс», мав господарські взаємовідносини з підприємством ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс».

Так, на підставі договору купівлі - продажу №0501/01 від 03.05.2012 року, укладеного між ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс»- (продавець) та ПП «Альтаріс»- (покупець), продавець зобов'язується передати у власність товарно-матеріальні цінності: запасні частини до сільськогосподарської техніки, визначені в специфікаціях (т.1.а.с.37-45) та рахунках фактурах, а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно оплачувати товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору (т.1.а.с.26-27).

Виконання договору купівлі-продажу підтверджується податковими накладними: від 07.05.2012 року №8 на суму з ПДВ 52.196,24 грн., від 25.05.2012 року №37 на суму з ПДВ 30.093,17 грн., від 28.05.2012 року №39 на суму з ПДВ 17.543,65 грн., від 11.06.2012 року №59 на суму з ПДВ 29.824,31 грн., від 14.06.2012 року №75 на суму з ПДВ 40.216,15 грн., від 02.07.2012 року №21 на суму з ПДВ 46.453,04 грн., від 23.07.2012 року №174 на суму з ПДВ 24.924,34 грн., від 03.08.2012 року №21 на суму з ПДВ 51.559,43 грн., від 08.10.2012 року №42 на суму з ПДВ 33.023,58 грн. (т.1.а.с.46-54), видатковими накладними №0803/01 від 03.08.2012 року на суму з ПДВ 51.559,43 грн., №0723/01 від 23.07.2012 року на суму з ПДВ 24.924,34 грн., №0702/01 від 02.07.2012 року на суму з ПДВ 46.453,04 грн., №0614/01 від 14.06.2012 року на суму з ПДВ 40.216,15 грн., №0611/01 від 11.06.2012 року на суму з ПДВ 29.824,31 грн., №0528/01 від 28.05.2012 року на суму з ПДВ 17.543,65 грн., №0525/01 від 25.05.2012 року на суму з ПДВ 30.093,17 грн., №0507/01 від 07.05.2012 року на суму з ПДВ 52.195,24 грн., №1008/01 від 08.10.2012 року на суму з ПДВ 33.023,58 грн., №0803/01 від 03.08.2012 року на суму з ПДВ 51.559,43 грн., №0803/01 від 03.08.2012 року на суму з ПДВ 51.559,43 грн., №0803/01 від 03.08.2012 року на суму з ПДВ 51.559,43 грн. (т.1.а.с.28-36).

Транспортування товару, придбаного за договором купівлі - продажу №0501/01 від 03.05.2012 року, здійснювалася позивачем на підставі договору оренди автомобіля від 01.04.2012 року №АМ0212, укладеного між ФОП ОСОБА_1-(орендодавець) та ПП «Альтаріс»-(орендар), відповідно до якого орендодавець зобов'язується передати за плату орендареві у строкове платне користування вантажний автомобіль марки Газ 33021 ЗНГ, номерний знак: АЕ1628ЕЕ, а орендар прийняти та сплачувати орендну плату.

Фактичне перевезення запасних частин підтверджується товарно-транспортними накладними від 07.05.2012 року №05/07-1, від 25.05.2011 року №05/25-1, від 28.05.2012 року №05/28-1, від 11.06.2012 року №06/11-1, від 14.07.2012 року №06/14-1, від 02.07.2012 року №07/02-1, від 23.07.2012 року №07/23-1, від 03.08.2012 року №08/03-1 (т.1.а.с.56-62), актами приймання - передачі автомобіля (т.1.а.с.80-54), від 08.10.2012 року №10/08-1 (т.2.а.с.156).

Товар, придбаний позивачем у ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс», зберігався на складі на підставі договору оренди приміщення від 06.02.2009 року №5/09 (т.1.а.с.63-64) та додаткових угод (т.1.а.с.66-72), що підтверджується актами приймання-передачі приміщення (т.1.а.с.65, 73-78).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися в безготівковій формі, що підтверджується виписками із банку по рахунку (т.1.а.с.107-121) та платіжними дорученнями (т.2.а.с. 180-189).

Запасні частини до сільськогосподарської техніки, придбані у ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс», за період з 01.05.2012 року по 31.10.2012 року з метою отримання економічного ефекту в подальшому були реалізовані позивачем, що підтверджується копіями податкових, видаткових накладних (т.1.а.с.127-250, т.2.а.с.1-71).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ПП «Альтаріс». У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ПП «Альтаріс» збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс», взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс», обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Щодо посилань відповідача на Акти перевірок ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс» від 11.09.2012 р. № 421/153/34056721, від 04.10.2012 року № 444/220/34056721, від 22.10.2012 року № 501/220/34056721, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини (відсутність технічних та трудових ресурсів у контрагента, транспортного та торгівельного обладнання, несплата та не декларування контрагентом податкових зобов'язань) не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, оскільки ПП «Альтаріс» належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість у перевіреному періоді.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що господарські операції між ПП «Альтаріс» та ТОВ «Інформ-Прогрес Сервіс» мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п. 200.1 ст. 200, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а тому воно підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2013р. по справі № 820/354/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)П’янова Я.В. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П’янова Я.В.