Постанова

від 02.04.2013 по справі 5006/11/202/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

02.04.2013 р. справа №5006/11/202/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Азарової З.П. суддівГези Т.Д., Мартюхіної Н.О. При секретарі судового засідання: Максименко Г.П. За участю представників сторін від позивача:Фінк О.Е. - представник за дов. від відповідача: не з'явився Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріс" м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 29 січня 2013р. у справі№ 5006/11/202/2012 (суддя Соболєва С.М.) за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріс" м.Донецьк до відповідача: Комунального підприємства "Служба єдиного замовника Ворошиловського району м.Донецька" м.Донецьк простягнення 21 582, 69 грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 29.01.2013р. по справі № 5006/11/202/2012 (суддя Соболєва С.М.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю "Маріс", м.Донецьк до відповідача Комунального підприємства "Служба єдиного замовника Ворошиловського району м.Донецька", м.Донецьк про стягнення помилково перерахованих коштів без достатньої правової підстави у сумі 21 582,69 грн.

Рішення господарського суду мотивовано тим, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не доведеними належним чином.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маріс" м.Донецьк, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне дослідження фактичних обставин справи. Він вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, не врахував, що строк дії договору визначений календарною датою, а саме 30.09.2007р. Положення пункту 8.2. про продовження договору на той самий строк на тих самих умовах, є неспроможним, бо термін "30 вересня 2007р." не може існувати у наступних роках. Тому, на думку скаржника, договір № 709 про спільне користування будинком і прибудинковою територією припинив свою дію 30.09.2007р., а від укладення нового договору відповідач відмовився. Заявник скарги вказує, що у договорі визначений саме термін дії договору, а не строк.

Крім того, апелянт зазначає, що ним сплачувались виставлені відповідачем рахунки, а будь-які акти здачі-прийняття виконаних робіт на виконання договору № 709 він не підписував, оскілки на вказаних актах відсутня печатка підприємства. До того ж, скаржник зазначає, що прибирання прилеглою до будинку території виконується ним самостійно.

Відповідач відзиву суду не надав, своєї позицій стосовно вимог апеляційної скарги не висловив. У судове засідання 02.04.2013р. представники відповідача не з'явились, причин неявки суду не повідомили. Про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Приймаючи до уваги те, що відповідач не використав наданого законом права на участь своїх представників в судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглядати справу за відсутності вказаної сторони, оскільки наявних матеріалів достатньо для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи та прийняття обґрунтованого рішення.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту обставин справи та надану їм судом юридичну оцінку, судова колегія встановила.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маріс" м.Донецьк, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства "Служба єдиного замовника Ворошиловського району м.Донецька" м.Донецьк, про повернення безпідставно набутих коштів в сумі 21 582,69 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на припинення дії укладеного між сторонами договору на спільне користування будинком і прибудинковою територією №709 від 01.10.2006р., відсутність будь-яких правочинів із відповідачем у період з 30.09.2007р. по сьогоднішній день, у зв'язку з чим помилково без достатньої правової підстави, перераховано протягом 2007 - 2012р.р. на користь відповідача коштів у означеній спірній сумі за договором, який припинив свою дію.

При розгляді справи господарським судом було встановлено, що 01.10.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріс" (Замовник) та Комунальним підприємством "Служба єдиного замовника Ворошиловського району м.Донецька" (Виконавець) укладено договір на спільне користування будинком та прибудинковою територією №709 від 01.10.2006р., предметом якого є передача Замовником Виконавцю функцій з утримання будинку та прибудинкової території.

Відповідно до п.1.2 договору, Замовник володіє на праві власності вбудованим нежитловим приміщенням площею 303,2 м.кв., розташованим у житловому будинку за адресою м.Донецьк, вул.Університетська, 25 на підставі договору купівлі-продажу, призначення магазин, 1-й поверх, вхід окремий.

У розумінні розділу 2 договору, Виконавець зобов'язується обслуговувати житловий будинок та інженерні комунікації, що забезпечують нормальну експлуатацію житлового фонду у відповідності до Правил і норм технічної експлуатації житлових будинків, здійснювати прибирання та освітлення місць загального користування будівлі, здійснювати прибирання прибудинкової території, утримувати у належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових систем, приймати заходи з ліквідації аварійних ситуацій тощо.

Згідно п.3.1 договору, Замовник у свою чергу, зобов'язується відшкодовувати витрати Виконавцю з технічного обслуговування житлового фонду та прибудинкової території. Пунктом 3.2 договору викзначено, що ці витрати він сплачує самостійно.

Оплату на відшкодування загальних витрат Виконавця з експлуатації житлового фонду Замовник зобов'язується здійснювати щомісячно до 1-го числа наступного місяця (п.4.1 договору).

Пунктом 7.1 договору обумовлений строк його дії з 01.10.2006р. по 30.09.2007р., а пунктом 8.2 наведеного правочину передбачено, що договір набуває чинності з моменту його укладення. Якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не заявила про його розірвання, договір є продовженим на той же строк і на тих же умовах.

На виконання умов договору позивач здійснював перерахування грошових коштів, але у зв'язку з припиненням дії договору кошти перераховані відповідачу без достатньої правової підстави, тому позивач звернувся з позовом про стягнення 21 582 грн. 69 коп. У задоволенні вказаного позову відмовлено судом.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду у справі скасуванню не підлягає з наступних підстав.

Звертаючись з позовом, позивач відповідно до ст. 33 ГПК України повинен доказати, що вказані грошові кошти перераховані безпідставно, тобто за відсутності правової підстави. Однак, позивач докази про припинення дії договору № 709 або про його розірвання не надав,

При зверненні з позовом, позивач, як на підставу своїх вимог, посилався на припинення договору № 709 від 01.10.2006р. з 30.09.2007р., тому кошти відповідачу були перераховані помилково, а в силу ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, що набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Проте, судова колегія апеляційної інстанції встановила, що за правовою природою вказаний договір має елементи договору надання послуг. За приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 905 вказаного кодексу передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено матеріалами справи та підтвердив у судовому засіданні апеляційної інстанції позивач, він є власником нежитлового приміщення (магазин) загальною площею 303,2 м.кв., розташованого у житловому будинку по вул. Університетській, 25, м. Донецьк. На обслуговування житлового будинку та комунікацій відповідач прийняв обов'язок здійснювати послуги по прибиранню прибудинкової території, здійснювати технічне обслуговування та інші послуги, передбачені пунктом 2 договору, а позивач, як замовник, прийняв обов'язки сплачувати вартість послуг на відшкодування витрат.

Строк дії договору був узгоджений пунктом 7.1.: з 01.10.2006р. по 30.09.2007р. Пунктом 8.2 вказаного договору сторони домовились, що договір набуває чинності з моменту його укладення, але якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не заявила про його розірвання, договір є продовженим на той же строк і на тих же умовах. Отже, сторони дійшли до згоди про строк договору. Тому, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір № 709 від 01.10.2006р. є чинним на час розгляду спору.

Як вірно зазначив господарський суд, що в силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов вказаного договору замовник (позивач) здійснював оплату витрат виконавцю за технічне обслуговування житлового фонду та прибудинкової території. В матеріалах справи наявні копії платіжних доручень, наданих позивачем, які свідчать про сплату ним експлуатаційних витрат згідно розрахунків виконавця. (а.с.20-63). Тобто, позивач підтвердив факт виконання умов договору на протязі всього строку дії договору на підставі пунктів 3.1., 3.2, 4.1 договору, якими передбачено зобов'язання замовника здійснювати оплату цих витрат самостійно до 1 числа наступного місяця.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Як було зазначено вище пунктом 7.1 договору обумовлений строк його дії з 01.10.2006р. по 30.09.2007р., а пунктом 8.2 наведеного правочину зазначено, що договір набуває чинності з моменту його укладення. Якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не заявила про його розірвання, договір є продовженим на той же строк і на тих же умовах.

Строк дії договору це період часу, упродовж якого він діє та який визначається в самому договорі. В свою чергу у договірній практиці існує поняття пролонгації договору, що є продовженням строку дії договору, що виконується, до закінчення строку його дії з метою забезпечення його безперервності. Пролонгація договору може здійснюватись двома способами: укладенням спеціальної угоди (протоколу) про те, що договір продовжено на певний строк або передбаченням умови про продовження в тексті договору. При цьому можлива автоматична пролонгація договору, тоді в договорі передбачено, що коли жодна з договірних сторін не зробить заяви про відмову від договору за певний час до закінчення строку його дії, то договір автоматично вважається продовженим на певний, зазначений у ньому строк.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що сторонами в договорі № 709 передбачена автоматична його пролонгація.

Заявник скарги помилково вказує, що у договорі визначений саме термін дії договору, а не строк. Дійсно, цивільним законодавством дається нормативне визначення понять окремо строку і терміну дії договору. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК строк - це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана певна дія або подія, що має юридичне значення. Це визначення строку не перешкоджає його розумінню як такого періоду у часі, з початком, перебігом чи закінченням якого закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Строк визначається шляхом вказівки на його тривалість, тобто він є періодом, що обчислюється роками, кварталами, місяцями, тижнями, днями чи годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК). Початок строку чи його закінчення може визначатись також вказівкою на певну подію, яка має неминуче настати (ст. 253 ЦК).

У ч. 2 ст. 251 ЦК терміном визнається момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення (ч. 2 ст. 251 ЦК). Термін може визначатись календарною датою і застосовується в тих правовідносинах, в яких здійснення суб'єктивного права або виконання обов'язку пов'язується з певним моментом у часі.

Отже, з системного аналізу наведеного вбачається, що поняття "строк/термін", як істотна умова договору, важливий для визначення проміжку дії відносин за договором між сторонами у часі. Визначення строку дії договору у вигляді "12 місяців" дає можливість визначити конкретний проміжок дії договору з моменту його підписання до кінця такого строку. У розглядуваному договорі строк дії договору вказаний у вигляді "з 01.10.2006р. по 30.09.2007р.", що також дає можливість визначити конкретний проміжок часу дії договору, а саме 12 місяців. Крім того, наведеними поняттями строку та терміну дії договору, а також нормами чинного законодавства не виключається можливість автоматичної пролонгації умов договору.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України). Такі ж положення щодо свободи договорів передбачені ст. 67 Господарського кодексу України.

При укладенні господарського договору будь-яка особа здійснює оцінку свого інтересу від укладення того чи іншого договору, виходячи з усієї сукупності існуючих зовнішніх обставин, за яких він буде виконуватися, і певні прогнози відносно їх розвитку в майбутньому та забезпечення своїх інтересів на випадок можливих змін.

В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які свідчать про незгоду однієї із сторін з умовами договору щодо його автоматичної пролонгації (протоколи розбіжностей та їх узгодження, застереження до договору). Таким чином, судова колегія вважає узгодженим волевиявлення сторін щодо настання наслідків, обумовлених договором, яке виражено в письмовій формі, підтверджено підписами повноважних осіб сторін договору та відбитками їх печаток, а тому правовою підставою перерахування грошової суми у загальному розмірі 21582,69 грн. є договір на спільне користування будинком і прибудинковою територією №709 від 01.10.2006р., яким обумовлена оплата експлуатаційних витрат. Отже, господарський суд дійшов вірного висновку, що відповідачем означена сума отримана у межах та на підставі договору №709 від 01.10.2006р., тобто при наявності достатніх правових підстав.

Посилання позивача на неправомірну відмову відповідача на пропозицію про укладення нового договору, що викладена у листі б/д (а.с.12-13), є необґрунтованим, оскільки між сторонами існує діючий договір, про розірвання якого не було заявлено. Навпаки, відповідач пропонував укласти новий договір, для чого направив проект, але він не був підписаний позивачем, що підтверджується листом Комунального підприємства "Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька" (а.с.19).

До того ж, помилковими є посилання позивача на Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій", оскільки вказана постанова прийнята 20.05.2009р., в той час як договір № 709 укладений у 2006р.

Крім того, не приймаються до уваги посилання скаржника на недостовірність актів здачі-приймання виконаних робіт та невиконання відповідачем зобов'язань за договором, оскільки судом першої інстанції оцінені вказані акти у загальному ряду доказів та в сукупності з іншими доказами по справі у відповідності до вимог ст. 43 ГПК України. Предметом розглядаємого спору є стягнення безпідставно набутих грошових коштів, у зв'язку з відсутністю договірних відносин. (а.с.2-4) Саме з цієї підстави були розглянуті господарським судом позовні вимоги та прийнято рішення. Інші підстави позову відсутні, заява в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про зміну підстав позовних вимог позивачем не надавалась. Належне чи неналежне виконання умов договору не є предметом даного спору.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не вірно застосована норма ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки існують правові підстави набуття відповідачем грошової суми 21582,69 грн. у якості оплати експлуатаційних витрат за договором №709 від 01.10.2006р.

Таким чином, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд керувався законодавством, яке регулює спірні відносини, тому воно є обґрунтованим і правомірним, відповідає чинному законодавству, прийнято з дотриманням норм процесуального права, а мотиви, з яких надана апеляційна скарга не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст.33,43,49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріс" м.Донецьк, на рішення господарського суду Донецької області від 29.01.2013р. у справі № 5006/11/202/2012 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 29.01.2013р. у справі № 5006/11/202/2012 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у встановленому законодавством порядку протягом 20 днів через Донецький апеляційний господарський суд.

Головуючий З.П.Азарова

Судді Т.Д.Геза

Н.О.Мартюхіна

надр. 6 прим:

1 прим. - у справу;

1 прим. - позивачу

1 прим. - відповідачу

2 прим. - ДАГС;

1 прим. - ГСДО;