Рішення

від 01.04.2013 по справі 901/417/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.04.2013 Справа № 901/417/13-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортне об'єднання «Укркурорт»

до відповідача Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськкурорт»

третя особа особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим»

про стягнення 397388,99 грн.

Суддя Колосова Г.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - Куциков М.Б., представник, дов. б.н. від 11.02.2013;

Від відповідача - не з'явився;

Від третьої особи - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортне об'єднання «Укркурорт» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державного підприємства МО України «Укрвійськкурорт» про стягнення помилково перерахованих коштів у розмірі 320000,00 грн., інфляційних витрат у розмірі 18560 грн., відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 54829,00 грн., всього 397388,99 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем помилково перераховано Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськкурорт» грошові кошти у розмірі 320000,00 грн.

Судом перевірено прохальну частину позовної заяви та встановлено, що позивачем не вірно підраховано загальну суму позовних вимог. А саме позивач просить суд стягнути помилково перераховані гроші у розмірі 320000,00 грн. інфляційні втрати у розмірі 18560,00 грн. та проценти за користування грошовими коштами у розмірі 54829,00 грн., що загалом становить 393389,00 грн., тоді як у прохальній частині зазначено 397388,99 грн.

У зв'язку з вище викладеним суд вважає, що позивачем допущена арифметична помилка при складанні вказаних сум.

Таким чином, суд розглядає прохальну частину позовних вимог у розмірі 393389,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.03.2013 по справі №901/417/13-г було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим».

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав до суду довідку від 26.03.2013 №287 за підписом керівника Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим», згідно якої Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим» не отримував від Державного підприємства МО України «Укрвійськкурорт» грошові кошти у розмірі 320000,00 грн. за клієнтів Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортне об'єднання «Укркурорт».

Дана довідка була залучена до матеріалів справи.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір від 01.09.2009 укладений між ним та відповідачем закінчив свою дію. Після цього позивач помилково перерахував Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськкурорт» грошові кошти у розмірі 320000,00 грн. з посиланням на вказаний договір. Після вимоги про повернення помилково перерахованих коштів відповідач на рахунок позивача їх не перерахував, що і стало підставою для звернення позивача з позовом.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував. Надав до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким вважає що Договір №1 від 01.09.2009 продовжував свою дію у зв'язку з взаємною згодою сторін. Більш того, протягом двох з половиною років позивач не заявив жодної вимоги щодо повернення вказаних сум, що також є свідченням того, що договір діяв, умови виконувалися, а переказані грошові кошти є платою по Договору №1.

Відповідач явку свого представника до судового засідання не забезпечив. Про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином ухвалою від 19.03.2013. Причина неявки суду не відома.

Третя особа явку свого представника до судового засідання не забезпечила. Про час та місце розгляду справи була сповіщена. Причина неявки суду не відома.

Згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка в судове засідання це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 01.04.2013 була оголошена перерва до 15 год. 00 хв. для вивчення матеріалів справи судом.

Після перерви судове засідання було продовжено за участю представника позивача.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки, останній день строку розгляду спору припадає на 31.03.2013 - неділю, судове засідання призначено на 01.04.2013 - понеділок.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2009 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськкурорт» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортне об'єднання «Укркурорт» (Замовник) було укладено договір про надання платних послуг по санаторно-курортному лікуванню №1.

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що предметом договору є надання Виконавцем платних послуг по санаторно-курортному лікуванню клієнтів Замовника в об'ємі і на умовах, оговорених сторонами в цьому Договорі, в санаторіях МО України в 2009 році.

Відповідно до пункту 7.1. Договіру договір вступає в силу з дня підписання обома сторонами і діє до 31.12.2009.

Автоматичної пролонгації договору сторонами не передбачена.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що всі зміни і доповнення до даного договору оформляються письмово у вигляді додатків, додаткових угод, які є невід'ємною частиною. Доказів того, що сторонами укладались додаткові угоди щодо прождовження строку дії договору, які передбачені пунктом 7.2. договору, до матеріалів справи не надано.

Отже, суд дійшов висновку про те, що договір припинив свою дію 31.12.2009.

Як зазначає позивач, у вересні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортне об'єднання «Укркурорт» помилково перерахувало Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськкурорт» грошові кошти у розмірі 320000,00 грн., що підтверджується: платіжним дорученням від 27.09.2010 №395 на суму 70000,00 грн.; платіжним дорученням від 28.09.2010 №397 на суму 65000,00 грн.; платіжним дорученням від 28.09.2010 №398 на суму 60000,00 грн.; платіжним дорученням від 28.09.2010 №399 на суму 60000,00 грн. У призначеннях платежу на даних платіжних дорученнях вказано «предварительная оплата за сан.-кур. услуги согласно договора №1 от 01.09.2009г.»

Відповідно до пункту 1.24. статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346 від 05.04.2001 під помилковим переказом розуміється рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Пунктом 1.23. статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що Договір №1 від 01.09.2009 продовжував свою дію за взаємною згодою сторін. Більш того, протягом двох з половиною років позивач не заявив жодної вимоги щодо повернення вказаних сум, що також є свідченням того, що договір діяв, умови виконувалися, а переказані грошові кошти є платою по Договору №1. У зв'язку з цим відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

Вказані доводи суд до уваги не приймає у зв'язку з наступним.

Судом втсановлено, що договір припинив свою дію 31.12.2009. Крім того, доказів на надання послуг по санаторно-курортному лікуванню на спірну суму відповідачем не надано.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Відповідно до частини 6 Указу Президента України від 16.03.1995 №227/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

З урахуванням викладеного вище, вимоги позивача про стягнення 320000,00 грн помилково перерахованих грошових коштів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 18560,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд виходить з того, що грошове зобов'язання виникло та повинно бути виконаним Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськкурорт» за платіжним дорученням від 27.09.2010 №395 у розмірі 70000,00 грн. до 05.10.2010; платіжним дорученням від 28.09.2010 №396 у розмірі 65000,00 грн. до 05.10.2010; платіжним дорученням від 28.09.2010 №397 у розмірі 65000,00 грн до 05.10.2010; платіжним дорученням від 28.09.2010 №398 у розмірі 60000,00 грн. до 05.10.2010 та платіжним доручення від 28.09.2010 №399 на суму 60000,00 грн. до 05.10.2010, оскільки законодавством України передбачений п'ятиденний строк для повернення платнику помилково зарахованих на рахунок неналежного отримувача грошових коштів.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати слід розраховувати за весь час прострочення, це необхідно з метою врахування не тільки інфляційних але і дефляційних процесів щодо грошової одиниці.

Стосовно можливості застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України суд звертає увагу на наступне.

В постанові від 14.11.2011 у справі №6-40цс11 Верховний суд України зазначив, що проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Крім того, слід зазначити, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І книги 5 ЦК України «Загальні положення про зобов'язання», а відтак поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Таким чином, оскільки у відповідача виникло цивільно-правове зобов'язання внаслідок безпідставного збагачення, предметом цього зобов'язання є саме грошові кошти, це зобов'язання також є грошовим зобов'язанням, до нього підлягає застосуванню стаття 625 ЦК України.

Такий висновок підтверджується масовою практикою Вищого господарського суду України, відображеною у постановах: від 31.07.2012 у справі №1/186/2011, від 29.02.2012 у справі №5013/1217/11, від 18.04.2012 у справі №5023/7583/11, від 18.04.2012 у справі №5023/9115/11, від 14.11.2012 у справі №5023/2461/12, від 27.03.2012 у справі №23/12.

Розмір інфляційних втрат складає:

320000,00 грн. за період з 05.10.2010 по 30.11.2012 = 18560,00 грн.

Перевіривши розрахунок позивача суд вважає його обгрунтованим, а вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 18560,00 грн. такими, що підляють задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути проценти за користування грошовими коштами у розмірі 54829,00 грн., посилаючись на приписи частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається з розрахунку позивача, він розрахував проценти за обліковою ставкою Національного банку України, застосувавши частину 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

При цьому позивач вважає, що оскільки кошти були перераховані відповідачу помилково та не повернуті їм у 5-денний термін, вони є недоговірним займом. Отже проценти, які передбачені статтею 536, є платой за недоговірний займ, тобто можливо застосування приписів частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України.

Вказані доводи судом не приймаються.

Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами не встановлений щодо коштів, які набуті без достатніх правових підстав. Одночасно застосування за аналогією положення частини 1 статті 1048 ЦК України є неприпустимим у зв'язку з тим, що відносини позики не є тотожними відносинам з безпідставного збагачення. Отже, вказана норма застосовується до правовідносин з правомірного користування грошовими коштами.

Тому вимоги позивача про стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 54829,00 грн. задоволенню не підлягають, у позові у цій частині відмовлено

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам згідно статтей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 05.04.2013.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськкурорт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортне об'єднання «Укркурорт» помилково перераховані гроші у розмірі 320000,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 18560,00 грн. та 6771,20 грн. судового збору.

3. В частині стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 54829,00 грн. у позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Г.Г. Колосова