Постанова

від 13.08.2013 по справі 901/417/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2013 року Справа № 901/417/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Плюшка І.А, Кочерової Н.О. (доповідач), Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 18.06.2013р. у справі№ 901/417/13-г господарського суду Автономної Республіки Крим за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Санаторно-курортне об'єднання "Укркурорт" доДержавного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Крим", простягнення 397 388, 00 грн. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

від третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторно-курортне об'єднання "Укркурорт" звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" про стягнення 320 000, 00 грн. помилково перерахованих грошових коштів, 18 560, 00 грн. інфляційних втрат та 54829, 00 грн. процентів за користування грошовими коштами, а всього за підрахунками позивача - 397 388, 99 грн.

Проте, місцевим господарським судом у визначеній позивачем загальній ціні позову виявлено арифметичну помилку та встановлено, що загальний розмір позовних вимог при складанні заявлених до стягнення сум помилково перерахованих грошових коштів, інфляційних втрат та процентів за користування грошовими коштами склав 393389, 00 грн., у зв'язку з чим суд розглядав прохальну частину позовних вимог у розмірі 393 389, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що перераховані ним у вересні 2010 року згідно платіжних доручень № 395 від 27.09.2010р., №№ 396 - 399 від 28.09.2010р. на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 320 000, 00 грн. в якості попередньої оплати за санаторно-курортні послуги згідно договору № 1 від 01.09.2009р. були перераховані помилково, оскільки вказаний договір, укладений між сторонами у справі, закінчив свою дію 31.12.2009р., термін його дії на 2010 рік не подовжувався, дії по виконанню умов вказаного договору сторони в 2010 року не здійснювали та умови договору не передбачали його автоматичного подовження, а відтак відповідач зобов'язаний відповідно до ст. 1212 ЦК України та ст. 6 Указу Президента України № 227/95 від 16.03.1995р. "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" повернути їх позивачу, як такі, що набуті без достатньої правової підставі та помилково зараховані на рахунок. Крім того, за твердженням позивача, відповідач відповідно до ч. 2 ст. 625, ч. 2 ст. 1214, ст. 536 ЦК України та ч. 1 ст. 8 ГК, ч. 1 ст. 1048 України зобов'язаний за безпідставне одержання та збереження грошових коштів, а також за несвоєчасне їх повернення сплатити інфляційні втрати та відсотки за їх користування.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.04.2013р. (суддя Колосова Г.Г.) позов задоволено частково. Вирішено стягнути з державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторно-курортне об'єднання "Укркурорт" помилково перераховані гроші в розмірі 320000,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 18560,00 грн. та 6771,20 грн. судового збору. В частині стягнення відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 54829,00 грн. у позові відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення помилково перерахованих грошових коштів в сумі 320000,00 грн., суд вказав на їх обґрунтованість з огляду на те, що дані кошти були перераховані позивачем відповідачу на виконання договору про надання платних послуг по санаторно-курортному лікуванню №1 від 01.09.2009р. помилково, оскільки вказаний договір припинив свою дію 31.12.2009р., автоматична пролонгація договору його умовами не передбачена, додатків чи додаткових угод, передбачених п. 7.2. договору, щодо подовження терміну його дії між сторонами не укладалось, а доказів надання позивачу послуг по санаторно-курортному лікуванню на спірну суму відповідачем не надано.

При задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат суд виходив з того, що оскільки у відповідача виникло цивільно-правове зобов'язання внаслідок безпідставного збагачення, предметом якого є саме грошові кошти, таке зобов'язання є грошовим, а тому до нього підлягає застосуванню стаття 625 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування грошами в розмірі 54829,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що частиною 2 статті 1214 та статтею 536 ЦК України не встановлено розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами, а застосування за аналогією до спірних правовідносин положень частини першої статті 1048 ЦК України, якою визначено розмір відсотків за договором позики, є неприпустимим, оскільки відносини позики не є тотожними відносинам з безпідставного збагачення.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.06.2013р. (колегія суддів у складі: Балюкова К.Г. - головуючий, Гоголь Ю.М., Плут В.М.) апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" задоволено частково. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.04.2013р. змінено, викладено його резолютивну частину в іншій редакції. Позов задоволено частково. Вирішено стягнути з державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторно-курортне об'єднання "Укркурорт" помилково перераховані грошові кошти в розмірі 320000,00 грн. та 6400,00 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування грошами в розмірі 54829,00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 18560,00 грн. відмовлено. Вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторно-курортне об'єднання "Укркурорт" на користь державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 185,60 грн.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 320 000, 00 грн. помилково перерахованих грошових коштів та відмови у стягненні відсотків за користування грошами в розмірі 54829,00 грн. з визначених судом першої інстанції підстав, однак відмовив у стягненні інфляційних втрат з огляду на те, що положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з безпідставного набуття та збереження майна, оскільки регулюють зобов'язальні відносини у випадку прострочення їх виконання, а спірні правовідносини не є зобов'язальними в розумінні ст. 509 ЦК України. За висновком суду апеляційної інстанції, спеціальними нормою, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є ст. 1214 ЦК України, яка передбачає право на нарахування процентів за користування безпідставно одержаними чи збереженими грошами, яке й було реалізовано позивачем шляхом заявлення позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами, вирішених судом в рамках даної справи.

В касаційній скарзі Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" просить рішення місцевого господарського суду скасувати повністю, а постанову апеляційного господарського суду скасувати частково - в частині стягнення помилково перерахованих грошових коштів в розмірі 320 000, 00 грн. та 6 400, 00 грн. судового збору. При цьому, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.09.2009р. між державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" (виконавець, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторно-курортне об'єднання "Укркурорт" (замовник, позивач) укладено договір про надання платних послуг по санаторно-курортному лікуванню №1 (надалі за текстом - договір).

Відповідно до п. 1.1. предметом договору є надання виконавцем платних послуг по санаторно-курортному лікуванню клієнтів замовника в об'ємі і на умовах, оговорених сторонами в цьому договорі, в санаторіях МО України в 2009 році.

Договір вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2009р. (п. 7.1.договору).

У вересні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторно-курортне об'єднання "Укркурорт" перерахувало державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвоенкурорт" грошові кошти в сумі 320000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 395 від 27.09.2010р. на суму 70000,00 грн., № 396 від 28.09.2010р. на суму 65000,00 грн., № 397 від 28.09.2010р. на суму 65000,00 грн., № 398 від 28.09.2010р. на суму 60000,00 грн. та № 399 від 28.09.2010р. на суму 60000,00 грн.

Згідно вказаних платіжних доручень призначенням здійснених позивачем платежів є: "попередня оплата за санаторно-курортні послуги згідно договору №1 від 01 вересня 2009 року".

За твердженням позивача, вказані кошти перераховані ним помилково та отримані відповідачем безпідставно, оскільки строк дії договору №1 від 01.09.2009р. закінчився 31.12.2009р., санаторно-курортні послуги в 2010 році відповідачем не надавались та умови договору не передбачали автоматичного подовження терміну його дії, а тому вищевказані кошти є помилково перерахованими та відповідно до ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню відповідачем, як такі, що набуті без достатньої правової підстави.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності таких умов: по-перше, щоб мало місце набуття або зберігання майна; по-друге, щоб набуття або зберігання було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для набуття або зберігання майна.

Як встановлено судами попередніх інстанції, грошові кошти в розмірі 320 000, 00 грн. були перераховані позивачем на рахунок відповідача у вересні 2010 року згідно платіжних доручень № 395 від 27.09.2010р. та №№ 396 - 399 від 28.09.2010р. з призначенням платежу "попередня оплата за санаторно-курортні послуги згідно договору №1 від 01 вересня 2009 року".

Зазначений позивачем в платіжних дорученнях договір про надання платних послуг по санаторно-курортному лікуванню № 1 укладено між сторонами у справі 01.09.2009р. При цьому, пунктом 7.1. договору сторони передбачили терміном його дії - до 31.12.2009р., умова щодо автоматичного подовження строку дії договору сторонами не передбачена. Натомість пунктом 7.2. договору визначено, що всі зміни і доповнення до цього договору оформляються письмово у вигляді додатків, додаткових угод, які є його невід'ємною частиною. Однак, як встановлено судами, доказів укладення додатків чи додаткових угод до договору щодо подовження строку дії договору на 2010 рік сторонами не надано.

Крім того, відповідно до пп. 2.1.1. п. 2.1. договору виконавець (відповідач) зобов'язаний надати послуги по санаторно-курортному лікуванню клієнтів замовника (позивача) після попередньої оплати цих послуг за рахунок виконавця згідно замовлень замовника.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідних заявок на надання в 2010 році послуг з санаторно-курортного лікування позивачем, як замовником таких послуг, відповідачу надано не було. Крім того, відсутні в матеріалах справи і докази надання відповідачем у 2010 році санаторно-курортних послуг на суму сплачених позивачем у вересні 2010 року грошових коштів.

Врахувавши викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що договір № 1 від 01.09.2009р. припинив свою дію 31.12.2009р., а відтак у відповідача були відсутні підстави для набуття грошових коштів, перерахованих 27-28.09.2010р. позивачем в якості попередньої оплати санаторно-курортних послуг згідно договору №1 від 01.09.2009р.

Відповідно до п.п. 1.23., 1.24. ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" під помилковим переказом розуміється рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Таким чином, враховуючи відсутність станом на вересень 2010 року правових підстав для оплати санаторно-курортних послуг, які не були надані відповідачем, позивач 27-28.09.2010р. помилково здійснив переказ грошових коштів в сумі 320 000, 00 грн. відповідачу, який в розумінні Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" є неналежним отримувачем зазначених коштів.

Відповідно до ст. 6 Указу Президента України № 227/95 від 16.03.1995 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Проте, як встановлено судами, відповідач у вказаний п'ятиденний строк помилково перераховані позивачем кошти їх платнику не повернув.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку, що відповідач відповідно до ст. 1212 ЦК України зобов'язаний повернути позивачу помилково перераховані останнім грошові кошти в сумі 320 000, 00 грн. як такі, що набуті без достатньої правової підстави та правильно задовольнили позовні вимог в цій частині.

В частині відмови у задоволення позовних вимог про стягненні з відповідача інфляційних втрат та відсотків за користування грошовими коштами постанова апеляційного господарського суду відповідачем не оскаржується та, відповідно, судом касаційної інстанції не переглядається.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.06.2013р. у справі № 901/417/13-г - без змін.

Головуючий І. Плюшко

Судді: Н. Кочерова

С. Самусенко