4/1985-26/333
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
ПОСТАНОВА
06.12.06 Справа № 4/1985-26/333
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Мурської Х.В.
суддів Давид Л.Л.
Кордюк Г.Т.
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СОФІ», м. Львів, без номера та дати
на рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2006 року
у справі № 4/1985-26/333 (суддя Деркач Ю.Б.)
за позовною заявою Відкритого акціонерного товариства «САН Інтербрю Україна», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СОФІ», м. Львів
про зобов'язання повернути зворотню тару в натурі загальною заставною вартістю 273 453 грн. 60 коп. та стягнення пені в розмірі 199 112 грн. 36 коп.
за участю представників:
від Позивача: Братерський Г.М. –представник, Бондар К.В. –представник;
від Відповідача: Лев Р.О. –представник, Винник С.А. –представник.
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України.
29 листопада 2006 року в судовому засіданні оголошувалась перерва до 1215 год. 06.12.2006 року.
6 грудня 2006 року судове засідання оголошено продовженим.
В судовому засіданні представниками скаржника заявлено клопотання про зупинення провадження щодо перегляду в апеляційному порядку рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2006 року у даній справі у зв'язку з тим, що ТОВ «Торговий дім «СОФІ»має намір оскаржити в касаційному порядку постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 року у справі № 4/1985-26/333, якою залишено без змін ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.11.2006 року про повернення без розгляду зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СОФІ», м. Львів про стягнення з ВАТ «САН Інтербрю Україна», м. Київ заборгованості. Однак, судова колегія вирішила у задоволенні заявленого клопотання відмовити, виходячи з наступного:
У відповідності до вимог ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:
1) призначення господарським судом судової експертизи;
2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;
3) заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.
Оскільки скаржником не подано суду доказів, які б підтверджували факт прийняття Вищим господарським судом України касаційної скарги на згадану вище постанову до свого розгляду, то підстави для зупинення провадження у справі –відсутні.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2006 у справі № 4/1985-26/333 позов Відкритого акціонерного товариства «САН Інтербрю Україна»задоволено. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СОФІ»зобов'язано повернути Відкритому акціонерному товариству «САН Інтербрю Україна»707 778 штук склопляшок 0,5 л (фірмова, тип BNR) загальною заставною вартістю 141 555 грн. 60 коп., 62 260 штук склопляшок 0,5 л (прозора, тип BNR) загальною заставною вартістю 12 452 грн. 00 коп., 19 641 штук 20-гніздових поліетиленових ящиків загальною заставною вартістю 117 846 грн. 00 коп., 3 штуки КЕГ (з фітінгом типу RS-SR DIN) ємністю 50 л загальною заставною вартістю 600 грн. 00 коп., 10 штук 10-кілограмових вуглекислотних балонів загальною заставною вартістю 1000 грн. 00 коп., стягнуто з Відповідача на користь Позивача 199 112 грн. 36 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення вказаної тари, 4 725 грн. 66 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу, вжито заходи по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на майно, яке знаходиться у Відповідача, а саме –на вказану вище зворотню тару.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СОФІ», не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, без номера та без дати, в якій просить прийняти зустрічну позовну заяву до провадження та розглянути її по суті, рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2006 року у справі № 4/1985-26/333 та вжиті ним заходи до забезпечення первісного позову скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов –задоволити з підстав, викладених в апеляційній скарзі та у доповненні до неї.
Відкрите акціонерне товариство «САН Інтербрю Україна»у відзиві на апеляційну скаргу від 22.11.2006 за № 724 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду –без змін з підстав, викладених у ньому.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по них докази, заслухавши пояснення представників, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом, 01.10.2004 року між ТОВ «САН Інтербрю Україна»(Постачальник) та ТОВ «Торговий дім «СОФІ»(Покупець) укладено Договір поставки пива, слабоалкогольних, безалкогольних напоїв та води № 2549, п.п. 1.1 якого передбачено, що ТОВ «Торговий дім «СОФІ», як Покупець, зобов'язане своєчасно повернути зворотню тару, якою згідно п.п. 7.1 Договору № 2549 є склопляшки, поліетиленові ящики, палети, КЕГи ємністю 50л та 30л, вуглекислотні балони ( п.п. 7.2 Договору).
Пунктом 14.6 даного Договору встановлено термін його дії, а саме: з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року. Договір може бути одноразово пролонговано на наступний календарний рік за умови, що за 10 днів до закінчення терміну дії даного договору жодна із його сторін письмово не повідомить іншу сторону про своє бажання припинити дію даного договору.
Враховуючи ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про припинення строку дії Договору № 2549 від 01.10.2004 року, то суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що Договір № 2549 діяв до 31.12.2005 року, а в частині невиконаних сторонами зобов'язань продовжує діяти до повного виконання ними своїх зобов'язань.
Згідно з п.п. 7.5 Договору, Покупець зобов'язаний повернути Постачальнику 100% ящиків, пляшок, палет, КЕГ, вуглекислотних балонів протягом 15 днів з дня отримання товару. Ящики, пляшки, палети, КЕГи, вуглекислотні балони повертаються за цінами, які діяли на день відвантаження товару. Пунктом 7.6. цього ж Договору передбачено, що для повернення тари в першу чергу використовуються зворотні рейси автомашин, які доставили товар центрозавозом, а в разі, якщо Покупець не повернув тару зворотнім рейсом, він повертає її Постачальнику за власний рахунок і власним транспортом.
Згідно з п.п. 7.1 Договору заставна вартість зворотньої тари встановлюється Постачальником на момент відвантаження товару та обов'язково зазначається в товарно-транспортній накладній. З наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних вбачається, що заставна вартість зворотньої тари становить:
- 0,20 грн. за склопляшку 0,5 л (фірмова, тип BNR);
- 0,20 грн. за склопляшку 0,5 л (прозора, тип BNR);
- 6,00 грн. за один 20-гніздовий поліетиленовий ящик;
- 200,00 грн. за одну КЕГу (з фітінгом типу RS-SR DIN) ємністю 50 л;
- 100,00 грн. за один 10-кілограмовий вуглекислотний балон.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору № 2549 від 01.10.2004 року Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «САН Інтербрю Україна»( правонаступником якого є ВАТ «САН Інтербрю Україна») протягом жовтня 2004 року –листопада 2005 року було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СОФІ»продукцію у тарі, загальна заставна вартість якої (тари) становила 892 326 грн. 00 коп. У зв'язку з тим, що Відповідач повернув тару загальною заставною вартістю 618 872 грн. 40 коп., то, відповідно, неповернутою Позивачу залишилась тара загальною заставною вартістю 273 453 грн. 60 коп., а саме –707 778 штук склопляшок 0,5 л (фірмова, тип BNR) загальною заставною вартістю 141 555 грн. 60 коп., 62 260 штук склопляшок 0,5 л (прозора, тип BNR) загальною заставною вартістю 124 52 грн. 00 коп., 19 641 штук 20-гніздових поліетиленових ящиків загальною заставною вартістю 117 846 грн. 00 коп., 3 штуки КЕГ (з фітінгом типу RS-SR DIN) ємністю 50 л загальною заставною вартістю 600 грн. 00 коп., 10 штук 10-кілограмових вуглекислотних балонів загальною заставною вартістю 1000 грн. 00 коп., яка поставлена Відповідачу на підставі тих товарно-транспортних накладних, перелік яких зазначено в доданому до позовної заяви розрахунку кількості та вартості неповернутої тари, копії яких наявні в матеріалах справи.
У відповідності до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.п. 5.4 Договору Покупець повинен був, зокрема, робити відмітку в товарно-транспортній накладній про дату, час прибуття і відбуття автомашини. Проте, судом першої інстанції встановлено, що Відповідач виконував це зобов'язання неналежним чином, здійснюючи такі відмітки не у всіх, а лише в деяких накладних. З огляду на це, за накладними, в яких Відповідач про дату, час прибуття і відбуття автомашини відмітки не робив, то неможливо встановити дату, з якої має відраховуватись передбачений пунктом 7.5 Договору 15-денний строк повернення тари. У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що строк виконання Відповідачем зобов'язання повернути тару, яка була ним отримана згідно товарно-транспортних накладних, у яких він не здійснив відмітку про дату, час прибуття і відбуття автомашин, не можна вважати встановленим (перелік таких накладних вказаний у доданому Позивачем до позову розрахунку пені № 1). Та обставина, що товарно-транспортна накладна № 32917 від 18.06.2005 року містить відмітку про дату одержання тари Відповідачем (20.06.2005 року), а Позивач нарахував за нею пеню виходячи з того, що такої відмітки накладна не містить, не впливає на правомірність висновку суду першої інстанції про стягнення 5 886 грн. 85 коп. пені за несвоєчасне повернення отриманої за цією накладною тари, оскільки Позивач самостійно визначає період, за який стягується пеня, а заявлення Позивачем до стягнення пені у меншому розмірі є правом Позивача.
Водночас, у наданому Позивачем розрахунку пені № 2 міститься перелік накладних, в яких скаржником зроблено відмітки про дату, час прибуття і відбуття автомашин, якими доставлялась продукція та тара. Відтак, за такими накладними можливо встановити дату, з якої має відраховуватись передбачений пунктом 7.5 Договору 15-денний строк повернення тари.
Згідно з ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що Позивачем 16.03.2006 року Відповідачу було пред'явлено вимогу № 460 про повернення тари, раніше отриманої за Договором № 2549 від 01.10.2004 року, але неповернутої станом на 16.03.2006 року, а саме –707 778 штук склопляшок 0,5 л (фірмова, тип BNR), 62 260 штук склопляшок 0,5 л (прозора, тип BNR), 19 641 штук 20-гніздових поліетиленових ящиків, 3 штуки КЕГ (з фітінгом типу RS-SR DIN) ємністю 50 л, 10 штук 10-кілограмових вуглекислотних балонів. Таким чином, вказана вимога стосувалась всієї неповернутої станом на 16.03.2006 року тари –як тієї, що отримувалась Відповідачем за товарно-транспортними накладними, в яких останній не робив відмітки про дату, час прибуття і відбуття автомашини, так і тієї, що отримувалась ним за товарно-транспортними накладними, в яких Відповідач такі відмітки робив. Вказана вимога була отримана скаржником 20.03.2006 року.
Всупереч приписам ст.ст. 526, 530 ЦК України та ст.193 ГК України, Відповідач у встановлений ст.530 ЦК України строк тару, що отримувалась за товарно-транспортними накладними, в яких Відповідач не робив відмітки про дату, час прибуття і відбуття автомашини, не повернув. Тому 7-денний строк виконання ним зобов'язання з повернення тари, отриманої за такими товарно-транспортними накладними, почався з моменту пред'явлення Позивачем вимоги про її повернення, з врахуванням дати отримання такої вимоги Відповідачем, а саме: з 20.03.2006 року.
Проте, всупереч вимогам частини 2 ст. 530 ЦК України Відповідач у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги зобов'язання по поверненню тари не виконав.
Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду не погоджується з доводами скаржника про те, що місцевий господарський суд поклав в основу рішення лише доводи Позивача, які дослідженими доказами достовірно не підтверджуються. З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування позовних вимог Позивач подав суду належно завірені копії товарно-транспортних накладних ( а.с. 16-85 том І), які свідчать про поставку товару в зворотній тарі. А тому, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав вважати, що вказані накладні є недостовірними доказами, оскільки прийняття за ними продукції та тари підтверджується наявними в накладних підписами уповноважених представників та печаткою ТОВ «Торговий дім «СОФІ».
За змістом статті 34 ГПК України вказані товарно-транспортні накладні є належними та допустимими доказами в підтвердження поставки товару Відповідачу в зворотній тарі. В свою чергу, всупереч приписам статті 33 ГПК України, в обґрунтування своїх тверджень скаржником не подано суду жодних доказів, які б спростовували вимоги Позивача або, які б підтверджували недостовірність доказів, поданих останнім.
Висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Скаржник покликається на ту обставину, що строк повернення тари, отриманої разом з товаром за тими товарно-транспортними накладними, в яких Відповідач не зробив відмітку про дату, час прибуття і відбуття автомашин - не можна вважати встановленим. Зокрема, стверджує, що в даному випадку має застосовуватись пункт 4 Правил застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання в Україні, відповідно до вимог якого засоби упаковки багаторазового використання підлягають поверненню у 30-денний строк з дня одержання товару.
Проте, судова колегія вважає, що таке твердження скаржника є необґрунтованим, оскільки відсутність встановленого строку повернення тари та відсутність дати , з якої має відраховуватись такий строк не є поняттями, які можна ототожнювати. В даному випадку, пунктом 7.5 Договору встановлено 15-денний строк повернення тари. Проте, порушення апелянтом обов'язку щодо здійснення відмітки в товарно-транспортних накладних про дату, час прибуття і відбуття автомашин, якими поставлялась продукція і тара, унеможливлює встановлення дати одержання Відповідачем продукції і відповідно - тари, тобто тієї дати, з якої й має відраховуватись строк повернення тари, незважаючи на те, встановлений він договором чи Правилами.
Крім того, в обґрунтування доводів апеляційної скарги Відповідач покликається на те, що за тими товарно-транспортними накладними, в яких апелянт не зробив відмітку про дату, час прибуття і відбуття автомашин, які доставляли продукцію і тару, строк повернення має відраховуватись від дати виписування товарно-транспортної накладної та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. Проте, вказані доводи є необґрунтованими, оскільки суперечать як умовам укладеного Договору так і вимогам Правил. Пункт 7.5 Договору і пункт 4 Правил пов'язують початок відліку строку, протягом якого має бути повернута тара, саме з днем одержання продукції, затареної у відповідну тару, а не з днем виписування товарно-транспортної накладної та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. До того ж, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року за № 99 «Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей»та типова форма довіреності на одержання цінностей не передбачають можливості здійснення на довіреності відмітки про дату отримання зазначених у ній цінностей. В підтвердження доводів апеляційної скарги про можливість встановлення дати одержання тари на підставі даних складського обліку скаржник всупереч вимог статті 33 ГПК України документів складського обліку не подав.
Відтак, Львівський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що тару, отриману за товарно-транспортними накладними, в яких Відповідач не зробив відмітку про дату, час прибуття і відбуття автомашин, він мав повернути в 7 –денний строк з дня одержання вимоги № 460 відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції положень пунктів 4 та 8 Правил спростовуються їх змістом та пунктом 14.1 Договору, з яких випливає, що вказані пункти Правил стосовно оформлення сертифікатів на повернення тари не поширюються на спірні правовідносини сторін.
Не спростовують доводи апеляційної скарги і висновків суду першої інстанції щодо дотримання Позивачем строків позовної давності на заявлення вимог про примусове повернення тари та вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання з її повернення.
Так, у відповідності до вимог ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Законом не встановлено спеціального строку позовної давності стосовно вимог про повернення зворотної тари. Відтак, правомірним є висновок місцевого господарського суду щодо заявлення Позивачем вимог про повернення тари в межах загального трирічного строку позовної давності.
У відповідності до вимог п. 1 ч. 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що при розрахунку суми пені приписи вказаної норми Позивачем порушені не були, заявлена до стягнення пеня як у Розрахунку пені № 1 так і в Розрахунку пені № 2 нарахована в межах зазначеного річного строку.
Судова колегія відхиляє доводи скаржника про те, що застосувавши пеню як оперативно-господарську санкцію, суд першої інстанції порушив ч.3 ст.549 ЦК України, зі змісту якої вбачається, що пеня як спосіб забезпечення виконання зобов'язань може бути застосована лише як спосіб забезпечення виконання грошових зобов'язань, а тому за несвоєчасне повернення тари має застосовуватись відповідальність, встановлена Правилами у відсотковому відношенні до вартості несвоєчасно повернутої тари.
Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України, ч.2 ст.4, ст. 7 та абзацу 2 частини 1 ст. 175 Господарського кодексу України, особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України, а майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Отже, норми Господарського кодексу України є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.
У відповідності до вимог ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. В частині 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, виходячи з положень Господарського кодексу України, і пеня, і штраф є різновидами штрафних санкцій, а не оперативно-господарських, як стверджує скаржник. Крім того, п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Згідно з ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Таким чином, Господарським кодексом України не встановлено обов'язкових приписів щодо визначення у договорі того чи іншого механізму обрахування пені за несвоєчасне виконання негрошових зобов'язань. А відтак, посилання скаржника на необґрунтованість рішення місцевого господарського суду в цій частині є безпідставними.
Що стосується вимог скаржника про прийняття зустрічної позовної заяви до розгляду по суті, то за змістом ст.ст. 13, 91, 92, 99, 101, 103, 105 ГПК України суд апеляційної інстанції не уповноважений розглядати справу по суті як суд першої інстанції, апеляційна інстанція має право лише переглядати рішення суду першої інстанції, прийняте ним за результатами вирішення справи по суті. Оскільки, за результатами розгляду зустрічного позову рішення по суті судом першої інстанції не приймалось, то вимоги апеляційної скарги в цій частині не можуть бути задоволені.
Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду і щодо вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на неповернуту Відповідачем зворотню тару. Оскільки, з огляду на невиконання скаржником протягом тривалого часу зобов'язань з повернення зворотної тари, а також можливість її відчуження третім особам, місцевий господарський суд обґрунтовано задоволив заяву Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, невжиття таких заходів може зробити неможливим виконання судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2006 року у справі № 4/1985-26/333 є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування чи зміни – відсутні.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2006 року у справі № 4/1985-26/333 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Постанова набирає чинності з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.
Головуючий-суддя Мурська Х.В.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Кордюк Г.Т.
Суд | Львівський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 06.12.2006 |
Оприлюднено | 03.09.2007 |
Номер документу | 304793 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Львівський апеляційний господарський суд
Мурська Х.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні