Постанова

від 26.01.2009 по справі 3/504

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н

О В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 год. 55

хв.

 26.01.2009 р.                                                                                                     №

3/504 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді    Блажівської Н. Є., при секретарі судового

засідання Миколаєнко І.О.

Розглянув у

відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За

позовом                         

ОСОБА_1 

доУправління

праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві

державної адміністрації,  Головного

управління державного казначейства у місті Києві та  Київського міського центру по нарахуванню

та здійсненню соціальних виплат

 про

 стягнення недоотриманих сум

На підставі

частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому

засіданні 26 січня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини

Постанови.

                                             О

Б С Т А В И Н И  С П Р А В И

ОСОБА_1

(надалі -Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з

адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення

Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації (надалі -Відповідач

1), Головного управління державного казначейства у місті Києві (надалі

-Відповідач 2), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню

соціальних виплат (надалі -Відповідач 3) про зобов'язання Управління праці та

соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної

адміністрації сплатити Позивачу недооплачену суму допомоги  по догляду за дитиною за період з                9 липня 2007 року по 30 вересня

2007 року в розмірі 905,05 (дев'ятсот п'ять) гривень; відшкодування за рахунок

державного бюджету суми упущеної вигоди в розмірі 2003,06 (дві тисячі три)

гривні.

Позовні

вимоги мотивовані тим, що відповідно до рішення Конституційного Суду України

від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 щодо скасування ряду положень Закону України

«Про державний бюджет України на 2007 рік»норми статті 56 Закону України «Про

державний бюджет України на 2007 рік», на які посилається Відповідач у своєму

листі втратили чинність, як такі, що визнанні неконституційними. Таким чином,

Відповідач, відмовляючи Позивачу в перерахунку грошової допомоги, керується

нормою закону, яка втратила чинність. Статтею 62 Закону України «Про державний

бюджет України на 2007 рік»чітко зазначено розмір прожиткового мінімуму для

дітей віком до 6 років.

Представник

Відповідача 1 в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив, в

обґрунтування чого зазначив наступне. Відповідно до частини 1 статті 15 Закону

України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»допомога по догляду за дитиною

до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом

прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Згідно частиною 3 Прикінцевих

положень Закону розмір державної допомоги сім'ям з дітьми, передбаченої статтею

15, визначається Верховною Радою України щороку у відсотковому відношенні до

прожиткового мінімуму з поступовим наближенням до прожиткового мінімуму, але

при цьому не може бути нижчим за величину, яка дорівнює 25 відсотків від

встановленого рівня прожиткового мінімуму. Відповідно до статті 56 Закону

України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та роз'яснення Міністерства

праці та соціальної політики України від 11 вересня  2007 року № 430/5/75-07, про порядок

застосування норм рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №

6-рп/2007 щодо скасування ряду положень Закону України «Про Державний бюджет

України на 2007 рік», які стосуються обмеження у 2007 році розміру допомоги за

дитиною до досягнення нею трирічного віку встановлено, що допомога по догляду

за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про

державну допомогу сім'ям з дітьми»здійснюється за рахунок коштів відповідної

субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам і становить 90 гривень для

незастрахованих осіб, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України

(порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затверджений

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751).

Враховуючи викладене, Мінпраці, як головний розпорядник коштів керуючись

вимогами чинного законодавства, забезпечує через місцеві органи праці та

соціального захисту населення виплату допомоги по догляду за дитиною до

досягнення нею трирічного віку в розмірах, визначених Верховною Радою Україні у

законі про Державний бюджет України на відповідний календарний рік.

Представник

Відповідача 2 в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що

Позивачем не доведено належними доказами факту завдання їй матеріальної шкоди у

формі упущеної вигоди, оскільки дії Відповідача 1 та Відповідача 3 є

правомірними та такими, що вчинені в межах наданих чинним законодавством

повноважень.

Відповідач 3

явку уповноваженого представника до суду не забезпечив та подав до суду

письмові заперечення на позов, в яких посилається на положення Закону України

«Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким передбачені відповідні обсяги

видатків. В письмових запереченнях Відповідач 3 зазначив, що Рішення

Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 стосується

тільки пункту 7 статті 71 та абзацу 3 частини 2 статті 56  Державного бюджету України на 2007 рік щодо

зупинення дій деяких статей Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»,

видаткова ж частина Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік»залишилась

без змін.

Розглянувши

подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення Позивача,

представника Відповідача 1, представника Відповідача 2, всебічно і повно

з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги,

об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і

вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

                                                       В С Т А Н О В И В 

Частиною 1

статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»визначено, що

громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти,

мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим

Законом та іншими законами України.

Як

підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 має сина -ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

року народження (Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_1 від 4 листопада 2006

року).

15 лютого

2008 року Позивач звернулася до Управління праці та соціального захисту

населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про

перерахунок суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного

віку з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року.

Листом від

27 лютого 2008 року № 3165 Управління праці та соціального захисту населення

Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації повідомило Позивача

про відсутність підстав для проведення перерахунку допомоги по догляду за

дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відмова

Відповідача 1 мотивована тим, що відповідно до п. 9 Порядку призначення і

виплати допомоги при народженні дитини по догляду за дитиною до досягнення нею

трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов'язкового

державного соціального страхування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів

України від 11 січня 2007 року № 13 та згідно статті 56 Закону України «Про

Державний бюджет України на 2007 рік»допомога по догляду за дитиною до

досягнення нею трирічного віку призначається у розмірі, що дорівнює різниці між

50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та

середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні

шість місяців, але не менш 23 відсотків зазначеного прожиткового мінімуму; з

урахуванням чого розмір допомоги становить 129 грн. 03 коп.  

Статею 15

Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»( в редакції від 9 липня

2007 року) передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею

трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму

для дітей віком до 6 років.

Згідно з

пунктом 14 статті 71 Закону України «Про Державний Бюджет на 2007 рік»№ 489-V

дію статті 12, частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII

"Прикінцеві положення" Закону України "Про державну допомогу

сім'ям з дітьми" зупинено на 2007 рік.

Відповідно

до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року у справі за

конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої

статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9,

12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103,

111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про

соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає

Конституції України (є неконституційним), зокрема положення пункту 14 статті 71

Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»в частині зупинення на

2007 рік дії статті 12, частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII

«Прикінцеві положення»Закону України «Про державну допомогу сім'ям з

дітьми»щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення

нею трирічного віку.

Частиною 2

статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України, які  приймаються виключно на основі Конституції

України і повинні відповідати їй.

Пунктом 3

частини першої статті 85  та статтею 91

Конституції України до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу

законодавчої влади в України віднесено прийняття законів. Виключно законами

України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система

(п.1 ч.2 ст. 92 Конституції України).

В частині 1

статті 96 Конституції України закріплено, що Державний бюджет України

затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31

грудня, а за особливих обставин -на інший період.

Виключно

законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на

загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ст. 95

Конституції України”).

При цьому,

Конституційний Суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 09.07.2007

року № 6-рп/2007 констатував: метою і особливістю  закону про Державний бюджет України є

забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які

передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх

соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже,

при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи

соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна

стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата

та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття

48 Конституції України).

Оскільки

предмет закону про Державний бюджет чітко визначений у Конституції України,

Бюджетному кодексі України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг

прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами

України (абз. 7, 8 п.4 вказаного Рішення). 

Відповідно

до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові

акти або їх

окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня

ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно

до частини 5 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Рішення

Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів

загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами,

які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані

неконституційними».

Згідно із

частиною 6 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Рішення

Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України,

остаточним і не може бути оскаржене».

Відповідно

до частини 3 статті 150 Конституції України Конституційний Суд України ухвалює

рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і

не можуть бути оскаржені.

Крім того,

згідно із статтею 69 Закону України «Про Конституційний Суд України»№ 422/96-ВР

«Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання

на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені».

          Відповідно до положень статті 62

Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»передбачено, зокрема,

затвердити на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць

у розмірі з 1 січня - 492 гривні, з 1 квітня - 525 гривень, з 1 жовтня - 532

гривні та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп

населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 434 гривні, з 1 квітня - 463

гривні, з 1 жовтня - 470 гривень.

Суд звертає

увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при

прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження

змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно

до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що

включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати

працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,

а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Фактично вимога

Позивача щодо виплати допомоги по догляду за дитиною є формою реалізації

конституційного права громадян  на

соціальний захист.

З пункту 5

Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007

вбачається, що “Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про

Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до

чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким

чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання

суспільних відносин”.

За умови

відсутності у державному бюджеті коштів на виплату допомоги по догляду за

дитиною громадянам України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні

діти, це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з

яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку Суду,

це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в

тому числі й на отримання допомоги по догляду за дитиною, яка прямо передбачена

законом.

Суд звертає

увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням

бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення

спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не

може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання

органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх

зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко

проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає

аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не

можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. 

Правовідносини,

що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги по догляду за

дитиною засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не

дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home

Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності

означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання,

взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті,

який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу

пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що

держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання

відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили

певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії,

така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони

відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без

завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки

схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення

обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом

публічної влади такої політики чи поведінки.

Відносини,

що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи

із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного

судочинства України.

Як зазначено

у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року    № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і

щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це

умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини,

необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини -це

кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його

множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних

одиницях виміру.

Звуження

змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик

можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто

якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола

суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких

інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх

кількісної характеристики.

Враховуючи

те, що Позивач має дитину віком до трьох років, вона наділена державою певним

правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи

соціального захисту, зокрема право на отримання допомоги по догляду за дитиною.

Наділивши

осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе

публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають

дітей віком до трьох років.

Тобто, між

Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері

життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави

забезпечити соціальний захист громадяни України, в сім'ях яких виховуються та

проживають неповнолітні діти.

Відповідно

до частини 2 статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх

гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава

відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і

свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно

до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і

не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до

чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і

свобод.

Стосовно

позовної вимоги про відшкодування Позивачу за рахунок Державного бюджету суми

упущеної вигоди в розмірі 2003,06 (дві тисячі три) гривні, то Суд вважає за

необхідне зазначити наступне.

Позивачем не

було надано суду об'єктивних доказів, які підтверджували те, що вона могла б

отримати відповідний дохід у випадку, якби її право на отримання грошової

допомоги по догляду за дитиною не було порушено, а тому зазначену позовну

вимогу Суд вважає необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно

до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України

завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів

фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових

відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних

управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання

делегованих повноважень.

До

адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи

бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких

рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший

порядок судового провадження.

Відповідно

до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно

до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Таким чином,

виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного

законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в

позовній заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими та  відповідно такими, що підлягають задоволенню

частково.

Керуючись  статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу

адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста

Києва, -

                               П О С Т А Н О

В И В

                Адміністративний позов задовольнити

частково.

Зобов'язати

Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті

Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат вчинити дії, спрямовані на перерахунок та

забезпечення виплати ОСОБА_1 недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною

за період з 9 липня 2007 року по 30 вересня 2007 року відповідно до вимог

статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»в редакції від

9 липня 2007 року.

В

задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Стягнути з

Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 грн. 70 коп. судових витрат.

Постанова

відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства

України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне

оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

     Суддя                                                                                  

        Н. Є. Блажівська