Ухвала

від 07.12.2006 по справі 5/247-25/51

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/247-25/51

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

07.12.06                                                                                           Справа  № 5/247-25/51

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Процик Т.С.

                                                            Галушко Н.А.

розглянув апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м.Львові, м.Львів № 11384/10-0 від 06.07.2006р. та Львівського міського комунального підприємства „Львівтеплоенерго”, м.Львів від 07.07.2006р.

на постанову Господарського суду Львівської області від 16.06.2006р.

у справі № 5/247-25/51

за позовом Львівського міського комунального підприємства „Львівтеплоенерго”, м.Львів

до Державної податкової інспекції у м.Львові, м.Львів

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 1022320/0/18683 від 14.11.2005р. та № 1022320/1/1072 від 23.01.2006р.

За участю представників сторін:

від позивача: Оприск Л.Є. –представник.

від відповідача: Мазан О.І. –головний державний податковий інспектор.

Особам, які беруть участь у справі, права та обов'язки, передбачені ст.ст. 49,51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснено. Заява про відвід суддів не поступало.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 16.06.2006р. у справі № 5/247-25/51 частково задоволено позовні вимоги Львівського міського комунального підприємства „Львівтеплоенерго”, м.Львів до Державної податкової інспекції у м.Львові, м.Львів про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 1022320/0/18683 від 14.11.2005р. та № 1022320/1/1072 від 23.01.2006р. і визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 1022320/0/18683 від 14.11.2005р. та № 1022320/1/1072 від 23.01.2006р. в частині нарахування податку на додану вартість основного платежу в сумі 58120 грн. та 58120 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постанова місцевого господарського суду мотивована нормами Закону України „Про податок на додану вартість” та тим, що кошти, отримані від ТзОВ „Ш.Е.Л.”, не в повному обсязі включено до податкової декларації та податкових зобов”язань платника ПДВ, внаслідок чого позивачем занижено суму податкового зобов”язання з ПДВ на 4173876,70 грн.; щодо висновку відповідача про необхідність включення позивачем до податкових зобов”язань з ПДВ 58120 грн. отриманої оплати від населення, то такий є неправомірним, оскільки ґрунтується не на підставі аналізу платіжних документів, а на підставі довідок відділу збуту позивача.

Державна податкова інспекція у м.Львові –відповідач у справі, з постановою місцевого господарського суду частково не погоджується, подала апеляційну скаргу, просить постанову суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав у ній наведених.

Львівське міське комунальне підприємство „Львівтеплоенерго” –позивач у справі, також з постановою місцевого господарського суду частково не погоджується, подало апеляційну скаргу, просить постанову суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, позов задоволити повністю, з підстав у ній наведених.

У судовому засіданні представник позивача вимоги та доводи апеляційної скарги позивача підтримав та зазначив, що при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції неправомірно застосовано пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами”; безпідставно не надано оцінки висновку відповідача про порушення позивачем п.4.5 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” і відповідно не надано оцінки правомірності донарахування податкових зобов'язань в розрізі порушення наведеної норми права; судом не враховано, що наведена вище норма підлягає застосуванню виключно при поставці товарів (робіт, послуг), проте, відповідно до п.1.4 Закону не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі; судом також не враховано, що відповідно до п.3.1 Закону України „Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця; судом неправомірно до спірних правовідносин застосовано п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідач у запереченні на апеляційну скаргу позивача та представник відповідача у судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги позивача заперечив, просив постанову суду в частині відмови в задоволенні позову залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача підтримав, та зазначив, що в частині задоволення позову судове рішення першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема п.11.11 ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість” та ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”.

Позивач письмового заперечення на апеляційну скаргу відповідача не подав. Представник позивача у судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги відповідача заперечив, просив постанову суду в частині задоволення позову залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення.

У судовому засіданні 30.11.2006р. оголошувалась перерва до 07.12.2006р.

Розглянувши доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, доводи відповідача, наведені у письмовому запереченні на апеляційну скаргу позивача, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу позивача слід задоволити, у задоволенні апеляційної скарги відповідача - відмовити, з наступних підстав.

Позивач звернувся до господарського суду з вимогою визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Львові № 1022320/0/18683 від 14.11.2005р. та № 1022320/1/1072 від 23.01.2006р..

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, ДПІ у м.Львові винесено спірне податкове повідомлення-рішення № 1022320/0/18683 від 14.11.2005р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість - 4231997,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 4231997,00 грн. Дане податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі Акту документальної перевірки № 112/23-2/05506460 від 04.11.2005р. про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЛМКП „Львівтеплоенерго”, код за ЄДРПОУ 05506460 за період з 01.04.2004р. по 30.06.2005р. (в подальшому Акт перевірки).

23.01.2006р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 1022320/1/1072 за результатами розгляду скарги позивача від 22.11.2005р. на податкове повідомлення-рішення № 1022320/0/18683 від 14.11.2005р.

Основними порушеннями, які випливають із акту перевірки, є порушення позивачем п.4.5 ст.4, п.11.11 ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість”, у зв2язку з чим на підставі пп.17.1.3, пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами” застосовано штрафні санкції.

Відповідач в Акті перевірки зазначає, що ЛМКП «Львiвтеплоенерго»в порушення п.4.5 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартiсть“ не здiйснило перерахунок податку на додану вартiсть у вiдповiдностi до змiни бази оподаткування, отримавши в червнi 2004 року грошовi кошти в сумі 25043260,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4173876,70 грн.) та не вiдобразило в податковiй декларацiї по податку на додану вартiсть за червень 2004 року бази оподаткування 20869393,30 грн. та ПДВ 4173876,70 грн.

Також в Акті перевірки вказано, що позивачем за перiод з 01.04.2004р. по 30.06.2005р. в порушення п.11.11 ст.11 Закону України „Податок на додану вартiсть” занижено податковi зобов'язання з податку на додану вартiсть в сумi 58120,00 грн., в тому числi по перiодах: квiтень 2004 року на суму 309,00 грн., травень 2004 року на суму 5571,00 грн., червень 2004 року на суму 2056,00 грн., липень 2004 року на суму 4886,00 грн., серпень 2004 року на суму 7694,00 грн., вересень 2004 року на суму 1251,00 грн., жовтень 2004 року на суму 2,00 грн., листопад 2004 року на суму 355,00 грн., грудень 2004 року на суму 5790,00 грн., сiчень 2005 року на суму 2377,00 грн., лютий 2005 року на суму 3746,00 грн., березень 2005 року на суму 7213,00 грн.

Дане порушення пов'язане з тим, що позивачем відповідно до довідок відділу збуту не в повному обсязі включено до податкових зобов'язань отриману оплату від населення.

Судом встановлено, що ЛМКП “Львівтеплоенерго” (покупець) та ТзОВ “Техносерівс” (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 1/31/04 від 31.03.2004р. –згідно з яким продавець зобов'язується продати, а покупець у визначені договором строки оплатити і отримати у продавця товар згідно з специфікацією. Відповідно до специфікації від 31.03.2004р., яка є додатком до договору та згідно з видатковою накладною від 31.03.2004р. № РН-0000002 позивач отримав колесо робоче для турбонасосу в кількості 23400 шт. (в подальшому товар) за ціною за 1 шт. (без ПДВ) –1068,60 грн., на загальну суму без ПДВ –25005240,00 грн., ПДВ –5001048,00 грн. (всього з ПДВ –30006288,00 грн.).

Оплата за наведений вище товар позивачем проведена, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

До податкового кредиту позивачем у березні 2004 року включено податок на додану вартість, сплачений в ціні придбаних товарів, згідно з належним чином оформленою податковою накладною № 1 від 31.04.2004р., виданою ТзОВ “Техноспецсервіс” на поставку наведеного вище товару.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, у редакції чинній в період здійсненні спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п.8.2 ст.8 Закону України “Про податок на додану вартість” для визначення суми експортного відшкодування згідно з пунктом 8.4 цієї статті до складу податкового кредиту включаються суми податку, фактично сплачені платником податку - експортером коштами у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг), у інших платників податку - постачальників таких товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) або підлягає амортизації, починаючи з першого числа звітного місяця та закінчуючи днем подання розрахунку експортного відшкодування, включаючи такий день

Згідно з п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи, що саме у березні 2004 року мала місце подія, з якою пов'язане виникненя у позивача права на податковий кредит - отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання позивачем товару, відповідно нам правомірно включено до податкового кредиту в даному податковому періоді 5001048,00 грн., сплачених в ціні придбаного товару.

Правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту у березні 2004 року податку на доданку вартість у сумі 5001048,00 грн. відповідачем не оспорюється та підтверджується матерiалами попередньої документальної перевiрки ДПI у м.Львовi, Акт № 109/23-4/05506460 вiд 14.10.2004р., про що вказується в Акті перевірки та представниками в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 01.04.2004р. ЛМКП “Львівтеплоенерго” (комітент) та ТзОВ “Ш.Е.Л.” (комісіонер) укладено договір комісії № 1/04-04, згідно з яким комісіонер за обумовлену даним договором винагороду зобов'язався за дорученням і за рахунок комітента здійснити від свого імені продаж від свого імені продаж на експорт майна комітента, згідно з специфікацією. В додатку № 1 до даного договору комісії зазначається, що комітент доручив комісіонерові реалізувати колесо робоче для турбонасоса в кількості 23400 шт. за ціною однієї штуки 201,00 доларів США на загальну суму 4703400,00 доларів США.

Згідно з актом прийому-передачі майна на комісію від 24.05.2004р. ЛМКП “Львівтеплоенерго” (комітент) передало, а ТзОВ “Ш.Е.Л.” (комісіонер) прийняло на комісію майно комітента - колесо робоче для турбонасоса в кількості 23400 шт. на загальну заставну вартість 30082946,4грн.

На виконання договору комісії № 1/04-04 від 01.04.2004р. ТзОВ “Ш.Е.Л.” (продавець) 03.04.2004р. укладено контракт з фірмою „VISHOW LLC” (покупець), відповідно до якого продавець продає, а покупець купує колесо робоче для турбонасоса по ціні 201 долар США за одиницю, що відповідає умовам договору комісії..

Факт перетину кордону наведеним вище товаром підтверджується вантажною митною декларацією № 800000005/4/411119 вiд 26.05.2004р.

В загальному ТзОВ „Ш.Е.Л.” перераховано позивачу належні йому кошти, які одержані в результаті виконання доручення відповідно до договору комiсiї № 1/04-04 вiд 01.04.2004р.в сумі 25043260,00 грн.

Представлені до перевірки договори та інші документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків позивача, а також про фактичне здійснення господарських операцій останнім та його контрагентами.

Відповідно до ст.1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” (тут і в подальшому із змінами та доповненнями в редакції на час виникнення спірних правовідносин) продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до продажу операції з передачі товарів в межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі.

Відповідно до п.8.3 ст.8 Закону України „Про податок на додану вартість” у разі коли платник податку здійснює вивезення (експортування) товарів (робіт, послуг), отриманих від іншого платника податку на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари (роботи, послуги) від такого іншого платника податку до експортера, право на отримання експортного відшкодування має такий інший платник податку. При цьому комісійна винагорода, отримана платником податку - експортером від такого іншого платника податку, включається до бази оподаткування цим податком за ставкою, визначеною пунктом 6.1 статті 6 цього Закону.

За таких обставин, ТзОВ „Ш.Е.Л.”, здійснюючи вивезення (експортування) товарів, отриманих від ЛМКП „Львівтеплоенерго” на умовах комісії, перераховуючи кошти останньому, передав на виконання договору комісії позивачу, як комітентові все одержане за договором комісії, відповідно до ст.1022 Цивільного кодексу України, в якій передбачено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен передати комітентові все одержане за договором комісії.

Відповідно до пп.6.2.1 п.6.2 ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість” „Ставки податку” податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

Позивачем правомірно, як продавцем товарів, застосовано нульову ставку щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України, що підтверджено податковою накладною від 25.05.2004р. № 84, виписаною ЛМКП „Львівтеплоенерго” на фірму „VISHOW LLC”.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2002р. № 243 „Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції” спільним наказом Держмитслужби та ДПА України від 21.03.2002р. № 163/121 „Про затвердження Порядку підтвердження відомостей про фактичне вивезення товарів за межі митної території України”, наказом Держмитслужби України від 08.12.1998р. № 771 „Про затвердження Положення про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення” запис на ВМД „Задекларовані цій ВМД товари вивезено за межі митної території України в повному обсязі” здійснюється митними органами України лише за відсутності зауважень та на підставі підтвердження про фактичне вивезення товарів за межі митної території України в повному обсязі.

Тому вказана відмітка митного органу на зворотній стороні ВМД, засвідчена підписом відповідальної особи і гербовою печаткою митного органу, є належним і допустимим доказом вивезення (експортування) позивачем товарів за межі митної території України.

Відповідно до п.3.1 ст.1 Закону України „Прло податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

За таких обставин, повернення комісіонером коштів, отриманих від третьої особи в оплату за поставлений відповідно до договору комісії товар, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, тому в даному випадку відсутня і сама база оподаткування, про зміну якої наголошує відповідач.

Відповідно до п.4.5 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість”, про порушення якої вказує відповідач, у разі коли після поставки товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за поставку товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у зв'язку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у зв'язку з такою поставкою, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобов'язань при збільшенні суми компенсації продавцю.

Порядок, передбачений цим пунктом, не застосовується для перегляду цін за операціями, якщо хоч одна із сторін такої операції не є платником податку, за винятком операції з перегляду цін, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань.

Правила, визначені цим пунктом, застосовуються також при збільшенні суми валових витрат або валового доходу платника цього податку внаслідок проведення процедур врегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості відповідно до положень статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" чи визнання боргу покупця безнадійним з інших причин, визначених законом.

Судом враховано, що відповідно до договору комісії № 1/04-04 від 01.04.2004р. загальна вартість майна для продажу третім особам склала 4703400,00 доларів США і на цю ж суму було здійснено на виконання наведеного вище договору поставку товару фірмі „VISHOW LLC” (покупцю), тому доводи відповідача про зміну позивачем бази оподаткування судом до уваги не беруться.

Враховуючи правову природу правовідносин позивача та ТзОВ „Ш.Е.Л.”, наявність в платіжному дорученні описки в полі «Призначення платежу»платіжного документа, яке носить інформативний характер, не породжує зміну прав і обов'язків позивача та не впливає на суму податкових зобовязань останнього, та наведені вище обставини в сукупності, висновок відповідача про порушення позивачем п.4.5 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” і відповідно донарахування податкових зобов'язань є неправомірним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Таким чином, наведені вище обставини підтверджують доводи позивача, що містяться в апеляційній скарзі.

Судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, помилково застосовано до спірних правовідносин пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, та не застосовано норми, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи в частині відмови в задоволенні позовних вимог, що у відповідності до ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування у цій частині постанови та ухвалення нового рішення.

Щодо висновків суду про безпідставність донарахування зобов'язань з податку на додану вартість в сумi 58120,00 грн. за перiод з 01.04.2004р. року по 30.06.2005р., слід зазначити наступне.

Відповідно до п.11.11 ст.11 Закону України „Податок на додану вартiсть” касовий спосіб визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) - спосіб податкового обліку, за яким датою виникнення податкових зобов'язань платника податку з поставки товарів (робіт, послуг) є дата отримання коштів на рахунок або у касу такого платника податку або отримання ним інших видів компенсації їх вартості, а датою виникнення права на податковий кредит є дата відрахування коштів з рахунку або каси платника податку в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг) чи дата поставки інших видів компенсації їх вартості (включаючи дату виписки рахунку (чека) при розрахунках картками платіжних систем або банківськими чи персональними чеками).

Відповідно до ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.  Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом об'єктивно взято до уваги, що відповідачем не представлено в межах належності і допустимості доказів –первинних бухгалтерських документи, які б відповідали наведеним вище вимогам, для доведення своїх заперечень на позовну заяву.

Судом враховано, що база оподаткування за касовим способом за спожиту теплову енергію визначається виключно за послуги з теплопостачання, надані фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи).

Тому позивачем об'єктивно при продажу теплової енергії іншій категорії споживачів нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість здійснюється на загальних підставах: відповідно до п.7.3 ст.7 Закону, відповідно до якої датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Оцінивши наявні в справі докази, суд першої інстанції правомірно встановив, що спірні податкові повідомлення-рішення в частині донарахування податку на додану вартість в сумi 58120,00 грн. та відповідній частині штрафних санкцій не відповідають фактичним обставинам справи, прийняті всупереч нормам чинного законодавства України, а тому порушують права позивача, що є підставою для визнання їх нечинними.

Доводами апеляційної скарги відповідача наведеного не спростовано. Підстави для скасування постанови місцевого господарського суду в частині задоволення позову відсутні.

Враховуючи викладене в сукупності та керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.У задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції м.Львова відмовити.

2.Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства „Львівтеплоенерго” задоволити.

3.Постанову Господарського суду Львівської області від 16.06.2006р. у справі № 5/247-25/51 в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати.

4.Позов задоволити повністю.

5.Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 1022320/0/18683 від 14.11.2005р. та № 1022320/1/1072 від 23.01.2006р. у повному обсязі.

6.Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.

7.Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя                                                                                Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                                    Процик Т.С.

Суддя                                                                                                    Галушко Н.А.