ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/1104/13-а
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чеснокової А.О.,
при секретарі - Пшенишному В.С.,
за участю:
представників позивача - Никитчука С.М., Тимошенко Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Емальхімпром" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
12 березня 2013 року позивач ПАТ "Емальхімпром" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 грудня 2012 року № 0013522301/1949.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що встановлені актом перевірки порушення фактично не мали місця в його господарській діяльності та вважає, що податковий орган протиправно ставить йому у вину формування витрат на підставі податкових накладних та первинних документів, складених ТОВ "Монолітбудкомплект", зазначаючи, що первинні документи та податкові накладні, отримані ним на виконання господарсько-правових угод, оформлені належним чином та дають всі правові підстави для включення сум за цими договорами до обліку витрат ПАТ "Емальхімпром". Позивач також наголошує, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податків перевіряти свого контрагента на предмет добросовісного виконання останнім податкових зобов'язань.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача явку уповноваженого представника в останнє судове засідання не забезпечив. Надав суду письмові заперечення у яких просив суд відмовити у його задоволенні, дії Кременчуцької ОДПІ вважає правомірними, а спірне податкове повідомлення-рішення - таким, що відповідає вимогам чинного законодавства внаслідок того, що податковим органом виявлено порушення позивачем податкового законодавства, що полягає у врахуванні позивачем при формуванні витрат господарських операцій з ТОВ "Монолітбудкомплект", діяльність якого носить ряд ознак фіктивності.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ПАТ "Емальхімпром" 04 червня 1997 року зареєстроване як юридичну особу (ідентифікаційний код 24829068) виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради, 20 квітня 2011 року зареєстровано зміну найменування вказаної юридичної особи (свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 № 360836 (а.с. 87). Позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ.
Відповідачем у період з 29 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Монолітбудкомплект" за період з 01 липня 2011 року по 30 вересня 2011 року.
За результатами перевірки 30 жовтня 2012 року складено акт № 4514/21-209/24829068 (а.с. 10-24), в якому, зокрема, зафіксовано порушення позивачем підпункту 14.127 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.2 статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 10539,00 грн.
На підставі акта перевірки від 30 жовтня 2012 року № 4514/21-209/24829068 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 грудня 2012 року № 0013522301/1949 (а.с. 9), яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 10539,00 грн.
ПАТ "Емальхімпром", вважаючи висновки, викладені в акті від 30 жовтня 2012 року № 4514/21-209/24829068, упередженими, такими, що не відповідають фактичним обставинам та виходять за межі компетенції відповідача; не погоджуючись із позицією податкового органа щодо правомірності донарахування податкових зобов'язань, вважає спірне податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, протиправним, таким, що суперечить законодавству з питань оподаткування, обмежує та порушує права, свободи та інтереси позивача, оскільки прийняте без урахування фактичних обставин, з порушенням чинного законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення, внаслідок чого звернувся до суду з вимогою скасувати спірне податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню Кременчуцької ОДПІ від 03 грудня 2012 року № 0013522301/1949, суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для висновків податкового органа, що у свою чергу стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, стали відомості акта ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28 березня 2012 року № 506/22-2/34979064 про те, що господарська діяльність контрагента позивача ТОВ "Монолітбудкомплект" носить ряд ознак фіктивності, внаслідок чого сформовані за рахунок вказаного підприємства витрати позивача відповідачем правомірними не визнані.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між ПАТ "Емальхімпром" (Замовник) та ТОВ "Монолітбудкомплект" (Постачальник) 16 вересня 2011 року укладено договір поставки б/н (а.с. 41) згідно умов якого Постачальник зобов'язується відпустити фритту марки 25С (Продукцію) згідно заявки Замовниках.
На підставі вищевказаного договору контрагентом позивача ТОВ "Монолітбудкомплект" 19 вересня 2011 року здійснено поставку Товару у кількості 3 тон фритти, вартість якого склала 54984,00 грн. (в.ч. ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 560 від 19 вересня 2011 року (а.с. 43) та податковою накладною № 109 від 16 вересня 2011 року (а.с. 42), а також товарно-транспортною накладною від 19 вересня 2011 року, що підтверджує факт перевезення товару на адресу ПАТ "Емальхімпром".
Копією банківської виписки з розрахункового рахунка позивача, яка наявна в матеріалах справи (а.с. 59), підтверджено, що на підставі рахунка позивач оплатив визначений цим документом товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника, а на підставі накладних та видаткових накладних належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи, отримав товарно-матеріальні цінності у свого контрагента. Крім того, зазначений факт підтверджується оборотно-сальдовою відомістю позивача, за період з 01 вересня 2011 року по 30 вересня 2011року по рахунку № 631.
В подальшому товар, поставлений ТОВ "Монолітбудкомплект" оприбутковано на складі ПАТ "Емальхімпром", що підтверджується витягом з матеріального звіту за вересень 2011 року (а.с. 45-51).
Отриманий від ТОВ "Монолітбудкомплект" товар використано позивачем в процесі емалювання труб, що є основною господарською діяльністю позивача. Видатки фритти марки 25С в процесі емалювання труб підтверджується витягами з матеріальних звітів та виробничих звітів за вересень-жовтень 2011 року (а.с. 45-54).
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Монолітбудкомплект") підтверджується договором, видатковою та податковою накладними, оборотно-сальдовими відомостями, виписками з розрахункового рахунка позивача та товарно-транспортною накладною, в зв'язку із чим наявність наведених доказів суд вважає достатньою підставою для визнання факту придбання ТМЦ у ТОВ "Монолітбудкомплект" реальним. Судом встановлено, що умови вищезазначеної угоди виконані в повному обсязі, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочину між вказаним суб'єктами господарювання неправомірними - відсутні.
Посилання податкового органу на наявність акта перевірки відносно контрагента позивача, у якому встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій за спірний період, не знаходить свого підтвердження у матеріалах справи.
Аналізуючи наявні у справі докази, надані на підтвердження правомірності здійснення господарської діяльності та ведення бухгалтерського обліку позивачем, суд дійшов висновку, що первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання вищевказаних договорів між позивачем та його контрагентами, що стала підставою для формування витрат позивача, оформлена належним чином, із акта перевірки випливає, що порушень при її оформленні відповідачем у ході проведення перевірки не виявлено.
В ході судового розгляду встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач використовував придбаний у постачальника товар безпосередньо у власній господарській діяльності. Зазначений факт судом оцінюється як логічний та послідовний з урахуванням того, що оброблення металів та нанесення покриття на метали (КВЕД-2010 25.61) є одним з основних видів господарської діяльності підприємства позивача (а.с. 90).
Судом встановлено, що контрагент позивача на момент укладення договору та складення первинних бухгалтерських документів значився у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, серед яких, зокрема, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З урахуванням викладеного, на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Тобто первинні документи, оформлені належним чином, з відображенням господарських операцій є основою і для податкового обліку.
Відповідно до вимог пункту 1 статті 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.
Таким чином, усі первинні документи складені контрагентами позивача з дотриманням вимог чинного законодавства та дають всі правові підстави для їх використання у бухгалтерському обліку ПАТ "Емальхімпром".
Відповідно до вимог підпункту 14.1.26 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Приписами пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:
доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;
інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.
Згідно вимог пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України 138.1. витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості наданих товарів є факт реального постачання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання. В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
Аналізуючи вищевикладене, та враховуючи факт правомірного отримання позивачем первинних бухгалтерських документів, складених його контрагентом на підтвердження підстав включення до складу витрат сум, передбачених цими документами, використання придбаного товару в господарській діяльності Позивача та беручи до уваги вимоги статей 138-139 Податкового кодексу України суд погоджується із правомірністю віднесення позивачем до складу витрат сум за господарськими операціями з ТОВ "Монолітбудкомплект" в періоді, охопленому перевіркою.
Суд вважає посилання податкового органу в акті перевірки на нікчемність правочинів, що укладені між ПАТ "Емальхімпром" та ТОВ "Монолітбудкомплект" неправомірними, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Суд зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року наголошено на такому: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід Держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з викладеним слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів, а так само не встановлено і судом фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентом правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Відповідачем також не обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.
Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Вказані висновки підтверджуються і положеннями статті 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Емальхімпром" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 03 грудня 2012 року № 0013522301/1949.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Емальхімпром" (ідентифікаційний код 24829068) витрати зі сплати судового збору в розмірі 105 (сто п'ять) грн. 39 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 08 квітня 2013 року.
Суддя А.О. Чеснокова
Суд | Полтавський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 02.04.2013 |
Оприлюднено | 09.04.2013 |
Номер документу | 30490002 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Полтавський окружний адміністративний суд
А.О. Чеснокова
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні