Ухвала

від 23.05.2013 по справі 816/1104/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2013 р.Справа № 816/1104/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представників сторін : позивача - Никитчук С.М., відповідача - Міньків С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2013р. по справі № 816/1104/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Емальхімпром"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Емальхімпром" (далі по тексту - ПАТ "Емальхімпром", позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі по тексту - Кременчуцька ОДПІ), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 03 грудня 2012 року № 0013522301/1949.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2013р. по справі № 816/1104/13-а позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Емальхімпром" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 03 грудня 2012 року № 0013522301/1949.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Емальхімпром" (ідентифікаційний код 24829068) витрати зі сплати судового збору в розмірі 105 (сто п'ять) грн. 39 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин у справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2013р. по справі № 816/1104/13-а скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ПАТ "Емальхімпром" відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неврахуванням судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови висновків акту ДПІ у Печерському районі м.Києва від 28.03.2012 року № 506/22-2/34979064 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітбудкомплект», діяльність якого згідно акту носить ряд ознак фіктивності. Стверджує про нікчемність правочину, укладеного між ПАТ "Емальхімпром" та ТОВ «Монолітбудкомплект», в зв'язку з чим витрати, понесені позивачем на придбання ТМЦ від вказаного контрагента, не повинні включатися до складу валових витрат. Також вказує на те, що до перевірки позивачем не були надані документи, що підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам та технічну документацію, яка встановлює вимоги до його якості, а порядок транспортування (фізичного переміщення) вказаних активів не підтверджено товарно-транспортними накладними або актами прийому передачі товару. З огляду на висновки акту перевірки ПАТ "Емальхімпром" від 30.10.2012 року наполягає на порушенні позивачем норм пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 10539,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав та мотивів, викладених в останній, та просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити.

Позивач в надісланих до суду письмових поясненнях та у судовому засіданні просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін. Стверджує, що господарські операції по договору поставки між ПАТ "Емальхімпром" та ТОВ «Монолітбудкомплект» повністю підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а сам товар використаний в подальшому в господарській діяльності позивача. Не погоджуючись із позицією податкового органу щодо правомірності донарахування податкових зобов'язань, вважає спірне податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, протиправним, таким, що суперечить законодавству з питань оподаткування, обмежує та порушує права, свободи та інтереси позивача, оскільки прийняте без урахування фактичних обставин, з порушенням чинного законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ "Емальхімпром" 04 червня 1997 року зареєстроване як юридичну особу (ідентифікаційний код 24829068) виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради, 20 квітня 2011 року зареєстровано зміну найменування вказаної юридичної особи (свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 № 360836 (а.с. 87). Позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ.

Відповідачем у період з 29 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Монолітбудкомплект" за період з 01 липня 2011 року по 30 вересня 2011 року.

За результатами перевірки 30 жовтня 2012 року складено акт № 4514/21-209/24829068 (а.с. 10-24), в якому, зокрема, зафіксовано порушення позивачем підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 10539,00 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки від 30 жовтня 2012 року № 4514/21-209/24829068 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 грудня 2012 року № 0013522301/1949 (а.с. 9), яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 10539,00 грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням від 03 грудня 2012 року № 0013522301/1949, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотриманням вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків податкового органу про порушення позивачем пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, та прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, стали відомості акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28 березня 2012 року № 506/22-2/34979064 про те, що господарська діяльність контрагента позивача ТОВ "Монолітбудкомплект" носить ряд ознак фіктивності, внаслідок чого сформовані за рахунок вказаного підприємства витрати позивача відповідачем правомірними не визнані. Крім того зазначено, що до перевірки позивачем не були надані документи, що підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам та технічну документацію, яка встановлює вимоги до його якості, а порядок транспортування (фізичного переміщення) вказаних активів не підтверджено товарно-транспортними накладними або актами прийому передачі товар.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказані висновки Кременчуцької ОДПІ помилковими, безпідставними та такими, що не можуть бути покладені в основу твердження про завищення позивачем суми валових витрат, з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем валових витрат за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року (3 квартал 2011 року) застосуванню при наданні оцінки правомірності формування такого показника податкового обліку підлягають положення Податкового кодексу України.

Відповідно до приписів п. 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Визначення господарської діяльності закріплено в п 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абз. 1 п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У розімінні п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відносяться: витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу (п.138.1. ст.138 ПК України).

Відповідно до п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості наданих товарів є факт реального постачання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання. В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Колегія суддів зазначає, що позивачем у вересні 2011 року було включено до складу валових витрат суми коштів у розмірі 45 820 грн. за результатами відносин з ТОВ "Монолітбудкомплект".

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що між ПАТ "Емальхімпром" (Замовник) та ТОВ "Монолітбудкомплект" (Постачальник) 16 вересня 2011 року укладено договір поставки б/н (а.с. 41) згідно умов якого Постачальник зобов'язується відпустити фритту марки 25С (Продукцію) згідно заявки Замовниках.

На підставі вищевказаного договору контрагентом позивача ТОВ "Монолітбудкомплект" 19 вересня 2011 року здійснено поставку Товару у кількості 3 тон фритти, вартість якого склала 54984,00 грн. (в.ч. ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 560 від 19 вересня 2011 року (а.с. 43) та податковою накладною № 109 від 16 вересня 2011 року (а.с. 42), оформленої у відповідності до вимог п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

З долучених до матеріалів справи копій банківської виписки з розрахункового рахунка позивача вбачається (а.с. 59) та платіжного доручення від 16.09.2011 року (а.с.155) вбачається, що на підставі рахунку позивач, як Замовний оплатив визначений цим документом товар (фритта марки 25С) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ "Монолітбудкомплект", як Постачальника.

Поставка товару здійснювалась ТОВ "Монолітбудкомплект" за рахунок позивача, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія товарно-транспортної накладної від 19 вересня 2011 року (а.с.103).

На підтвердження отримання вказаних товарно-матеріальних цінностей позивачем були надані на Постачальнику довіреності №186 від 19.09.2011 р., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія журналу реєстрації довіреностей (а.с.106).

Отримання ТМЦ підтверджується копію головної книги (а.с.126, 127) та оборотно-сальдовою відомістю позивача, за період з 01 вересня 2011 року по 30 вересня 2011року по рахунку № 631 (а.с.56-58), яка була предметом дослідження під час проведення перевірки.

В подальшому товар, поставлений оприбутковано на складі ПАТ "Емальхімпром", що підтверджується витягом з матеріального звіту за вересень 2011 року (а.с. 45-51), оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 23 «Виробництво» за вересень 2011 року.

Отриманий від ТОВ "Монолітбудкомплект" товар використано позивачем в процесі емалювання труб, що є основною господарською діяльністю позивача (КВЕД-2010 25.61 - оброблення металів та нанесення покриття на метали) (а.с. 90).

Видатки фритти марки 25С в процесі емалювання труб підтверджується витягами з матеріальних звітів та виробничих звітів за вересень-жовтень 2011 року (а.с. 45-54).

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи, якими зафіксовано господарську операцію з поставки позивачу ТМЦ його контрагентом ТОВ "Монолітбудкомплект" оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що при здійсненні позивачем господарської операції з ТОВ "Монолітбудкомплект" мав місце зв'язок між фактом придбання ТМЦ, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому мала місце господарська мета - товар був придбаний для використання у господарській діяльності позивача - в процесі емалювання труб.

Відсутність під час перевірки товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості товару, актів прийому-передачі товару щодо перевезення (передачі) товару не спростовують факту доставки ТМЦ, оскільки такий факт підкріплено не лише товарно-транспортними накладними, а й іншими первинними документами, до заповнення яких у податківців на час проведення перевірки зауваження були відсутні.

Крім того, слід відмітити, що до суду було надано товарно-транспортну накладну на підтвердження факту транспортування придбаного товару.

Щодо посилань відповідача в акті перевірки на положення розділу п.11.1, п.11.5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 (далі по тексту - Правила), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються, перш за все, порядку здійснення перевезень і не встановлюють правила ведення бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами.

Зі змісту Правил № 363 вбачається, що товарно-транспортні накладні є документами, що регламентують взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу, і слугують, перш за все, для обліку витрат паливно-мастильних матеріалів та інших транспортних ресурсів.

В той же час, як зазначалось вище, в даному випадку позивачем сформовано валові витрати не з вартості транспортних послуг, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна, а з вартості придбаного і перевезеного товару, а тому відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для позбавлення права позивача на віднесення вартості придбаного товару до складу валових витрат.

Колегія суддів зауважує, що договір з поставки позивачеві товару є чинним, оскільки не визнаний в судовому порядку недійсним, а відтак, у відповідача були відсутні підстави для сумнівів у реальності господарських операцій за вказаним договором.

Також, колегія суддів відхиляє посилання відповідача в акті перевірки ПАТ "Емальхімпром" в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу валових витрат суми вартості придбаних від ТОВ "Монолітбудкомплект" ТМЦ на акт ДПІ у Печерському районі м.Києва від 28.03.2012 року № 506/22-2/34979064 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітбудкомплект» щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Еспекар» за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, ТОВ Агрофірма «Зерно Агро» та ТОВ «МК-75» за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року, якими встановлено, що ТОВ «Монолітбудкомплект» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, з наступних підстав.

З системного аналізу положень п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, п.п.6. 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232, а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженої наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, випливає, що зустрічна звірка полягає у співставленні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання (в даному випадку, позивача) з даними платника податків (відносно якого проводиться перевірка), з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Отже, зустрічна звірка суб`єкта господарювання може бути проведена податковим органом лише з питань взаємовідносин з певним платником податків (відносно якого проводиться основна перевірка, в ході якої і виникає необхідність ініціювання зустрічної звірки) та лише в разі наявності у розпорядженні податкового органу первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу.

При цьому, судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість. Таким чином, акти про неможливість проведення перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону.

Крім того, колегія суддів зауважує, що вказаний акт про неможливість проведення зустрічної звірки стосується виключно відносин ТОВ "Монолітбудкомплект" із ТОВ «Еспекар», ТОВ Агрофірма «Зерно Агро» та ТОВ «МК-75», і не можуть бути належним доказом по справі за позовом ПАТ "Емальхімпром", оскільки не стосується спірних правовідносин.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (Порядок № 985), колегія суддів приходить до висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень -рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в Акті перевірки позивача суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагента, про несумісність предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання у ТОВ "Монолітбудкомплект" ТМЦ, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

Колегія суддів зауважує, що податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних бухгалтерських та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, або є таке, що набуло законної сили, рішення суду з приводу визнання договору недійсним.

При цьому колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

З приводу викладеного в акті № 4514/22-209/24829068 судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину між ПАТ "Емальхімпром" та ТОВ "Монолітбудкомплект" колегія суддів також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрат, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Колегія суддів відмічає, що як ПАТ "Емальхімпром" так і ТОВ "Монолітбудкомплект" на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи, про що свідчать надані до матеріалів справи витяги та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебували на обліку в податкових інспекціях, мали відповідний обсяг цивільної право- та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірного договору.

Умови укладеного з позивачем договору виконані як позивачем, так і ТОВ "Монолітбудкомплект" в повному обсязі, а відтак, підстави для визнання договору між позивачем та вказаним контрагентом нікчемним або недійсним відсутні.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно віднесено до складу валових витрат 3 кварталу 2011 року суму в розмірі 45 820 грн.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України зроблений за відсутності належних і допустимих доказів, з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому не може слугувати підставою для збільшення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення належним чином не довів.

За таких обставин, факти викладених в акті перевірки № 4514/21-209/24829068 від 30.10.2012 р. порушень слід вважати недоведеними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03 грудня 2012 року № 0013522301/1949, прийняте Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Полтавської області Державної податкової служби на підставі вказаних висновків акту - протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2013р. по справі № 816/1104/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Перцова Т.С.

Повний текст ухвали виготовлений 28.05.2013 р.