Рішення

від 25.03.2013 по справі 9/3/921/23/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" березня 2013 р.Справа № 9/3/921/23/13

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ОЛІС ЛТД", юр. адр: вул. Електрозаводська, 3, м. Запоріжжя, Запорізька області, 69000, пошт. адр. вул Карпенка-Карого, 47, м. Запоріжжя, 69084

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дентаспорт", адреса місцезнах.: вул. Галицька, 34/4, м. Тернопіль, 46000, пошт. адр. вул. Гайова, 32, м. Тернопіль, 46000

про cтягнення заборгованості в сумі 174 938 грн. 43 коп., з яких: 133 754 грн. 69 коп. - сума осоновного боргу, 18 065 грн.15 коп. - індекс інфляції, 11 615 грн. 11 коп. - 3% річних, 11 503 грн. 48 коп. - пеня.

За участю представників сторін:

позивача : Коваленко Дмитро Олегович - довіреність № 167 від 30.08.12 р відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація (звукозапис) судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, в порядку ст.ст.64,77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 25.03.2013р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ОЛІС ЛТД", юр. адр: вул. Електрозаводська, 3, м. Запоріжжя, Запорізька області, 69000, пошт. адр. вул Карпенка-Карого, 47, м. Запоріжжя звернулося до господарського суду з позовом до відповідаяча Товариства з обмеженою відповідальністю "Дентаспорт", адреса місцезнах.: вул. Галицька, 34/4, м. Тернопіль, 46000, пошт. адр. вул. Гайова, 32, м. Тернопіль про cтягнення заборгованості в сумі 174 938 грн. 43 коп., з яких: 133 754 грн. 69 коп. - сума основного боргу, 18 065 грн.15 коп. - індекс інфляції, 11 615 грн. 11 коп. - 3% річних, 11 503 грн. 48 коп. - пеня.

Позов обґрунтовується оглянутими в судовому засіданні оригіналами та належним чином завіреними копіями: Договору про поставку продукції №237 від 10.12.2009р., видаткових накладних : №ОЛ-0007455 від 16.12.2009р., №ОЛ-0000709 від 15.02.2009р.; податкових накладних : №ОЛ-0007455 від 16.12.2009р., №ОЛ-0000709 від 15.02.2010р., банківська виписка №47/31-130БТ від 03.01.2013р., акту звіряння взаєморозрахунків станом на 31.03.2010р.; претензії №154 від 14.08.2012р.; Протокол №28 від 12.08.2010р.; Статуту ТОВ фірми "Оліс ЛТД", іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 11.01.2013р. порушено провадження у справі та її розгляд вперше призначено на 29.01.2013 р. о 15 год. 00 хв. У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 26.02.2013р. на 14 год. 50 хв., на 25.03.2013р. та на 14 год. 10 хв. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та з неподанням сторонами витребуваних судом документів.

Строк вирішення спору у справі №9/3/921/23/13 встановлено до 10.03.2013р. За клопотанням представника позивача від 26.02.2013р., у зв'язку із закінченням терміну розгляду справи, суд, у відповідності до ст. 69 ГПК України, ухвалою від 26.02.2013р. строк вирішення спору продовжив на п'ятнадцять днів до 25.03.2013р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, підтримав повною мірою. Так, представником позивача в процесі розгляду справи подано суду клопотання про збільшення позовних вимог від 25.02.2013р. (вх.№6178 від 06.03.2013р.), відповідно до якого позивачем змінено позовні вимоги в частині стягнення суми 3% річних, пені та інфляційних нарахувань. При цьому, позивачем, додатково сплачено судовий збір на збільшену суму позовних вимог у розмірі 64 грн. 29 коп. згідно платіжного доручення від 25.02.2013р. № 318.

Зокрема, позивач збільшив суму позову, здійснивши новий розрахунок суми 3% річних, пені та інфляційних втрат, а саме просить стягнути з відповідача на його користь 12231,06 грн. 3% річних (замість заявлених первинно 11615,11 грн.), 13567,17 грн. пені (замість заявлених первинно 11503,48 грн.) та 18600 грн. 17 коп. індексу інфляції (замість заявлених первинно 18065 грн. 15 коп.). Розмір основного боргу позивачем залишено незмінним.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог , відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд розглянувши подане клопотання розцінює його як заяву, якою позивач фактично збільшив розмір позовних вимог, а тому приймає його до розгляду, як таке, що подане в порядку ст. 22 ГПК України.

У відповідності до абз. 3 п.п. 3.10. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Таким чином, суд розглядає справу, предметом розгляду якої є стягнення 178153 грн. 09 коп., з яких: 133754 грн. 69 коп. основний борг, 18600 грн. 17 коп. індекс інфляції, 12231 грн. 06 коп. 3% річних та 13567 грн. 17 коп. пеня.

Відповідач участі уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив, витребуваних судом матеріалів не подав, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до ст.ст.64,77 ГПК України.

Зокрема, ухвала про порушення справи та ухвали про відкладення розгляду справи судом надсилались відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Дентаспорт", на адреси вказані позивачем у позовній заяві, а саме: адреса місцезнах.: вул. Галицька, 34/4, м. Тернопіль, 46000 та пошт. адр. вул. Гайова, 32, м. Тернопіль, 46000. Зазначена адреса - вул. Галицька, 34/4, м. Тернопіль, 46000, також підтверджується представленими позивачем : Витягом та Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зокрема з Довідки з ЄДР згідно проведеного останнього запису №6 зазначено, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дентаспорт" знаходиться за адресою : Галицька, 34/4, м. Тернопіль, 46000.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (Інф. листи ВГСУ від 02.06.2006 N 06-10/651 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 930/14197 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 10-07/8 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23)).

У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Згадані повідомлення разом з належним чином зареєстрованими у господарському суді примірниками процесуальних документів, що повернуті підприємствами зв'язку, приєднуються судом до матеріалів відповідної справи (п.19 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008р. №01-8/482).

Згідно п.п. 3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи зазначені обставини, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Із змісту ст.ст. 1,2 ГПК України правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд, шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 10 грудня 2009р. між товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Оліс ЛТД" (далі по тексту - постачальник, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дентаспорт" (далі по тексту - покупець, відповідач у справі) було укладено Договір на поставку продукції №237 від 10.12.2009р. (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити продукцію, назва, кількість та асортимент якої визначено в накладних, що є невід'ємною частиною договору та складених на підставі заявок покупця, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити продукцію, яку виготовляє постачальник.

Сумою договору являється загальна вартість продукції, передана Покупцю згідно накладних.(п.2.2. Договору).

Згідно п.4 Договору поставка продукції здійснюється транспортом і за рахунок Постачальника за адресою доставки : м.Тернопіль, вул. Гайова,32.

Право власності на продукцію і ризик випадкової загибелі продукції переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичної передачі продукції, що підтверджується товарно-транспортною накладною, підписаною уповноваженими представниками Сторін.

За умовами п.5.1. Договору Постачальник зобов'язався постачати продукцію в якості і кількості, передбачених дійсним Договором та на підставі заявок Покупця згідно графіка, погодженому Сторонами. А Покупець відповідно до п.5.2. Договору поставки №237 прийняти та оплатити продукцію.

Сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками і діє до 31 грудня 2010р. (п.8.1. Договору).

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки товару.

Так, відповідно до ч 1, 2 ст. 712 ЦК України з договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як стверджує позивач та, зазначене ним підтверджується матеріалами справи, він свої зобов'язання виконав належним чином на умовах та у строки, передбачені Договором №237, здійснивши поставки продукції згідно замовлення відповідача. Зокрема, у підтвердження поставки товару надав суду належним чином завірені копії Видаткових накладних №ОЛ-0007455 від 16.12.2009р. на суму 70087,15 грн. (в т.ч. 11681,18 грн. ПДВ) та №ОЛ-0000709 на суму 86953,50 грн. (в т.ч. 14492 грн. ПДВ), що підтверджують факт поставки відповідачу продукції товару (продукти харчування в асортименті виготовленні постачальником) на загальну суму 157040 грн. 65 коп., в т.ч. ПДВ 15981 грн. 83 коп.

При цьому, факт отримання товару підтверджується підписами представника відповідача в графі накладної про отримання продукції від позивача. Зазначена накладна, також, завірена печаткою ТзОВ "Дентаспорт".

А тому, суд приходить до висновку, що зазначена продукція згідно представлених позивачем накладних передавалася відповідачем на виконання зобов'язань згідно Договору, що є предметом розгляду у даній справі.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п.3.1. Договору поставки продукція, яка поставляється за даним договором, оплачується за цінами вказаними в накладних.

Відповідно до умов п.3.3. Договору визначено, що оплата проводиться шляхом перерахування Покупцем на протязі 14-ти банківських днів з моменту фактичного отримання Покупцем продукції від Поставщика, що підтверджується підписаними Сторонами накладними.

Проте, відповідачем 18.01.2010р., 29.01.2010р., 02.02.2010р., 15.02.2010р., 23.02.2010р., 21.05.2010р., 01.06.2010р. згідно документів №№2,3,4,5,6,17,18 була проведена лише часткова оплата за отриманий товар по видатковій накладній №ОЛ-0007455 в розмірі 23285 грн. 96 коп., що підтверджується представленими позивачем випискою з банківського рахунку щодо зарахування зазначених коштів та Акту звіряння взаємних розрахунків проведеного за період з 01.12.2009р. по 31.03.2010р., підписаного представниками сторін та завіреного печатками позивача та відповідача. Зазначене, також, вбачається із представлених позивачем оборотно-сальдової відомості по рахунку 36.1. та карточки рахунку 36.1.

Таким чином, у відповідача перед позивачем, станом на 10.01.2013р., виникла заборгованість за отриманий товар в сумі 133754 грн. 69 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу Відповідача була надіслана претензія вих.№154 від 14.08.2012р. про погашення заборгованості, а саме в строк до 31.08.2012 р. провести у повному розмірі оплату суми боргу в розмірі 133754 грн. 69 коп. Проте дана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Факт надсилання претензій підтверджено копією фіскального чека з описом вкладення до цінного листа.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із змісту ст. 629 ЦК України, випливає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 691, 692, 693 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 4 3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В матеріалах справи знаходять свої підтвердження доводи позивача стосовно того, що відповідачем проведено оплату заборгованості за отриманий товар несвоєчасно та не в повному обсязі, що є порушенням вимог чинного законодавства в частині належного виконання зобов'язання.

Враховуючи, що на час розгляду справи взяте на себе зобов'язання відповідач не виконав, доказів на підтвердження протилежного суду не надано, розглянувши та оцінивши докази подані позивачем, суд вважає зазначену суму основного боргу у розмірі 133754 грн. 69 коп. правомірно заявленою, документально обґрунтованою позивачем та такою, що підлягає до задоволення.

Щодо стягнення пені, то суд зазначає наступне.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Згідно ст. ст. 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як встановлено судом, сторони відповідно до укладеного Договору, а саме пунктів п.п.6.3. Договору №237, погодили: що покупець за даним договором за несвоєчасну оплату продукції повинен нести майнову відповідальність в розмірі встановленому Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Сторони погодили що при нарахуванні пені застосовуються строки позовної давності згідно ст.258 Цивільного кодексу України.

Враховуючи положення статті 530 ЦК України, а також те, що відповідач отриману продукцію повинен був оплатити по видатковій накладній №ОЛ-0007455 до 08.01.2010р. та по видатковій накладній №ОЛ-0000709 до 05.03.2010р. позивачем поетапно нарахована пеня (із врахуванням здійснених часткових платежів) по видатковій накладній №ОЛ-0007455 за період з 14.01.2010р. по 14.07.2010р., в розмірі подвійної облікової ставки, 4977,87 грн. та по видатковій накладній №ОЛ-0000709 за період з 06.03.2010р. по 05.09.2010р. - 8589 грн. 30 коп. Всього до стягнення заявлено пені в розмірі 13567 грн. 17 коп. (з врахуванням клопотання про збільшення розміру позовних вимог).

Проте, суд провівши власний розрахунок пені за вказаний період, вважає правомірно заявленою та такою, що підлягає до задоволення пеню по видатковій накладній №ОЛ-0000709 за період з 06.03.2010р. по 05.09.2010р. в розмірі 8282 грн. 02 коп. та по видатковій накладній №ОЛ-0007455 за період прострочення з 14.01.2010р. по 14.07.2010р. пеню в розмірі 4977 грн. 87 коп.

Таким чином, такою що правомірно нарахована та підлягає до стягнення є пеня в розмірі 13259 грн. 89 коп. В частині заявлених до стягнення 307 грн. 28 коп. пені, суд в позові відмовляє, як помилково нарахованих.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Із змісту статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем належними доказами підтверджено допущене відповідачем прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України.

При цьому право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних, встановлених ст. 625 ЦК України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Можливість нарахування 3% річних законодавець пов'язує з протиправною поведінкою відповідача, з фактом порушення грошового зобов'язання. Головним для визначення правової природи даної міри відповідальності є вказівка на невиконання грошового зобов'язання. При цьому, норми чинного законодавства не вимагають обов'язкового встановлення у договорі додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Також, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 15.11.2010р. №4/720).

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши поданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних за період прострочення з 09.01.2010р. по 29.12.2012р., суд вважає, що нараховані 12231 грн. 06 коп. - 3% річних за період прострочення підлягають до задоволення, як такі, що заявлені та обраховані із врахуванням умов Договору, зокрема, в частині строку сплати заборгованості.

Стосовно нарахування інфляційних за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати за отриману продукцію, то суд має за необхідне зазначити наступне.

Виходячи із положень ст.625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 15.11.2010р. №4/720).

Відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. (із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/950/2012 від 20.07.2012) сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).

Згідно Рекомендації Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97р. №62-97, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

З представленого позивачем розрахунку індексу інфляції вбачається, що ним в сукупності нараховано 18600 грн. 17 коп. інфляційних втрат, проте суд має за необхідне зазначити, що нарахування індексу інфляції на суму боргу 68300,15 грн. за період з 19.01.2010р. по 29.01.2010р. в розмірі 1297 грн. 70 коп., 64970,15 грн. за період з 30.01.2010р. по 02.02.2010р. в розмірі 1234,43 грн. та на суму боргу 59620 грн. 15 коп. за період з 03.02.2010р. по 15.02.2010р. в розмірі 1134 грн. 78 коп. здійснено за лютий 2010 року. Разом з тим, суд звертає увагу, що нарахування в розмірі 1234,43 грн. та 1132,78 грн. проведено на заборгованість, яка вже входила в суму боргу 68300,15 грн., і на яку вже нараховані інфляційні за лютий 2010 року у розмірі 1297,70 грн.

З огляду на зазначене, суд вважає, що до задоволення підлягає сума індексу інфляції в розмірі 16232 грн. 96 коп. як така, що є правомірно нарахованою та документально підтвердженою.

В свою чергу, в задоволенні 2367 грн. 21 коп. індексу інфляції суд відмовляє, як надмірно нарахованих.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Із змісту пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтей 33 Господарського процесуального кодексу України діє принцип змагальності сторін у господарському процесі, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, беручи до уваги те, що спір виник з вини відповідача у справі внаслідок неповного виконання ним умов Договору з оплати позивачу за отриману ним продукцію та враховуючи, що відповідач, станом на день розгляду справи заявлену у позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив), суд вважає, що доводи позивача про порушення його майнових прав є правомірними та документально підтвердженими, а тому порушене право ТОВ фірми "ОЛІС ЛТД" підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача - ТОВ "Дентаспорт" 133754 грн. 69 коп. основного боргу, 16232 грн. 96 коп. індексу інфляції, 12231 грн. 06 коп. 3% річних та 13259 грн. 89 коп. пені.

В частині стягнення 307 грн. 28 коп. пені та 2367 грн. 21 коп. індексу інфляції, суд відмовляє, як помилково нарахованих.

Відповідно до ч. 1,2 статті 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог . Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ст. 1, 4 Закону України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01.11.2011р., судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати - 1720,50 грн. та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат - 68820 грн. (станом на час подання позовної заяви 10.01.2013р.).

Враховуючи зазначене, беручи до уваги, що спір в справі виник з вини відповідача у зв'язку з неналежним виконанням ним умов Договору №237 від 10.12.2009р., керуючись правом наданим суду ч. 2 ст. 49 ГПК України, суд судовий збір в сумі 3563 грн. 06 коп. (2% від ціни позову 178153,09 грн.) покладає на відповідача у справі, на підставі ст.ст.44, 49 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4 3 , 32-33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дентаспорт", адреса місцезнах.: вул. Галицька, 34/4, м. Тернопіль, 46000, пошт. адр. вул. Гайова, 32, м. Тернопіль, 46000 (ідентифікаційний код 33866382 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ОЛІС ЛТД", юрид. адреса: вул. Електрозаводська, 3, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69065, адр. для кореспонденції: вул. Карпенко-Карого, 47, м. Запоріжжя (код ЄДРПОУ 20478063): 133754 (сто тридцять три тисячі сімсот п'ятдесят чотири) грн. 69 коп. основного боргу , 16232 (шістнадцять тисяч двісті тридцять дві) грн. 96 коп. індексу інфляції, 12231 (дванадцять тисяч двісті тридцять одну) грн. 06 коп. 3% річних та 13259 (тринадцять тисяч двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 89 коп. пені, 3563 (три тисячі п'ятсот шістдесят три) грн. 06 коп. судового збору.

3. В частині стягнення 307 грн. 28 коп. пені та 2367 грн. 21 коп. індексу інфляції, суд в позові відмовляє.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено та підписано 01.04.2013р.

Суддя В.Л. Гевко