Ухвала

від 02.04.2013 по справі 2а-17698/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-17698/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплобудмонтаж ВС» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування наказу, дій щодо проведення перевірки та податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Теплобудмонтаж ВС» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ «Про організацію та проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Теплобудмонтаж ВС» від 29.10.2012 року №1685; визнати протиправними дії відповідача щодо проведення невиїзної позапланової документальної перевірки, за результатами якої складено акт №934/22-3/34345626 від 09.11.2012 року; скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.12.2012 року №0001012230 та №0001002230, якими товариству визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.12.2012 року № 0001012230 та №0001002230. В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на виникнення у позивача права на податковий кредит по факту отримання податкових накладних від постачальника товару (послуг) та реальність угод, за наслідками укладення яких у першого виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «ЕВМ Сервіс» за червень 2011 року, за підсумками якої складено акт від 09.11.2012 року №934/22-3/34345626 та виявлені порушення п. 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.12.2012 року №0001002230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 88768,00 грн. та №0001012230, яким зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість на 154381,00 грн.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток стало виявлення взаємовідносин позивача з ПП «ЕВМ Сервіс» щодо виконання останнім підрядних робіт за договорами, які суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемними, а тому не створюють юридичних наслідків.

Зазначене припущення контролюючого органу ґрунтуються на висновках, викладених в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 23.05.2012 року №1457/22-2/30305092 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Приватного підприємства «ЕВМ Сервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.06.2011 - 30.06.2011, 01.08.2011 - 31.08.2011, 01.11.2011 - 31.12.2011 року», яким встановлено, що ПП «ЕВМ Сервіс» не звітує про наявність основних фондів, у підприємства відсутні необхідні умови для досягнення результатів господарської діяльності, оскільки відсутній управлінський або технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, з огляду на що зроблено висновок про те, що фінансово-господарська діяльність зазначеного контрагента здійснюється за межами правового поля, а взаємовідносини з контрагентами є фіктивними правочинами.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Так, згідно вимог п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.2. ст. 138 ПК України закріплено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, 02.05.2011 року між позивачем (генпідрядник) та ПП «ЕВМ Сервіс» (субпідрядник) було укладено договір №02/05-11, згідно якого субпідрядник зобов'язується провести роботи по благоустрою ЗАТ «Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу «Славутич», що розташований в адміністративних межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Загальна вартість робіт, згідно п. 2.1 вказаного договору визначається на підставі договірної ціни (Додаток №1), яка у свою чергу визначається на підставі кошторисної документації (Додаток №2), які є невід'ємними частинами договору.

Підтвердженням факту виконання робіт за вказаним договором є акти приймання виконаних будівельних робіт за травень, червень 2011 року, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, виписані контрагентом податкові накладні.

Факт розрахунків за договором підтверджується платіжним дорученням № 191 від 09.06.2011 року.

Використання позивачем прийнятих субпідрядних робіт у власній господарській діяльності підтверджується договором, укладеним з ТОВ «Девелоперська компанія «АВК» (замовник), за яким роботи по реконструкції будівель та споруд ЗАТ «Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу «Славутич» були прийняті та оплачені замовником, що підтверджується відповідними актами приймання виконаних будівельних робіт та виписками з банківського рахунку.

Також, 20.06.2011 року між позивачем та ПП «ЕВМ Сервіс» було укладено договір підряду №20/06, за яким підрядник (ПП «ЕВМ Сервіс») зобов'язався своїми силами та засобами провести роботи по монтажу димоходу в готельному комплексі, що розташований за адресою: Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Київська, 81/2. Загальна вартість робіт та матеріалів за цим договором становить 30000,00 грн. (в тому числі 5000,00 грн. ПДВ).

На підтвердження факту виконання робіт за вказаним договором позивачем надано видаткову накладну №РН-0000093 від 24.06.2011 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000035 від 30.06.2011 року, податкову накладну №127 від 24.06.2011 року.

Оплата робіт підтверджується платіжним дорученням № 211 від 24.06.2011 року.

Підтвердженням подальшого використання у своїй господарській діяльності прийнятих робіт за вищевказаним договором є виконання позивачем будівельно-монтажних робіт за договором, укладеним із ТОВ «Екстрім ЛТД» (замовником).

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні ПП «ЕВМ Сервіс», колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу п. 201.4 ст. названого кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкової накладної від 01 лютого 2011 року № 1 контрагентом позивача) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з ПП «ЕВМ Сервіс» у червні 2011 року.

Зі змісту акту, складеного на підставі перевірки позивача вбачається, що контролюючий орган посилається на те, що правочини позивача суперечать інтересам держави, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи, навіть, його контрагента.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М