Постанова

від 26.03.2013 по справі 2а/0570/14486/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2013 р. Справа №2а/0570/14486/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Ушенка С.В.,

при секретарі - Ромашовій О.О.,

за участю

представника позивача - Семенова А.Є. (за довіреністю),

представника відповідача - Лісневського С.О. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельна фірма «Донремас» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2012р. №000712341,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельна фірма «Донремас» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2012 р. №000712341 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що за результатами проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ремонтно-будівельна фірма «Донремас» по взаємовідносинах з СПД ФО ОСОБА_3 та ТОВ «Стимул-ТГВ» з питання правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період серпень 2011 року, жовтень 2011 року валових доходів та валових витрат з податку на прибуток за період ІІІ-ІV квартал 2011 року податковим органом були встановлені порушення п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України. За результатами зазначеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2012р. № 000712341, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 51 607,00 грн., з яких 41 285,00 грн. - сума основного платежу та 10 322,00 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій. Позивач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем не у відповідності до норм законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин. На його думку, викладені в Акті перевірки від 04.09.2012р. №1208/22-2/36306044 висновки щодо нікчемності укладеного між ним та контрагентами СПД ФО ОСОБА_3 та ТОВ «Стимул-ТГВ» правочину та відсутності реального виконання цієї угоди спростовуються наданими позивачем первинними документами.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, та просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Податковим кодексом України та Положенням «Про державну податкову службу в Україні» у зв'язку з порушенням позивачем законодавства під час здійснення господарських операцій без мети настання реальних наслідків, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення є правомірним. У зв'язку з викладеним просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельна фірма «Донремас» (ідентифікаційний код юридичної особи 36306044, 83016, Донецька область, м. Донецьк, вул. Кірова, 32/22), зареєстровано 15.12.2008 року Виконавчим комітетом Донецької міської ради, як платник податків з 16.12.2008р. знаходиться на обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Донецька за № 9733 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 21.01.2009р. № 100160538.

На підставі направлення на перевірку, згідно з пп.20.1.4. п.20.1. ст.20, п.75.1. ст.75, пп.78.1.11. п.78.1., п.78.2. ст.78, п.82.2. ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 20.08.2012р. №507 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ремонтно-будівельна фірма «Донремас» по взаємовідносинах з СПД ФО ОСОБА_3 та ТОВ «Стимул-ТГВ» з питання правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період серпень 2011 року, жовтень 2011 року, валових доходів та валових витрат з податку на прибуток за період ІІІ-ІV квартал 2011 року, про що складено відповідний акт №1208/22-2/36306044 від 04.09.2012р.

Перевіркою встановлено п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість в розмірі 41 285,00 грн., у тому числі за серпень 2011 р. в сумі 14 947,00 грн., жовтень 2011 р. в сумі 26 338 ,00 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що при проведенні перевірки не доведена реальність здійснення операцій позивача з СПД ФО ОСОБА_3, оскільки позивачем не надано документи, які підтверджують постачання товарно - матеріальних цінностей, сертифікати походження і якості товарів.

За результатами вказаної перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2012р. № 000712341, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 51 607,00 грн., з яких 41 285,00 грн. - сума основного платежу та 10 322,00 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.

Дане податкове повідомлення-рішення є предметом спору в даній справі.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Кодексу, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Предметом доказування в цій справі є обставина реальності господарських операцій позивача з СПД ФО ОСОБА_3, правильність відображення їх в податковому обліку та правильності формування податкового кредиту.

Спір виник через висновки податкового органу про те, що правочин, який укладений позивачем з СПД ФО ОСОБА_3 не був спрямований на реальне настання правових наслідків та є нікчемним.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та СПД ФО ОСОБА_3 (продавець) укладено договір купівлі-продажу № ДРС-01-07 від 07.01.2011р., за якими Продавець зобов'язується передати за плату у власність Покупця будівельні матеріали, а покупець прийняти та оплатити їх на умовах договору. Строк дії договору до 31.12.2011р.

Виконання умов укладеного між позивачем та СПД ФО ОСОБА_3 договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: видаткових накладних № 35 від 03.10.2011р., № 34 від 03.10.2011р., № 33 від 03.10.2011р., № 161 від 16.08.2011р., № 121 від 12.08.2011р., № 91 від 09.08.2011р., та податкових накладних № 35 від 03.10.2011р., № 34 від 03.10.2011р., № 33 від 03.10.2011р., № 161 від 16.08.2011р., № 121 від 12.08.2011р., № 91 від 09.08.2011р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

Товар за зазначеним договором був отриманий позивачем на умовах самовивозу.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Податковим кодексом України.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ПКУ визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до розділу V Податкового кодексу України, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З аналізу положень розділу V (податок на додану вартість) Податкового кодексу України, яким визначені правила формування податкового кредиту у спірний період часу, вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст. 201 цього Кодексу).

Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

Згідно п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, правильність формування суми спірного податкового кредиту підтверджується, окрім податкових накладних, первинними документами.

Судом встановлено, що контрагент позивача - СПД ФО ОСОБА_3 на момент вчинення спірної фінансово-господарської операції був фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим у встановленому законом порядку, знаходився на податковому обліку та був платником податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 201.8. статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Таким чином, постачальник позивача СПД ФО ОСОБА_3 на час здійснення господарської операції мав статус фізичної особи-підприємця, та як наслідок мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів на поставку товарів та був наділений правом видачі податкових накладних, що обумовлює спеціальну податкову правосуб'єктність.

Представником відповідача в судовому засіданні надано до матеріалів справи копію довідки ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 07.07.2012 р. № 1304/17-2/НОМЕР_1 про неможливість проведення зустрічної звірки СПД ФО ОСОБА_3 з питань підтвердження реальності здійснення господарських операцій за період травень 2011 року, серпень 2011 року, жовтень 2011 року, яка була використана ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС при проведенні перевірки і на яку відповідач робить посилання при встановленні порушень податкового законодавства з боку позивача.

Як вбачається з довідки ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 07.07.2012 р. № 1304/17-2/НОМЕР_1 про неможливість проведення зустрічної звірки СПД ФО ОСОБА_3 з питань підтвердження реальності здійснення господарських операцій за період травень 2011 року, серпень 2011 року, жовтень 2011 року податковим органом в ході проведення звірки не встановлено факту передачі товарів від СПД ФО ОСОБА_3 до ТОВ «Ремонтно-будівельна фірма «Донремас», у зв'язку з відсутністю (не надання для перевірки) актів приймання продукції по кількості, актів приймання продукції по якості, технічного паспорту, сертифікату якості на продукцію, товарно-транспортних накладних, квитанцій, що свідчить про відсутність фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається із зазначеної довідки, первинні документи по взаємовідносинам з СПД ФО ОСОБА_3 щодо здійснення фінансово-господарської діяльності із зазначеним вище контрагентом (позивачем) податковим органом не досліджувались, висновки щодо нікчемності правочинів зроблені на підставі аналізу лише податкової звітності і є припущеннями, на яких вони не можуть ґрунтуватись.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених обставин, суд приходить до висновку про безпідставність посилань відповідача в акті № 1208/22-2/36306044 від 04.09.2012р. про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ремонтно-будівельна фірма «Донремас» по взаємовідносинах з СПД ФО ОСОБА_3 та ТОВ «Стимул-ТГВ» з питання правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період серпень 2011 року, жовтень 2011 року, валових доходів та валових витрат з податку на прибуток за період ІІІ-ІV квартал 2011 року.

В свою чергу, обставина реального здійснення господарської операції та правильність її відображення в податковому обліку доведена в цій адміністративній справі на підставі досліджених доказів.

Стосовно доводів відповідача, що правочин, укладений між позивачем та СПД ФО ОСОБА_3, є нікчемним, суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд бере до уваги, що умовою для кваліфікації правочину як нікчемного через те, що він порушує публічний порядок, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, визначальне значення має встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.

З аналізу Акту перевірки та заперечень відповідача проти позову вбачаються обставини, які на думку відповідача свідчать про нікчемність вказаного договору, а саме:

- відсутність товару у СПД ФО ОСОБА_3, що був проданий позивачу;

- позивачем не було підтверджено факт поставки товару.

Суд не бере до уваги розбіжності, виявлені у даних інших контрагентів позивача при їх співставленні, оскільки в даному випадку будь-яке порушення спричиняє відповідальність та негативні наслідки лише для особи - порушника. Підприємство не може відповідати за будь-які неправомірні дії своїх контрагентів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів, крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надано.

Водночас позивачем з посиланням на належні докази, що долучені до матеріалів справи, доведено обставину реального здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд приходить до висновку, що первинні документи, які наявні в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні частини 4 ст. 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності правочину, укладеного з СПД ФО ОСОБА_3, та правильності його відображення в податковому обліку позивача.

Проаналізувавши вищезазначені норми, суд вважає, що підставою для включення сум за господарською операцією до податкового кредиту є належним чином оформленні первинні бухгалтерські документи, які засвідчують зміст господарської операції, за умови реального вчинення дій по її виконанню.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених первинних документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Дослідженими в судовому зсіданні доказами підтверджено, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість з СПД ФО ОСОБА_3 за період, що перевірявся, сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України, а саме, позивачем в підтвердження позовних вимог надана вся первинна документація, в тому числі податкові та видаткові накладні, копії яких досліджені в судовому засіданні, а також документи, які підтверджують факт оплати за здійснені господарські операції.

Належне складання та дійсність вказаних первинних документів відповідачем не оспорюється. Підставою для висновків відповідача стало ненадання позивачем документів, які підтверджують постачання будівельних матеріалів.

Суд не приймає посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних в підтвердження факту поставки товару від контрагента СПД ФО ОСОБА_3, оскільки ТОВ «Ремонтно-будівельна фірма «Донремас» отримував товар за договором купівлі-продажу № ДРС-01-07 від 07.01.2011р.

Згідно усної домовленості з СПД ФО ОСОБА_3, відпуск товару здійснювався транспортним засобом позивача, який знаходиться у його приватній власності. Оплата отриманого товару здійснювалась на підставі рахунків постачальника, видаткових накладних, які оплачувались відповідно до Договору.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та СПД ФО ОСОБА_3 і, відповідно, правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми понесених витрат на підставі первинних бухгалтерських документів.

Суд приходить до висновку, що первинні документи, які наявні в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні частини 4 ст. 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності правочину, укладеного з СПД ФО ОСОБА_3 та правильності його відображення в податковому обліку позивача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судом встановлено, що ані у відношенні позивача, ані у відношенні СПД ФО ОСОБА_3 не було порушено кримінальної справи та не виносився вирок щодо встановлення вини вказаних осіб. Правочини з СПД ФО ОСОБА_3 спричинили зміну майнового стану позивача, тобто є реальними, спірні суми податкового кредиту та валових витрат сформовані на підставі достовірних первинних документів, які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції позивача.

Таким чином, відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові або службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги і, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, у відповідності до вимог ст. 11 КАС України, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2-14, 17, 18, 24, 71, 86, 94, 121, 122, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельна фірма «Донремас» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2012р. №000712341 - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.09.2012р. №000712341, винесене Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельна фірма «Донремас» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 51607,00 грн., з яких 41285,00 грн. - за основним платежем, 10322,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельна фірма «Донремас» здійснені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 516 (п'ятсот шістнадцять) грн. 07 коп.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено в судовому засіданні «26» березня 2013 року.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 01.04.2013 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ушенко С. В.