Постанова

від 01.04.2013 по справі 5011-6/14685-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2013 р. Справа№ 5011-6/14685-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевченка Е.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Дідиченко М.А.

при секретарі Грабінській Г.В.

За участю представників:

від позивача: Зінченко М.М. - представник, дов. №0110/12 від 01.10.2012р.

від відповідача: Семерак Н.С. - представник, дов. від 04.01.2013р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2012р.

у справі №5011-6/14685-2012 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн»

про визнання частково недійсною угоди

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн» про визнання недійсним пункту 6 Угоди про зарахування однорідних зустрічних вимог від 12.07.2012р., укладеної між позивачем та відповідачем, в частині припинення зобов'язання ТОВ «СЛ Дистрибьюшн» на суму 555 819,53 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2012р. по справі №5011-6/14685-2012 позовні вимоги задоволені повністю, визнано недійсним з моменту укладення пункт 6 Угоди про зарахування однорідних зустрічних вимог, укладеної 12.07.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн»; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун» 1 073,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2012р. у справі №5011-6/14685-2012 повністю та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що укладаючи угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, позивач мав на меті саме припинення грошового зобов'язання відповідача та висловив бажання повернути залишки нереалізованого товару, тим самим виключаючи можливий факт допущення помилки під час укладання угоди; підписаний сторонами Акт звірки взаємних розрахунків №83 не є доказом грошового зобов'язання відповідача перед позивачем, оскільки цей Акт засвідчує факт знаходження товарних залишків у відповідача на суму 442 819,53 грн. і був підписаний з метою визнання сторонами грошового еквіваленту товарних залишків. Також, як вказує відповідач, суд під час розгляду справи в першій інстанції та прийняття рішення в порушення ст.ст. 43, 82 ГПК України не оцінив всебічно та в повному об'ємі всі докази, надані відповідачем, чим порушив його права.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун», надало суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2012р., а рішення залишити без змін, вказуючи на те, що господарським судом не здійсненого жодного процесуального порушення при винесенні рішення та встановлено всі обставини справи, що є необхідними для застосування ст. 229 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2013р. колегією суддів у складі головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Алданова С.О., Дідиченко М.А. було прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн» та призначено розгляд справи на 18.03.2013р.

Справа слухалась з оголошеною в судовому засіданні перервою 18.03.2013р. на підставі ст. 77 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

19 липня 2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн», як дистрибутором, був укладений Договір дистрибуції №1907/2011, за якими постачальник призначає дистрибутора його розповсюджувачем для продажу і дистрибуції продукції згідно з переліком, наведеним у Додатку №1, на території України, і дистрибутор цим приймає це призначення. 19.07.2011р. також між сторонами укладений Протокол розбіжності №1 до Договору дистрибуції.

Згідно з п. 3.1. Договору дистрибуції №1907/2011 дистрибутор (відповідач по справі) купує продукцію як незалежний контрагент і продає продукцію на території України від свого власного імені, за свій рахунок та на власник ризик. Це Договір не визначає дистрибутора в якості агента чи законного представника постачальника для будь-яких цілей і дистрибутор не має ніяких прав чи повноважень щодо зобов'язання постачальника з цього приводу.

Згідно з п. 8.2., 8.4., 8.5., 8.6. Договору дистрибуції дистрибутор (відповідач по справі) зобов'язується до 3-го числа кожного місяця відправити постачальнику (позивачеві по справі) остаточне замовлення на наступний місяць та попереднє замовлення на місяць, що слідує за наступним згідно з графіком для замовлення продукції, що є предметом цього Договору, наведеному у Додатку №1. Постачальник має підтвердити замовлення письмово до 15-го числа поточного місяця. Після надсилання та підтвердження постачальником остаточного замовлення це замовлення стає обов'язковим для реалізації та оплати відповідно з узгодженими цінами та умовами оплати. Дистрибутор не має права відмовитися від остаточного замовлення і зобов'язаний прийняти продукцію. Замовлення повинно бути оформлене письмово. Кожне замовлення набуває чинності, коли буде підписане та проштамповане уповноваженою особою. Мінімальна сума замовлення/поставки продукції згідно Додатку №1 становить 40 000,00 євро з урахуванням ПДВ (еквівалент цієї суми в гривнях).

Пунктом 8.8. Договору дистрибуції визначено, що право власності на продукцію переходить від постачальника до дистрибутора після прийомки продукції на складі дистрибутора та оформлення всіх необхідних документів.

У відповідності до п. 10.1 та п. 10.2. Договору відповідач зобов'язаний здійснювати оплати в українських гривнях банківським переказом на рахунок позивача, зазначений у даному Договорі, у повному обсязі не пізніше 60 календарних днів від дати поставки продукції на склад відповідача. Позивач визначає і відповідач приймає ліміт у 120 000,00 євро як загальну суму всіх виставлених рахунків та всіх замовлень, які вже надані відповідачем позивачеві. Ліміт неоплачених рахунків у 120 000 євро не може бути перевищений.

02 липня 2012р. між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладений Договір про надання маркетингових послуг №02-07/12. За умовами цього Договору відповідач взяв на себе зобов'язання по наданню позивачеві маркетингових послуг, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити належним чином надані йому послуги.

Пунктом 1.2. Договору про надання маркетингових послуг визначено, що виконавець (відповідач по справі) в рамках цього Договору надає замовнику (позивачеві по справі) наступні послуги з метою вивчення споживчого попиту на ринку та впливу на нього з метою збільшення об'ємів продажу та просуванню товарів замовника.

Згідно з п. 4.2. Договору про надання маркетингових послуг замовник виплачує виконавцю в наступному за звітним місяці бонус в розмірі 20% від вартості товарів, які були поставлені замовником виконавцю згідно з Договором дистрибуції №1907/2011 від 19.07.2011р. та своєчасно оплачені виконавцем.

12 липня 2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун» та Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн» уклали Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, за якою дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають з Договору №1907/2011 від 19.07.2011р. та Договору №02-07/12 від 19.07.2011р.

Відповідно до п. 2 Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог позивач є кредитором, а відповідач боржником по виконанню грошового зобов'язання за Договором №1907/2011 від 19.07.2011р. про поставку товарів у сумі 555 819,53 грн.

Згідно з п. 3 Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідач є кредитором, а позивач є боржником по виконанню грошового зобов'язання за Договором №02-07/12 від 02.07.2012р. про надання послуг в сумі 113 000,00 грн.

Пунктом 4 та пунктом 5 Угоди передбачено, що залік зустрічних однорідних грошових вимог проводиться в обсязі 113 000,00 грн. в день підписання цієї Угоди обома сторонами (а у випадку, якщо одна сторона підписує раніше, а друга пізніше - з дня підписання Угоди другою стороною).

У відповідності до п. 6 з моменту проведення заліку:

- зобов'язання відповідача за Договором №1907/2011 від 19.07.2011р. в сумі, зазначеній у п. 2 Угоди, припиняється;

- зобов'язання позивача за Договором №02-07/12 від 02.07.2012р. в сумі, зазначеній у п. 3 Угоди, припиняється.

Звертаючись до господарського суду з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун» вказувало на те, що п. 6 Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог має бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 229 та ст. 217 Цивільного кодексу України, з чим погодився Господарський суд міста Києва та визнав недійсним з моменту укладення п. 6 Угоди про зарахування однорідних зустрічних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн», вказуючи на необґрунтованість рішення, посилається на те, що, укладаючи угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, позивач мав на меті саме припинення грошового зобов'язання відповідача та висловив бажання повернути залишки нереалізованого товару, тим самим виключаючи можливий факт допущення помилки під час укладання угоди, у зв'язку з чим є неправомірнім посилання господарським судом на ст. 229 Цивільного кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У частині 1 ст. 229 Цивільного кодексу України розкривається зміст помилки, яка може призвести до недійсності правочину. Згідно з нею помилка - це неправильне сприйняття особою істотних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в даному випадку ролі не грають. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, неправильного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, помилкового тлумачення закону, дій третіх осіб тощо. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. При цьому під помилкою, що має істотне значення Цивільний кодекс розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

При вирішенні питання про істотне значення помилки за обставин, визначених у ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, потрібно виходити з істотності тієї чи іншої обставини для конкретної особи з урахуванням її становища, стану здоров'я, характеру діяльності, значення правочину тощо.

Угода, пункт 6 якої є спірним, є угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Стаття 601 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Таким чином, з волі сторін зобов'язання припиняється шляхом зарахування зустрічної вимоги. Зарахування - це така підстава припинення зобов'язання, за якої припиняються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав. Зарахування здійснюється за наявності наступних умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язанням повинні бути речі одного роду; необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

Як встановлено вище, Угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.07.2012р. позивач та відповідач зафіксували наявність заборгованості позивача перед відповідачем за Договором №02-7/12 від 02.07.2012р. в сумі 113 000,00 грн. та заборгованість відповідача перед позивачем за Договором №1907/2011 від 19.07.2011р. в сумі 555 819,53 грн.

Пунктом 4 Угоди визначено, що сторони проводять залік зустрічних однорідних грошових вимог в обсязі 113 000,00 грн., що відповідає вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України стосовно зустрічності, однорідності зарахованих вимог та вимозі про настання строку виконання зобов'язання.

При цьому, виходячи з п. 5 Угоди зарахування зустрічних однорідних грошових вимог проведено в день підписання цієї Угоди, тобто 12.07.2012р. сторонами здійснено залік грошових вимог в розмірі 113 000,00 грн. та, відповідно, припинено зобов'язання, як позивача, так і відповідача на цю суму.

Разом з тим, в п. 6 Угоди вказано, що з моменту проведення заліку: зобов'язання сторони 2 (відповідача по справі) за Договором 1 (Договором №1907/2011 від 19.07.2011р.) в сумі, зазначеній у п. 2 Угоди припиняється; зобов'язання сторони 1 (позивача по справі) за Договором 2 (Договором №02-07/12 від 02.07.2012р. в сумі, зазначеній у п. 3 Угоди припиняється.

Як вбачається пунктом 6 Угоди позивач та відповідач з моменту проведення заліку припинили грошове зобов'язання позивача перед відповідачем в сумі 113 000,00 грн. та грошове зобов'язання відповідача перед позивачем в сумі 555 819,53 грн., що суперечить викладеному сторонами в п. 4 Угоди та правовій природі зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки в іншому розмірі зобов'язання не носять характеру зустрічності і припинення їх в цьому обсязі шляхом зарахування є неможливим.

Виходячи із значення укладеної сторонами Угоди, як такої, що направлена на припинення зобов'язань позивача та відповідача шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а не іншим чином, також на підставі аналізу переписки позивача та відповідача, яка свідчить про те, що у жодної із сторін не було на меті припинити зобов'язання відповідача шляхом прощення боргу (лист вих. №16/07/12-01 від 16.07.2012р., вих. №1.08 від 15.08.2012р.), а також з огляду на те, що надані відповідачем документи свідчать про поверненням ним позивачеві після укладення Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимоги товару, отриманого за Договором дистрибуції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність помилки щодо прав і обов'язків сторін стосовно п. 6 Угоди.

У відповідності до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, і встановлено нормою ч. 1 ст. 33 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 2 ст. 34 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛ Дистрибьюшн» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. у справі №5011-6/14685-2012 залишити без змін.

3. Справу №5011-6/14685-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Шевченко Е.О.

Судді Зеленін В.О.

Дідиченко М.А.