Постанова

від 09.04.2013 по справі 826/2113/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 квітня 2013 року 08:25 № 826/2113/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ділкорн» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 05.11.2012 № 0011722208.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

02.04.2013 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

18.10.2012 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ділкорн» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Фірма «Промбудгрупа» за період з 01.09.2009 по 31.12.2009 ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС складено Акт № 870/22-8/35910506 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем, зокрема, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 415511 грн.

05.11.2012 на підставі Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС винесено податкове повідомлення-рішення № 0011722208, яким у зв'язку з порушенням п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 415511 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 103878 грн.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 415511 грн., стала встановлена ним нікчемність договорів купівлі-продажу між ТОВ «Ділкорн» та ПП «Фірма «Промбудгрупа» від 23.09.2009 № 82/1/2309, від 16.10.2009 № 107/1610, від 20.10.2009 № 108/2010, від 23.10.2009 № 110/2310 та № 127/2310, від 28.10.2009 № 109/2810, від 30.10.2009 № 143/3010, від 02.11.2009 № 142/0211, від 20.11.2009 № 169/2011 та від 25.11.2009 № 170/2511 внаслідок:

- подання податкового розрахунку, відповідно до якого відсутній кількісний склад працівників ПП «Фірма «Промбудгрупа» за базовий податковий (звітний) період;

- встановлення постановою Суворівського районного суду м. Херсона від 20.03.2012 у справі № 2120/118/12, що: «…у березні 2010 року у м. Києва до ОСОБА_1 звернулась невстановлена досудовим слідством особа, яка запропонувала останньому з мстою прикриття незаконної діяльності за грошову винагороду створити юридичну особу шляхом реєстрації па його ім'я в органах державної влади суб'єкта підприємницької діяльності - товариство з обмеженою відповідальністю (надалі ПП) ПП «Фірма «Промбудгрупа», а також стати його керівником та засновником. Судом дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 205 КК України «Фіктивне підприємництво».».

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як встановлено судом, договори купівлі-продажу від 23.09.2009 № 82/1/2309, від 16.10.2009 № 107/1610, від 20.10.2009 № 108/2010, від 23.10.2009 № 110/2310 та № 127/2310, від 28.10.2009 № 109/2810, від 30.10.2009 № 143/3010, від 02.11.2009 № 142/0211, від 20.11.2009 № 169/2011 та від 25.11.2009 № 170/2511 між ТОВ «Ділкорн» та ПП «Фірма «Промбудгрупа» виконувались сторонами у повному обсязі.

З матеріалів справи видно, що на підставі вказаних договорів ПП «Фірма «Промбудгрупа» поставлено позивачу відповідні товари (соя, ріпак, пшениця тощо) загальною вартістю 1994450,70 грн., що підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, видатковими, а також податковими накладними, витрати на які ТОВ «Ділкорн» віднесено до складу валових витрат протягом 2009 року. Позивач отримані товари оплатив повністю, що підтверджується банківськими виписками з відмітками про їх виконання, копії яких наявні в матеріалах справи.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами купівлі-продажу, рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, які були складені під час реалізації позивачем товарів, поставлених ПП «Фірма «Промбудгрупа», на користь третіх осіб.

Суд не бере до уваги посилання в Акті перевірки на подання податкового розрахунку, відповідно до якого відсутній кількісний склад працівників ПП «Фірма «Промбудгрупа» за базовий податковий (звітний) період, а також на постанову Суворівського районного суду м. Херсона від 20.03.2012 у справі № 2120/118/12, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-третє, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Ділкорн» господарських операцій за спірними договорами, наявності факту узгодженості його дій з ПП «Фірма «Промбудгрупа» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ПП «Фірма «Промбудгрупа».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ПП «Фірма «Промбудгрупа» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

При цьому, ч. 4 ст. 72 КАС України установлено, що вирок, суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми ч. 1 ст. 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої с предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду з адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Крім того, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена ч. 4 ст. 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно обставини, установлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки (наприклад, у постанові про звільнення від покарання внаслідок амністії), не можуть розглядатися як обов'язкові відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 19.11.2012 № 2379/12/13-12.

За таких умов, а також зважаючи на те, що, по-перше, постановою Суворівського районного суду м. Херсона від 20.03.2012 у справі № 2120/118/12, на яку посилається відповідач, провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 припинено внаслідок акту амністії, а у справі не встановлено винуватість останньої у вчиненні тих чи інших злочинів, по-друге, з постанови також не вбачається встановлення фактів щодо спірних операцій, у той час як відповідно до ст. 72 КАС України для адміністративного суду є обов'язковим вирок суду, який набрав законної сили, в питаннях чи мало місце діяння, чи вчинене воно цією особою (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.12.2011 у справі № К/9991/31743/11), судом не приймається до уваги вказана постанова суду від 20.03.2012.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент укладення відповідних договорів, підписання видаткових та податкових накладних, юридична особа ПП «Фірма «Промбудгрупа» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що договори між позивачем та ПП «Фірма «Промбудгрупа» укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Ділкорн» та ПП «Фірма «Промбудгрупа» умислу на укладення договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Крім того, податковим органом при винесенні оскаржуваного рішення також не враховано вимоги пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме можливість визначення суми податкових зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095 днів.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

За змістом пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на вищевказане, а також враховуючи, що витрати позивача за правочинами з ПП «Фірма «Промбудгрупа» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0011722208 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділкорн» (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, кім. 516; код ЄДРПОУ 35910506) задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0011722208, прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2294 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділкорн» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 2) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко