Постанова

від 01.03.2013 по справі 801/1180/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2013 р. (15:20) Справа №801/1180/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Аблякимова Е.Е., за участю секретаря судового засідання Залюбовської Л.В., без участі представників сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Виробничо-комерційного підприємства "Кримсервісснаб"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи: Виробничо-комерційне підприємство "Кримсервісснаб" звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000742204 від 16.01.2013 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4687,50 грн., з яких за основним платежем на суму 3125 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1562,50 грн., та податкового повідомлення-рішення № 0000752204 від 16.01.2013 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2501 грн., з яких за основним платежем на суму 2500 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 грн.

Ухвалою суду від 30.01.13р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача, до початку судового засідання, надав суду заяву про розгляд адміністративної справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач, повідомлений належним чином про місце, день і час судового розгляду, явку вповноваженого представника в судове засідання 01.03.2013р не забезпечив, про поважність причин неявки свого представника не повідомив, у попередніх засіданнях надали письмові заперечення, згідно яких у задоволенні позову просили відмовити.

У відповідності до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб'єктами владних повноважень.

Таким чином, Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за її участю є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Виробничо-комерційне підприємство "Кримсервісснаб" зареєстроване 13.11.1996р. у Виконавчому комітеті Сімферопольської міської ради як юридична особа, що підтверджується відповідною випискою з ЄДРПОУ та перебуває на податковому обліку в ДПІ в м.Сімферополі АР Крим (а.с.17,19).

З 18.12.2012 року протягом п'яти робочих днів посадовою особою відповідача проведено позапланову невиїзну перевірку ВКП "Кримсервісснаб" (ЄДРПОУ 24497703) з питань достовірності формування податкового кредиту та визначення податку на прибуток при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Спільне інвестування" (ЄДРПОУ 37430512) за березень 2011 року, за наслідками перевірки складено акт № 10493/22-3/24497703 від 27.12.2012р.

Перевіркою встановлено порушення ВКП "Кримсервісснаб":

1) п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, донараховано ПДВ у сумі 2500 грн., у березні 2011 р.

2) п. 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.97 року зі змінами та доповненнями, донараховано податок на прибуток за 1-й квартал 2011 року у сумі 3125 грн.

Позивач не погодився із висновками цього акту, направив на адресу ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС заперечення до акту, з якими відповідач не погодився та 11.01.2013 року №1070/10/22-3 направив на адресу позивача відповідь на них, про те що заперечення відповідач вважає безпідставними, а акт перевірки правомірним (а.с. 11).

За результатами перевірки прийняті спірні податкові повідомлення - рішення від 16.01.2013 року № 0000742204, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4687,50 грн., та № 0000752204 яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2501 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Досліджуючи спірні рішення від 16.01.2013 року №0000742204, №0000752204 правомірність прийняття яких є предметом даного спору, суд виходив з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, стали висновки відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат у 1 кварталі 2011 року суми вартості брусу у розмірі 15000 грн., що не підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та завищення суми податкового кредиту з ПДВ у березні 2011 року на суму 2500 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту зазначеної суми ПДВ по видатковій накладній, отриманої від ТОВ "Спільне інвестування" від 30.03.2011р.

Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу сум грошового зобов'язання слугувала інформація отримана від УБВД ОЗШ ДПС в АР Крим, згідно якої контрагент позивача ТОВ "Спільне інвестування" в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності формувало податковий кредит по ПДВ та валові витрати по податку на прибуток з використанням завідомо неправдивих первинних документів, складених підставною особою, яка формувала бухгалтерські документи та податкову звітність. Отже правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Спільне інвестування" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, носять безтоварний характер, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, тобто мають ознаки нікчемності .

Фактично виявлені порушення відповідач обґрунтовує відсутністю у платника податку права на податковий кредит через нікчемність укладених господарських зобов'язань, які, на його думку, не можуть створювати наслідків у податковому обліку сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходив з наступного.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, виникають на підставі господарських договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Згідно ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що в перевіряємий період в ході здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Спільне інвестування" був укладений договір поставки №21 від 30.03.2011 року, згідно предмету якого Продавець (ТОВ "Спільне інвестування") передає, а Покупець (позивач) приймає та сплачує за товар перелік якого, ціна та якісні показники зазначені у специфікації. Сума договору орієнтовано складає 15000 грн. договір дійсний до 31.12.2011р. (а.с. 14).

Відповідно до вимог п.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 Цивільного кодексу України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Момент виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Таким чином, факт отримання товару документально підтверджується наявними первинними бухгалтерськими документами (накладні) та первинними бухгалтерськими документами подальшої реалізації отриманого товару.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору на адресу ВКП "Кримсервісснаб" його контрагент-постачальник ТОВ "Спільне інвестування" поставив товар (брус), а позивач прийняв, отриманий товар.

Про підтвердження поставки товару за вищевказаним договором свідчать первинні бухгалтерські документи, а саме видаткова накладна б/н від 30.03.2011 року, податкова накладна № 298 від 30.03.2011 року на суму 15000 грн. (з яких 2500 грн. ПДВ), наявні в матеріалах справи (а.с. 15-16).

Суму сплаченого ПДВ, згідно податкової накладної № 298 від 30.03.2011 року, отриманої від ТОВ "Спільне інвестування" у загальному розмірі 2500 грн. позивачем віднесено до складу податкового кредиту у березні 2011 року.

Таким чином судом встановлено, що позивачем було виконано всі зобов'язання, які покладено Цивільним кодексом України за договорами поставки та надання послуг, а саме: прийнято товар (послуги) та сплачено продавцю грошові кошти, про що свідчать вищезазначені первинні документи.

Відповідно до вимог ст. 526 та ст. 545 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до п. 2 ст. 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій із контрагентом, належним чином оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину.

Відповідно до приписів п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.1.32. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.п.5.2.1 п.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об'єктивно необхідним.

Згідно із приписами п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, позивачем надані первинні документи, фіксуючі факти здійснення господарських операцій з ТОВ "Спільне інвестування", а саме: договір поставки №21 від 30.03.2011 року, видаткову накладну від 30.03.2011 року на загальну суму 15000 грн., податкову накладну від 30.03.2011 року №298 на суму ПДВ 2500,00 грн., що маються в матеріалах справи.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що позивачем валові витрати сформовано за господарськими операціями, фактичне виконання яких підтверджено письмовими доказами, послуги та товар, в ціні якого позивачем сплачені суми податку, використані в господарській діяльності позивача. Документи, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій оформлені у відповідності до вимог Податкового кодексу України Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

В акті ж перевірки відсутні відомості про те, що надані позивачем під час перевірки первинні документи та податкові накладні не відповідають вимогам діючого законодавства та не наведено перелік нормативно-правових актів, які порушені під час їх складення.

Безпідставність висновків податкового органу, викладені в акті перевірки, дають підстави суду для визнання неправомірним збільшення грошових зобов'язань по податку на прибуток приватних підприємств, з огляду на що нарахування штрафних санкцій за вказаним податком також здійснено податковим органом неправомірно.

Згідно пункту 14.1.191 статті 14 Податкового Кодексу України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п. 185.1 ст.185 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 187.1 ст. 187 Податкового Кодексу України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст.198)

Враховуючи наведене, суд зазначає, що лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Висновок відповідача про фіктівність укладених правочинів ВКП "Кримсервіснаб" та ТОВ "Спільне інвестування" є хибним, так як податкова накладна належним чином оформлена та отримана позивачем, що підтверджується сформованим реєстром отриманих податкових накладних від вказаного постачальника.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Судом також встановлено, що під час взаємовідносин позивача з його контрагентом ТОВ "Спільне інвестування" останній був зареєстрований у якості юридичної особи та мав статус платника ПДВ.

Відповідно до п.п "а"п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій за) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

При цьому як зазначено у п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у т.ч. інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду."

Статтею 198 ПК України, передбачено, датою виникнення права на податковий кредит є або дата списання коштів з банківського рахунку, або дата отримання товару, підтверджена податкової накладної.

Пункт 198.6, ст.198 ПК України передбачає лише одну підставу для зменшення податкового кредиту - відсутність податкової накладної.

Доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту у березні 2011 року.

Позивач має та надав для перевірки всі необхідні документи, що підтверджують реальність укладеної господарської операції, а тому у суду відсутні підстави для погодження з висновком відповідача в акті, щодо неправомірного, включення до складу податкового кредиту, податкової накладної, виписаної постачальником у звітному податковому періоді.

Аналіз вказаних документів первинного бухгалтерського обліку та податкової звітності дають суду підстави вважати, що спірні операції між позивачем та його безпосереднім контрагентом, мали товарний характер, вчинені відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регулюють договірні зобов'язання.

Оскільки суд прийшов до висновку про неправомірність збільшення основного платежу з податку на додану вартість, то нарахування штрафних санкцій за вказаним видом податків здійснено податковим органом також неправомірно.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу стосовно не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своєї суті нікчемністю укладених правочинів, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які ні чим не підтверджені.

При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08.05.2012 р. по справі № 1/0109/50/2012, як на доказ порушення позивачем податкового законодавства, за таких підстав.

Згідно вироку Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08.05.2012р. по справі № 1/0109/50/2012 ОСОБА_1, ОСОБА_2 засуджені за ст. 28 ч. 3, ст. 205 ч.2, ст.28 ч. 3, ст. 358 ч. 2, ст. 28 ч. 3, ст. 358 ч. 3, ст. 27. ч. 5, ст. 28 ч. 3 і ст. 366 ч. 1 КК України, за те, що, діючи у складі організованої злочинної групи з метою прикриття незаконної діяльності придбали кілька підприємств, у тому числі ТОВ "Спільне інвестування", з метою пособництва іншим суб'єктам підприємницької діяльності в ухиленні від сплати податків шляхом укладання фіктивних (безтоварних) угод, а також здійснювали пособництво суб'єктам підприємницької діяльності у скоєнні службових підробок, чим вчинили фіктивне підприємництво. Крім того, зазначеним вироком засуджені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за ст. 366 ч. 1 КК України за внесення завідомо неправдивих відомостей щодо податкових зобов'язань у податкові декларації легальних підприємств та подачу останніх до податкових органів.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

У тексті вироку Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08.05.2012 р. по справі № 1/0109/50/2012, немає конкретних посилань на встановлення та оцінку правочинів, що мали місце між позивачем та контрагентом ТОВ "Спільне інвестування" щодо постачання (відсутності постачання) товарів, які були предметом вказаних договорів, або взагалі взаємовідносин з позивачем.

Із вироку Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08.05.2012 р. по справі № 1/0109/50/2012 також не вбачається встановлення факту відсутності реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ "Спільне інвестування", а також взагалі не досліджені операції між позивачем та зазначеним контрагентом.

Як вбачається з вироку Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08.05.2012 р. по справі № 1/0109/50/2012, ним взагалі не встановлена протиправна діяльність посадових осіб позивача, а також будь яка інша протиправна діяльність позивача.

Встановлені вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08.05.2012 р. по справі № 1/0109/50/2012 обставини, взагалі не вказані в акті перевірки, та не містять причинного зв'язку і конкретно встановлених фактів щодо виконання сторонами зобов'язань по договору укладеному між позивачем та ТОВ "Спільне інвестування".

У відповідності до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведених норм, саме на податкові органи покладено обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено (збільшено) відповідні грошові зобов'язання.

Всупереч вимогам вказаної норми, відповідачем належних доказів на підтвердження доводів правомірності висновків про порушення позивачем норм Податкового кодексу та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при формуванні податкового кредиту та визначення податку на прибуток, викладених в акті перевірки, які також покладено в основу податкових повідомлень-рішень, на вимогу статті 71 КАС України, суду не надано, як і не надано інших доказів, на підтвердження правомірності своїх дій з прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Враховуючи, що позивач просить скасувати спірні рішення відповідача, в той час як судом встановлена протиправність цих рішень, суд, на підставі ст. 11 КАС України вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС від 16.01.2013 року № 0000742204, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4687,50 грн., та № 0000752204 яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2501 грн.

Враховуючи висновок про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого при зверненні до суду судового збору, в порядку, встановленому ст. 94 КАС України.

Керуючисьст.ст. 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 16.01.13р. № 0000742204, № 00007522047.

3. Стягнути на Виробничо-комерційного підприємства "Кримсервісснаб" (ЄДРПОУ 24497703) судовий збір у розмірі 114,70 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Аблякимов Е.Е.