Ухвала

від 29.04.2013 по справі 801/1180/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/1180/13-а

29.04.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Дадінської Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Аблякимов Е.Е. ) від 01.03.13

за позовом Виробничо-комерційного підприємства "Кримсервісснаб" (вул. Рухадзе, 33, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95023)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.13р. задоволено адміністративний позов Виробничо-комерційного підприємства "Кримсервісснаб" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 16.01.13р. №0000742204, № 00007522047.

Стягнуто на Виробничо-комерційного підприємства "Кримсервісснаб" (ЄДРПОУ 24497703) судовий збір у розмірі 114,70 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Виробничо-комерційне підприємство "Кримсервісснаб" звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000742204 від 16.01.2013 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4687,50 грн., з яких за основним платежем на суму 3125 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1562,50грн., та податкового повідомлення-рішення №0000752204 від 16.01.2013 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2501 грн., з яких за основним платежем на суму 2500 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 грн.

Виробничо-комерційне підприємство "Кримсервісснаб" зареєстроване 13.11.1996р. у Виконавчому комітеті Сімферопольської міської ради як юридична особа, що підтверджується відповідною випискою з ЄДРПОУ та перебуває на податковому обліку в ДПІ в м.Сімферополі АР Крим (а.с.17,19).

З 18.12.2012 року протягом п'яти робочих днів посадовою особою відповідача проведено позапланову невиїзну перевірку ВКП "Кримсервісснаб" (ЄДРПОУ 24497703) з питань достовірності формування податкового кредиту та визначення податку на прибуток при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Спільне інвестування" (ЄДРПОУ 37430512) за березень 2011 року, за наслідками перевірки складено акт № 10493/22-3/24497703 від 27.12.2012р.

Перевіркою встановлено порушення ВКП "Кримсервісснаб": п.198.1, п.198.2, 198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, донараховано ПДВ у сумі 2500 грн., у березні 2011 р.; п. 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.97 року зі змінами та доповненнями, донараховано податок на прибуток за 1-й квартал 2011 року у сумі 3125 грн.

Позивач не погодився із висновками цього акту, направив на адресу ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС заперечення до акту, з якими відповідач не погодився та 11.01.2013 року №1070/10/22-3 направив на адресу позивача відповідь на них, про те що заперечення відповідач вважає безпідставними, а акт перевірки правомірним (а.с.11).

За результатами перевірки прийняті спірні податкові повідомлення - рішення від 16.01.2013 року №0000742204, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4687,50грн., та №0000752204 яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2501грн.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, стали висновки відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат у 1 кварталі 2011 року суми вартості брусу у розмірі 15000 грн., що не підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та завищення суми податкового кредиту з ПДВ у березні 2011 року на суму 2500 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту зазначеної суми ПДВ по видатковій накладній, отриманої від ТОВ "Спільне інвестування" від 30.03.2011р.

Встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу сум грошового зобов'язання слугувала інформація отримана від УБВД ОЗШ ДПС в АР Крим, згідно якої контрагент позивача ТОВ"Спільне інвестування" в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності формувало податковий кредит по ПДВ та валові витрати по податку на прибуток з використанням завідомо неправдивих первинних документів, складених підставною особою, яка формувала бухгалтерські документи та податкову звітність. Отже правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Спільне інвестування" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, носять безтоварний характер, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, тобто мають ознаки нікчемності .

Виявлені порушення відповідач обґрунтовує відсутністю у платника податку права на податковий кредит через нікчемність укладених господарських зобов'язань, які, на його думку, не можуть створювати наслідків у податковому обліку сторін.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Щодо оскаржуваних податкових повідомленням-рішенням.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, виникають на підставі господарських договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Згідно ст.67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч.1 ст.262 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У перевіряємий період в ході здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Спільне інвестування" укладений договір поставки №21 від 30.03.2011 року, згідно предмету якого Продавець (ТОВ "Спільне інвестування") передає, а Покупець (позивач) приймає та сплачує за товар перелік якого, ціна та якісні показники зазначені у специфікації. Сума договору орієнтовано складає 15000 грн. договір дійсний до 31.12.2011р. (а.с.14).

Відповідно до вимог п.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов вищезазначеного договору на адресу ВКП "Кримсервісснаб" його контрагент-постачальник ТОВ "Спільне інвестування" поставив товар (брус), а позивач прийняв, отриманий товар. Зазначене підтверджується видатковою накладною б/н від 30.03.2011 року, податкова накладна № 298 від 30.03.2011 року на суму 15000 грн. (з яких 2500 грн. ПДВ), наявні в матеріалах справи (а.с. 15-16).

Суму сплаченого ПДВ, згідно податкової накладної №298 від 30.03.2011 року, отриманої від ТОВ "Спільне інвестування" у загальному розмірі 2500 грн. позивачем віднесено до складу податкового кредиту у березні 2011 року.

Таким чином встановлено, що позивачем виконано всі зобов'язання, які покладено Цивільним кодексом України за договорами поставки та надання послуг, а саме: прийнято товар (послуги) та сплачено продавцю грошові кошти, про що свідчать вищезазначені первинні документи.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій із контрагентом, належним чином оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Судова колегія звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину.

Відповідно до приписів п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.1.32. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.п.5.2.1 п.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об'єктивно необхідним.

Згідно із приписами п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Позивачем надані первинні документи, фіксуючі факти здійснення господарських операцій з ТОВ "Спільне інвестування", а саме: договір поставки №21 від 30.03.2011 року, видаткову накладну від 30.03.2011 року на загальну суму 15000 грн., податкову накладну від 30.03.2011 року №298 на суму ПДВ 2500,00 грн., що маються в матеріалах справи.

Документи, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій оформлені позивачем у відповідності до вимог Податкового кодексу України Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Судова колегія звертає увагу, що в акті перевірки відсутні відомості про те, що надані позивачем під час перевірки первинні документи та податкові накладні не відповідають вимогам діючого законодавства та не наведено перелік нормативно-правових актів, які порушені під час їх складення.

Сумуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірного збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств, оскільки нарахування штрафних санкцій за вказаним податком також здійснено податковим органом неправомірно.

Згідно пункту 14.1.191 статті 14 Податкового Кодексу України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п. 185.1 ст.185 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 187.1 ст.187 Податкового Кодексу України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст.198)

Враховуючи наведене, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Висновок відповідача про фіктивності укладених правочинів ВКП "Кримсервіснаб" та ТОВ "Спільне інвестування" є хибним, оскільки податкова накладна належним чином оформлена та отримана позивачем, що підтверджується сформованим реєстром отриманих податкових накладних від вказаного постачальника.

Встановлено, що під час взаємовідносин позивача з його контрагентом ТОВ "Спільне інвестування" останній був зареєстрований у якості юридичної особи та мав статус платника ПДВ.

Відповідно до п.п"а"п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

При цьому як зазначено у п. 198.2. ст.198 Податкового кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у т.ч. інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Статтею 198 ПК України, передбачено, датою виникнення права на податковий кредит є або дата списання коштів з банківського рахунку, або дата отримання товару, підтверджена податкової накладної.

Пункт 198.6, ст.198 ПК України передбачає лише одну підставу для зменшення податкового кредиту - відсутність податкової накладної.

Доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту у березні 2011 року.

Позивач надав для перевірки всі необхідні документи, що підтверджують реальність укладеної господарської операції, отже відсутні підстави для погодження з висновком відповідача в акті, щодо неправомірного, включення до складу податкового кредиту, податкової накладної, виписаної постачальником у звітному податковому періоді.

З урахуванням наведеного, спірні операції між позивачем та його безпосереднім контрагентом, мали товарний характер, вчинені відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регулюють договірні зобов'язання.

Оскільки встановлено неправомірність збільшення основного платежу з податку на додану вартість, то нарахування штрафних санкцій за вказаним видом податків здійснено податковим органом також неправомірно.

Щодо посилання відповідача на вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08.05.2012 р. по справі №1/0109/50/2012 (а.с.87-92), як на доказ порушення позивачем податкового законодавства, за таких підстав.

Згідно вироку Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08.05.2012р. по справі № 1/0109/50/2012 ОСОБА_4, ОСОБА_5 засуджені за ст. 28 ч. 3, ст. 205 ч.2, ст.28 ч. 3, ст. 358 ч. 2, ст. 28 ч. 3, ст. 358 ч. 3, ст. 27. ч. 5, ст. 28 ч. 3 і ст. 366 ч. 1 КК України, за те, що, діючи у складі організованої злочинної групи з метою прикриття незаконної діяльності придбали кілька підприємств, у тому числі ТОВ "Спільне інвестування", з метою пособництва іншим суб'єктам підприємницької діяльності в ухиленні від сплати податків шляхом укладання фіктивних (безтоварних) угод, а також здійснювали пособництво суб'єктам підприємницької діяльності у скоєнні службових підробок, чим вчинили фіктивне підприємництво. Крім того, зазначеним вироком засуджені ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за ст.366 ч.1 КК України за внесення завідомо неправдивих відомостей щодо податкових зобов'язань у податкові декларації легальних підприємств та подачу останніх до податкових органів.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Із вироку Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08.05.2012 р. по справі № 1/0109/50/2012 не вбачається встановлення факту відсутності реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ "Спільне інвестування", а також взагалі не досліджені операції між позивачем та зазначеним контрагентом.

Як вбачається з вироку Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08.05.2012 р. по справі № 1/0109/50/2012, ним взагалі не встановлена протиправна діяльність посадових осіб позивача, а також будь яка інша протиправна діяльність позивача.

Встановлені вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 08.05.2012 р. по справі № 1/0109/50/2012 обставини, взагалі не вказані в акті перевірки, та не містять причинного зв'язку і конкретно встановлених фактів щодо виконання сторонами зобов'язань по договору укладеному між позивачем та ТОВ "Спільне інвестування".

У відповідності до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вказаної норми, відповідачем належних доказів на підтвердження доводів правомірності висновків про порушення позивачем норм Податкового кодексу та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при формуванні податкового кредиту та визначення податку на прибуток, викладених в акті перевірки, які також покладено в основу податкових повідомлень-рішень, не надано.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.13р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис Т.В. Дадінська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко