Постанова

від 02.11.2011 по справі 673/09-2010

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2011 р. справа № 2а-10035/09/0470

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.

суддів: Мельника В.В. Туркіної Л.П.

при секретарі судового засідання: Шкуропадській В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер-Блик»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 року у справі № 2а-10035/09/0470

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер-Блик»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер-Блик»адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у сумі 29104,47грн. та 1233,84грн. пені.

В обґрунтування вимог позивач посилався на положення ст.ст.19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зазначаючи при цьому, що відповідач не працевлаштував інвалідів у 2008 році відповідно до встановленого нормативу. Позивач стверджує, що порушення норм Закону підтверджується звітом Форми 10-ПІ від 20.02.2009р., наполягає на стягненні з відповідача вищезазначених сум у судовому порядку у зв'язку з несплатою відповідачем добровільно адміністративно-господарських санкцій та пені.

Постановою від 05.11.2009 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд задовольнив позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. При цьому, суд зазначив, що відповідачем не було вжито усіх залежних від нього заходів для організації і забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, чим порушено вимоги ч.3 ст.18, ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач оскаржує дану постанову в апеляційному порядку, просить її скасувати та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає, що при винесені постанови судом першої інстанції не досліджені належним чином докази та не встановлені всі обставини, які мають значення для вирішення справи; крім того, невірно застосовані норми матеріального права. Апелянт стверджує, що відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів носить добровільний характер, тому не підлягає обов'язковій сплаті. Разом з тим, відповідач посилається на Постанову КМУ №314 від 03.05.1995р. «Про порядок організації робочих місць та працевлаштування інвалідів»та зазначає, що п.10 Постанови визначено вичерпний перелік органів, які здійснюють працевлаштування інвалідів, тому у позивача відсутні повноваження на звернення з вищевказаними вимогами.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, слід зазначити наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.91 N 875-ХІІ (далі - Закон №875). Частинами 1 та 3 ст.18 Закону визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установи, організації чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст.19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст.20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Серед обов'язкових заходів, спрямованих на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»є направлення відповідним центрам зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та дані про всіх прийнятих працівників згідно з формами державної статистичної звітності.

«Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування», затвердженим Постановою КМУ від 31 січня 2007 р. №70, визначена процедура подання підприємствами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць вакантних посад для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості. Згідно пункту 2 вказаного Порядку інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Тобто, відповідальність за працевлаштування інвалідів несуть у рівній мірі як органи державної служби зайнятості, так і підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю.

Як свідчать матеріали справи, середньооблікова чисельності працюючих на підприємстві відповідача в 2008 році становила 134 осіб. З урахуванням вимог ст.19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідач зобов'язаний працевлаштувати в 2008 році 5 інвалідів. За звітом відповідача форми №10-ПІ у 208 році штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві працювало 2 особи (а.с. 5); середньорічна заробітна плата на даному підприємстві у 2008 році становить 9701,00грн.

Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.

Передбачені ст.20 Закону України «Про основи соціального захищеності інвалідів в Україні»санкції за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими. При вирішенні питання про їх стягнення слід виходити із загальних норм права щодо відповідальності за порушення зобов'язання, тобто встановлення у даному випадку в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення, одним з елементів якого вина. Загальні принципи застосування відповідальності за такі правопорушення визначені у Господарському кодексі України, зокрема, відповідно до приписів ст.18 встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи підтверджується подання відповідачем Звіту форми №10-ПІ інвалідів за 2008 рік. Проте, з листа Самарського районного центру зайнятості від 17.06.2009р. №2123 вбачається, що потребу в інвалідах підприємство не заявляло (а.с.7). У зв'язку з цим, підстав вважати відсутньою вину відповідача не вбачається. Таким чином, матеріали справи підтверджують вчинення відповідачем правопорушення у сфері господарської діяльності та обґрунтованість розрахунку адміністративно-господарських санкцій, здійсненого позивачем. Матеріали справи також свідчать, що адміністративно-господарські санкції на момент винесення рішення підприємством не сплачено, тому позовні вимоги в частині стягнення суми у розмірі 29104,47грн. -обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Що стосується вимог про стягнення пені, слід зазначити наступне. Відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. При цьому пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Таким чином, визначення суми пені можливе лише з моменту сплати і не раніше, тому вимоги про стягнення пені є передчасними і задоволенню не підлягають. Отже, при винесенні судового рішення по суті позовних вимог судом першої інстанції порушені норми матеріального права, судове рішення винесено внаслідок неповного з'ясування обставин справи, тому підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 року скасувати, позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер-Блик»на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 29104,47грн. адміністративно -господарських санкцій. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер-Блик»на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 року у справі № 2а-10035/09/0470 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 року у справі № 2а-10035/09/0470 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер-Блик»(код ЄДРПОУ 34883943, р/р 26000050205182 у КБ «Приватбанк»м.Дніпропетровськ, МФО 305299) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 29104,47грн. (двадцять дев'ять тисяч сто чотири) гривні 47 коп. адміністративно -господарських санкцій.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: Л.П. Туркіна