Ухвала

від 22.01.2013 по справі 2а-14067/11/0170/16

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-14067/11/0170/16

22.01.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кукти М.В.,

суддів Єланської О.Е. ,

Ілюхіної Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 2а-14067/11/0170/16 за апеляційною скаргою Сімферопольської міжрайонної Державної податкової інспекції в АР Крим Державна податкова служба на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Александров О.Ю. ) від 09.02.12

за позовом Відкритого акціонерного товариства "ФРЄГАТ" (9 км.Московського шосе,Молодіжне,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97501)

до Сімферопольської міжрайонної Державної податкової інспекції в АР Крим Державна податкова служба (вул. Бєлова, 2,Мирне,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2012 адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "ФРЄГАТ" до Сімферопольської міжрайонної Державної податкової інспекції в АР Крим Державна податкова служба про скасування податкового повідомлення-рішення, - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим від 08.06.2011р, №0000832302.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим від 08.06.2011р. №0000842302.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства „Фрегат" 28,23 грн. судового збору шляхом безспірного списання з банківських рахунків Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2012 та прийняти нове рішення по справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. А саме, відповідач посилається на те, що в результаті перевірки позивача було донараховано позивачеві грошових зобов'язань зі сплати податків через заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість, податку на прибуток на підставі нікчемних угод, з тих підстав, що були визнані нікчемними угоди контрагентів позивача.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2012 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сімферопольська міжрайонна Державна податкова інспекція в АР Крим Державна податкова служба.

У судове засідання 22.01.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.

26.05.2011р. ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим була проведена перевірка позивача, за результатами якої був складений акт за №866/23-02/20706274 „Про результати невиїзної документальної позапланової перевірки ВАТ „Фрегат", код ЄДРПОУ 20706274, з питань взаємовідносин з ПП „Аланар", код за ЄДРПОУ 36951716 та ПП „Базис Торг", код за ЄДРПОУ 36165986, за період грудень 2010р.".

Внаслідок проведеної перевірки було встановлено заниження податку на прибуток за 4 квартал 2010р. в сумі 13839,00 грн., заниження податку на додану вартість на загальну суму 1107,00 грн. за грудень 2010р.

Так, відповідач зазначає в акті перевірки, що в ході перевірки були встановлені взаємовідносини позивача із ПП „Аланар" на суму 2051,10 грн., в т.ч. й ПДВ в сумі 341,85 грн., з ПП „Базис Торг" на суму 64375,04 грн., в т.ч. на суму 10729,17 грн.

Проведеною перевіркою було встановлено, що позивач уклав угоду купівлі-продажу від 01.12.2010р. №229 з ПП „Базис Торг", на виконання вимог якої ПП „Базис Торг" поставив позивачеві обладнання та матеріали на загальну суму 64375,04 грн., в т.ч. й ПДВ в сумі 10729,17 грн. , в підтвердження чого була видана податкова накладна №1721 від 01.12.2010р. на суму 64375,04 грн., в т.ч. й ПДВ в розмірі 10729,17 грн.

Також, перевіркою було встановлено, що позивач мав взаємовідносини з ПП „Аланар" на загальну суму 2051,10 грн., в т.ч. й ПДВ в розмірі 341,85 грн., в підтвердження виконання чого ПП „Аланар" виписав податкову накладну №974 від 01.12.2010р.

Згідно даних актів перевірки ПП „Аланар" та ПП „Базис Торг", відповідно до бази даних податкової служби України, було встановлено відображення підприємствами взаємовідносин з ПП „Фрегат ХХІ" та ПП „Родина", за якими встановлений стан „23" - місцезнаходження не встановлено. В ході проведених перевірок не було встановлено фактів отримання товарів ПП „Аланар" та ПП „Базис Торг" від ПП „Фрегат ХХІ" та ПП „Родина".

Крім того, відповідач при проведенні перевірки позивача дійшов висновку, що ПП „Базис Торг" та ПП „Аланар" надавалися податкові накладні без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим, дії підприємств призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Крім того, відповідач зазначив в акті перевірки позивача, що ПП „Базис Торг" та ПП „Аланар" не мають умов для ведення господарської діяльності, а, відтак, відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України, угоди, укладені такими підприємствами з контрагентами, до яких відноситься й позивача, є нікчемними.

За таких підстав, відповідач дійшов висновку, що неможливо підтвердити фактичне здійснення отримання, приймання-передачі, оприбуткування ТМЦ та отримання послуг від контрагентів, встановлення ланцюгу від ПП „Базис Торг", ПП „Аланар" до контрагентів-покупців, а також наявність поставок товарів (робіт, послуг) до ПП „Базис Торг", ПП „Аланар" від контрагентів. Крім того, відповідач в акті перевірки посилається на факти здійснення ПП „Базис Торг", ПП „Аланар" діяльності, яка не має ознак господарської, а спрямована на створення податкової вигоди третім особам (а.с. 38).

Відповідачем зазначено, що не підтверджується податковий кредит позивача в загальній сумі 11071,17 грн. (за грудень 2010р. за правочинами, укладеними з ПП „Базис Торг"), а також 341,85 грн. (за грудень 2010р. за правочинами, укладеними з ПП „Аланар" за грудень 2010р.).

Суміжними порушеннями відносно обліку операцій з ПДВ є встановлення відсутності об'єкту оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників ПП „Базис Торг" на суму 53645,87 грн. та ПП „Аланар" на суму 1709,25 грн. за грудень 2010р., в результаті чого були завищені валові витрати в сумі 55355 за 4 квартал 2010р. (а.с. 41, 42), що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 13839 грн. за 4 квартал 2010р.

На підставі проведеної перевірки 08.06.2011р. ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000832302 про збільшення суми грошового зобов'язання позивачу в сумі 13839,00 грн. податку на прибуток та 3459,75 грн. штрафних санкцій.

Крім того, 08.06.2011р. ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000842302 про збільшення суми грошового зобов'язання позивачу в сумі 11071,00 грн. податку на додану вартість та 2767,75 грн. штрафних санкцій.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.12.2010р. між ПП „Базис Торг" (Продавець) та ВАТ „Фрєгат" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу товарів №229. Сума договору складає 64375,04 грн., в тому числі й ПДВ в сумі 10729,17 грн.

Відповідно до рахунку-фактури №1653 від 01.12.2010р., встановлений перелік обладнання та запчастин, що придбав позивач за зазначеною угодою. В підтвердження передачі товарів видана видаткова накладна №1721 від 01.12.2010р. на суму 64375,04 грн., в т.ч. й ПДВ в розмірі 10729,17 грн. Товар був переданий за податковою накладною №1721 від 01.12.2010р.

Відповідно до рахунку-фактури № СФ-0001098 від 30.11.2010р. позивач придбав у ПП „Аланар" листи у кількості 10 кг. на суму 2051,10 грн., в т.ч. й ПДВ в розмірі 341,85 грн. Факт придбання товару підтверджується, зокрема, видаткової накладною №РН-0000974 від 01.12.2010р. та податковою накладною №1068 від 01.12.2010р., виданою на підставі рахунку-фактури.

На час укладення та виконання угод купівлі-продажу, ПП „Базис Торг" та ПП „Аланар" були зареєстровані платниками податків, були платниками ПДВ та доказів з анулювання свідоцтв, визнання недійсними податкових накладних зазначених підприємств за грудень 2010р. відповідно до встановлених законом підстав, відповідачем суду під час розгляду справи не надано.

Факти перерахування грошових коштів за угодами купівлі-продажу підтверджуються платіжним дорученням №692 від 01.12.2010р., виписками по особовим рахункам позивача за 01.12.2010р., що залучені до матеріалів справи.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для ухвалення рішень повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична і інші види звітності, які використовують грошового вимірника, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку".

Відповідно до частин 1,2,3,4,5,8 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облікові відомості, підтверджують, зокрема, факт оприбуткування придбаних ТМЦ та їх використання в господарської діяльності позивача, що спростовує твердження відповідача, викладені в акті перевірки, щодо безтоварності господарських операцій з ПП „Аланар" та ПП „Базис Торг".

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість".

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні позиції викладені в нормах Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, зокрема витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані акти містять всі необхідні реквізити для визнання їх первинними документами бухгалтерського обліку, доказом використання придбаних у ПП „Аланар" та ПП „Базис Торг" ТМЦ є наданий позивачем договір підряду №48 від 01.12.2010р. та акт виконаних робіт від 14.12.2010р., дані первинні документи відносяться до складу бухгалтерського обліку як матеріальні витрати в собівартість продукції.

Валові витрати відповідно до п.5.2.1 Закону України "Про оподаткуванні прибутку підприємств" будь-які витрати, які пов'язані з організацією і веденням виробництва (тобто зокрема з формуванням собівартості продукції), віднесення витрат в бухгалтерському обліку на собівартість є достатньою умовою для відображення у складі валових витрат, оскільки відповідно до п.5.3.9. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не відносяться до складу валових витрат тільки ті витрати, які не підтверджені документально (не відносяться до складу валових витратвитрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними і іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку).

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Окрім того, судова колегія зазначає, що відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст.203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам, та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорюванні. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

Разом з тим, органи державної податкової служби щодо угод, які вони вважають нікчемними мають право звернення до суду з позовом виключно про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за такими угодами, посилаючись їх нікчемність.

Адже, за статтею 208 Господарського кодексу України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Крім того, частиною першою статті 208 цього Кодексу передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу та можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього кодексу, згідно якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, у якості кваліфікаційної ознаки адміністративно-господарської санкції - конфіскації виступають наступні ознаки: стягнення за угодою, що визнана недійсною або є нікчемною в силу закону, виключно на підставі рішення суду певне майно (грошові кошти, інші ТМЦ), тобто все одержане сторонами такої угоди за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

За таких підстав, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що суми грошових зобов'язань зі сплати ПДВ та податку на прибуток, що були донараховані відповідачем в рамках зазначених угод не відповідають таким ознаками та не є наслідками застосування ч. 1 ст. 216 ЦК України, на яку посилається відповідач, в обґрунтування таки донарахувань.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що корегування податкових зобов'язань позивача за таких підстав є прямим порушенням з боку відповідача своєї компетенції, повноважень та способів здійснення своїх прав з контролю за своєчасністю, повнотою нарахування та сплати податків.

Окрім того, судова колегія наголошує, що твердження відповідача стосовно фіктивності контрагентів ПП „Базис Торг" та ПП „Аланар", в якості обґрунтування нікчемності право чинів, укладених зазначеними підприємствами із позивачем, є безпідставними, оскільки законодавство України не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Також, судова колегія зазначає, що висновки відповідача щодо відсутності у контрагентів ПП „Базис Торг" та ПП „Аланар" ознак господарської діяльності та існування з метою створення податкових вигод третім особам, а також наявності через це відповідних ознак й у контрагентів позивача - ПП „Базис Торг" та ПП „Аланар", не підтверджені у встановленому законом порядку, оскільки мають ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України.

Жодних заходів з вищепереліченого вжито органами державної податкової служби не було. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків обвинувальних вироків суду не прийнято, до підприємств, які на думку органів державної податкової служби здійснюють діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги з підстав їх спростування матеріалами справи та встановленими обставинами, оскільки спірні суми ПДВ, включені за фактом отримання від постачальників - ПП „Базис Торг" та ПП „Аланар", податкових накладних, які є належним чином оформленими, а висновки відповідача не відповідають приписам Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Також, судова колегія зазначає, що апелянтом, в порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено обґрунтованості своїх дій при прийнятті податкових повідомлень - рішень від 08.06.2011р: №0000832302 та №0000842302.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.195; ст.196; 197, п.1 ч.1 ст.198; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної Державної податкової інспекції в АР Крим Державна податкова служба залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.02.12 у справі № 2а-14067/11/0170/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя підпис М.В. Кукта

Судді підпис О.Е.Єланська

підпис Г.П.Ілюхіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.В. Кукта