Постанова

від 27.03.2013 по справі 2а-3720/12/0970

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2013 р. справа № 2а-3720/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Чуприни О.В.

за участю секретаря судового засідання Кузишин Р.М.

представника позивача : приватного підприємства "Гринком" - Солонини Р.Д.

представника відповідача : Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби - Гавадзина М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Гринком" до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001512330, №0001522330 від 20.11.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Гринком" (далі по тексту - позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №0001512330, №0001522330 від 20.11.2012 року.

Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач в порушення вимог підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", необґрунтовано, за наслідками проведеної у жовтні-листопаді 2012 року перевірки, дійшов висновку про безпідставне формування позивачем у липні і серпні 2010 року податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 9 868,00 грн., сплаченого в ціні отриманих товарів, та формування валових витрат по їх придбанню на суму 59 208,00 грн. Помилково, трактуючи норми частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216, статей 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, визначив нікчемними договори купівлі-продажу, укладених позивачем із товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", вважаючи їх удаваними угодами, які за умови документального оформлення, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків і не мали наслідком реального руху товарів. У зв'язку з чим оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями протиправно визначено суму зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 9 868,00 грн., як заниженого зобов'язання та застосовано 2 467,00 грн. фінансових санкцій, а також за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 12 335,00 грн. та застосовано 3 084,00 грн. фінансових санкцій. Зокрема, у липні і серпні 2010 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" (м. Київ) було укладено усні договори, на підставі яких останній здійснив власними силами постачання кабіни до катка Hamm HD-10, циліндр підйому і ремкомплект до роздаточної коробки а/крану КС 3575 Оплачені витрати по таких товарах у сумах 47 700,00 грн. і 11 508,00 грн. включені до формування валових витрат підприємства позивача у ІІІ кварталі 2010 року, а за рахунок сум 7 50,00 грн. і 1 918,00 грн. сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у липні і серпні 2010 року відповідно. На момент перевірки на підприємстві позивача були наявні усі необхідні первинні бухгалтерські документи: прибуткові і податкові накладні, платіжні документи про оплату за придбаний товар, що в свою чергу при фактичному його отриманні і реалізації в подальшому власним покупцям свідчать про правильність формування податкового кредиту із податку на додану вартість та підтверджують витрати на оплату за них.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Пояснив суду, що у акті перевірки за №776/224/30362077 від 08.11.2012 року перевіряючими зроблено необґрунтовані посилання щодо відсутності у позивача права на формування податкового кредиту із податку на додану вартість і валових витрат, із урахуванням висновків про нікчемність правочинів, фактичну відсутність господарських операцій і реального руху товарів. Такі обставини спростовуються наявними на підприємстві первинними бухгалтерськими документами, які свідчать про прийняття кабіни до катка Hamm HD-10, циліндра підйому і ремкомплекту до роздаточної коробки а/крану КС 3575, їх оприбуткування, розрахунок у безготівковій формі за них, на підставі яких сформований податковий облік позивача. До того ж, результати правовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" підтверджуються фактом подальшої реалізації зазначеного товару державному міському підприємству "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (м. Івано-Франківськ). Однак, відповідач вказані документи не врахував при перевірці, безпідставно не взяв їх до уваги, вважаючи, що вони складені формально. Відсутність фактичного руху товару і нікчемність правочину відповідач безпідставно обґрунтовує наслідками перевірки, проведеної Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області, а також фактом розслідування кримінальної справи Слідчим відділом податкової міліції Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва. Для проведення перевірки і власних помилкових висновків використав тільки обставини, викладені у акті згаданої податкової інспекції від 13.02.2012 року щодо неможливості проведення перевірки контрагента-постачальника товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" через його не знаходження за адресою реєстрації у лютому 2012 року. При тому як перевірка по позивачу проводилася в листопаді 2012 року. Такою зустрічною перевіркою встановлено нікчемність всіх операцій саме постачальника і їх фіктивність у зв'язку із відсутністю об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів за період з травень 2009 року по грудень 2011 року. В свою чергу, Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області, формуючи власні висновки, використала лише дані описової частини постанови Слідчого відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 23.01.2012 року про призначення перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс". Представник позивача зазначив, що дана кримінальна справа стосується правовідносин товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" із товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа-Трейд Україна", і ніяк не стосується позивача. Вважає, що в матеріалах перевірки і справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи договір, позивач або ж його контрагент, в тому числі контрангент контрагента, діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Відповідач, вказуючи на нікчемність угоди, не надав і не послався в акті перевірки на належні та допустимі докази наявності протиправного умислу і мети у діях посадових осіб підприємства при укладенні угоди, що мали місце під час господарської діяльності позивача, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави. Наявність самого факту порушення і розслідування вказаним слідчим органом кримінальної справи за фактом створення невстановленими особами ряду підприємств, в тому числі товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" за статтею 205 Кримінального кодексу України, на переконання позивача, без вироку суду, який вступив у законну силу із вставленням вини конкретних осіб із відповідними обставинами, в тому числі щодо позивача, не може бути належним та допустимим доказом у справі. Спростовуючи твердження відповідача про безтоварність правочинів по постачанню товарів представник позивача зазначив, що Державною податковою інспекція у Вишгородському районі Київської області фактичної перевірки по первинних документах бухгалтерської звітності і обліку контрагента по ланцюгу не проведено, а лише використали дані, відображені у постанові слідчого органу, аналіз даних, відображених платником податку у своїй податковій звітності, і облікової інформації, наявної у податкових органів. Враховуючи не проведення відповідачем належної зустрічної перевірки по ланцюгу із таким контрагентом безпосередньо у нього на підприємстві за місцем його реєстрації, перевіряючі, в тому числі і відповідач, необґрунтовано посилаються на безтоварність операції, неможливість виконання умов договорів купівлі-продажу із причин відсутності у них необхідної кількості найманих працівників, техніки, обладнання і складських приміщень.

Також вказав, що в результаті укладення договорів відбулася фактична поставка товарів, які утворили реальні наслідки. Отримані товари, в свою чергу були відчужені власному покупцю позивача, про що видані відповідні документи та сформовано податковий і бухгалтерський облік, як і покупцем таких товарів. А тому, посилання відповідача на відсутність при укладенні договору мети спрямованої на настання реальних наслідків, є безпідставними. Протиправність оскаржуваних рішень, додатково обґрунтовує представник позивача тим, що чинним законодавством України встановлена індивідуальна юридична відповідальність, в тому числі за порушення податкового законодавства, а тому обставини щодо притягнення до відповідальності постачальника товарів у відносинах із його контрагентом по ланцюгу мають значення виключно для формування правових висновків у господарській діяльності між ними особисто. Такі господарські операції із можливими висновками про порушення податкового законодавства, являються односторонніми окремими правочинами і не стосуються правовідносин із позивачем, відтак у даних спірних відносинах юридичного значення не мають. Можливе не виконання контрагентом позивача своїх зобов'язань із сплати податків, неправильне оформлення ним податкової звітності чи первинних документів по своїх зобов'язаннях із іншими суб'єктами господарювання, а також розбіжність у даних Системи автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової служби України, при умові спати податку на додану вартість у ціні товару, не може бути підставою для висновку про не підтвердження права позивача на податковий кредит за виданими йому у встановленому порядку податковими накладними і відповідного формування валових витрат. Звернув увагу й на те, що по відносинах із придбання товарів відповідачем знято податковий кредит і вартість витрат по їх придбанню, втім коригування податкового обліку щодо реалізації таких товарів власному покупцю позивача (державному міському підприємству "Івано-Франківськтеплокомуненерго") податковий орган не здійснив. У зв'язку із вказаним податкові повідомлення-рішення від 20.11.2012 року вважає протиправними.

Відповідач позову не визнав, подав до суду письмове заперечення щодо його задоволення, яке мотивував тим, що за наслідками проведеної у жовтні-листопаді 2012 року перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового та цивільного законодавства, допущення і виявлення яких стало підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які є законними та обґрунтованими.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, викладених в письмовому запереченні та пояснив, що перевіркою встановлено безпідставне формування позивачем податкового кредиту із податку на додану вартість в розмірі 9 868,00 грн., сплаченого в ціні отриманих товарів, та формування валових витрат по їх придбанню на суму 59 208,00 грн., у липні і серпні 2010 року по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс". Із змісту акту Державною податковою інспекція у Вишгородському районі Київської області від 13.02.2012 року позапланової перевірки товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", відповідачем встановлено, що остання проведена на вимоги постанови Слідчого відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 23.01.2012 року. Описова частина такої постанови містила дані про те, що слідчим органом розслідується кримінальна справа №80-0263 за фактом ухилення від сплати податків товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа-Трейд Україна", а також об'єднана із нею кримінальна справа, порушена 19.01.2012 року, за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення невстановленими особами ряду суб'єктів господарювання, серед переліку яких числиться товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс". Крім того, представник відповідача вказав, що Головним слідчим управління Державної податкової служби України розслідується кримінальна справа №69-0149 порушена відносно директора товариства з обмеженою відповідальністю "Євро клас трейд" ОСОБА_3 за фактом умисного ухилення від сплати податків, а також, яка порушена відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 за фактом фіктивного підприємництва, створення та придбання ряду підприємств, в тому числі товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс". Обставини, встановлені при порушенні таких кримінальних справ, на переконання інспектора відповідача і Державної податковою інспекція у Вишгородському районі Київської області, а також факт відсутності контрагента продавця позивача станом на лютий 2012 року за адресою реєстрації, дали можливість дійти висновку про те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів та фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить, на думку контролюючого органу, про фіктивність характеру угод. Факт фіктивності операцій також засвідчує інформація із Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19.12.2011 року, за змістом якої громадяни Російської Федерації ОСОБА_16 і ОСОБА_17, які є директором і засновником товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" перетинали державний кордон лише у квітні і листопаді 2009 року. За таких обставин не могли бути учасниками фінансово-господарських операцій із позивачем у липні і серпні 2010 року. На підставі таких обставин, в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від постачальника до позивача в розумінні вимог статей 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України. За таких умов у спірних господарських операціях відсутній об'єкт оподаткування, який підпадає під визначення Податкового кодексу України. Враховуючи, що за результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено факт перерахування коштів без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, то такі дії підприємства, на думку відповідача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. За таких обставин підприємством порушено статтю 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними. В сукупності зібраних доказів Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби винесла оскаржувані рішення. Вважає, що у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту із податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємств по операціях з товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", висновки, викладені в акті перевірки обґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення №0001512330 і №0001522330 від 20.11.2012 року, правомірним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних мотивів.

Судом встановлено, що приватне підприємства "Гринком" 16.04.1999 року зареєстровано Тисменицькою районною державною адміністрацією як юридичну особу та 20.04.1999 року взято на податковий облік в органах державної податкової служби, зареєстровано платником податку на додану вартість (том 1 том а.с. 8).

В період з 31.10.2012 року по 06.11.2012 року Тисменицькою міжрайонною державною податковою інспекцією Івано-Франківської області Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати позивачем податку на додану вартість за період з 01.07.2010 року по 31.08.2010 року по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", та по податку на прибуток за ІІІ квартал 2010 року.

За наслідками вказаної перевірки складено акт №776/224/30362077 від 08.11.2012 року, в якому відповідачем зроблено висновок про порушення вимог підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств в сумі 12 335,00 грн. у ІІІ кварталі 2010 року, а також вимог підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 9 868,00 грн., в тому числі у липні 2010 року - 7 950,00 грн., серпні 2010 року - 1 918,00 грн. (том 1 а.с. 7-73).

20.11.2012 року, виходячи із наслідків перевірки, відповідачем на підставі пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення за №0001522330, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9 868,00 грн. і застосовано штрафну санкцію на суму 2 467,00 грн. В свою чергу, рішенням №0001512330 від 20.117.2012 року збільшено податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 12 335,00 грн. і застосовано штрафну санкцію на суму 3 84,00 грн. (том 1 а.с. 75-76).

Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на підставі встановлених відповідачем, під час перевірки, наступних обставин.

При складанні акта перевіряючими, виходячи із даних податкової декларації позивача з податку на додану вартість за липень-серпень 2010 року та додатків до них, встановлено, що в липні 2010 року позивач придбав у товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" кабіну до катка Hamm HD-10 за ціною 47 700,00 грн. (податок на додану вартість - 7 950,00 грн.) та в серпні 2010 року у того ж постачальника - циліндр підйому і ремкомплект до роздаточної коробки а/крану КС 3575 за ціною 11 508,00 грн. (податок на додану вартість - 1 918,00 грн.). Отримані від зазначеного суб'єкта господарювання податкові накладні №300706 від 30.07.2010 року і №060801 від 06.08.2010 року на загальну суму податку на додану вартість 9 868,00 грн. та витрати в загальній сумі 59 208,00 грн. перевіряючими виключені із складу податкового кредиту позивача та валових витрат.

Причиною такого виключення стали висновки відповідача про відсутність реальності і фактичності операцій із передачі товарів, оскільки укладення угод здійснено без мети настання реальних наслідків. Згідно акта перевірки від 08.11.2012 року такі обставини зумовлені висновками акту Державною податковою інспекція у Вишгородському районі Київської області від 13.02.2012 року позапланової перевірки товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", яка в свою чергу проведена на вимоги постанови Слідчого відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 23.01.2012 року. Описова частина акта містила дані про те, що слідчим органом розслідується кримінальна справа №80-0263 за фактом ухилення від сплати податків товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа-Трейд Україна", а також об'єднана із нею кримінальна справа, порушена 19.01.2012 року, за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення невстановленими особами ряду суб'єктів господарювання, в тому числі товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс". Такою перевіркою зафіксовано факт відсутності контрагента продавця позивача станом на лютий 2012 року за адресою реєстрації, адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів та фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що, на переконання перевіряючого, свідчить про фіктивність угод за участю останнього за період з 22.05.2009 року по 31.12.2011 року. В сукупності з'ясованих обставин встановлено відсутність об'єкта оподаткування, який попадає під визначення статей 134, 138 та статей 185, 198 Податкового кодексу України. Відтак позивач здійснив невірне включення валових витрат при обчисленні податку на прибуток підприємства, формування податкового кредиту із податку на додану вартість та використав фінансові потоки контрагента, який не виконує своїх податкових зобов'язань.

Як висновок в акті перевірки Тисменицькою міжрайонною державною податковою інспекцією Івано-Франківської області Державної податкової служби зазначено, що у зв'язку із не встановленням факту передачі товарів від постачальника до замовника (позивача) в розумінні вимог статей 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України, договори поставок товару, укладені приватним підприємством "Гринком" із товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", не спрямовані на реальне настання правових наслідків. А отже, зазначені договора відповідно до частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 вказаного Кодексу не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як наслідок відповідач вважає, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та сформовано валові витрати показники від здійснення господарської операції з прийняття у зазначеного вище суб'єкта господарювання товарів.

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0001512330 і №0001522330 від 20.11.2012 року, суд дійшов висновку про їх протиправність, оскільки прийняті необґрунтовано та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття у даних спірних відносинах, виходячи з наступного.

Вирішуючи відповідно до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України питання, яку правову норму необхідно застосувати до спірних відносин суд зазначає, що правовідносин з приводу формування податкового кредиту і валових витрат до 01.01.2011року були врегульовані положеннями Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а з 01.01.2011 року Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання згаданих Законів.

Досліджуючи доводи позивача про помилковість висновків відповідача, викладених у акті перевірки від 08.11.2012 року, щодо відсутності реального руху товарів між приватним підприємством "Гринком" і товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", судом встановлено наступне.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції Закону чинного на час придбання товарів) податковий кредит визначений як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 5.1 статті 5 Закону України ''Про оподаткування прибутку підприємств'' визначає валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті. Частинами 4, 5 та 6 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість та валових витрат є факт придбання товарів, робіт чи послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит і валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість і податку на прибуток підприємств має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі, якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість і обчислення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість і валових витрат при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств, суд зазначає наступне.

У липні і серпні 2010 року позивач придбав у товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" кабіну до катка Hamm HD-10 за ціною 47 700,00 грн. (податок на додану вартість - 7 950,00 грн.) та циліндр підйому і ремкомплект до роздаточної коробки а/крану КС 3575 за ціною 11 508,00 грн. (податок на додану вартість - 1 918,00 грн.). На кожний із вказаних товарів постачальником виписано видаткові і податкові накладні №300702 від 30.07.2010 року і №060801 від 06.08.2010 року (том 1 а.с. 133-136). По відносинах із даним контрагентом до складу валових витрат позивач відніс суму 59 208,00 грн., до складу податкового кредиту з податку на додану вартість - 9 868,00 грн.

Позивачем здійснено повний розрахунок за поставлені контрагентом товари у безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення №226 від 27.07.2010 року, №252 від 09.08.2010 року та виписки із банківського рахунку Івано-Франківської філії публічного акціонерного товариства "КБ "Хрещатик" (том 1 а.с. 137-140).

Судом також встановлено факт оприбуткування позивачем, отриманих від контрагента-постачальника зазначених вище товарів і використання їх у межах господарської діяльності Зокрема, така обставина підтверджується фактом продажу позивачем кабіни до катка Hamm HD-10, циліндра підйому і ремкомплекта до роздаточної коробки а/крану КС державному міському підприємству "Івано-Франківськтеплокомуненерго", про що свідчать видаткові накладні №46 від 30.07.2010 року, №47 від 16.08.2010 року, податкові накладні №51 від 09.07.2010 року, №52 від 26.07.2010 року, №52 від 16.08.2010 року та довіреностями на отримання таких товарів від 30.07.2010 року і 13.08.2010 року (том 1 а.с. 141-147).

Зазначені вище обставини вказують на те, що позивачем оприбутковано вказані вище товари та сформувало податковий кредит і валові витрати у межах здійснення власної господарської діяльності.

Досліджуючи доводи відповідача про безтоварність господарських операцій із причин відсутності товарно-транспортних накладних, які б засвідчували рух активів, у судовому засіданні представник позивача пояснив, що контрагент-постачальник доставку товарів здійснював власними силами безпосередньо на територію проживання власника і керівника приватного підприємства "Гринком" за адресою: вул. М. Підгірянки, 10, м. Івано-Франківськ (том 1 а.с. 161-165). У ціну товару входила і вартість транспортування. У зв'язку із специфікою товарів, які не є великогабаритним, їх розміщували на присадибній земельній ділянці за вказаною адресою, поряд і з іншими матеріалами і товарами, продаж яких здійснює підприємство позивача. Документи податкового і бухгалтерського обліку (видаткові і податкові накладні) надавалися разом із товаром і передавалися через перевізників. Товарно-транспортні накладні не вимагалися у продавця, а залишалися і зберігаються у останнього, оскільки контроль за перевезенням їх позивач не здійснював.

Із урахуванням вказаного вище, суд відхиляє твердження представника відповідача про необхідність обов'язкової наявність у позивача документів, які б засвідчували транспортування кабіни до катка Hamm HD-10, циліндра підйому і ремкомплекта до роздаточної коробки а/крану КС.

Як у акті перевірки від 08.11.2012 року, так як і у судовому засіданні представник відповідача не заперечував про реальний факт наявності у позивача в перевіряємий період зазначених товарів, втім ставлять під сумнів їх отримання саме від товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс".

На спростування пояснень представника позивача, Тисменицькою міжрайонною державною податковою інспекцією Івано-Франківської області Державної податкової служби - суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не надано суду будь-яких письмових, інших належних та допустимих доказів про те, що контрагент - товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" не передавало позивачу вказані товари. Представник відповідача припускаючи, що такі товари могли бути передані іншими контраганетами позивача за спірний період чи придбані в не облікованому порядку, на пропозицію суду, не вказав якими саме суб'єктами господарювання здійснено таке постачання, якими ідентичними по кількості, сумі і характеристиці бухгалтерськими документами із іншими постачальниками сформовано податковий облік позивача на спірну суму податкового кредиту з податку на додану вартість і обліковано валові витрати.

Не надано доказів відсутності можливості у товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" в липні і серпні 2010 року самостійно заготовити, придбати і поставити товар, що виключає і спростовує доводи позивача про постачання їх саме вказаним суб'єктом господарювання, які є предметом дослідження у судовому розгляді даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку одним з основних доводів позивача, що стали підставою для прийняття рішень від 20.11.2012 року, судом також встановлено наступне.

В акті перевірки від 08.11.2012 року перевіряючими як одну із основних обставин, яка ставить під сумнів взаємовідносини між позивачем із товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" і їх реальної товарності, зроблено посилання на висновки, викладені Державною податковою інспекція у Вишгородському районі Київської області у акті №281/23-1/36445186 від 13.02.2012 року позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" за період з 22.05.2009 року по 31.12.2011 року (том 1 а.с. 89-105).

Як вбачається із вказаного акта встановлено не неможливість проведення перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" у зв'язку із його відсутністю за адресою реєстрації. Аналіз даних Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області під час перевірки вказував про відсутність у вказаного суб'єкта господарювання адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів та фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить, на думку контролюючого органу, про фіктивність характеру угод останнього за перевіряємий період із придбання та продажу усіх товарів.

Такі висновки Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області сформовані виходячи лише із факту не знаходження підприємств за його юридичною адресою, відповідним не отриманням документів щодо формування податкового кредиту і виникнення зобов'язань, без виїзду безпосередньо на підприємство, без з'ясування у посадових осіб підприємства відповідних обставин, та на підставі даних тільки самих декларацій таких контрагенті-постачальників, а також інших відомостей, які знаходяться у облікових справах зазначеного податкового органу.

Жодного конкретного факту не придбання, чи не можливості здійснити придбання товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" товарів, які у свою чергу придбав і прийняв позивач, у акті перевірки контрагента від 13.02.2012 року не зазначено.

У відповідності до підпункту 5.2. пункту 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України за №984 від 22.12.2010 року (надалі по тексту - Порядок), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому, у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

У досліджуваному акті від 12.03.2012 року Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області зроблено висновок про відсутність у контрагентів необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засови. Однак, такий висновок перевіряючими зроблено без посилання на будь-який запит і відповіді органів державної влади, які володіють відповідною інформацією і згідно закону ведуть її облік по юридичних особах з тих чи інших питань права власності чи користування певними активами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначеним органом державної податкової служби, в порушення вимог Порядку, складено акт №281/23-1/36445186 від 13.02.2012 року та сформовано у ньому відповідні висновки лише на підставі загальних даних декларацій платника податку без встановлення і фіксування жодного факту порушень податкового чи іншого законодавства щодо ведення фінансово-господарської діяльності товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", в тому числі і по господарських операціях з позивачем. А тому, суд вважає, що акт невиїзної перевірки контрагента позивача від 13.02.2012 року не є належним та допустимим доказом у даній адміністративній справі, а посилання відповідача на них як на обставину, яка обґрунтовує правомірність і підставність виключення із складу податкового кредиту позивача суми податку на додану вартість та формування валових витрат, безпідставними.

Як з'ясовано судом із акту перевірки позивача від 08.11.2012 року постачальник товарів (товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс") як на час здійснення господарських операцій з позивачем так і на час судового вирішення спору не перебуває у процесі припинення і є включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Вищенаведене свідчить про те, що у відповідності до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України сторони відповідних правочинів на момент їх вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, належними платниками податків та інших обов'язкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та у відповідності до вимог частин 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників відповідних правочинів відображено у договорах, вчинених у визначеній законом формі, а відповідний рух активів відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань, свідчить, що волевиявлення сторін правочину було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені.

Так, в силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак, з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Суд вважає за необхідне зазначити, що покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному Реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що при укладенні та виконанні договорів поставки і надання послуг представництво інтересів контрагентів здійснювали представники, які діяли від імені товариства, а також надали всі копії документів, підписані керівником таких підприємств, позивачем же здійснювалась організація робіт та контроль за прийманням товарів в м. Івано-Франківську за адресою розміщення майна власника (керівника) підприємства позивача, і перевірки їх якості, повноти.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до статті 17 вказаного Закону відомості про осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори підлягають внесенню до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Обґрунтовуючи свої припущення, посилаючись на факт відсутності постачальника за своїм місцезнаходженням, відповідач не звертає увагу на те, що така обставина є нічим іншим, як порушення відповідною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

У Законі України "Про податок на додану вартість" та Податковому кодексі України платника податку визначено як особу, яка згідно із цими Законами зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування валових витрат, податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

За цих же обставин не може впливати на формування валових витрат, податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування вчинення дій від імені керівника юридичної особи - контрагента, відомості про якого містяться у вказаному Єдиному державному реєстрі, іншою особою.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними постачальниками, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товарів, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо купівлі позивачем товарів у товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо висновків відповідача про нікчемність і фіктивність угод, укладених позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 коментованого Кодексу встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що договір підряду між позивачем і контрагентом, укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України його слід вважати нікчемними, а визнання таких угод недійсними не вимагається.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України за №3 від 28.04.1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

Аналогічна правова позиція відображена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

В акті перевірки позивача від 08.11.2012 року перевіряючими вказано про відсутність руху товарів та по своїй суті робляться висновки про фіктивність правочинів, укладення яких на думку відповідача здійснено з метою ухилення від сплати податків.

В даному випадку суд зазначає, що згідно приписів частини 2 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто, недійсність фіктивного правочину визнається лише в судовому порядку. Такого рішення суду в судовому засіданні відповідачем не надано.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, в тому числі ухиленням від сплати податків.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту кримінальної відповідальності конкретних посадових осіб позивача і його контрагента та відповідальності таких суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення, в тому числі фіктивного підприємництва, суду не надано.

Суд вважає недостатнім цитування перевіряючими у акті перевірки позивача від 08.11.2012 року і контрагента позивача від 13.02.2012 року та посилання у своїх поясненнях представником відповідача на те, що слідчим органом державної податкової служби розслідується кримінальна справа №80-0263 за фактом ухилення від сплати податків товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа-Трейд Україна", а також об'єднана із нею кримінальна справа, порушена 19.01.2012 року, за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення невстановленими особами ряду суб'єктів господарювання, серед переліку яких числиться товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс". А також про розслідування кримінальна справа №69-0149, порушеної відносно директора товариства з обмеженою відповідальністю "Євро клас трейд" ОСОБА_3 за фактом умисного ухилення від сплати податків, та порушеної відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 справи за фактом фіктивного підприємництва, створення та придбання ряду підприємств, в тому числі товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс".

По перше, описова частина постанови про порушення кримінальної справи від 19.01.2012 року, порушеної Слідчим відділом податкової міліції Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва, вказує на те, що станом на січень 2012 року розслідувалася кримінальна справа №80-0263 за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа-Трейд Україна" за статтею 212 Кримінального кодексу України та за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення невстановленими особами товариств з обмеженою відповідальністю "Остін Трейд", "Дормашавто" і приватного підприємства "Фірма "ОСОБА_13" з метою прикриття незаконної діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа-Трейд Україна". В межах розслідування даної кримінальної справи №80-0263 19.01.2012 року додатково порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення невстановленими особами ряду суб'єктів господарювання, в тому числі і товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" за статтею 205 Кримінального кодексу України (том 1 а.с. 193-195).

По друге, резолютивна частина постанови про порушення кримінальної справи від 10.04.2012 року №69-0149 Головного слідчого управління Державної податкової служби України, вказує на те, що справа порушена відносно директора товариства з обмеженою відповідальністю "Євро клас трейд" ОСОБА_3 за фактом умисного ухилення від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за статтею 212 Кримінального кодексу України, а також відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 за фактом фіктивного підприємництва, створення та придбання ряду підприємств, в тому числі товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у сприянні директору товариства з обмеженою відповідальністю "Євро клас трейд" ОСОБА_3 в мінімізації ним податкових зобов'язань, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, а також пособництво ними в умисному ухиленні від сплати податків директору товариства з обмеженою відповідальністю "Євро клас трейд" ОСОБА_3, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів, за статтями 205 і 212 Кримінального кодексу України (том 1 а.с. 196-202).

Описові частини даних постанов не містить будь-яких фактичних даних щодо фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" із позивачем (приватним підприємством "Гринком").

Із вказаного вбачається, що порушені кримінальні справи за фактом фіктивного підприємництва, серед яких числиться товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", стосуються правовідносин останнього із товариствами з обмеженою відповідальністю "Медіа-Трейд Україна" і "Євро клас трейд" щодо мінімізації податкових зобов'язань останніми.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від 01.03.2013 року Головним слідчим управлінням Державної податкової служби України листом від 12.03.2013 року за №2880/5/09-00-16 повідомило суд, що вказані вище кримінальності справи №80-0263 і №69-0149 об'єднанні у кримінальне провадження за №3212000000000010, розслідування по якому станом на березень 2013 року не завершене (том 1 а.с. 192).

Наявність самого факту порушення і розслідування слідчими органами податкової міліції кримінальних справ за фактом створення невстановленими особами ряду підприємств, в тому числі контрагента позивача, за статтею 205 Кримінального кодексу України, на переконання суду, без вироку суду загальної юрисдикції, який вступив у законну силу із вставленням вини конкретних осіб із відповідними обставинами, не може бути належним та допустимим доказом у справі.

За таких обставин, на час розгляду даної адміністративної справи, безпідставними є посилання представника відповідача на те, що діяльність товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" була фіктивною у відносинах із всіма контрагентами останнього, в тому числі і по відношенню до позивача.

Безумовним доказом і обов'язковим для адміністративного суду в розумінні Кримінального процесуального кодексу України та частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, на підставі якого, вирішуючи питання про правові наслідки дій посадових осіб позивача або його контрагентів, можна дійти висновку чи мало місце діяння з метою ухилення від слати податків при використанні фінансових потоків суб'єктів господарювання, які не виконують своїх податкових зобов'язань для умисної мінімізації власних податкових зобов'язань.

Відповідачем, на час розгляду справи, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду постанови або вироку суду, які набрали законної сили про притягнення до кримінальної відповідальності будь з яких відповідальних посадових осіб або засновників коментованого товариства та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтями 205, 212 Кримінального кодексу України, які б набрали законної сили. Від так, відповідачем не доведено на підставі таких доводів факт здійснення відповідними посадовими особами товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" фіктивного підприємництва.

Відповідно до пункту 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України №01-8/481 від 20.04.2001 року зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угод умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку відповідача щодо фіктивності договорів поставок, укладених між позивачем і товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Не заслуговують на увагу і доводи представника відповідача про те, що податкові накладні на продаж у липні-серпні 2010 року кабіни до катка Hamm HD-10, циліндра підйому і ремкомплекта до роздаточної коробки а/крану КС виписані не директором постачальника ОСОБА_16, оскільки за даними Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, станом на 19.12.2011 року, громадяни Російської Федерації ОСОБА_16 і ОСОБА_17, які є директором і засновником товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" перетинали державний кордон лише у квітні і листопаді 2009 року.

З даного приводу суд зазначає, по перше, актом перевірки контрагента від 13.02.2012 року не визначено, що директор і засновник товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" ОСОБА_16 і ОСОБА_17 є громадянами Російської Федерації, втім визначено ідентифікаційні номера останніх. По друге, у листі Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19.12.2011 року №4539/5/07-6016 дійсно мова йде про громадян Російської Федерації ОСОБА_16 і ОСОБА_17, однак дати їх народження, відмінні від тих, які зазначені у запиті податкового органу від 19.12.2011 року, до того ж така інформація не містить ідентифікаційних номерів зазначених осіб (том 2 а.с. 68-74).

Зміст даних документів не дає можливість прийти до висновку, що громадяни, які фактично являються директор і засновник товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", є тими ж особами (іноземними громадянами), про яких зазначено у листі Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19.12.2011 року №4539/5/07-6016. А відтак, ідентифікувати їх як одних і тих же осіб у суду підстав не має, відповідно і стверджувати про те, що податкові накладні №300706 від 30.07.2010 року і №060801 від 06.08.2010 року виписані і підписані не уповноваженою особою товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс".

Як вбачається з матеріалів справи та поданих позивачем копії видаткових і податкових накладних №300706 від 30.07.2010 року і №060801 від 06.08.2010 року, виписаних товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" на суму 59 208,00 грн., в тому числі податку на додану вартість 9 868,00 грн., підписані та скріплені печаткою продавця, містять всі інші необхідні реквізити, які передбачені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання таких робіт або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Такий позов відповідач до суду не подав, судове рішенням в іншій справі на реалізацію таких власних повноважень, яке б набрало законної сили, не представив.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Зазначені вище правові позиції висловлені в постанові і ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі №К/9991/50772/12 від 14.11.2012 року, №К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі №К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі №К-20514/08 від 03.11.2010 року відповідно.

Доводи представника відповідача про те, що факт фіктивності господарських операцій товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" з іншими суб'єктами господарювання - його постачальниками і покупцями, є безумовною підставою для зняття податкового кредиту позивача на суму 9 868,00 грн. та виключення 59 208,00 грн. із валових витрат, на переконання суду є протиправними.

З даного приводу суд зазначає, що чинним законодавством України встановлена індивідуальна юридична відповідальність, в тому числі за порушення податкового законодавства, а тому обставини у господарських відносинах товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" із його постачальниками і іншими покупцями, мають значення виключно для формування правових висновків у таких правовідносинах. Господарські операції про порушення податкового законодавства, що досліджувалися Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області та Слідчим відділом податкової міліції Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва, Головним слідчим управлінням Державної податкової служби України, являються односторонніми окремими правочинами і не стосуються правовідносин із позивачем, відтак у даних спірних відносинах юридичного значення не мають. Виключення становлять умови, визначенні частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, втім відповідач їх суду не навів, і доказів наявності вини чи умислу засновників, посадових осіб зазначеного контрагента чи інших осіб, за вироком суду, що набрав законної сили, про обставини фіктивності здійснення правочинів у правовідносинах із приватним підприємством "Гринком", не надав.

Можливе не виконання контрагентами позивача своїх зобов'язань із сплати податків по інших господарських операціях, а також розбіжність у даних Системи автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової служби України, при умові спати податку на додану вартість у ціні товару і послуг, не може бути підставою для висновку про не підтвердження права позивача на податковий кредит за виданими йому у встановленому порядку податковими накладними та формування валових витрат.

Підсумовуючи вищевикладене, колективне підприємство "Гринком" правомірно включено до податкового кредиту по податку на додану вартість 9 868,00 грн. та сформувало валові витрати в сумі 59 208,00 грн. у липні і серпні 2010 року по господарських відносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс".

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 3 статті Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що як в момент укладення позивачем договорів з товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс", так і в процесі його виконання, сторонами було додержано всіх вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача про безтоварність правочинів є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. При цьому суд зазначає, що позивачем не було допущено заниження суми податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, правомірно віднесено у липні і серпні 2010 року до податкового кредиту і сформувало валові витрати відповідну суму коштів, що підтверджується встановленими у суді обставинами, первинними документами, податковими накладними по таких господарських операцій, які видані позивачу згідно договорів постачання товарів.

В зв'язку з цим, оскаржувані податкові повідомлення-рішення Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби №0001512330 і №0001522330 від 20.11.2012 року підлягають скасуванню.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені без врахування всіх обставин та норм чинного законодавства, що мають значення для прийняття таких рішень, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби №0001512330, №0001522330 від 20.11.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Гринком" (ідентифікаційний номер 30362077) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 277 (двісті сімдесят сім) гривень 54 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.

Постанова в повному обсязі складена 01.04.2013 року.