Постанова

від 10.04.2013 по справі 5028/16/22б/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2013 року Справа № 5028/16/22б/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі), КороткевичаО.Є., Хандуріна М.І., розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "ОКСА-2012", м. Чернігів на постанову від 19.02.2013 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№ 5028/16/22б/2012 господарського суду Чернігівської області

за заявою приватного підприємства "ОКСА-2012", м. Чернігів до боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "Ексім-Чернігів ", м. Чернігів провизнання банкрутом ліквідаторарбітражний керуючий Горбач І.С. в судовому засіданні взяли участь представники:

ПП "ОКСА-2012"Музика В.В., довір., ПАТ "Банк Національний Кредит"Остащенко О.М., довір., ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 25.10.2012 року порушено провадження у справі № 5028/16/22б/2012 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім-Чернігів" (далі - Боржник, Товариство) за заявою приватного підприємства "ОКСА-2012" (далі - Кредитор, Підприємство) в порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Чернігівської області від 07.11.2012 року (суддя - М.В. Фесюра) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Горбача І.С., якого зобов'язано виконати передбачені законодавством дії у ліквідаційній процедурі.

Не погодившись із цією постановою суду, публічне акціонерне товариство "Банк Національний Кредит" (далі-Банк) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Чернігівської області від 07.11.2012 року та припинити провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 року (головуючий суддя - Гарник Л.Л., судді: Верховець А.А., Пантелієнко В.О.) апеляційну скаргу задоволено, постанову господарського суду Чернігівської області від 07.11.2012 року скасовано, а провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного суду, приватне підприємство "ОКСА-2012" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 52 Закону про банкрутство, ст.ст. 17, 18, 20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників скаржника та ПАТ "Банк Національний Кредит", обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, визнаючи Боржника банкрутом в порядку норм ст. 52 Закону про банкрутство, місцевий суд встановив, що кредиторські вимоги є безспірними та підтверджуються виконавчими документами, а інформація щодо відсутності керівних органів Товариства за їх місцезнаходженням внесена в Єдиний державний реєстр. Ліквідатора слід призначити за клопотанням арбітражного керуючого Горбача І.С., який надав докази здійснення ним професійної діяльності.

Скасовуючи таке рішення суду, апеляційний суд вказав, що Банком були заявлені кредиторські вимоги у справі, що визнані ліквідатором, а безспірність вимог ініціюючого кредитора не доведена, оскільки виконавчі документи стосуються особи з іншим ідентифікаційним номером. Також апеляційний суд вказав, що на момент порушення провадження у справі інформація щодо відсутності керівних органів Товариства за їх місцезнаходженням не була внесена в Єдиний державний реєстр, а внесення цієї інформації пізніше судом не враховується; згідно ж довідки податкового органу остання звітність подавалась в травні 2012 року.

Заперечуючи такі висновки апеляційного суду, скаржник зазначив про відсутність у Банку права на оскарження у даній справі, так як це право належить лише Боржнику і ліквідатору, а строк на апеляційне оскарження поновлений неправомірно. Станом же на момент винесення місцевим судом оскаржуваної постанови в Єдиний державний реєстр була внесена інформація щодо відсутності керівних органів Товариства за їх місцезнаходженням. Також скаржник зазначив, що норми Закону України "Про виконавче провадження" не встановлюють такої вимоги до виконавчого документу, як ідентифікаційний код.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними запереченнями, оскільки вони наведені із невірним застосуванням та порушенням норм діючого законодавства.

Так, норми ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство встановлюють особливості щодо підстав для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника.

Поряд з цим, необхідність дотримання таких загальних умов щодо порушення справи про банкрутство, визначених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, як безспірність кредиторських вимог зберігає свою обов'язковість і при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство за обставин, визначених ст. 52 Закону про банкрутство. Дотримання вказаних умов (як спеціальних, так і загальних) є обов'язковим, відповідно до Закону про банкрутство, при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, а вказані умови складають предмет спору у відповідній справі про банкрутство.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на порядок застосування норм ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство щодо визначення безспірних вимог кредиторів та доказів, що можуть, відповідно до законодавства, підтверджувати безспірні вимоги до боржника.

Так, положеннями абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника .

Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Норми ст. 1071 Цивільного кодексу України визначають підстави списання банком грошових коштів з рахунка клієнта.

За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта на підставі рішення суду , а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття останньою виконавчого провадження.

Виключний перелік виконавчих документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, передбачений у ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження".

Як вбачається з матеріалів справи та встановив апеляційний суд, у доданих до заяви про порушення справи про банкрутство Боржника виконавчих документах щодо стягнення заборгованості на користь ініціюючого кредитора вказана особа боржника з іншим ідентифікаційним кодом (т. 1 а.с. 8-12), ніж ідентифікаційний код Товариства. Лист же органу виконавчої служби від 20.09.2012 року № 3134815 стосовно стану виконавчого провадження за цими документами взагалі не містить інформацію про ідентифікаційний код особи боржника.

При цьому, доводи скаржника щодо необов'язковості зазначення у виконавчому документі ідентифікаційного коду боржника спростовуються приписами в п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, апеляційний суд дійшов вірного висновку щодо ненадання ініціюючим кредитором доказів безспірності грошових вимог до Боржника.

Що ж до інформації про відсутність керівних органів Товариства за їх місцезнаходженням, касаційний суд погоджується із висновком апеляційного суду, що така інформація стосовно Боржника станом на момент звернення із заявою про порушення справи про банкрутство Боржника не була внесена в Єдиний державний реєстр. Як вбачається з матеріалів справи, ця інформація була внесена в Єдиний державний реєстр після порушення провадження у даній справі - в день винесення постанови про визнання Товариства банкрутом - 07.11.2012 року (т. 1 а.с. 33-38). Отже, спеціальна ознака щодо відсутнього боржника згідно вимог ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство у даній справі виникла після порушення провадження у даній справі.

При зверненні ж із заявою про порушення справи про банкрутство за правилами ст. 52 Закону про банкрутство загальні та спеціальні підстави для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника мають існувати, а належні документи на підтвердження наявності цих підстав повинні бути подані на момент звернення із такою заявою та не можуть бути витребувані судом (виходячи також з положень ст. 38 ГПК України) або надані у справу після порушення справи про банкрутство.

У зв'язку із викладеним апеляційний суд, скасувавши постанову місцевого суду про визнання Боржника банкрутом, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про порушення місцевим судом норм ч. 3 ст. 6, ч. 10 ст. 7, ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство у зв'язку із відсутністю підстав для порушення провадження у справі про банкрутство Товариства та для визнання його банкрутом, а також правомірно припинив провадження у справі на підставі норм п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України - за відсутністю предмету спору.

Що ж до здійснення апеляційного провадження за скаргою Банку на постанову суду першої інстанції та відновлення апеляційним судом вказаній особі пропущеного строку звернення із апеляційною скаргою, колегія суддів зазначає про наступне.

Так, виходячи з приписів ст.ст. 53, 93 ГПК України відновлення господарським судом пропущеного процесуального строку (у тому числі і встановленого нормами ч. 1 ст. 93 ГПК України строку подання апеляційної скарги) є правом господарського суду , якщо він визнає причину пропуску відповідного процесуального строку поважною.

Нормами ч. 3 ст. 53 цього ж кодексу передбачено, що ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено.

Виходячи з викладеного ухвала про відновлення пропущеного процесуального строку (у тому числі і строку подання апеляційної скарги) не оскаржується, у зв'язку з чим відповідні заперечення скаржника не відповідають вказаним нормам ГПК України та викладені в скарзі з порушенням норм ст. 106 ГПК України.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги приватного підприємства "ОКСА-2012" не спростовують висновків апеляційного суду, тому оскаржувана постанова цього суду підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 6, 7, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 1071 Цивільного кодексу України та ст. 53, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 93, 106, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "ОКСА-2012" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 р. у справі № 5028/16/22б/2012 залишити без змін.

Головуючий В.М. Коваленко

Судді О.Є. Короткевич

М.І. Хандурін

Постанова виготовлена та підписана 11.04.2013 року.