Постанова

від 09.04.2013 по справі 32/283

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року Справа № 32/283 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Київського національного університету імені Т.Шевченка

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2013 року

у справі № 32/283

господарського суду міста Києва

за позовом Київського національного університету імені Т.Шевченка

до Приватного підприємства "МА-КРО"

про відшкодування збитків 4542,00грн.,

за участю представників

позивача - Литвиненко Т.М.

відповідача - Гарматюк А.В.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2011 року Київський національний університет імені Т.Шевченка звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "МА-КРО" про відшкодування збитків у розмірі 4542,00грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21 лютого 2012 року (суддя Підченко Ю.О.) у справі №32/283 позовні вимоги Київського національного університету імені Т.Шевченка задоволено в повному обсязі стягнуто з Приватного підприємства "МА-КРО" збитки в розмірі 4 542,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2013 року (судді: Смірнова Л.Г., Тищенко О.В., Чорна Л.В.) рішення господарського суду міста Києва від 21 лютого 2012 року скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Київському національному університету імені Т.Шевченка.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Київський національний університет імені Т.Шевченка звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2013 року скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 21 лютого 2012 року залишити в силі.

В обгрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 вересня 2008 року між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка (Замовник), та Приватним підприємством "МА-КРО" (Підрядник) укладений договір на виконання плану розміщення технологічного обладнання №10908/1-Д, відповідно до пункту 1.1 якого підрядник за завданням замовника зобов'язується виконати передбачені договором роботи, а замовник зобов'язується прийняти результат робіт й оплатити виконану роботу.

Відповідно п. 6.4 Договору загальна його вартість становить 95352,00грн., в тому числі ПДВ 15892,00 грн.

На виконання умов Договору відповідачем виконані роботи, передбачені пунктом 1.3 Договору, і прийняті та оплачені позивачем у визначеному законом та Договором порядку.

У 2011 році Головним контрольно-ревізійним управлінням України проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Київського національного університету імені Тараса Шевченка за період 2008-2009 роки та завершений звітний період 2010 року, за наслідками якої складено акт ревізії від 18 березня 2011 року №03-21/66.

З вищезазначеного акту вбачається, що в ході планової ревізії проведено зустрічну звірку Приватного підприємства "МА-КРО" з питання документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та взаєморозрахунків між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка. В порушення вимог п.3.3.10.1 ДБН Д.1.1-1-2000 до акту виконаних робіт, наданому на виконання умов Договору до оплати Університету, включено вартість робіт в сумі 4542,00 грн., які даними бухгалтерського обліку Приватного підприємства "МА-КРО" не підтверджено.

Головним контрольно-ревізійним управлінням України на адресу відповідача 19 липня 2011 року було направлено вимогу про усунення виявлених порушень та недоліків.

Відповідачем зазначені порушення усунуті не були, а тому на підставі даного акту позивач посилається на заподіяння йому збитків в сумі 4542,00грн. шляхом завищення вартості виконаних робіт згідно договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Київського національного університету імені Т.Шевченка з огляду на наступне:

Згідно ст.638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.

Статтею 843 ЦК України закріплено, що в договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Як встановлено судом апеляційної інстанцій та підтверджується матеріалами справи, в укладеному 01 вересня 2008 року договорі підряду №10908/1-Д визначена ціна роботи та загальна вартість договору, яку сторони погодили підписавши даний договір.

Відповідно до ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відшкодування збитків як санкція може бути застосовано в усіх випадках порушення цивільно-правових зобов'язань, коли внаслідок такого порушення потерпіла сторона несе збитки.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Частиною 2 даної статті визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Тобто, даними нормами визначено, що збитки настають внаслідок порушення господарського зобов'язання.

За змістом ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, чинним законодавством передбачено, що збитки настають при неналежному виконанні договірних зобов'язань.

Виходячи з вищенаведених норм закону, які визначають поняття та склад збитків, Вищий господарський суд України вважає, що заявлені позивачем до стягнення витрати не є збитками у розумінні вищезазначених статей, оскільки відповідач зобов'язання перед позивачем виконав належним чином та в строки встановлені договором, а позивач прийняв виконані роботи та оплатив їх у розмірі, встановленому договором.

З урахуванням зазначеного, не знаходять свого підтвердження доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що відповідачем завищено вартість робіт, чим завдано збитки позивачу.

Колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що суд апеляційної інстанцій правомірно відмовив у стягненні збитків, оскільки позивач не довів порушення зобов'язань відповідачем за договором.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судом попередньої інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 ,111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київського національного університету імені Т.Шевченка залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2013 року зі справи № 32/283 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко