Постанова

від 01.04.2013 по справі 2а-6228/11/0170/4

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2013 р. о 16:37 Справа №2а-6228/11/0170/4

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Кузьміні О.В.,

за участі представника позивача - Дербеньова Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим Грейн"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Крим Грейн" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.05.2011 року № 0004562301, № 0004622301 та частково визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.05.2011 року № 0004651701, № 0004612301.

Позов мотивовано частковою помилковістю висновків відповідача про завищення валових витрат, заниження податку на додану вартість та податку на прибуток по правовідносинам з контрагентом ТОВ «Трейдагрострой»; про завищення валових витрат та відповідно визначення податку на прибуток підприємств по операції з видачі позики, оскільки ця сума взагалі не була включена позивачем до валових витрат; про заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб, оскільки кошти, видані працівнику не «під звіт», а за договором позики; строк для застосування до позивача штрафу за порушення регулювання обігу готівки сплинув.

Ухвалами суду від 02.06.2011 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 23.06.2011 року зупинено провадження у справі, ухвалою суду від 14.07.2011 року провадження у справі поновлено.

Ухвалами суду від 27.07.2011 року призначена у справі судова економічна експертиза та зупинено провадження у справі. Ухвалою суду від 26.02.2013 року провадження у справі поновлено.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, надав пояснення по суті спору.

В судовому засіданні, призначеному на 27.07.2011 року, представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову.

В судові засідання, призначені на 18.03.2013 року, 25.03.2013 року та 01.04 2013 року відповідач, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи не з`явився, жодних клопотань чи пояснень не надав, явку свого представника у судове засідання не забезпечив.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, суд, керуючись ст.ст.122, 128 КАС України вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, висновок судово-економічної експертизи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 36583248, на час спірних правовідносин був зареєстрований у якості платника ПДВ, перебуває на податковому обліку у ДПІ у м.Сімферополі (а.с.293-305 т.2).

Видами діяльності позивача за КВЕД та відповідно до Статуту є оптова торгівля зерном, насінням, зерном та кормами для тварин; діяльність автомобільного вантажного транспорту; інші види оптової торгівлі; організація перевезення вантажів; вирощування зернових та технічних культур, таке інше (а.с.283-285, 296 т.2).

Посадовими особами податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 23.07.2009 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 23.07.2009 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 27.04.2011 року №5455/23-2/36583248 (далі - Акт) (а.с.22-58 т.1).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР (із змінами та доповненнями) - занижено податок на прибуток всього в сумі 656648 грн., у тому числі за 1 квартал 2010 року в сумі 993 грн.; за 2 квартал 2010 року в сумі 2079 грн.; за 3 квартал 2010 року в сумі 656648 грн.;

- п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР року (із змінами та доповненнями) - донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 522903 грн., у т.ч. за липень 2010 року у сумі 522903 грн.;

- п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.1.19 ст.1, п.17.2 ст.17, п.п.8.1.1 п.8.1 та п.п.8.2.2 п.8.2, п.п.9.10.1, п.п.9.10.2, п.п.9.10.3 п.9.10 ст.9, п.3.4 ст.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-IV від 22.05.2003 року - занижено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2303,70 грн.;

- п.2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 щодо терміну звітності готівки на суму 3970 грн., у зв'язку з чим нараховано штраф у розмірі 25% від суми, що складає 992,50 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.05.2011 року:

№0004612301 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 820810,00 грн., у тому числі 656648,00 грн. за основним платежем та 164162,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.63 т.1);

№0004562301 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 653629,00 грн., у тому числі 522903,00 грн. за основним платежем та 130726,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.62 т.1);

№0004622301, про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 992,50 грн. (а.с.61 т.1);

№0004651701 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 2879,62 грн., у тому числі 2303,70 грн. за основним платежем та 575,92 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.64 т.1).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення позивачем законодавства в частині оподаткування податком на прибуток підприємств, податком додану вартість, податку на доходи фізичних осіб та порядку обігу готівки за період до 2011 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом ІІІ цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств, Розділом V цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на додану вартість, а Розділом ІV ПК України визначено порядок оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Проте, в п.1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення ПК України зроблено зауваження про те, що Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011 року.

До набрання чинності Розділом ІІІ ПК України порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"№334/94-ВР від 28.12.1994 року (зі змінами і доповненнями, далі - Закон №334),(в редакції, чинній на час спірних правовідносин), порядок оподаткування податком на додану вартість до набрання чинності ПК України було врегульовано нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), податку на доходи фізичних осіб - Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року №889-ІV (далі - Закон №889) ,

Таким чином, при визначенні суми податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб до вказаних періодів позивач мав керуватися нормами вищезазначених законів.

Відповідно до ст.3 Закону №334 об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону№334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону№334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 рази. Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

В силу п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у п.5.3 ст.5 Закону №334. Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Поняття господарської діяльності наведено у п.1.32 ст.1 Закону №334, в силу якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону №168).

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону №168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст.7 Закону №168.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п.7.2.3 Закону №168 Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Отже, зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Суд зазначає, що збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 656648 грн. і за штрафними санкціями в сумі 164162 грн. визначене у податковому повідомленні - рішенні від 16.05.2011 року №0004612301 у зв'язку з висновками перевірки про завищення позивачем валових витрат на суму 2626592 грн., у т.ч. у 1 кв. 2010 року на суму 3970 грн., у 2 кв. 2010 року на суму 4346 грн., у 3 кв. 2010 року на суму 2618276 грн., внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 656648 грн., у т.ч у 1 кв. 2010 року на суму 993 грн., півріччя 2010 року на суму 2079 грн., 3 квартали 2010 року на суму 656648 грн.

Так, на думку відповідача, позивачем необгрунтовано завищені валові витрати всього в сумі 8109 грн., у т.ч. в 2 кв.2010 року в сумі 4346 грн. в 3 кв. 2010 року в сумі 3763 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 2027,25 грн. по операції позички від ОСОБА_3 за договором користування автотранспортного засобу, укладеним без додержання його форми - обов'язкового нотаріального посвідчення, зокрема, щодо витрат на ремонт та обслуговування транспортного засобу, які сплачувались за рахунок позивача.

Судом встановлено, що ані на час перевірки, ані на час розгляду справи в суді позивачем не надано документів на підтвердження правомірності включення витрат в сумі 8109 грн. до складу валових витрат відповідних періодів.

Крім того, позивачем не оскаржується правомірність дій податкових органів щодо визначення такого завищення валових витрат.

Податкове повідомлення - рішенні від 16.05.2011 року №0004612301 в частині донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 2027 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 507 грн. позивачем не оскаржується .

На думку відповідача позивачем необгрунтовано завищені валові витрати у 1 кв. 2010 року на суму 3970 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 993 грн.

З акту вбачається, що таке порушення визначене податковим органом в результаті того, що 23.02.2010 року та 26.03.2010 року з каси підприємства видані кошти під звіт працівнику ОСОБА_3 в сумі 1000 грн. і 3000 грн. відповідно, які не були повернуті в касу підприємств, авансові звіти у встановлений законом термін не надані (повернення за авансовим звітом склало 30 грн.).

Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір позики, згідно з яким ТОВ «Крим Грейн» (позикодавець) передає у власність другій стороні - ОСОБА_3 (позичальникові) грошові кошти в сумі 5000 грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) у встановлений договором термін (а.с.99 т.1).

На виконання умов договору позики позивачем видано ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1000 грн. - 23.02.2010 року та у сумі 3000 грн. - 26.03.2010 року, що підтверджується видатковими касовими ордерами №№4,5 (а.с.5,8 т.4).

Зазначені грошові кошти були повернуті позичальником 30.06.2010 року, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 18 (а.с.10, 9).

Відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N637 касова книга заповнюється на підставі первинних документів, підтверджуючих видачу грошових коштів з каси - витратних касових ордерів, тобто витратні касові ордери є первинним документом, підтверджуючим проведення господарської операції.

Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі.

З викладеного вище виходить, що господарська операція по видачі грошових коштів в касі по первинним документам - видатковим касовим ордерам № 4 від 23.02.2010 року і № 5 від 26.03.2010 року оформлена позивачем, як операція видачі грошових коштів за договором позики.

Крім того, судом встановлено та підтверджено проведеною у справі судово-економічною експертизою, з урахуванням пояснень експерта, що сума запозичених коштів в розмірі 4000,00 грн. взагалі не була віднесена позивачем до складу валових витрат у 1 кв. 2010 року, як про це зазначено в Акті перевірки (в акті встановлено розбіжність 3970 грн.), що підтверджується матеріалами справи - реєстром кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку позивача та показників валових витрат за 1-й квартал 2010 року, у якому відсутні записи по кредиту 37.7. «Розрахунки з різними кредиторами», по дебету коду 3775 «Розрахунки з іншими кредиторами» (додаток 2 до акту перевірки, а.с.23-27 т.4).

Отже, матеріалами справи та висновком проведеної у справі судово-економічної експертизи спростовуються висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат за 1-й квартал 2010 року в сумі 3970 грн., підстави для збільшення позивачу у податковому повідомленні - рішенні від 16.05.2011 року №0004612301 грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 993 грн. та застосування фінансових санкцій в сумі 248 грн. на підставі підпункту 123.1 Податкового кодексу України відсутні.

На думку відповідача позивачем необгрунтовано завищені валові витрати у 3 кв.2010 року в сумі 2614513 грн. за рахунок віднесення до них витрат у грошовій формі, здійснених як компенсація вартості товарів, придбаних у контрагента (постачальника) ТОВ «Трейдагрострой» та завищено податковий кредит з ПДВ за липень 2010 року в сумі 522903 грн., в результаті віднесення до нього сум ПДВ по цих операціях, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 653628 грн. та податок на додану вартість в сумі 522903 грн.

Судом встановлено, що у липні 2010 року позивач мав правовідносини з ТОВ «Трейдагрострой», зокрема на підставі договорів №37/07 від 02.07.2010 року №38/07 від 07.07.2010 року, №39/07 від 08.07.2010 року, №40/07 від 11.07.2010 року №41/07 від 19.07.2010 року №42/07 від 14.07.2010 року позивач придбав у ТОВ «Трейдагрострой» товари - пшеницю, ячмінь, рапс врожаю 2010 року (а.с.2-7 т.2).

Зазначений контрагент позивача згідно відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи не перебуває у процесі припинення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На підставі вказаного судом встановлено, що контрагент позивача є юридичною особою, що має належний обсяг цивільної право та дієздатності.

Під час розгляду справи встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій з ТОВ «Трейдагрострой» у липні 2010 року всього на суму 3137416 грн., у т.ч. 522903 грн. ПДВ, зокрема: видаткові накладні №РН-0000021 від 02.07.2010 року на суму 94400,00 грн., №РН-0000022 від 07.07.2010 року на суму 318978,00 грн., №РН-0000023 від 08.07.2010 року на суму 200819,00 грн., №РН-0000024 від 11.07.2010 року на суму 383809,00 грн., №РН-0000025 від 14.07.2010 року на суму 1571050,00 грн., №РН-0000026 від 19.07.2010 року на суму 568360,00 грн. (а. с.9-14 т.2).

Оплата позивачем придбаного у ТОВ «Трейдагрострой» товару у готівковій формі підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів №1 від 02.07.2010 року, №2 від 07.07.2010 року, №3 від 08.07.2010 року, №4 від 11.07.2010 року, №6 від 19.07.2010 року, №5 від 14.07.2010 року. Ці платіжні документи включено до авансових звітів про використання коштів, отриманих під звіт працівником позивача ОСОБА_3: №6 від 02.07.2010 року, №7 від 07.07.2010 року, №8 від 08.07.2010 року, №9 від 11.07.2010 року, №11 від 19.07.2010 року, №10 від 14.07.2010 року (а.с.21-26 т.2).

Використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від ТОВ «Трейдагрострой» товарів підтверджується документами по правовідносинам позивача з іншими контрагентами. Фактично товари (пшеницю, ячмінь, рапс врожаю 2010 року), отримані в липні 2010 року від ТОВ «Трейдагрострой», реалізовані покупцю - підприємству з іноземними інвестиціями «Серна», що підтверджується видатковими накладними, довіреностями, товаро-транспортними накладними (а.с.81-98 т.1, а.с.216-222 т.2, а.с.104-254 т.3).

Право позивача на формування податкового кредиту за липень 2010 року по вказаним господарським операціям з ТОВ «Трейдагрострой» підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними: №21 від 02.07.2010 року на суму 94400,00 грн., у т.ч. ПДВ 15733,33 грн., №22 від 07.07.2010 року на суму 318978,00 грн., у т.ч. ПДВ 53163,00 грн., №23 від 08.07.2010 року на суму 200819,00 грн., у т.ч. ПДВ 33469,83 грн., №24 від 11.07.2010 року на суму 383809,00 грн., у т.ч. ПДВ 63968,17 грн., №26 від 19.07.2010 року на суму 568360,00 грн., у т.ч. ПДВ 94726,67 грн., №25 від 14.07.2010 року на суму 1571050,00 грн., у т.ч. ПДВ 261841,67 грн. (а.с.15-20 т.2).

Згідно відомостей офіційного сайту Державної податкової служби України (http://sta.gov.ua/control/uk/vat/search) свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Трейдагрострой» анульовано 24.12.2010 року, тобто на момент здійснення відповідних операцій контрагент мав повноваження виписувати податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач формував податковий кредит та валові витрати за реально здійсненими господарськими операціями з ТОВ «Трейдагрострой», який був окремим платником податків, а тому за приписами статті 61 Конституції України несе самостійну (індивідуальну) відповідальність за своєчасність нарахування та повноту сплати податкових зобов'язань за такими господарськими операціями.

Як зазначалось вище, висновок податкового органу про заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість по правовідносинам з ТОВ «Трейдагрострой» заснований на тому, що правочин, укладений між позивачем та цим контрагентом має ознаки "нікчемності" та "безтоварності".

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину. Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Трейдагрострой», зокрема доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Крім того, однією з підстав, за якою відповідач не визнає правомірність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями з ТОВ «Трейдагрострой» є відсутність його за місцезнаходженням.

В той же час, доказів про відсутність посадових осіб за зареєстрованим місцезнаходженням та про дату внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про відсутність підприємств за зареєстрованим місцезнаходженням не зазначено в акті перевірки і не надано відповідачем під час судового розгляду справи.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

До того ж судом встановлено, що Акт перевірки має суперечливі відомості щодо відображення ТОВ «Трейдагрострой» у податковій звітності правовідносин з позивачем та формування податкових зобов'язань з ПДВ за липень 2010 року, а постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.04.2012 року, яка набрала законної сили, позов Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим ДПС до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдагрострой" задоволено, стягнуто з рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдагрострой" у банках, обслуговуючих такого платника податків, податковий борг з податку на додану вартість у сумі 731733,06 грн.

Виходячи з мотивувальної та описової частин рішення, зазначений податковий борг у розмірі 732063,74 грн. складається з суми боргу 522902,67 грн. (за липень 2010 року) за основним платежем та 209161,07 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, отже подвійне стягнення ПДВ за однією операцією суперечить вимогам чинного законодавства.

З урахуванням наведеного вище, матеріалами справи та висновком проведеної у справі судово-економічної експертизи спростовуються висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат за 3-й квартал 2010 року в сумі в сумі 2614513 грн., завищення податкового кредиту з ПДВ за липень 2010 року в сумі 522903 грн. по правовідносинам з ТОВ "Трейдагрострой", підстави для збільшення позивачу у податковому повідомленні - рішенні від 16.05.2011 року №0004612301 грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 653628 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 163407 грн. відсутні; підстави для збільшення позивачу у податковому повідомленні - рішенні від 16.05.2011 року №0004562301 суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 522903 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 130726 грн. відсутні.

Суд зазначає, що збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 2879,62 грн., у тому числі 2303,70 грн. за основним платежем та 575,92 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), визначене у податковому повідомленні - рішенні від 16.05.2011 року №0004651701 у зв'язку з висновками перевірки про порушення Закону №889.

На думку податкових органів позивачем не утримано податок з доходів фізичних осіб з доходу, сплаченого приватному нотаріусу, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 169,24 грн.; не утримано податок з доходу фізичної особи у вигляді вартості технічного обслуговування, технічних робіт та пального для автотранспортного засобу, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1459,54 грн.; не утримано податок з доходу фізичної особи, що утворився у зв'язку з неповерненням в касу підприємства виданих під звіт коштів, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 674,92 грн.

Судом встановлено, що ані на час перевірки, ані на час розгляду справи в суді позивачем не надано документів на підтвердження правомірності не включення до сукупного оподатковуваного доходу сплаченого приватному нотаріусу, не включення до сукупного оподатковуваного доходу фізичної особи у вигляді вартості технічного обслуговування, технічних робіт та пального для автотранспортного засобу.

Крім того, позивачем не оскаржується правомірність дій податкових органів щодо визначення заниження податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб всього у сумі 1628,78 грн., податкове повідомлення - рішенні від 16.05.2011 року №0004651701 в частині донарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 1628,78 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 407 грн. позивачем не оскаржується.

Щодо заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб в сумі 674,92 грн. (у т.ч. в лютому 2010 року у сумі 145,50 грн. та в березні 2010 року у сумі 529,42 грн.) суд зазначає наступне.

Пунктом 1.2 ст.1 Закону №889 (чинного на час спірних правовідносин) визначено, що дохід це - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно зі ст.4 Закону №889 до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: п.п.4.2.1. доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору. Відповідно до п.9.10 Закону №889 податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме: а) на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; б) під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій. Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку. Звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку: а) завершує таке відрядження; б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт. За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку у касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх надала, до або під час подання зазначеного звіту. Якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, встановленого підпунктом 9.10.2 цього пункту, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку, встановленою підпунктом 9.10.1 цього пункту. Якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 9.10.1 цього пункту, та платник податку сплачує штраф, у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів.

Як зазначалося судом раніше, фактично між позивачем і ОСОБА_3 був укладений договір позики, згідно з якими позивачем надано грошові кошти в сумі 5000 грн. (у тому числі 23.02.2010 року в сумі 1000 грн. за видатковим касовим ордером №4 та 26.03.2010 року у сумі 3000 грн. за видатковим касовим ордером №5).

Запозичені грошові кошти були повернуті позичальником 30.06.2010 року, що підтверджується прибутковим касовим ордером №18.

Тобто, сума запозичених грошових коштів не є сумою, виданою працівнику «під звіт» і не повернутою в касу і ці кошти не є доходом фізичної особи - працівника у розумінні п.1.2 ст.1 N889-IV.

З урахуванням наведеного вище, матеріалами справи та висновком проведеної у справі судово-економічної експертизи спростовуються висновки податкового органу про заниження позивачем податку з доходу фізичної особи в сумі 674,92 грн. ( у т.ч. в лютому 2010 року у сумі 145,50 грн. та в березні 2010 року у сумі 529,42 грн.), що утворився у зв'язку з неповерненням в касу підприємства виданих під звіт коштів, підстави для збільшення позивачу у податковому повідомленні - рішенні від 16.05.2011 року №0004651701 грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 674,92 грн. та штрафу в сумі 168,73 грн. відсутні.

Суд зазначає, що застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 992,50 грн. у податковому повідомленні - рішенні від 16.05.2011 року пов'язано з порушенням терміну звітності готівки, п. 2.11 « Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою НБУ від 19.02.01р. № 72, що виразилося у неповерненні у касу підприємства виданих під звіт коштів до закінчення третього банківського дня.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента від 12.06.95 N436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (далі - Указ №436/95) у разі порушення суб'єктами господарювання встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 25 відсотків, виданих під звіт сум, а контроль за додержанням зазначених вище норм віднесено до компетенції органів державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби тощо (ст. 3 Указу).

Судом встановлено, що видача коштів ОСОБА_3 була здійснена 23.02.2010 року та 26.03.2010 року на підставі договору позики за відповідними первинними документами - касовими ордерами, кошти повернені позичальником, господарська операція по видачі грошових коштів по первинним документам (прибутковим касовим ордерам) проведена як операція видачі грошових коштів за договором позики, що також підтверджено висновком проведеної у справі судово-економічної експертизи.

Водночас суд зазначає, що відповідно до ст.238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Згідно з ч.1 ст. 250 ГК України (у редакції, чинній на час допущення позивачем порушення правил здійснення господарської діяльності) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідачем застосовано штрафну санкцію за порушення правил здійснення господарської діяльності, яке на думку податкового органу вчинене позивачем 23.02.2010 року та 26.03.2010 року.

Тобто, з дня порушень, вчинених позивачем, до дати прийняття спірного податкового повідомлення-рішення (16.05.2011 року) минув період, що є більшим за календарний рік.

Санкції, застосовані відповідачем за спірним рішенням є адміністративно-господарськими і на них поширюється правило щодо строків їх застосування, встановлене ст. 250 ГК України.

Частиною 2 статтю 250 ГК України доповнено Законом України від 02.12.2010 року N2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набрав чинності 01.01.2011 року.

Згідно з ч.2 ст.250 ГК України (у редакції, згідно з Законом України від 02.12.2010 року N2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України") дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Згідно зі ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №І-рп/99 зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпо середня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

У вказаному Рішенні також зазначено, що дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб'єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативного акта, а також необхідною умовою довіри до держави і права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що до спірних відносин (які виникли до 01.01.2011 року) підлягає застосуванню норма ст.250 ГК України, у редакції, що діяла до 01.01.2011 року.

Отже, строк застосування до позивача штрафних фінансових санкцій за порушення (на думку податкових органів), яке мало місце 23.02.2010 року та 26.03.2010 року сплинув після закінчення одного року.

З урахуванням наведеного вище, матеріалами справи та висновком проведеної у справі судово-економічної експертизи спростовуються висновки податкового органу порушення позивачем строків використання виданої під звіт готівки, підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 992,50 грн. у податковому повідомленні - рішенні від 16.05.2011 року №0004622301 відсутні.

Аналізом норм чинного законодавства, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємств в частині 654621,00 грн., податку на додану вартість в сумі 522903,00 грн., податку з доходів фізичних осіб в сумі 674,92 грн.

Застосування санкцій у податкових повідомленнях-рішеннях від 16.05.2011 року №0004612301 в сумі 163655,00 грн., від 16.05.2011 року №0004562301 в сумі 130726,00 грн., від 16.05.2011 року №0004651701 в сумі 168,73 грн. та від 16.05.2011 року №0004622301 в сумі 992,50 грн. обумовлено визначенням сум грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість певних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій в цій частині не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

В судовому засіданні 01.04.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 08.04.2013 року.

Керуючись статтями 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі від 16.05.2011 року №0004612301 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Крим Грейн" (ідентифікаційний код 36583248) суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 818276,00 грн., у тому числі 654621,00 грн. за основним платежем та 163655,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі від 16.05.2011 року №0004562301 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Крим Грейн" (ідентифікаційний код 36583248) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 653629,00 грн., у тому числі 522903,00 грн. за основним платежем та 130726,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі від 16.05.2011 року №0004622301 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим Грейн" (ідентифікаційний код 36583248) штрафних(фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 992,50 грн.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі від 16.05.2011 року №0004651701 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Крим Грейн" (ідентифікаційний код 36583248) суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 843,65 грн., у тому числі 674,92 грн. за основним платежем та 168,73 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.