Постанова

від 11.04.2013 по справі 814/972/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

   Миколаївський окружний адміністративний суд   вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001   П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.    11 квітня 2013 року                                                                       Справа № 814/972/13-а             Миколаївський окружний адміністративний суд  у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання  Тимошевська О.І. розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ШЛЯХ", (вул. Херсонське шосе, 100, м. Миколаїв, 54028) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028) про скасування податкового повідомлення - рішення від 08.02.2013 року №0000562360,            ВСТАНОВИВ: ТОВ «АГРО ШЛЯХ» (далі по тексту ТОВ, підприємство, позивач) звернулося до відповідача з позовом про скасування, на думку позивача, неправомірно постановленого Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту – ДПІ, контролюючий орган, відповідач) податкового повідомлення-рішення №0000562360 від 08.02.2013, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з на додану вартість в сумі 21207,20грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 5301,75грн., що ґрунтується на невмотивованих висновках про безтоварністю господарських операцій по отриманню від ТОВ «ІНВЕСТТЕХІНЖИРІНГ» інформаційно-консультаційних послуг на підставі цивільно-правової угоди. Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби позов не визнала, зазначивши про законність оспорюваного рішення. Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про безпідставність заявленого позову. Доводи позивача про неправомірність дій відповідача щодо визначення зобов'язань з податку на додану вартість були предметом судового дослідження та визнанні судом невмотивованими, виходячи з наступного. В період з 14.11.12 по 20.11.12 ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «АГРО ШЛЯХ» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань по взаємовідносинам з ТОВ «УКРАЇНСЬКА ОВОЧЕВА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ  22921048) за серпень  2011 року, та ТОВ «ІНВЕСТТЕХІНЖИРІНГ» (код ЄДРПОУ  35828705) за квітень 2012 року, за наслідками якою складено відповідний акт за №276/22-100/37630010 від 29.01.2013, якому зазначено про порушення суб'єктом господарювання  ст.198 ПК України. За результатами перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000562360 від 08.02.2013, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з на додану вартість в сумі 21207,20грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 5301,75грн.. Підставою для визначення (нарахування) контролюючим органом суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій з надання інформаційно-консультаційних послуг з ТОВ  «ІНВЕСТТЕХІНЖИРІНГ», внаслідок чого було занижено суму податку на додану вартість за період що перевірявся. Статтею 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:  назву документа (форми);  дату і місце складання;  назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;  особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Приписами ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:  назву документа (форми);  дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України ). Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України      передбачено, що не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що «податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, …, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів». Згідно п.201.1 ст.201 ПК України «платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну». При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України). Відповідно до п.198. ст.198 ПК України «не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними». Приписами п.180.1 ст.180 ПК України визначено, що платник податку – будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п. 187.1 ст. 187 ПК України). Дані правові норми визначають, що до складу витрат, які дають право формувати податковий кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про реальну господарську операцію та підтверджує її здійснення. Правильність формування  платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах. За відсутністю останнього ж, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту. При цьому, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних (які є обов'язковим але не вичерпними доказом товарності господарської операції), не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо відомості, які містяться в таких документах не відповідають дійсності. Не можуть бути включені до складу валових витрат (податкового кредиту), витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами, або по безтоварним господарським операціям. Право на нарахування податкового кредиту та віднесення витрат підприємства до валових витрат, крім наявності належним чином оформлених первинних документів, інформація в яких стосовно господарської операції повинна бути викладена конкретно, повно, зрозуміло та правдиво, обумовлюється наявністю ще й такої обставини, як реальності факту придбання платником податку товарів (послуг). Придбання контрагентом позивача товарів (послуг), в осіб, які не є належними платниками ПДВ, приватних осіб, які безпідставно діють від імені юридичних осіб, фіктивних підприємств та підприємців, або по безтоварним господарським операціям не дає права на відшкодування з бюджету податку на додану вартість При  розгляді справи встановлено, що 03.04.2012 ТОВ «АГРО ШЛЯХ» та ТОВ «ІНВЕСТТЕХІНЖИНІРИНГ» (свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 04.08.2008 №100133168 анульовано 21.05.2012) укладено договір, відповідно до якого ТОВ «ІНВЕСТТЕХІНЖИНІРИНГ» зобов'язалося надавати ТОВ «АГРО ШЛЯХ» послуги консультування з питань комерційної діяльності та управління, у тому числі, але не виключно, щодо укладення правочинів, якими опосередковується господарська діяльність з продажу товарів, робіт, послуг, що здійснюються ТОВ «АГРО ШЛЯХ», здійснювати комплекс заходів по сприянню в розрахунках контрагентів ТОВ «АГРО ШЛЯХ» за отриманий товар згідно раніше укладених ним правочинів. 11.05.2012 ТОВ «ІНВЕСТТЕХІНЖИНІРИНГ» та ТОВ «АГРО ШЛЯХ» складено акт передачі-отримання наданих послуг №257/01-02  про те, що послуги були надані у повній відповідності з умовами договору від 03.04.2012 №257. За твердженням позивача виконання угоди відбувалося шляхом надання усних консультацій, в тому числі в телефонному режимі, а результатом наданих ТОВ «ІНВЕСТТЕХІНЖИНІРИНГ» послуг є укладення ТОВ «АГРО ШЛЯХ» і ТОВ «Теком-Лізинг» договору купівлі-продажу від 23.04.2012 №24/04-07 (звіт ТОВ «ІНВЕСТТЕХІНЖИНІРИНГ» від 11.05.2012 № 257/01-01). Позивачем контролюючому органу надано договір купівлі-продажу від 23.04.2012 №24/04-07, податкові накладні, акт виконаних послуг (консультаційних послуг щодо пошуку покупців на товари Замовника (ТОВ «АГРО ШЛЯХ»). На підтвердження виконання інформаційно-консультаційних послуг, які надавались усно, в тому числі в телефонному режимі, позивач і ТОВ «ІНВЕСТТЕХІНЖИНІРИНГ» підписали акт здачі-прийняття робіт (надання послуг). При цьому, крім договору про надання послуг, податкових накладних та неконкретного акта передачі-отримання наданих послуг, з зазначенням інформації тільки про те, що дані послуги є консультативними, ніяких підтверджуючих документів реального виконання та суті наданих послуг надано не було.          Серед суттєвих умов віднесення до валових витрат, пов'язаних з виконанням робіт (послуг), та, відповідно, формування податкового кредиту, є можливість за наявними первинними документами встановити об'єм виконаних послуг, їх калькуляцію та якісні показники виконаних послуг для необхідності їх ідентифікації та визначення факту (способу) їх використання у господарській діяльності підприємства, а також встановлення відповідності/невідповідності цифрових даних про обсяги наданих послуг зазначеним у звітах даним бухгалтерського обліку позивача. З урахуванням наведеного, надані позивачем договір про надання послуг, податкові накладні, неконкретний акт передачі-отримання наданих послуг, в даному випадку, не можуть вважатися достатніми первинними документами, що підтверджують факти виконання консультаційних  послуг, оскільки не містять інформації про конкретні об?єми та направлення, по яким проводились відповідні інформаційно-консультаційні послуги. В акті передачі-отримання наданих послуг не визначено, які саме види консультацій оцінені сторонами у розмірі грошових коштів, зазначених у цьому акті, відсутні документи за результатами консультацій та надання інформації з докладним та повним описом всіх питань. Крім того, із наданих позивачем документів (актів передачі-отримання наданих послуг не вбачається, які саме критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності (направленість на отримання прибутку, а не завищення валових витрат) і правомірність формування валових витрат та податкового кредиту. Таким чином, надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з виконання інформаційно-консультаційних послуг не відповідають вимогам діючого законодавства. На думку суду, в випадку, що є предметом судового розгляду, дослідженні фактичні дані вказують на недоведеність позивачем економічної доцільності витрат на неконкретні консультаційні послуги, які надавались усно, в тому числі в телефонному режимі, та причинного зв'язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, направленої на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, та наміру придбання платником податку послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Документи, якими позивач хотів підтвердити спірні валові витрати та правомірність податкового кредиту, в яких зазначено лише назву послуг, є такими, що беззаперечно не підтверджують такі витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» . В іншому ж випадку, у платника податку не виникає права відносити до складу валових витрат витрати без належних на те документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Валові витрати (а відповідно і податковий кредит) можуть бути підтверджені лише тими документами, що свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість. Частина 2 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції. З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, що підтверджували б фактичне надання конкретних послуг, документи, на підставі яких сформовані валові витрати та податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на формування податкового кредиту та валових витрат. Отже, на порушення п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 позивачем в перевіряємому періоді безпідставно включено до складу валових витрат та податкового кредиту, витрати на придбання інформаційно-консультаційних послуг не підтверджені документами які б доводили об'єм проведених робіт, їх реальну вартість, направленість господарських операцій на отримання прибутку в цілому, обґрунтування економічної вигоди від проведених операцій, відповідності та співрозмірності реального і заявленого змісту господарських операції, а також причинного зв'язку між придбанням послуг та отриманням економічної вигоди від цього придбання та ін.. Вищенаведене вказує на невідповідність реального і заявленого змісту господарських операцій, тобто свідчить про їх безтоварність. Визначальною ознакою витрат є їх зв'язок із господарською діяльністю платника податків. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах. Отже, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. На думку суду, з врахуванням специфіки даного виду послуг  (інформаційно-консультаційні), за недоведеністю наміру платника податку отримати користь від придбаних послуг, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість. Надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з надання інформаційно-консультаційних послуг, не відповідають вимогам діючого законодавства, а отже, не можуть прийматися як підтвердження товарності вказаної господарської операції та бути підставою для віднесення витрат до валових витрат і формування податкового кредиту (в частині сплати ПДВ в ціні послуг). Посилання позивача на неправомірність дій ДПІ щодо визнання правочинів нікчемними, в даному випадку не має правового значення, оскільки судом досліджується взаємовідносини платників податків в контексті реальності (справжності) господарських операцій, що не є аналогічним поняттю правочинів в цивільному праві, а тому судження контролюючого органу про недійсність правочинів є умовиводом, який не є рішенням суб'єкта владних повноважень та не тягне безпосередньо правових наслідків (оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в зв'язку з порушенням суб'єктом господарювання норм ПК України, а не цивільного законодавства). Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідношеннях, що були предметом судового дослідження, діяв на підставі та  в спосіб, що передбачені законами України, з дотримання принципу рівності перед законом та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії, що є підставою для відмови в задоволенні позову. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.  70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України, П О С Т А Н О В И В:               В задоволенні позову відмовити.           Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів  в порядку ст. 186 КАС України.   Суддя                                                                                                          І. В. Желєзний